Асоціалізація індивіда.

У процесі соціалізації людина постійно стикається з необхідністю вибору однієї з альтернатив поведінки. Від неї завжди очікується ("соціальні очікування") прояв нормальних реакцій у взаємодії з іншими та соціумом. Більшість індивідів соціальні вимоги сприймають як стимул для подальшого вдосконалення й досягнення гармонії iї соціальним оточенням. Натомість частина людей проявляє негативну реакцію на вимоги суспільства, що призводить до відхилень у поведінці. Отже, на противагу соціалізації, яка показує єдність людини із суспільством та його вимогами, виникає асоціалізація, де префікс "а" означає антигромадський характер такого зв'язку. Йдеться про соціалізацію з динамікою "мінус", яка має місце в масштабах іноді не менших, ніж соціалізація із знаком "плюс". Сутність асоціалізації полягає в засвоєнні особистістю антисоціальних норм, цінностей, негативних ролей, стереотипів поведінки, які призводять до деформації суспільних зв'язків, до дисгармонії людини і суспільства.

Поряд із поняттям "асоціалізація" особистості широко використовується термін "соціальна дезадаптація, який означає порушення процесу активного пристосування індивіда до умов соціального середовища за наявності хибного або недостатньо розвиненого уявлення людини про себе та свої соціальні зв'язки. Соціальна дезадаптація передбачає збої в процесі оволодіння особистістю відповідної ролі під час входження в нову соціальну ситуацію.

Процес соціально-психологічної дезадаптації супроводжується зниженням самооцінки людини, розмиванням індивідуальності, зростанням незадоволеності своїм становищем у соціальному оточенні. Зазвичай у такої особистості наявний внутрішній конфлікт між її статусом і домаганнями. Факт соціально-психологічної дезадаптації вимагає від індивіда реалізації власного комунікативного потенціалу в іншій спільноті - такій, де б його особливості були прийнятними й, у міру можливості, корисними та цінними. Саме тому людина вливається в особливі групи собі подібних, де вона проявляє та демонструє свої якості, значущі для тих угруповань. На основі цього визначаються її статус, роль і позиція та відбувається інтеграція особистості в означену групу, в якій часто підтримку отримують такі якості індивіда, котрі суспільство з тієї чи іншої причини не сприйняло (агресивність, жорстокість тощо). Особистість, яка інтегрувалася в такого роду групи, розпочинає діяльність у напрямку, що не відповідає усталеним суспільним нормам, її поведінка різною мірою різниться від загальноприйнятої, а деколи спрямована проти даних норм і стереотипу поведінки. Таку поведінку прийнято називати асоціальною та антисоціальною, де остання вважається небезпечнішою, оскільки має тенденцію до переростання в протиправну і злочинну.

Дезадаптація супроводжується незадоволенням особистості своїм становищем, причини якого можуть мати прямий та опосередкований характер. В першому випадку незадоволення виникає у зв'язку з неприйнятністю для індивіда певних умов життя взагалі, у другому - незадоволення виникає внаслідок порівнювання людиною свого соціального становища із становищем представників інших соціальних груп, хай то будуть громадяни іншої країни чи представники вищого прошарку суспільства. Усе це спричинює виникнення в індивіда завищених вимог до безпосереднього середовища існування із подальшою незадоволеністю.

Асоціалізація особистості відбувається в ті самі періоди, що й соціалізація. Найчастіше негативна реакція на зміну соціальних умов спостерігається в неповнолітніх, більшість злочинів яких скоєні на фоні пустощів, неправильно сприйнятої романтики, жаги до подорожі, намагань робити так, як кумир або авторитет, психологічної ломки перехідного віку, несформованості стійких моральних позицій, схильності до групових впливів, імпульсивності тощо.

Проявом асоціалізації є девіантна поведінка - система вчинків, що відхиляються та різняться від загальноприйнятих норм суспільства в галузі права, культури чи моралі. До основних видів девіантної поведінки належать злочинність та аморальність. Зв'язок між ними полягає в тому, що скоєнню злочину часто передує не-протиправна поведінка (розбещеність у сфері сексуальних стосунків, систематичне пияцтво тощо). Коли антисоціальні вчинки загрожують соціумові та караються в кримінальному порядку, їх називають злочинами й відповідно говорять про злочинну поведінку та особистість правопорушника, тобто суб'єкта, який скоїв злочин і визнаний винним у ході судового розгляду.

