• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Соціальна організація і соціальна спільність

Розрізняють біологічні, фізичні, технічні, хімічні та інші організації.

Застосування хронологічної домінанти в побудові даної класифікації
дозволяє представити не тільки послідовність формування основних систем організації сучасного світу, а й логіку їх взаємодії в процесі його розвитку. Це положення особливо важливо для розуміння і представлення послідовності
перетворення реальної взаємозв'язку об’єктивної і суб’єктивної організації в ході загального еволюційного розвитку всесвіту.

Так, процес зародження планети Земля у вигляді послідовності
виникнення, формування, взаємодії та об’єднання фізичних,
хімічних і біологічних систем в конкретних умовах забезпечив походження життя і, на певному етапі організаційної еволюції, – поява людини.

Еволюційна теорія походження людини, придбання нею первинних навичок, становлення та розвиток свідомості в якості однієї з необхідних умов розглядає використання природних технічних систем, примітивних знарядь, інструментів. Альтернативні гіпотези виникнення життя на Землі просто приводять власне технічні системи як умови або обставини походження та розвитку людини. Так чи інакше, всі існуючі концепції припускають, що первинна технічна організація в своєму природному, природному виразі як мінімум супроводжувала появи і розвитку людини.

Об’єктивне прагнення до самозбереження, відтворення, вдосконалення індивідуума визначило необхідність створення і розвитку соціальної системи, як основної форми організації цивілізації. У свою чергу, її становлення і розвиток необхідно забезпечувалося активної мобілізацією і використанням найрізноманітніших ресурсів навколишнього середовища, в тому числі у вигляді пристосування існуючих природних і створення нових технічних
систем. Саме цим обумовлюється феномен їх виникнення та
парадоксальна роль у становленні та розвитку еволюційного та революційного
процесів соціальних метаморфоз.

Становлення і розвиток соціальної системи породжувало необхідність визначення та встановлення умов її функціонування, забезпечення основними ресурсами існування. Цей процес обумовлював і необхідно супроводжувався цілеспрямованим і послідовним формуванням інформаційної, культурної, економічної, правової систем, що виявилися, в кінцевому рахунку, у створенні держави. У свою чергу, виникнення держави як історично виділилася, офіційно закріпленої і соціально визнаної інтеграції певних організацій сформувало політичну систему сучасного суспільства.

Зрозуміло, що в реальних умовах виникнення і становлення всіх цих організацій здійснювалося не тільки послідовно, але і паралельно, тісно переплітаючись і взаємно обумовлюючи прогрес цивілізації. У цьому плані пріведеннаявише класифікація не претендує на однозначність, а всього лише вибудовує загальну конфігурацію класифікації основних систем організації світобудови.

Разом з тим дана хронологічна класифікація систем змішаної організації дозволяє уявити суспільний прогрес у вигляді послідовності найважливіших етапів розвитку, результатом кожного з яких ставало закріплення певної форми організації як тієї чи іншої соціальної системи цивілізації (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Класифікація соціальних організацій

Ця класифікація ґрунтується на визначенні сутності взаємозв’язку формування, перетворення і розвитку соціальних організацій. Це дозволяє розкрити не тільки конкретні форми і складається ієрархію, але й напрямки, характер, зміст соціальної еволюції, послідовність становлення та розвитку їх основних форм в рамках і умовах загальної організації цивілізації. Кожен індивідуум одночасно позиціонується відразу в декількох організаціях, які й формують його орієнтацію, кореспонденцію, що істотним чином зумовлює його самовираження.

У ході забезпечення необхідних умов існування, становлення та розвитку особистості, інтеграції в суспільство кожен індивідуум спочатку еволюційно, а починаючи з певного етапу розвитку і цілеспрямовано, позиціонується. Це відбувається в рамках системи таких послідовно інтегруються соціальних організацій, як:

• сім’я – нація – соціум;

• товариство – об’єднання – союз;

• колектив – кооператив.

