• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Грошові агрегати М0, М1, М2, М3.

Одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості. При цьому, якщо поміняти товари А і Б місцями, суть простої форми вартості не зміниться, зміняться лише ролі товарів.

Самостійна роботи №5 – Приклади застосування теорем двоїстості для знаходження оптимальних планів задач лінійного програмування

Приклади застосування теорії двоїстості для знаходження оптимальних планів прямої та двоїстої задач [2, с.75-82],[3, с.122-128].

2. Вітлінський В.В., Наконечний С.І., Терещенко Т.О. Математичне програмування: Навчально-методичний посібник для самост. вивч.дисц. – 2-е вид., без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 248 c.

3. Наконечний С. І., Савіна С. С. Математичне програмування: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2003. – 452 с.

Далі, для спрощення аналізу, будемо вважати, що вартість товару створюється лише працею, а остання, як вважає К. Маркс, в умовах товарного виробництва виступає водночас як конкретна і абстрактна праця.

У процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладі товар А) виконує активну функцію, виражаючи свою вартість в іншому (товарі Б), який є лише засобом для вираження вартості першого товару, відіграючи пасивну роль. Відповідно до цього розрізняють форми вартості, в яких перебувають товари А і Б. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості. Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в її еквівалентній формі. Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю протилежностей, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою тільки стосовно еквівалентної, і навпаки. Взаємно виключають, тому що коли товар перебуває у відносній формі вартості, то він не може одночасно перебувати в еквівалентній, і навпаки.

Особливості еквівалентної форми вартості:

ü корисність (споживна вартість) товару-екві­валента безпосередньо виражає свою протилежність — вартість. Власна корисність того товару, який перебуває в еквівалентній формі (товар Б) не має значення, оскільки цей товар лише виражає вартість іншого товару (товару А).

ü конкретна праця, втілена у товарі-еквіваленті (товар Б), виражає свою протилежність — абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару (товару А), тобто корисність товару-еквівалента, створена конкретною працею, стає формою вияву абстрактної праці, яка була затрачена на виробництво іншого товару.

Подальше поглиблення суспільного поділу праці, зокрема, поява спочатку ремісників, а потім і купців, сприяло розвитку товар­них відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, одиничної чи випадкової форми вартості до повної, або розгорнутої:

хА = уВ = zС= qD = wE.

На відміну від простої форми вартості еквівалентами вартості окремого товару (товару А) в обміні виступає велика кіль­кість інших товарів, а мінові пропорції вже отримують усталений характер, що пов’язано зі зростанням регулярності обміну.

Повна, або розгорнута, форма вартості— це така форма, за якої одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що перебувають у еквівалентній формі вартості.

Недоліки розгорнутої форми вартості:

1) Незавершеність еквівалентної форми вартості, через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обміну могла нескінченно зростати.

2) Велика кількість таких еквівалентів зумовлювала велику кількість різних мінових пропорцій, що усклад­нювало проведення обмінних операцій.

3) Неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів внаслідок існування невідповідності між попитом і пропонуванням окремих товарів на конкретному ринку.

4) Зумовленість пропорцій обміну значною мірою споживчими властивостями товарів. Наприклад, можна обміняти наявний товар на будь-яку міру зерна, але не можна обміняти його на половину горщика чи чверть сокири через відсутність в останніх довільної подільності.

Саме тому в умовах подальшого поглиблення суспільного поділу праці відбувається поступове стихійне виділення із загальної маси товарів таких, які починають відігравати роль головних предметів обміну (худоба, зерно… гроші). Здійснився перехід від повної, чи розгорнутої, форми вартості до загальної, чи грошової.

Загальна, чи грошова форма вартості— це така форма, за якої безлічі товарів, що перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що перебуває в еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється у загальний еквівалент і набуває влас­тивості загальної обмінюваності:

хА,

уВ,

zС, = kM (золото, …, деньги)

qD,

wE

Завдяки такій операції відбувається ліквідація тих незручностей, які викликані існуванням бартерного обміну. Закріплення ж функ­цій загального еквівалента за окремим товаром означало, по суті, появу грошей.