Девіантна поведінка - це своєрідний спосіб вирішення особистістю внутрішнього і зовнішнього конфлікту шляхом відходу від системи загальноприйнятих норм та цінностей і вироблення власних. Серед біологічних передумов, які впливають на негативну поведінку людини, Г. Аванесов виокремлює такі: патологія біологічних потреб, яка часто стає причиною сексуальних збочень та злочинів на цій основі; нервово-психічні захворювання (психопатії, пограничні стани, неврастенії), які підвищують збудженість нервової системи й зумовлюють неадекватну поведінку та реакцію, ускладнюють соціальний контроль за діями; спадкові захворювання, особливо ті, що супроводжуються зловживанням алкоголем; психофізіологічні навантаження, конфліктні ситуації, (внутрішньо-особистісний конфлікт), зміна хімічного складу навколишнього середовища, використання нових видів енергії, що призводить до різних психопатичних, алергічних, токсичних захворювань і слугує додатковим кримінальним чинником. Соціальними передумовами девіантної поведінки можуть бути такі: патологія соціальних потреб; алкоголізм і наркоманія в родині; конфліктні ситуації (міжособистісний конфлікт); незадоволення запитів людей у сфері споживання; розрив між потребами в матеріально-товарних цінностях або послугах і можливостями їх реалізації; зубожіння населення; прогалини у вихованні тощо. Отже, особистість важливо аналізувати у взаємодії із соціальним оточенням, оскільки негативну поведінку породжує не сама по собі особистість або середовище, а саме їх взаємодія. Таким чином, соціально-психологічний механізм внутрішньої і зовнішньої детермінації девіантної поведінки, у тому числі й протиправної, вимагає поєднання трьох підходів у вивченні особистості: соціально-типологічного (аналізується соціальна позиція особистості, соціальні норми, що їй відповідають, їх сприймання та виконання); соціально-рольового (етико-правова оцінка конкретних ролей особистості та її індивідуальних характеристик); власне комунікативного (виявлення механізмів відтворення соціально-психологічної реальності, способів соціально-психологічного відображення, конкретних зв'язків і стосунків).

З вищезазначеного випливає, що поведінка, яка відхиляється від норми, має комплексну підставу: це системно детерміноване явище, під час виникнення якого взаємодіють історичні та соціокультурні, макросоціальні, соціально-психологічні та індивідуально-особистісні чинники. Саме тому лише група наук (зокрема соціологія, вікова й педагогічна психологія, соціальна психологія, історія, етнографія, правознавство, етнопсихологія, криміналістика, педагогіка, психіатрія та ін) може забезпечити ефективний сукупний аналіз усіх форм девіантних явищ і організувати отримані дані в пояснювальну модель. При цьому різні галузі психології можуть претендувати насамперед на те, щоб на рівні особистості висвітлити як конкретний генезис девіантної поведінки (так званий "перед-девіантний синдром"), так і оптимальні способи успішних суспільних санкцій, у тому числі лікування й ресоціалізації.

В контексті девіантної поведінки актуальними є дослідження так званих делінквентних і маргінальних особистостей. Перші - то суб'єкти, чия негативна поведінка у крайніх своїх проявах являє собою караний вчинок. Основними характеристиками "маргіналів" є внутрішня соціальна нестабільність. Вони нездатні достатньо глибоко й повно засвоїти культурні традиції та цінності й виробити відповідні соціальні навички поведінки того середовища, в якому опинилися (приміром, житель сільської місцевості змушений працювати у великому місті). В.Васильєв зазначає, що "маргінальна" особистість відчуває високе соціальне напруження й легко вступає у конфлікт із соціальним оточенням. Зазвичай внутрішньо-рольовий конфлікт переходить у злочин у разі, коли: вимоги одною сегмента (складової частини) соціальної ролі суперечать вимогам іншого сегмента ролі; можливий вихід із ситуації, що склалася, полягає в порушенні тих рольових вимог, дотримання яких забезпечується карно-правовим примушенням; санкції - як позитивні, так і негативні (економічні, соціальні, правові, моральні), що перешкоджають такому закінченню, недостатні або нереальні; особа відчужена від сегментів соціальної ролі, які суперечать злочинному варіантові поведінки. Останній чинник є надзвичайно важливим, тому що він визначає результат внутрішньо-рольового конфлікту: відчуження від ролі та ідентифікація з роллю, її вимогами.

У соціально-психологічній, психолого-медичній та юридично-психологічній літературі описані різні прояви девіантної поведінки: алкоголізм, наркоманія, агресивна поведінка, суїцид та ін. Є твердження, що до неї належать розлучення, постійне бродяжництво, проституція та сексуальні аномалії. Стосовно розлучення, то воно само по собі не є фактом девіантної поведінки, але тягне за собою дезадаптацію членів сім'ї, що розпалася, в деяких випадках їх невротизацію. Все це може збільшити вірогідність виникнення відхилень у поведінці. Бродяжництво також різко не суперечить нормам суспільства, але може призвести до протиправної поведінки (крадіжки, розбій і т.п.). Сказане дає змогу зробити висновок про те, що дані феномени можна розуміти скоріше як передумови виникнення девіації, але ніяк не прямі її прояви. Проституція суперечить нормам моралі багатьох суспільств, однак у низці країн Європи спостерігається тенденція до терпимого ставлення до цього явища та його легалізації, тому на сьогодні тут немає однозначної думки стосовно того, чи є проституція девіантною поведінкою. Дискусійним залишається й питання гомосексуалізму та його статусу - чи це патологія, чи варіант норми. Отже, це явище також поки що має невизначене становище стосовно девіації.