Наведена тут послідовність ланцюжків соціальних організацій відображає спадкоємно-позиційований підхід до формування їх класифікації. Його застосування обумовлено тим, що, як уже зазначалося вище, процеси позиціонування здійснюються індивідуумом паралельно-послідовно в кількох самостійних організаціях одночасно, що справляє визначальний вплив на архітектоніку і зміст класифікації соціальних організацій.

Формування послідовності цих ланцюжків, наступності позиціонуються в них моделей визначаються, з одного боку, об’єктивними умовами впливу навколишнього середовища і логікою суспільного розвитку, а з іншого – цілеспрямованої модернізацією і вдосконаленням самоорганізації індивідуума, відображаючи послідовність і спадкоємність виникнення, становлення та закріплення найбільш стабільних та ефективних форм первинних і похідних соціальних організацій. Такий аналіз дозволяє представити реальні чинники формування та розвитку зв’язків у конфігураціях тих чи інших класифікацій.

Архітектонікою представленої класифікації, яка відображає складні, паралельно і взаємно розвиваються процеси, виділяються і такі значно складніші, багатофакторні і ймовірносно орієнтовані на конкретні результати ланцюжка розвитку соціальних організацій, як:

• колектив – товариство – сім’я;

• кооператив – підприємство – об’єднання – суспільство – нація;

• корпорація – союз – угода – співтовариство – соціум.

Напрямки і послідовність їх формування, функціонування, взаємозв’язку, перетворення і розвитку багато в чому відображає можливості суб’єктивного участі людини в процесах пошуку, вибору, побудови, адаптації та закріплення найбільш конструктивних форм соціальних організацій та взаємодії між ними, що забезпечують рішення більш складних завдань. Логіка подання цих форм і послідовностей можливої ​​взаємодії між ними відображає процеси конструювання та синтезу соціальних організацій в ході еволюції і розвитку суспільної свідомості.

Разом з тим саме різноманіття цих форм, активну участь у їх становленні та розвитку конкретного індивідуума багато в чому визначають і формують реально здійснювану ним самоорганізацію. Більш того, залежно від цілей, змісту та умов тієї чи іншої соціальної організації індивідуум формує і спеціалізує відповідні ресурси самоорганізації, забезпечують його адекватну адаптацію. Так, в сім’ї, колективі і т. д. це проявляется в статусі міжособистісних відносин, на підприємстві та в корпорації – в посадовій субординації і т. д.

Зрозуміло, що аналізована конфігурація відображає тільки самі загальні напрями і поширені форми класифікації соціальних організацій в послідовності побудови основних взаємозв'язків між ними Але разом з тим вона створює конструктивні умови для достатньо чіткого визначення директорії формування практично будь-якого, в тому числі і поки ніколи не створювалося, соціальної освіти. Формуючи систему нових взаємозв'язків, такий інноваційний підхід, у свою чергу, також буде визначати те чи інше побудова раніше пс наявної конфігурації та нове вміст елементів і зв’язків класифікації соціальних організацій.

Виділення наведених послідовностей формування та розвитку соціальних організацій, їх впливу на функціонування самоорганізації індивідуума забезпечує обгрунтування загальної відкритої моделі класифікації її подання. Такий підхід дозволяє представляти всю можливу сукупність конфігурацій формування та розвитку зв’язків між об’єктами класифікації: векторно-орієнтованими директоріями, створами, секторами, ешелонами, напрямами. Їх подальше наповнення та детерминирование новими формами класифікації соціальних організацій розкриває перспективи її змістовного вдосконалення і розвитку.

При цьому необхідно пам’ятати, що в кожному зі сформованих та поданих напрямів функціонування і розвитку людиною ставляться і вирішуються первинно самостійні завдання, які об’єднуються, переплітаються і взаємодіють в рамках формування єдиного дерева цілей індивідуума і організації. Це означає, що реальна модель побудови класифікації соціальних організацій, її орієнтації, конфігурації, модифікації визначається архітектонікою цілей, завдань, рішень і т. д.

Аналогічний феномен характерний і для більшості юридичних осіб, також мають відповідні форми позиціонування та взаємодії соціальних організацій. Виходячи з архітектоніки дерева цілей корпоративного функціонування та розвитку, вони визначають і реалізують широке розмаїття форм своєї участі в тих чи інших соціальних організаціях.

