Психічний стан – наявний на даний час відносно стійкий рівень психічної діяльності, що виявляється у підвищеній або пониженій активності індивіда.

Інтелект (лат. intellectus - розуміння, сприйняття) – динамічна структура пізнавальних властивостей людини, що формується в діяльності, пізнанні, спілкуванні, спеціальному тренуванні і зумовлена культурно-історичними умовами та індивідуальними особливостями.

Уява – це психічний процес, який полягає у створенні нових образів шляхом обробки сприймань і уявлень, одержаних у попередньому досвіді.

До створення нових образів людину спонукають різноманітні потреби, що постійно породжуються діяльністю.

Створення образів уяви завжди пов’язане з певним відступом від реальності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можливості людини, забезпечуючи їй здатність передбачення та творення нового. Діяльність уяви тісно пов’язана з мисленням. Орієнтуючи людину у процесі діяльності, уява створює психічну модель кінцевого та проміжних результатів праці.

Залежно від участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну та довільну.

Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямовується спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Потреба в мимовільному створенні образів постійно актуалізується різними видами діяльності, в які включається особистість. Мимовільне виникнення уявлень тісно пов’язане з почуттями людини. Почуття є потужним генератором яскравих образів уяви тоді, коли людина перебуває у тривозі перед невизначеністю очікуваних подій чи, навпаки, переживає емоційне піднесення перед участю в урочистих подіях, що мають життєво важливе для неї значення. Прикладом мимовільного виникнення образів уяви є сновидіння.

Процес уяви може відбуватись як довільний, коли він спрямовується спеціальною метою створити образ певного об’єкта, можливої ситуації, уявити чи передбачити сценарій розвитку подій. Здійснення довільної уяви у процесі пізнання зумовлене потребою свідомої регуляції побудови образу відповідно до завдання та характеру виконуваної діяльності. Довільне створення образів спостерігається переважно у творчій діяльності людини.

3. Сутність інтелекту людини визначається здатністю до виконання операцій логічного мислення, рівнем розвитку пізнавальних функцій, зокрема обсягом оперативної пам'яті та стійкістю уваги. Інтелект не зводиться до мислення, пов'язаний із мотиваційною та емоційною сферами, самосвідомістю. Рівень його розвитку визначається сформованістю уваги, продуктивністю розуму, затратами психічної енергії у розв'язанні проблем.

Визначає він стиль та стратегію розв'язання проблем, ефективність індивідуального підходу до пізнавальних і проблемних ситуацій. У цілісному інтелекті поєднані основні пізнавальні функції людини (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява). Показниками його розвитку є обсяг, структура та якість знань, володіння розумовими операціями, рівень інтуїції, володіння стратегіями розв'язування завдань тощо.

Природною основою становлення інтелекту є задатки, які визначають рівень його розвитку, а решта залежить від соціальних умов та особливостей навчання. Завдяки розвиненому інтелекту людина адекватно пізнає світ і себе, швидко приймає рішення, чітко висловлює свої думки, легко пристосовується до нової ситуації, глибоко засвоює домінуючу систему цінностей, осмислює своє життя та свій шлях. Інтелект проявляється в діяльності людини (компетентність), неординарності досягнень (талант), досвіді (мудрість). Він не зводиться до з'ясування особливостей пізнавальних процесів людини, а втілюється в особливостях її ментального (розумового) досвіду.

Згідно з теорією інтелекту психолога Реймонда Кеттелла інтелект можна умовно поділити на рухливий інтелект (англ. fluid intelligence) – здатність мислити логічно, аналізувати і вирішувати завдання незалежно від попереднього досвіду; та кристалізований інтелект (англ. crystallized intelligence) – накопичений досвід і здатність використовувати засвоєні знання і навички.

Рухливий інтелект має місце у всіх сферах життя, але найбільше стосується науково-технічних галузей, математики, програмування. Він включає в себе здатність до навчання, індуктивне і дедуктивне мислення, абстрактне мислення, розпізнавання зв'язків і закономірностей. Рухомий інтелект використовує робочу пам'ять і часто його рівень розвитку у людини взагалі тісно пов'язують з розміром робочої пам'яті. У зв'язку з цим виникла теорія про можливості розвитку рухомого інтелекту шляхом розвитку робочої пам'яті. Рухомий інтелект людини зростає приблизно до 30-40 років, після чого починається його зниження.