З того моменту, коли певний товар (золото) почав виконувати роль загального еквівалента, виникають, а потім розвиваються грошові відносини.

2. Сутність грошей. Альтернативні теорії грошей. Функції грошей

У літературі сьогодні існує безліч різних визначень грошей, які значно відрізняються одне від одного.

Підходи до пізнання сутності грошей:

1) Функціональний підхід:

Л. Харріс: гроші як «…будь-який товар, що функціонує як засіб обігу, лічильна одиниця і засіб збереження вартості».

Р. Барр: «…гроші можуть бути визначені як засіб обміну, загальноприйнятий у даному платіжному співтоваристві».

К.Р. Мак­коннелл і С.Л. Брю: «Гроші — це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей, і є гроші».

2) Логіко-історичний (К. Маркс):

Оскільки гроші виникли внаслідок розвитку обміну товарів і є однією зі сторін обміну, то можна дійти висновку, що гроші самі є товаром, але товаром особливим, таким, який служить загаль­ним еквівалентом вартості, її представником. Якщо виходити з цього, то можна розкрити і функції грошей, які є способами реалізації їх сутності.

Еволюція і типи грошей.Виникнення грошей відбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну:

1) Продуктові гроші(певні споживчі продукти, які виступали матеріальними носіями вартості, що дорівнювала витратам виробництва цих продуктів: худоба, зерно, хутро).

2) Металеві гроші (металістична теорія грошей) — це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлено з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу: мідні, залізні, свинцеві, бронзові, олов’яні та інші металеві гроші. Зародки метали стичної теорії виникли ще в античний період, але найбільшого поширення вона набула в епоху первісного нагромадження капіталу, ототожнювала грошовий обіг з товарним, стверджуючи, що благородні метали (золото та срібло) за своєю природою є грошима.

З IV—III ст. до н. е. функції грошей перебирають на себе благородні метали — срібло та золото. Ця система грошового обігу, яка базувалась на використанні як грошей двох різних металів, отримала назву біметалічної.

Монометалічноюназивається така грошова система, в межах якої лише один певний метал визнається за матеріальну основу грошей.

3) Номіналістична теорія грошейвиникла ще в рабовласницьку епоху, але найбільшої популярності досягла після витіснення золотих грошей паперовими. Вона заперечує товарну природу грошей, розглядає їх виникнення суб’єктивно – як результат угоди людей або державних актів про впровадження грошей. Вважається, що гроші здобувають примусову купівельну силу, їх вартість визначається не матеріальним змістом, а найменуванням. При цьому повністю заперечувався зв’язок грошей з золотом.

Прихильники номіналістичної теорії закликали до заміни золота паперовими знаками грошей. Зокрема Дж. М. Кейнс вважав золоті гроші «варварським пережитком», а М. Фрідмен називає гроші «експериментальною теоретичною конструкцією», що не може мати вартості. Подібні погляди властиві і для іншого відомого сучасного економіста – П. Самуельсона, який вважає гроші «соціальною умовністю».

4) Кількісна теорія грошей виникла у 18 ст. Вона стверджує: гроші не мають внутрішньої вартості. Їх вартість залежить від кількості грошей в обігу і визначається співвідношенням попиту на них і пропозицією. Свій варіант кількісної теорії грошей розробив М. Фрідмен; її було покладено в основу монетарної політики багатьох розвинутих країн.

В сучасній економічній науці відбулось поєднання номіналістичної і кількісної теорій. Цей симбіоз дозволяє обґрунтувати закономірності обігу символічних грошей, регулювання їх кількості, природу безготівкових і «електронних грошей», суть інфляції; розробити основні принципи антиінфляційної політики.

Отже, в сучасній теорії грошима називається:

· загальновизнаний засіб платежу, який без будь-яких обмежень приймається в обмін на товари та послуги, а також при сплаті боргових зобов’язань;

· сукупність фінансових активів, які використовуються для проведення розрахунків при здійсненні різноманітних операцій.

Сучасні платіжні засоби випускаються центральним (емісійним) та комерційними (депозитними) банками і представлені двома видами грошей: символічними та кредитними.