Важливо розуміти, що процеси такої інтеграції в реальному житті здійснюються як послідовно, так паралельно і змішано, обумовлюючи багатофакторний статус участі одного і того ж індивідуума або юридичної особи одночасно в різних системах соціальних організацій.

Цим визначається складна побудова, переплетення і взаємодія різноманітності класифікації систем соціальних організацій сучасної цивілізації, відбивається місце і роль людини у формах її прояву та розвитку. Це обумовлює необхідність вироблення і реалізації універсального підходу до постановки і застосуванню єдиної концепції побудови класифікацій соціальних організацій.

Еволюція соціальних організацій

Адаптація соціально-економічної системи – це не просто пристосування, а завжди розвиток, що здійснюється шляхом системної диференціації, направлений на досягнення максимальної стійкості системи. Еволюція соціально-економічних систем якісно відрізняється від еволюції природних систем.

Основний еволюційний принцип – принцип доцільності – не виявляється в межах суспільства так само однозначно, як у природній системі. Відомо, що за природного відбору виживають найбільш пристосовані особини. У людини в порівнянні з іншими живими істотами скромніші фізичні можливості пристосування.

Особливість соціально-економічної еволюції полягає в наявності загальних прогресивних тенденцій в її розвитку, що підтверджується всією історією людства. Еволюція ж природних систем досягнувши апогею виявляє тенденцію до своєрідного повторення, циклічності. Порушення цих довготривалих природних циклів у природній історії часто мало характер катастроф.

Виокремлюється ще одна важлива особливість еволюції соціально-економічних систем – передача історичного досвіду майбутнім поколінням, що складає найважливішу умову їх подальшого розвитку. Завдяки цій особливості соціальна еволюція має соціокультурний характер, бо відбувається шляхом засвоєння, спадковості, використання корисних навичок, знань, традицій, вироблених попередніми поколіннями людей, і тому здійснюється значно швидшими темпами, ніж еволюція природних систем.

Суспільство є відкритою нерівноважною системою. У суспільстві свідоме управління доповнюється самоорганізацією, тобто стихійною дією на процеси, що в системі. Процес самоорганізації в подібних системах починається з випадкових зовнішніх дій, які в нерівноважній системі не пригнічуються, а, навпаки, посилюються і врешті-решт приводять до утворення нової динамічної структури. В результаті самоорганізації, що здійснюється за принципом негативного зворотного зв’язку, в системі встановлюється новий порядок – спонтанний, оскільки він виникає не під впливом зовнішніх сил, як у звичайній організації, а утворюється мимоволі внаслідок внутрішніх причин. Підтримка нової рівноваги в системі здійснюється вже на основі принципу позитивного зворотного зв’язку.

Принцип негативного зворотного зв’язку лише показує, як підтримується спонтанно виникаючий порядок в системі, але не дає змоги розкрити механізм виникнення такого порядку, а також механізм переходу від одного типу порядку або стадії розвитку до інших. Тому потрібно застосовувати принцип позитивного зворотного зв’язку, згідно з яким прогресивні зміни, що виникають у системі, не пригнічуються, а накопичуються та посилюються.

Формування і розвиток нових структур безпосередньо пов’язані з дією випадкових чинників. Початком будь-якого розвитку є випадкові зміни, які поступово призводять до нестійкості системи. В результаті взаємодії великої кількості випадкових чинників у відкритих нерівноважних системах відбувається їх взаємне узгодження та виникають кооперативні процеси, що супроводжуються колективною поведінкою елементів структури, що утворюється. Яким шляхом піде подальша еволюція, яка альтернатива буде вибрана системою, багато в чому залежить від випадкових чинників.

Теорія організації та весь комплекс організаційних наук покликані
забезпечити адекватне представлення та ефективне ставлення людини до навколишнього світобудови. Цим обумовлюється їх методологічне значення для розвитку всього комплексу наук та застосування їх знань на практиці. Разом з тим організаційні науки розробляють безпосередню організаційно-методичну основу відображення і представлення будь-яких суб'єктивних організацій, в яких основним елементом є людина. Саме цей підхід, його розробка, застосування і значення для сучасного суспільного розвитку реалізуються в соціальних організаціях.

