• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СУСПІЛЬСТВО. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА

1. Поняття суспільства та його структури.

2. Основні елементи соціальної структури суспільства.

3. Типологія суспільств.

1. Упродовж всієї історії соціології однієї з найважливіших її проблем була наступна: що є суспільством? як можливе його існування? які існують механізми соціальної інтеграції, що забезпечують соціальний порядок всупереч величезному різноманіттю інтересів індивідів і груп?

У найзагальнішому вигляді суспільство можна визначити як сукупність відносин між людьми, що історично розвивається, складається в процесі їх життєдіяльності.

Соціологічна думка минулого по-різному пояснювала категорію «суспільство». У стародавньому світі воно ототожнювалося з поняттям «держава». Це простежується, наприклад, в думках давньогрецького філософа Платона. Виключенням був тільки Аристотель, що вважав, що сім’я і селище як особливі типи спілкування відмінні від держави, існує інша конструкція соціальних зв’язків, в якій на перший план виходять відносини дружби – вищого виду взаємного спілкування.

У середні віки запанувала ідея ототожнення суспільства і держави. Тільки у Новий час, у XVI ст., у працях італійського мислителя Н. Макіавеллі була висловлена ідея держави як одного із станів суспільства. У XVII ст. англійський філософ Т. Гоббс формулює теорію «суспільного договору», суть якого полягала у віддачі членами суспільства частини своїх свобод державі, яка є гарантом дотримання цього договору. XVIII ст. характеризувалося зіткненням двох підходів до визначення суспільства: один підхід трактував суспільство як штучне утворення, яке суперечить природним схильностям людей, інший – як розвиток і вираз природних інстинктів і відчуттів людини. Тоді ж економісти А. Сміт и Д. Юм визначили суспільство як трудовий союз людей, пов’язаних розподілом праці, а філософ І. Кант – як людство, узяте в історичному розвитку.

Початок XIX в. був ознаменований появою ідеї громадянського суспільства. Її висловив Гегель, назвавши громадянським суспільством сферу приватних інтересів, відмінних від державних. Основоположник соціології Огюст Конт розглядав суспільство як природний феномен, а його еволюцію – як природний процес зростання і диференціації частин і функцій.

За Е. Дюркгеймом, суспільство – це надіндивідуальна духовна реальність, заснована на колективних уявленнях. М. Вебер визначав суспільство як взаємодію людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших людей дій. За К. Марксом, суспільство – це сукупність відносин між людьми, яка історично розвивається, що складаються в процесі їх спільної діяльності.

Соціологія виробила різні концептуальні підходи до категорії «суспільство». У «атомістичній»,або «мережевий», концепції суспільство розуміється як сукупність осіб, що діють, і відносин між ними.

У теоріях «соціальних груп»суспільство інтерпретується як сукупність різних груп людей, які є різновидами однієї домінуючої групи.

Згідно інституційнимтеоріям суспільство – це велика сукупність людей, що здійснюють спільне соціальне життя в межах цілого ряду інститутів і організацій.

Аналітичнийпідхід трактує суспільство як відносне самостійне населення та характеризується такими ознаками:

1) не є частиною який-небудь іншої крупнішої системи;

2) його поповнення йде головним чином за рахунок дітородіння;

3) має власну територію;

4) має власну назву і історію;

5) існує довше за середню тривалість життя окремого індивідуума;

6) має розвинену власну культуру.

Таким чином, можна сказати, що суспільство – це люди, що взаємодіють на певній території і мають загальну культуру. Під культурою розуміється певний набір (комплекс) символів, норм, установок, цінностей, що властиві даній соціальній групі і передаються з покоління в покоління. Деякі соціологи називають такі необхідні для підтримки цілісності суспільства властивості, як комунікація між його членами, виробництво і розподіл товарів та послуг, захист членів суспільства, контроль за поведінкою.

Не дивлячись на таке різноманіття трактувань поняття «суспільство», більшість дослідників приймають точку зору, згідно якої суспільство розглядається як цілісна система елементів, що знаходяться в стані тісного взаємозв’язку. При цьому структуру системи характеризують кількість складових елементів, порядок їх розташування і типи залежностей між ними.

Розуміння суспільства як системиможливо застосовувати до людського суспільства в цілому і до всіх його підсистем і частин самого різного рівня. Системний і структурно-функціональний підходи, збагачені сьогодні виводами і методами кібернетики, сінергетики, дозволяють виділити найбільш істотні системно-інтеграційні якості суспільства.

Суспільство характеризує цілісність (специфічна визначеність, цільова спрямованість) – найважливіша системоутворювальна якість. У основі суспільної системи лежить діяльність людей, направлена на збереження, відтворення, розвиток самого соціуму.

Інтегральною, сутнісною якістю суспільства є соціальність як взаємодія людей у всіх сферах життєдіяльності.