Символічні, або декретні гроші – засоби обміну, що являють собою певні форми боргових зобов’язань держави і не мають власної невід’ємної цінності (готівкові гроші). Вартість таких грошей перевищує витрати на їхнє виробництво та цінність при альтернативному використанні (наприклад, як товару) і визначається їхньою здатністю обмінюватися на товари та послуги як зараз, так і в майбутньому. Монопольне право емісії готівкових грошей законодавчо закріплене за державою (центральним банком), тому символічні гроші є державними грошима.

Кредитні, або депозитні гроші – засоби обміну, які являють собою боргові зобов’язання депозитних інститутів (безготівкові гроші). Як і символічні гроші, вони не мають внутрішньої вартості. Вартість депозитних грошей визначається їхньою купівельною спроможністю – тобто кількістю товарів і послуг, які можна придбати на одну грошову одиницю. Кредитні гроші існують у вигляді товарних і грошових векселів, чеків, банківських депозитів.

Повноцінні гроші — це ті, які є загальним еквівалентом завдяки витратам виробництва на виготовлення їх матеріалу на рівні номінального знака вартості, який на них позначений (продуктові та ті металеві гроші, які виготовлені з благородних металів). Неповноцінні гроші — це ті, витрати на виготовлення яких є значно меншими ніж той номінальний знак вартості, який на них позначений (монети з недорогоцінних металів, паперові та всі види кредитних грошей).

Функції грошей:

1) засіб обігу –як засіб обігу гроші є посередником при обміні товарами і послугами. Виконуючи цю функцію, гроші безперервно переміщуються від одного суб’єкта економіки до іншого. Такий рух, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом.

2) вираження вартості. Її здійснення дістає прояв у категорії ціни як грошового вираження вартості товарів. А сама вартість, представлена у грошовій одиниці, виступає як масштабдляцін.

3) засобу збереження та накопичення вартості – засобу накопичення купівельної спроможності, яка може бути використана на купівлю товарів у майбутньому. Виконуючи цю функцію, гроші тимчасово вилучаються з грошового обігу, щоб бути використаними у майбутньому для здійснення закупівель чи грошових угод. Поряд із нагромадженням грошей у монетарній формі відбувається нагромадження скарбів у вигляді предметів розкоші, виготовлених із золота і срібла, але не функціонуючих безпосередньо у вигляді грошей.

4) засобу платежу – засобу відкладених платежів, які повинні здійснитися у майбутньому, при сплаті боргових зобов’язань, і величина яких встановлюється в грошовій формі.

У К. Маркса функція засобу платежу (засобу сплати боргів чи надання кредиту без відповідного зворотного руху товарів) розглядається як особлива, що існує поряд з функцією засобу обігу (засобу реалізації товарів, коли рух грошей опосередковує протилежний їм рух товарів), і аналізується після функції засобу утворення скарбів. Логіка, яка закладена в основу підходу К. Маркса, полягала в тому, що повноцінні гроші, випадаючи з обігу, перетворюються на скарби, і після цього їм надається можливість виступати у новій функції — засобу платежу, яка є відмінною від функції грошей засобу обігу, оскільки нею не обслуговується рух товарів.

Сучасні функціональні форми грошей

Функціональні форми грошей і грошовий агрегат.Функціональні форми є похідними від грошових функцій і являють собою їх реальне втілення. Вони виступають як форма реалізації цих функцій в умовах структурно розвинених товарних відносин. Проте окремі функціональні форми грошей не автономні. Вони є лише структурними ланками цієї системи грошових відносин, де кожна окремо взята функціональна форма неспроможна повністю виразити всю сукупність грошових відносин.

Різні види грошових форм поєднуються у певні агрегати.

Грошовий агрегат —це встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне групування грошових форм. Під ліквідністю розуміється можливість використання певного активу в ролі засобу обігу (чи платежу) і одночасно його здатність зберігати свою вартість.

М0 - готівка чи гроші поза банками. Грошовий агрегат М0 має найбільшу ліквідність. Його структурними елементами є:

· монети, що їх карбують державні установи;

· скарбничі білети, що є казначейськими зобов’язаннями, випуск яких пов’язаний з фінансуванням дефіциту державного бюджету (ця форма грошей нині в Україні не використовується);

· банкноти, що являють собою різновид кредитних грошей, емісія яких здійснюється центральними банками (в Україні Націо­нальним банком). Банкнота має загальну оборотність і, як і монета, абсолютну ліквідність.