Будучи основним джерелом створення і примноження ресурсів функціонування та розвитку соціуму і обумовлюючи тим самим ефективність формування інших змішаних організацій, ці освіти відіграють провідну роль у прогресі цивілізації. У них створюється, розподіляється і споживається основна частина найрізноманітніших продуктів діяльності людини, що обумовлює
саму можливість його розумного існування і розвитку.

Соціальна організація як система в цілому представляється основним результатом і сутністю суб'єктивно-об'єктивного процесу організації, які виражаються у створенні, формуванні, спеціалізації, застосуванні та розвитку універсального потенціалу інститутів постановки і досягнення цілей суспільства. Місії, принципи, методи, функції, засоби і різноманіття цих організацій багато в чому визначають зміст діяльності соціуму, що обумовлює необхідність їх постійного вдосконалення та розвитку.

Власне, вже структуризація соціальної системи, її уявлення у вигляді певним чином побудованої сукупності інститутів, установ, підприємств та організацій об’єктивно висувають їх як безпосереднього об'єкта дослідження. Вся система офіційних, політичних, юридичних, трудових, господарських, адміністративних та інших відносин орієнтована і реалізується, перш за все, відповідно до форми, змістом, статусом виділених організацій. Їх розмежування і класифікація стали необхідною основою побудови системи державного управління, формування та здійснення процедур кореспонденції
та взаємодії з ними самостійних юридичних та фізичних осіб.

На відміну від об’єктивних і матеріальних соціальні організації складалися або створювалися відповідно до послідовно формуються і розвиваються цілями людини (рис. 1.2).

Вони спочатку багато в чому визначали склад соціальних організацій, побудова і вдосконалення їхньої структури, характер і зміст здійснюваної ними діяльності. Причому якщо послідовність еволюції соціальних організацій у значній мірі визначалася об'єктивними умовами і факторами, то їх форми і структури були асоціативними або інноваційними розробками суспільства. Концептуальну модель формування та розвитку еволюції соціальних організацій можна представити таким чином (рис. 1.3).

Представлена ​​модель відображає тільки кілька найбільш значущих форм соціальних організацій, позиціонуються за рівнями розвитку. Як зазначалося явище, послідовність еволюції соціальних організацій визначається об'єктивними умовами і суб'єктивними вимогами, що значною мірою обмежує їх різноманітність. Цими ж началами і обумовлюється необхідний склад соціальних організацій, що забезпечує рішення наростаючого комплексу завдань розвитку цивілізації.

Рис. 1.3. Модель еволюції соціальних організацій

Так, послідовністю еволюції форм соціальних організацій
забезпечувалися:

• організація роду від громади до сім'ї;

• безпека та захист населення – від громади через рід і поселення
до держави;

• спільне використання природних ресурсів – від громади через
групу і товариство до суспільства;

• вдосконалення умов господарської діяльності – від громади
через групу і товариство до підприємства і т. д.

Зрозуміло, що життєві реалії суттєво збагатили і урізноманітнили
палітру форм соціальних організацій, але її загальна еволюція
розвивається саме по такій конфігурації взаємозв'язків, наступності і вдосконалення форм.

Синергетичний ефект формування соціальних організацій
складався еволюційно, а розвивався і вдосконалювався цілеспрямовано,
послідовно забезпечуючи вирішення наступних найважливіших
завдань прогресу:

• забезпечення виживання;

• збільшення народонаселення;

• розширення і освоєння територій;

• об'єднання, збереження і використання ресурсів;

• поділ, спеціалізація, розподіл і кооперація праці;

• формування необхідної різноманітності існування;

• здійснення гармонійного і комплексного розвитку.

