Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Види власності.

Види власності.

Тема 4. Економічні відносини власності

 

1. Юридичний зміст права власності. Суб’єкт та об’єкт власності.

3. Економічний зміст права власності. Експлуатація.

 

1. Юридичний зміст права власності. Суб’єкт та об’єкт власності.

Право власності є одним з основних аспектів існування суспільства. Власність – це відносини в суспільстві з приводу володіння, користування та розпоряджання речами. В Україні право власності визначається та регулюється Цивільним Кодексом України. Відповідно до нього право власності включає у себе права володіння, користування та розпоряджання річчю.

Право володіння передбачає, що річ якимось чином потрапила до людини та належить їй. Виділяють законне та незаконне володіння. Законне володіння наступає тоді. коли річ законним шляхом (шляхом купівлі, отримання у подарунок чи у спадок, індивідуального виготовлення, тощо) потрапила у власність до людини. Незаконне володіння передбачає заборонений законом шлях привласнення речі (крадіжка, шахрайство, тощо). Відповідно до закону незаконне володіння має бути припинене, а його наслідки ліквідовані.

Право користування – це право вилучати корисні властивості речі. Коли людина використовує річ за призначенням, вона реалізує право користування. Людина може тимчасово відчужувати право користування річчю, даючи річ у тимчасове користування іншій особі. При цьому право власності на річ не припиняється.

Право розпоряджання – це право вирішувати подальшу долю речі. В межах цього права річ може бути знищена. подарована, продана. передана у спадок, тощо.

Право власності обов’язково має включати в себе всі три компоненти. Якщо у відносинах хоча б один з компонентів відсутній або обмежений, ми маємо інші відносини – оренди, позики, але не відносини власності.

У відносинах власності виділяють об’єкт та суб’єкт власності. Суб’єктами власності можуть бути юридичні та фізичні особи. Об’єктами власності називаються речі з приводу яких виникають відносини власності.

 

 

Існує безліч способів класифікації форм власності. Ми виберемо для наших цілей два основні види класифікації – за суб’єктами власності та за цілями використання об’єктів власності.

За суб’єктами власності виділяють індивідуальну, колективну та державну власність. Індивідуальна власність – це власність, що належить одній людині. Колективна власність – це власність, що належить групі людей. Державна власність – це власність, що належить державі.

За цілями використання об’єктів власності виділяють особисту та приватну власність. Особиста власність покликана задовольняти потреби людей. Приватна власність покликана приносити прибуток, тому. як правило, у приватній власності знаходяться магазини, заводи, майстерні та інші підприємства, з яких власник може отримувати прибуток за рахунок експлуатації власної чи вільнонайманої робочої сили.

Якщо об’єднати обидва принципи класифікації форм власності, то ми отримаємо таку схему:

 

Види власності  
Особиста власність Приватна власність
Індивідуальна власність Колективна власність Індивідуальна власність Колективна власність Державна власність.
         

 

З таблиці видно, що особиста власність, тобто власність, що має задовольняти потреби людей може бути індивідуальною та колективною. Прикладом індивідуальної особистої власності може бути одяг, взуття, тобто будь-які речі, що задовольняють потреби людини та належать їй одній. Прикладом колективної особистої власності можуть бути телевізор чи пральна машина, які належать всій сім’ї і мають задовольняти потреби всіх членів сім’ї. Чудовий приклад колективної особистої власності наведений у оповіданні Р.Бредбері «Чудовий костюм кольору вершкового морозива». Герої оповідання - п’ятеро бідних молодих хлопців, друзів, що тяжко працювали для того, щоб придбати один на п’ятьох костюм. Він їм був потрібний для задоволення особистих потреб, але знаходився даний костюм у колективній власності. Колективною особистою власністю можуть бути також культові речі, що належать всій релігійній общині. тощо.

Приватна власність також може бути індивідуальною чи колективною. Так, якщо приватне підприємство належить одній особі, то це індивідуальна приватна власність, а якщо групі людей – то це колективна приватна власність. Колективними приватними підприємствами є акціонерні та пайові товариства.

Державна власність потребує особливої уваги. Держава не має особистих потреб, тому існування особистої державної власності неможливе. Тоді виходить, що будь-яка державна власність є приватною. Але ж далеко не всі державні підприємства приносять прибуток. На цій підставі іноді державну власність виділяють як зовсім окремий різновид власності – нарівні з приватною та особистою, і стверджують, що державна власність – це власність суспільна, покликана задовольняти інтереси всього суспільства. Така точка зору досить обґрунтована і має повне право на існування. Але з іншого боку, будь-яке державне підприємство виготовляє якісь товари та послуги, що сприяють економічному зростанню. Наприклад, система дошкільної освіти забезпечує вивільнення робочих рук: батьки не сидять з маленькими дітьми, а працюють, а це, в свою чергу, приносить прибуток державі. Система вищої освіти сприяє появі освічених спеціалістів, які, зрештою, підуть працювати на виробництво і приносити прибуток. Система охорони здоров’я також приносить користь, хай і не виражену в очевидних прибутках. Отже. можна зробити висновок, що неприбуткові підприємства, що знаходяться в державній власності, теж приносять прибуток, але цей прибуток виражений не у формі грошей, і перетворюється на гроші завдяки роботі інших галузей економіки. Тому ми можемо вважати державну власність приватною, але мати на увазі перераховані особливості цієї форми власності.

 

 

3. Економічний зміст права власності. Експлуатація.