М1 (грошова маса в широкому розумінні у вузькому розумінні) = готівкові гроші (М0) + трансакційні депозити.

Трансакційні депозити — це вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів. Трансакційні депозити являють собою вклади до запитання на поточні та розрахункові рахунки. Вони можуть не приносити відсотків, а лише дають змогу їхнім власникам користуватись чеками та електронними переказами (в тому числі й кредитними картками). За своїм обсягом чекові вклади, що забезпечують безготівковий обіг грошей, є найпоширенішими. За їх допомоги у країнах Заходу здійснюється понад 90 % усіх видів оплат. Завдяки цьому система чекового обігу постійно прогресує.

М2 (грошова маса в широкому розумінні) = М1 + строкові депозити («майже гроші»). Агрегат М2 викорис­товуються не тільки як засіб обігу, але і як засіб нагромадження чи збереження купівельної спроможності.

Строкові депозити являють собою гроші, які зберігаються на безчекових ощадних рахунках у комерційних банках та ощадних установах, про що їх власники отримують певні свідоцтва — сер­тифікати. Перетворення цих грошей на готівку чи інший високоліквідний платіжний засіб обумовлене певним строком. Гро­ші на таких рахунках застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження, а не засобу обігу, тому їх ліквідність є більш низькою.

М3 =М2+гроші, які клієнти зберігають на рахунках, відкритих для ведення банками довірчих операцій. У цих грошей ще нижча ліквідність.

У деяких країнах виділяється також агрегат L = М3 + , який включає до свого складу агрегат М3, казначейські векселі та деякі інші грошові активи.

3. Закони грошового обігу. Інфляція та забезпечення стабільності купівельної спромож­ності грошової одиниці. Грошові реформи

Сутність закону грошового обігу. Грошовий обіг – це процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту.

Закон грошового обігу полягає в дотриманні в економіці необхідної кількості грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту за різних умов. Закон грошового обігу полягає в дотриманні в економіці необхідної кількості грошей. Закон грошового обігу виражається рівнянням Мф=Мн,де Мф –фактична грошова маса в обігу,аМн – об’єктивно необхідна для обігу маса грошей.КолиМф>Мн,в обігу знаходяться зайві гроші, а якщо Мф<Мн –існує нестача грошей в обігу.

За умов золотомонетного обігу рівновага грошового обігу забезпечувалась автоматично, що пояснювалось виконанням золотом грошової функції засобу нагромадження. Кількість повноцінних золотих грошей, необхідних для обігу, визначалась такою рівністю:

Мн = (СЦ – К + ПЛ – ВП)/О,

де: СЦ – сума цін усіх товарів і послуг, реалізованих протягом року;

К – сума цін товарів і послуг, проданих у кредит;

ПЛ – сума платежів за борговими зобов’язаннями;

ВП – сума платежів, що взаємно погашаються (без застосування наявних грошей);

О – швидкість обороту грошової одиниці.

Ця формула також відображає кількість грошових знаків, що замінюють повноцінні гроші в обігу. В обох випадках визначається необхідна кількість готівки. Зростання значення безготівкових грошей за сучасних умов робить непридатним даний метод визначення необхідної кількості грошей. Тепер для цього широко застосовується рівняння американського теоретика І. Фішера (виведене у 1947 р.), яке має такий загальний вигляд: І. Фішера (виведене у 1947 р.):

або

де М — кількість грошей в обігу (грошова маса); Q — фізичний обсяг товарів і послуг; Р — середня ціна, за якою продається кожен товар; V — швидкість обігу грошей протягом року.

Інфляція та забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці. Грошові реформи.

Інфляція та її види і форми. Купівельна спроможність грошової одиниці- маса товарів, яку можна придбати за цю грошову одиницю. Потрібно також зазначити, що в умовах зростання загального рівня цін купівельна спроможність кожної окремої грошової одиниці буде зменшуватись, тобто на кожну грошову одиницю можна буде придбати все менше товарів.