При цьому на кожному новому рівні розвитку формувалися нові або йому приводилися у відповідність колишні форми соціальних організацій. Як вже зазначалося вище, зовнішніми умовами і внутрішніми факторами зумовлювалося виключне різноманітність їх форм і специфіка застосування. Але у всіх соціальних організацій складалася і розвивалася єдина, що відрізняє саме їх внутрішню будову модель функціонування. Вона обов'язково так чи інакше структурувала соціальну організацію на керуючу і керовану системи, кореспондуючі між собою цілеспрямованим впливом і зворотним зв'язком. Це зумовило формування і використання загальноприйнятого, класичного відображення моделі соціальної організації наступним чином (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Класичний вигляд моделі функціонування соціальної системи

Власне, ця модель вперше і виділила визначальну ознаку
соціальної організації – формування та здійснення управління як цілеспрямованого впливу суб’єкта на об’єкт. Вона ж і стала основою подання загальної, виробничої, організаційної та інших структур соціальної організації, де термінування та подання їх цілим комплексом різноманітних елементів і зв'язків.

На основі представленого підходу забезпечується єдине сприйняття
відображення та використання результатів дослідження будови соціальних організацій у найрізноманітніших наукових напрямках та навчальних дисциплінах. Але насамперед він важливий для комплексу управлінських знань, цілеспрямовано розробляються, накопичуваних і використовуються в процесі формування, функціонування та розвитку соціально-економічних організацій. Найбільш явно це випливає з результатів застосування конкретно-історичного підходу до вивчення економічного становлення суспільства.

Спочатку функціонування найпростіших соціальних організацій забезпечувалося природними природними ресурсами в процесі їх періодичного (сезонного) збору, натурального обміну і потребительного використання. Це заклало природні, еволюційні основи формування економічних відносин колекціонерства, накопичення, розподілу, споживання, що, в свою чергу, прямо зумовило становлення первинної соціальної ієрархії, оскільки затребувало застосування регуляторів таких відносин.

Темпи розвитку народонаселення, необхідність, природність і вигідність вдосконалення і розвитку обміну накопиченими ресурсами, виробленими продуктами і, нарешті, безпосередньо людською працею поставили задачу відтворення цього потенціалу. Саме цим завданням було вперше обумовлено цілеспрямоване і послідовне виділення, становлення і розвиток економічних функцій соціальних організацій. Вони, в свою чергу, затребували вироблення і проведення вже достатньо обґрунтованою та послідовної економічної політики соціальної організації.

Дисципліна «Теорія організації» вивчає соціальні організації – складні, динамічні, відкриті, цілеспрямовані, керовані системи, що створені людиною і у функціонуванні яких людина відіграє важливу роль.

Для того, щоб з’ясувати сутність соціальної організації насамперед необхідно розглянути поняття «соціальна система».

Соціальною називається система, в яку входить людина або яка призначена для людини.

Загальні системоформуючі чинники соціальних систем: загальна мета всієї сукупності компонентів; підпорядкування цілей кожного компонента загальній цілі системи та усвідомлення кожним елементом своїх завдань і розуміння загальної цілі; виконання кожним елементом своїх функцій, обумовлених поставленим завданням; відносини субординації та координації між компонентами системи; наявність принципу зворотного зв'язку між керуючою та керованими підсистемами.

Першим і найважливішим компонентом соціальних систем є людина – істота насамперед суспільна, свідома, пов’язана з іншими людьми різноманітними відносинами та формами взаємодії. У процесі праці люди об’єднуються в групи, соціальні прошарки, спільноти та організації. Наявність людського компонента – головна відмінність соціальної системи від інших цілісних систем.

Друга група компонентів соціальної системи – процеси (економічні, соціальні, політичні, духовні), сукупність яких є зміною станів системи в цілому або в якійсь частині її підсистем. Процеси можуть бути прогресивними та регресивними. Вони викликані діяльністю людей, соціальних і професійних груп.

Третя група компонентів соціальної системи – речі, тобто предмети, залучені до господарського і суспільного життя, так звані предмети другої природи (виробничі будівлі, знаряддя і засоби праці, комп’ютерна техніка, засоби зв’язку та управління, технологічні пристрої, створені людиною, що використовуються нею в процесі виробничої, управлінської та духовної діяльності).