Власність – це не лише юридичне поняття. Вона відіграє важливу роль в економічних процесах. Відносини власності лежать в основі виробничих відносин (див. т.2.), і ми маємо розглянути питання, яким чином відносини власності формують виробничі відносини капіталістичного суспільства.

Перш за все слід задатися запитанням, які речі можуть бути об’єктами власності, а які – ні. Проаналізувавши суспільні відносини, ми дійдемо висновку, що у власності можуть бути лише продукти суспільного виробництва, тобто речі, що створені руками людини. Всі інші речі – вода у річці, суниці у лісі, повітря в атмосфері – не створені руками людини і у власності бути не можуть.

Залишаються лише питання про власність на землю, адже, юридично визначена можливість приватної власності на землю, але ж земля руками людини не створена. Але, якщо пильно придивитися до власності на землю, то ми виявимо наступні особливості:

- власність на землю передбачає сплату податку на землю не залежно від того, приносить дана земля прибуток, чи ні;

- власник землі не може розпоряджатися нею на власний розсуд: земля поділена за призначенням на землю під забудову, сільськогосподарську землю, тощо, і самовільно власник не може змінити цільове призначення земельного наділу і, наприклад, збудувати житло на посівних землях.

Отже, право користування землею у власника є в повній мірі, але право розпоряджання при цьому обмежене, і за володіння землею потрібно платити державі. Такі відносини не є власністю, адже право власності передбачає наявність у повній мірі всіх трьох компонентів – володіння, користування та розпоряджання річчю. По суті право приватної власності на землю є правом довгострокової спадкової оренди.

Ми можемо помітити, що власність у суспільстві поділена нерівномірно: в руках одних людей сконцентрована велика кількість об’єктів власності, інші ж іноді не мають навіть необхідних речей. Питання про те, як в суспільстві розподіляється власність, і хто може багатіти, а хто – ні є одним з найважливіших в економічній науці.

Будь-яке суспільство виготовляє продукт, який називається сукупним суспільним продуктом. Частина цього продукту призначена для відновлення та відтворення робочої сили, тобто для того, щоб задовольнити потреби людини, відновити її робочу силу та працездатність, забезпечити народження, виховання та освіту дітей, які замінять нинішніх робочих з плином часу. Ця частина суспільного продукту називається необхідним суспільним продуктом. В капіталістичному суспільстві необхідний продукт розподіляється серед населення у вигляді зарплат, пенсій, матеріальних допомог, пільг, субсидій. тощо.

Але виробничі можливості сучасного суспільства дозволяють виготовляти значно більше продукту. Ці надлишки називаються додатковим суспільним продуктом. Додатковий продукт використовується для накопичення предметів розкоші та розширення виробництва. В капіталістичному суспільстві цей продукт привласнюється власниками засобів виробництва.

Процес привласнення відбувається на кожному конкретному підприємстві. Кожний робочий на своєму робочому місці виготовляє свою частку сукупного суспільного продукту. Частина того, що він виготовляє, є необхідним продуктом. а частина – додатковим. Робочий час, протягом якого виготовляється необхідний продукт, називається необхідним робочим часом. Необхідний продукт – це певна кількість товару, вартість якого відповідає зарплаті робочого, тому обсяг необхідного продукту для певної галузі визначений, а тривалість необхідного робочого часу для підприємств однієї галузі може бути різною і залежить від досконалості знарядь праці.

Частина робочого часу, протягом якого робочий виготовляє додатковий продукт, називається додатковим робочим часом. Чим досконаліші знаряддя праці, тим вища продуктивність праці робочого, тим менше часу він витрачає на виготовлення необхідного продукту, і тим більший обсяг додаткового продукту він може виготовити.

Зобразимо ці відносини схематично:

 

Робочий день    
Необхідний робочий час   Додатковий робочий час
 
Сукупний продукт v+m    
Необхідний продукт   Додатковий продукт
Зарплата робочого     Прибуток підприємця  
v   m

 

Ми можемо визначити одиницю, що називається ступенем експлуатації Ця величина позначається літерою m' та визначає, яку частку зарплати робочого привласнює підприємець:

m'= m/v*100%,

В даній формулі m– це додатковий продукт, додатковий робочий час або прибуток, а v – це необхідний продукт, необхідний робочий час або зарплата.

Звичайно, дана схема дуже умовна і описує ситуацію відносин робочого та власника засобів виробництва. Але ж не слід забувати, що крім них є також держава, і кожний підприємець та робочий виплачують податки. Вся сума податків, виплачена підприємцем державі потрапляє в держбюджет, а звідти розподіляється державою на потреби населення. Отже, податки ми маємо віднести до необхідного продукту.

Отже, аналіз виробничих відносин, що існують в капіталістичній економіці показав, головною умовою накопичення багатства є можливість привласнювати результати праці інших людей, тобто експлуатувати їх. В капіталістичній економіці така можливість створюється у тих, хто володіє засобами виробництва.


Читайте також:

  1. А/. Право власності.
  2. Б/. Право приватної власності.
  3. Вид підприємства – це класифікація підприємств залежно від форми власності.
  4. Видатки підприємств комунальної форми власності.
  5. Види та характеристики інструментів власності.
  6. Виникнення майнових прав інтелектуальної власності.
  7. Відносини власності в Україні. Необхідність різноманітних форм власності.
  8. Дії, що визнаються порушеннями прав інтелектуальної власності.
  9. Еволюція промислової власності.
  10. Економічна система та закони її розвитку. Відносини власності.
  11. Загальна характеристика злочинів проти власності.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Навчально-методичний апарат підручника

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.