Інфляція - процес зменшення купівельної спроможнос­ті грошової одиниці. Причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей в обігу перевищує потребу в них. Це й викликає зростання загального рівня цін. Провідним чинником інфляції є зростання грошової маси. Проте саме по собі зростання грошової маси не спричиняє інфляції. Інфляція з’являється лише тоді, коли темпи зростання грошової маси випереджають не тільки темпи зменшення швидкості обігу грошової одиниці, а й темпи зростання суспільного продукту, реалізацію якого й обслуговує грошова маса.

Саме тому до чинників інфляції крім зростання грошової маси можна віднести зростання швидкості обігу грошової одиниці та зменшення загального обсягу суспільного продукту. Вплив кожного з цих чинників може призвести до порушення законів грошового обігу, внаслідок чого кількість неповноцінних грошей в обігу перевищить потреби в них, що і зумовить початок процесу інфляції чи знецінення грошей.

Інфляція не лише відображає у своєму розвитку динаміку цін, а й вимірюється останньою. Вона є обернено пропорційною величиною цінової динаміки. Якщо протягом року ціни зросли на 10 %, то можна сказати, що на такий самий відсоток грошова одиниця знецінилася чи втратила свою купівельну спроможність.

Види інфляції:

1) Повзуча інфляція (ціни зростають темпом до 10% на рік).

2) Галопуюча інфляція (ціни зростають темпом від 10 до 100% на рік).

3) Гіперінфляція (темпи зростання цін перевищують 100% на рік).

Форми інфляції: відкрита та придушена.

Відкрита - інфляція, якщо порушення законів грошового обігу (коли кількість неповноцінних грошей в обігу є надмірною порівняно з потребою в них) проявляється у пiдвищеннi цін.

Придушена - інфляція, якщо порушення законів грошового обігу (коли кількість неповноцінних грошей в обігу є надмірною порівняно з потребою в них) призводить до появи дефіциту товарів, а не до підвищення цін.

Забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та грошові реформи.Потрібно зазначити, що в умовах інфляції гроші поступово припиняють виконувати таку свою функцію, як засіб збереження вартості. А це призводить до того, що їх все більш неохоче починають брати і в обмін на свій товар, намагаючись якомога швидше їх позбутись, і все менше роблять заощаджень у грошовій формі.

Стабілізація купівельної спроможності грошової одиниці:

1) Обмеження грошової емісії (емісія — це випуск в обіг додаткової кількості грошей). Крім того, можуть здійснюватися заходи щодо стимулювання зростання суспільного продукту.

2) Грошові реформи. Вони можуть допомогти й у вирішенні завдання щодо зменшення вже наявної в обігу грошової маси. Грошова реформа — це перебудова державою наявної в країні грошової системи. При цьому грошові рефор­ми можуть переслідувати не тільки вузькі цілі стабілізації грошової одиниці, а й більш широкі — загальної перебудови чинної в країні системи грошово-кредитних відносин.

Види грошових реформ:

1) Формальна грошова реформа зводиться до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує.

2) Деномінаційна полягає в тому, що разом зі зміною зразка купюри відбувається зміна існуючого масштабу цін (зменшення кількості нулів на купюрах).

3) Конфіскаційна грошова реформа полягає в безоплатному вилученні державою частини грошей суб’єктів економіки.

Читайте також:

1. Агрегати для приготування, навантаження та внесення добрив.
2. Агрегати для приготування, навантаження та внесення добрив.
3. Агрегативна стійкість і коагуляція колоїдних розчинів
4. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
5. Агрегативна стійкість.
6. Види звітів про грошові потоки.
7. Внутрішнім джерелом фінансування є накопичені нетто-грошові потоки, що виникають при здійсненні міжнародних операцій.
8. Готівково-грошові розрахунки та їх організація на підприємстві
9. Грошова маса та її агрегати
10. Грошова маса. Грошові агрегати
11. ГРОШОВИЙ ОБОРОТ ТА ГРОШОВІ ПОТОКИ
12. Грошові агрегати

Переглядів: 4684