Четверта група компонентів соціальної системи має духовну природу – це суспільні ідеї, теорії, культурні, етичні цінності, звичаї, ритуали, традиції, вірування, які знову-таки обумовлені діями та вчинками різних суспільних груп і окремих індивідів.

Залежно від сутності, призначення, місця в суспільстві, типу організації, функцій, відносин з середовищем можна виділити деякі основні рівні соціальних систем.

Найширший і найскладніший рівень – все суспільство (українське, російське, американське, китайське та ін.), сукупність членів цього суспільства і весь комплекс суспільних відносин – економічних, політичних, власне соціальних, духовних. У цьому найширшому розумінні соціального конкретне суспільство виступає як динамічна соціальна система.

Другий рівень соціальних систем – співтовариства, об’єднання людей меншого порядку (нації, стани, соціальні та етнічні групи, еліти, поселення).

Третій рівень соціальних систем – організації, що діють в реальному секторі економіки (кредитно-фінансові установи, наукові, науково-освітні фірми, корпорації, громадські об’єднання).

Четвертий (первинний) рівень соціальних систем – цехи, бригади, ділянки, професійні групи, кафедри, відділи та інші підрозділи в межах організації: їх особливість полягає у безпосередніх контактах один з одним.

Суспільству властиві й інші системні утворення, наприклад адміністративно-територіальні, що мають декілька рівнів: загальнодержавний, регіональний (область, район), муніципальний (місто, селище, село). Кожний із рівнів у свою чергу є складною системою з безліччю різних компонентів, специфічною структурою, функціями, органами управління. Інший вид формування систем – за сферами суспільного життя: економічна, політична, соціальна і духовна. Наприклад, економіка – це промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’зок, будівництво. Промисловість, сільське господарство у свою чергу поділяються на галузі, підгалузі, а ті – на корпорації, фінансово-промислові групи, фірми, підприємства (малі, середні, великі), цехи, ділянки, відділи, бригади. Політична сфера — це держава (законодавчі, виконавчі та судові органи), громадські об’днання (політичні партії, суспільно-політичні рухи). Духовна сфера – засоби масової інформації, культурні фонди, творчі об’єднання, науково-професійні асоціації.

Соціальні організації об’єднують діяльність людей в суспільстві. Взаємодія людей через соціалізацію створює умови і передумови для вдосконалення суспільних та виробничих відносин. Є різні підходи до поняття «соціальна організація» (рис. 1.5).

Під поняттям «соціальна організація» можна розуміти штучне об’єднання інституційного характеру, призначене для виконання певної функції. У цьому сенсі соціальна організація має свій соціальний статус, виступає як цільовий об'єкт, цільова спільність, в якій досягнення загальної мети визнається за можливе тільки через досягнення індивідуальної мети, і навпаки, досягнення індивідуальної мети стає можливим тільки через висунення та досягнення загальної мети.

Термін «соціальна організація» використовується для характеристики ступеня впорядкованості об’єкта, тобто для виявлення його структури і типу зв'язків цілого та його частин. У цьому сенсі термін «cоціальна організація» зазвичай вживається для позначення організованих та неорганізованих систем, формальних і неформальних організацій.

Соціальна організація має соціальні властивості, до яких належать: організаційні цілі і функції, ефективність результатів, мотивація і стимулювання персоналу. Організація формується як соціальне середовище, що включає соціальні групи, статуси, норми, відносини лідерства. Соціальна організація є одним із найбільш розвинених видів соціальної системи.

На практиці соціальні системи реалізуються у формі організацій, компаній, фірм, установ, органів. У теорії організації виділяють різні види соціальних організацій: соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-освітні. Кожен з цих видів має пріоритет власних цілей (табл. 1.1).

Рис. 1.5. Підходи до поняття “соціальна організація”

Таблиця 1.1.

Цілі соціальних організацій

Соціально-економічна організація характеризується наявністю соціальних і економічних зв’язків між працівниками. До соціальних зв’язків належать: між особові, побутові відносини; відносини за рівнями управління; відносини до людини громадських організацій. До економічних – матеріальне стимулювання і відповідальність, прожитковий мінімум, пільги та привілеї. Співвідношення цих зв'язків відіграє вирішальну роль у процесах створення або діагностики стану організації.