Кристалізований інтелект відповідає за вилучення знань та навичок з довготривалої пам'яті і застосування їх в звичайних умовах, де не потрібно включення рухомого інтелекту. Кристалізований інтелект визначається обсягом і глибиною накопичених знань, словниковим запасом, він включає в себе вербальні здібності і часто вимірюється саме за рівнем вербальних здібностей. Кристалізований інтелект людини зростає до настання старості, після чого зазвичай починається його зниження.

Кристалізований інтелект не є «кристалізованої» формою рухомого інтелекту – це функціонально різні процеси, хоча рівень кристалізований інтелект залежить від рівня рухомого, тому що люди з високим рухомим інтелектом, навчаючись швидше, відповідно швидше накопичують і кристалізований інтелект, що підтверджують IQ-тести.

Коефіцієнт інтелекту (англ. IQ — intelligence quotient) – кількісна оцінка рівня інтелекту людини: рівень інтелекту відносно рівня інтелекту середньостатистичної людини такого ж віку. Визначається за допомогою спеціальних тестів. Тести IQ розраховані на оцінку розумових здібностей, а не рівня знань (ерудиції).

Тести IQ розробляються так, щоб результати описувалися нормальним розподілом з середнім значенням IQ, рівним 100 і таким чином, щоб 50% людей мали IQ між 90 та 110 і по 25% — нижче 90 та вище 110. Значення IQ менше 70 часто кваліфікується як розумова відсталість.

Накоефіцієнт інтелекту впливають такі чинники, як спадковість, навколишнє середовище, стать, раса, вік, здоров’я.

Ряд досліджень виявили зв'язок між середнім IQ країни та її економічним розвитком, ВВП, демократичністю, рівнем злочинності.

4. Результатом пізнання є знання – інформація. Інформація – сума фрагментарних даних про об'єкт пізнання. Тому інформованість, обізнаність людини в чомусь, ще не означає її справжньої освіченості. Освічена людина – та, яка володіє системним і універсальним знанням. Але ще Геракліт казав, що «багато знання розуму не навчає». Або як про це писав американський поет Томас Еліот : «Де наша мудрість, втрачена заради знання, де наші знання, втрачені заради інформації». В умовах мінливої дійсності інформація часто перетворюється на мертве знання, яке втратило будь-який зв'язок із мудрістю, з людським сенсом знання. Крім знання-інформації є знання-мудрість. Мудрість вже не є результатом виключно пізнавальної діяльності. Мудрість – вміння застосувати знання в повсякденному житті, наповнювати їх людським сенсом. Мудрість –у вмінні перетворити знання із засобу «досягнення і володіння» на засіб відповіді на питання, «як жити». Мудрість – це вміння жити згідно з цінностями відповідної культури.

Час від часу люди потрапляють в ситуації коли накопичені знання-інформація і сформовані на їх основі уявлення про світ вступають у суперечність з реаліями мінливого середовища. Така ситуація конфлікту в сучасній психології має назву когнітивного дисонансу.

Теорія когнітивного дисонансу була запропонована Леоном Фестінгером в 1957 р. з метою пояснення тих конфліктних ситуацій, що нерідко виникають у когнітивній структурі людини. Теорія має на меті дослідження та пояснення станів когнітивного дисонансу, що виникають у людей як реакції на ті чи інші ситуації мінливого середовища, дії інших людей або впливи суспільства в цілому.Когнітивний дисонанс – стан психічного дискомфорту , викликаного зіткненням у свідомості індивіда суперечливих знань, ідей, переконань, поведінкових установок або емоційних реакцій стосовно об'єктів чи явищ дійсності.

Дисонанс може бути спричинений:

– логічною невідповідністю;

– культурними стереотипами;

– входженням індивідуальних уявлень до складу більш широкої системи колективних уявлень;

– невідповідністю минулого досвіду індивіда з ситуацією дійсності.

Когнітивний дисонанс виникає тоді, коли індивід потрапляє в ситуацію суперечності між його установками і реальними вчинками.

Проблема когнітивного дисонансу тісно пов’язана з проблемою особистісної некомпетентності, яка має місце тоді, коли знання, вміння і досвід людини не відповідають актуальним потребам діяльності.