Виникнення відхилень у поведінці (девіантної поведінки) підлітка відбувається також тоді, коли батьки втрачають вплив на дітей, унаслідок чого унеможливлюється передавання соціально позитивного досвіду (якого, до речі, інколи бракує самим батькам). В родинах, де панують конфлікти, жорстокість, п'янство та інші аморальні прояви, у дитини формуються постійні негативні почуття, особливо до своїх батьків, вороже ставлення до них, що зберігаються, а деколи й підсилюються в підлітковому та юнацькому віці. У дітей з таких родин розвиваються дефекти характеру й морального розвитку, підвищена збудливість, страх, тривожність, що позначається на їхній успішності, поведінці. Неповнолітній із такої сім'ї з недовірою ставиться до старших, не має у своєму досвіді нормальної моделі взаємин між людьми, у нього не формується позитивний досвід спілкування з оточенням. Відсутність позитивних емоцій і можливості міжособистісного спілкування спонукає підлітка шукати їх у вуличних компаніях, бродяжництві, що призводить до частих утеч з дому в пошуках комфорту.

Відома низка поведінкових стереотипів, властивих для підліткового віку, котрі спричинюють соціальні та антигромадські вчинки:

•реакція опозиції (викликається завищеними претензіями до діяльності й поведінки підлітка, зайвими обмеженнями, неповагою до інтересів підлітка з боку дорослих та оточення; проявляється в утечах з дому, в прогулах, іноді в п'янці тощо);

•реакція імітації (проявляється в наслідуванні певної особи, героя фільму як із соціальною, так і антисоціальною поведінкою);

•реакція негативної імітації (поведінка, яка спеціально протиставляється нормі або моделі; якщо модель негативна, то ця реакція є позитивною);

•реакція компенсації (невдачі в одній галузі підкреслюються успіхами в іншііі);

•реакція гіперкомпенсації (велике бажання успіху в найважчій для індивіда галузі діяльності);

•реакція емансипації (намагання звільнитися від нав'язливої опіки старших, самоутвердитися; крайня форма прояву — заперечення стандартів, загальновизнаних цінностей, норм, закону тощо);

•реакція групування (об'єднання в групи однолітків, які різняться територіальною спільністю, примітивною символікою та ін.);

•реакція захоплення (проявляється в численних підліткових захопленнях музикою, спортом, колекціонуванням тощо).

Делінквентна поведінка підлітків — це система незначних правопорушень. Вона є різновидом девіантної поведінки й може бути зумовлена педагогічною занедбаністю, низькою культурою, важко-виховуваністю, психічними аномаліями (неадекватністю реакцій, негнучкістю поведінки, схильністю до афективних реакцій), неблаго-получним сімейним вихованням, поганим впливом мікросередовиша, низькою педагогічною кваліфікацією окремих учителів та ін. Основний прояв соціально дезадаптованої поведінки підлітка — це важко виховуваність (соціальна й педагогічна занедбаність, пов'язана з деформацією зв'язків підлітка із сім'єю та школою, а також з особливостями психічного розвитку дітей підліткового віку), а першоджерелом такої поведінки стає порушення стосунків у системі «дитина — дорослий». Негативні особистісні новоутворення підлітка, що детерміновані виливами соціальних чинників і перешкоджають успішній соціалізації, проявляються через такі феномени: «смисловою бар'єру» (він ґрунтується на актуалізованих афективних переживаннях; поширюючись на конкретну людину або на певну вимогу, проявляється в тому, що дитина ніби не розуміє того, що їй говорить дорослий); «афекту неадекватності» (негативні емоційні стани підлітка, які виникають у відповідь на труднощі в конкретній діяльності; характерні ознаки цього феномену — відверте ігнорування підлітком своєї невдачі, тобто провина за будь-які невдачі завжди приписується іншому, а не собі); розбіжності ставлень (розбіжність уявлень підлітка про свої стосунки в домінантних сферах життєдіяльності з реальним змістом та проявами цих стосунків); схильності до адиктивної поведінки (це поведінка, обтяжена хімічною залежністю).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 6: Асоціалізація, десоціалізація та ресоціалізація особистості	\|	Десоціалізація особистості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.