При організації або реорганізації можна скористатися таблицею впливу рівнів вказаних зв'язків на стан організації (табл. 1.2).

Таблиця 1.2.

Вплив рівня зв’язків на стан організацій

В організації відбуваються об’єктивні (природні – за економічними, управлінськими та організаційними законами) та суб’єктивні (штучні – за волею людини або суспільства) процеси. До об’єктивних відносять процеси спаду і піднесення в діяльності організації, баланс попиту та пропозиції, процеси, пов’язані з законами організацій. До суб’єктивних – процеси, пов’язані з реалізацією технологічних, економічних, управлінських та інших рішень суб’єктів управління.

Під соціальною спільністю розуміють реальну сукупність індивідів, яка фіксується емпірично, вирізняється відносною цілісністю і виступає як самостійний суб'єкт історичної і соціальної дії, поведінки. Суттєвою ознакою соціальних спільностей є їхня спільна участь у тих чи інших соціальних процесах і видах соціальної діяльності, що пов'язують спільності одну з одною.

Більшість авторів вітчизняної і зарубіжної соціологічної літератури пов'язують зі спільністю три основні риси:

• територію;

• соціальну взаємодію;

• наявність міцних зв'язків між індивідами.

Соціальна спільність демонструє величезну різноманітність видів і форм. Серед них виділяються два найширші підкласи: масова і групова спільності.

Трудовий колектив належить до групової спільності і має всі її характерні ознаки:

• трудовий колектив – це спільність, що має органічний характер. Це цілісна система, загальні властивості якої не збігаються із сумою властивостей соціальних груп та індивідів, що входять до нього;

• він має визначеність і стійкість. Трудові колективи, як правило, вирізняються тимчасовою і просторовою визначеністю, тобто мають свою територію та історію виникнення й розвитку;

• йому властива здатність здійснювати різноманітні види соціально-трудової діяльності;

• для нього характерна гомогенність (однорідність) складу, тобто наявність ознак, властивих усім індивідам, що складають трудовий колектив;

• він входить у ширші спільності як їхнє структурне утворення.

Як бачимо, трудовому колективу притаманні всі загальні для соціальних спільностей ознаки.

Сутність соціальної організації можна виразити такою залежністю:

Соціальна організація = Колектив + Матеріально-технічна база + Фінанси + Інформаційне забезпечення + Трансформаційний процес.

Трансформаційний процес характеризує перетворення ресурсів організації, що надходять ззовні, в певний кінцевий результат, який може виступати у формі товару, в матеріально-речовій формі або у формі послуги. Особливим видом послуги є управлінські послуги, що виробляються органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Як видно із наведеної залежності, центральним елементом соціальної організації є колектив, проте не можна ототожнювати колектив з усією соціальною організацією. Колектив – це об’єднання всіх працівників організації, що здійснюють спільну трудову діяльність. Організація не може функціонувати без колективу, який становить її основу. Показники багатьох складових, що входять в організаційну систему, залежать від складу та настрою колективу. Колектив може бути повністю замінений, проте організація продовжить свою діяльність.

З іншого боку повністю автоматизовану структуру, що функціонує без участі людини не можна визнати соціальною організацією. Прикладом такої організації можуть бути повністю автоматизовані магазини, що набули поширення в Японії, які працюють без продавців і касирів. Приватне підприємство, в якому працює тільки одна людина, теж не можна вважати організацією, оскільки воно позбавлене основної складової організації – колективу.

Читайте також:

1. II. Організація і проведення спортивних походів
2. II. Організація перевезень
3. II. Організація перевезень
4. А. Організація Острозького колегіуму – Академії
5. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
6. Адміністративно-територіальна організація
7. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
8. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
9. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.
10. Бюджетний устрій в зарубіжних країнах. Організація бюджетного процесу
11. Вентиляція. Види вентиляції. Організація повітрообміну в приміщеннях, повітряний баланс, кратність повітрообміну
12. Взаємодія органів публічної влади з трудовими колективами, підприємствами, установами, організаціями

Переглядів: 696