Психічні стани поряд з психічними процесами та психічними властивостями людини утворюють три основні класи явищ, які вивчає психологія. Від зміни психічних станів багато в чому залежить ефективність життєдіяльності людини та її психологічне благополуччя. У психічних станах, як і в інших психічних явищах, відображається взаємодія людини з життєвим середовищем. Але незважаючи на постійний інтерес дослідників до цієї сфери психіки, сьогодні в психології не існує єдиного погляду на проблему психічних станів.

Різні автори наводять різні визначення психічних станів, виділяють їх різні функції та види. Значною мірою це пояснюється складністю самого явища. Адже психічні стани займають проміжне місце між психічними процесами та властивостями особистості за показником динамічності. Будь-які суттєві зміни зовнішнього середовища, зміни у внутрішньому світі особистості, в організмі викликають певний відгук в людини як цілісності, призводять до переходу в новий психічний стан, змінюють рівень активності суб’єкта, характер переживань та багато іншого.

У кожному психічному стані присутні фізіологічні, психічні та поведінкові аспекти. Тому до структури психічних станів входять безліч різноякісних компонентів:

–на фізіологічному рівні проявляється, наприклад, в частоті пульсу, артеріальному тиску і т.п.;

–в моторній сфері виявляється в ритмі дихання, зміні міміки, гучності голосу і темпу мови;

–в емоційній сфері виявляється в позитивних чи негативних переживаннях;в когнітивної сфері визначає той або інший рівень логічності мислення, точність прогнозу майбутніх подій, можливість регулювання станів організму і т.п.;

–на поведінковий рівні від нього залежить точність, правильність виконуваних дій, їх відповідність актуальним потребам і т.п.;

–на комунікативному рівні той чи інший стан психіки впливає на характер спілкування з іншими людьми, здатність чути іншу людину і впливати на неї, ставити адекватні цілі і досягати їх.

Дослідження показали, що виникнення тих чи інших психологічних станів базується, як правило, на актуальних потребах. Так, якщо умови зовнішнього середовища сприяють швидкому і легкому задоволенню потреб, то це веде до виникнення позитивного стану – радості, наснаги, ентузіазму і т.п. Якщо ж ймовірність задоволення того чи іншого бажання низька або взагалі відсутня, то психологічний стан буде негативним. В залежності від характеру виниклого стану можуть різко змінюватися всі основні характеристики психіки людини, його установки, очікування, почуття, або. як кажуть психологи, «фільтри сприйняття світу». Так, для люблячого людини об'єкт його прихильності здається ідеальним, позбавленим недоліків, хоча об'єктивно він може таким і не бути. І навпаки, для людини у стані гніву інша людина виступає виключно в чорному кольорі, причому ті чи інші логічні доводи дуже слабо впливають на подібний стан. Після виконання тих чи інших дій із зовнішніми предметами або соціальними об'єктами, що викликали те чи інше психологічний стан, наприклад любов чи ненависть, людина приходить до якогось результату. Цей результат може бути наступним:або людина реалізує потребу, що викликала те чи інше психічний стан, і тоді воно сходить нанівець:або результат виявляється негативним.

Незважаючи на недостатнє теоретичне обґрунтування, проблема психічних станів широко вивчається в емпіричних дослідженнях. Найчастіше у межах психології праці досліджуються функціональні стани, такі як стомлюваність, монотонія. Багато досліджень присвячено емоційним і так званим тензійним (пов’язаним з нервово-психічною напругою) станам: радість, страх, депресія, стресові стани.

Якісна характеристика психічних станів являє собою єдність чуттєвого відображення людиною оточуючої дійсності та ставлення до неї. Саме це ставлення є центральною, системоутворюючою характеристикою всього компонентного складу психічних станів.

Психічні стани являють собою один з режимів життєдіяльності людини, який на фізіологічному рівні відрізняється певними енергетичними характеристиками, а на психологічному рівні – системою психічних фільтрів, що забезпечують специфічне чуттєве відображення .

2. Психічний стан –психологічна характеристика людини, що відображає її тимчасові, статичні переживання.

Види психічних виділяють у залежності від таких параметрів:

– впливу на індивіда (позитивні і негативні, стенічні й астенічні);

– глибини переживань(глибокі, поверхові);

– часу перебігу(короткочасні, тривалі тощо);

– ступеню усвідомленості.

До складу психічних станів належать: емоції, почуття, пристрасті, афекти, стреси, настрої.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Почуття – це глибокі, стійкі й узагальнені переживання людиною взаємовідношень з позитивними чи негативними для неї явищами суспільної дійсності і природи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.