Відмітною особливістю суспільства як цілісної системи є стійкість, певний консерватизм. На думку різних соціологів, основою її можуть бути «загальна влада» (Е. Шілз), пануючі в суспільстві «фундаментальні цінності» (Р. Мертон) і т. ін. Стійкість розвитку суспільства залежить від територіально-географічних і тимчасових конкретно-історичних умов. Для людської еволюції початкове, ключове значення мали географічне, природне середовище, просторова локалізація форм спілкування людей, їх спосіб життя і мобільність.

Важливими рисами суспільства виступають автономність і самодостатність. Поліфункціональність суспільства забезпечує створення необхідних умов для реалізації його цільової спрямованості, розвитку здібностей і задоволення різних потреб індивідів. У свою чергу автономність і самодостатність суспільства можливі лише на основі саморегуляції.

Здібність до саморегуляції– фундаментальна якість суспільної системи. Процес регулювання, організації, впорядковування, що протікає у всіх підсистемах суспільства, породив самостійні соціальні форми, систему норм, правив, вимог, має рацію і обов’язків, заборон і дозволів. Виникають відносно самостійні специфічні регулюючі механізми: управлінські структури в економіці, органи політичного і правового регулювання і багато інших. Їх відособлення у вигляді надбудовних підсистем підвищує ефективність функціонування суспільства.

Таким чином, суспільство як соціальна реальність є сукупністю людей, об’єднаних формами їх взаємодії і взаємозв’язку в цілях задоволення своїх потреб, які історично склалися .

Вивчення процесу розвитку соціальної структури суспільства є одним з центральних напрямів всієї науково-дослідницької діяльності соціологів. Термін «соціальна структура» вживається в соціології в двох значеннях.

У широкому трактуваннісоціальна структураозначає сукупність зв’язків між основними функціональними сферами суспільства (економічною, політичною, духовною, соціальною) і виступає у вигляді соціальних інститутів і соціальних організацій.

У вузькому трактуванні соціальна структураозначає сукупність різних соціальних груп і зв’язків між ними.

2.Коли соціолог вивчає суспільство, він виділяє його основні елементи. Елементом окремий індивід виступати не може, оскільки людей дуже багато, елементами є різні соціальні спільності, тобто сукупності індивідів. Адже люди для того, щоб вижити, об’єднуються в групи.

Потрібно відрізняти соціальну групу і соціальну спільність. Соціальна спільність– якась сукупність людей, що має загальну ознаку, межу. Не всяке об’єднання людей можна назвати групою. Критерій того, чи можна сукупність людей вважати групою – це рівень соціального контролю.

Одним з видів соціальних спільностей є уявні спільності – в них відсутні взаємні соціальні дії, солідарні соціальні зв’язки за наявності співпадаючих цілей, інтересів.

Випадкове об’єднання – черга, пасажири в транспорті – групою не є. Це один з видів соціальної спільності – соціальна агрегації, тобто люди знаходяться в одному місці в один час. Але агрегація може за певних умов перетворюватися на групу (авіакатастрофа). Наступний вид соціальної спільності – соціальна категорія– спільність людей з однією або декількома загальними характеристиками (блондинки, випускники, вусаті; професійні, вікові, статеві, майнові.). Маси– об’єднання людей, що мають масовидно-типову поведінку, тобто однаковим чином реагують на один зовнішній подразник, стимул. Індивіди ізольовані, анонімні, невідомі один одному, розосереджені в просторі. Маса може розчленуються за статусами (пролетарська), функціями (виборців), об’єднувати представників самих різних шарів (маса слухачів, покупців).

Іншим видом соціальних спільностей є контактні соціальні спільності – квазігрупи, які теж можуть перетворюватися у групу, якщо в ході постійної взаємодії зростатиме ступінь соціального контролю між ними. До квазігруп відносяться: аудиторія, натовп, соціальні круги.

Їх відмінні риси:

1. Спонтанність утворення;

2. Нестійкість взаємозв’язків;

3. Відсутність різноманітності у взаємодії;

4. Короткочасність сумісних дій.

Натовп – тимчасові збори людей, об’єднаних у фізичному просторі спільністю інтересів. При цьому виникає орієнтація на іншого, соціальні зв’язки, обмін думками, сприяння, наслідування, інші форми швидкодії і неосмисленої взаємної чуйності.

Під аудиторією розуміємо соціальну спільноту, об’єднану взаємодією з комунікатором – індивідом або групою, що володіють інформацією і доводять її до цієї спільноти (лекція, слухачі радіо, читачі газет, за столом слухають тамаду).

Соціальні круги – це соціальні спільності, пов’язані з метою обміну інформацією між їх членами. Їх види:

· контактні круги (спільності людей, що зустрічаються в транспорті, чергах, на концертах).

· професійні круги.

· дружні круги.

· статусні соціальні круги (створюються для обміну інформацією серед осіб, що мають один соціальний статус. Наприклад,аристократичні круги, чоловічі (жіночі) і т.д.

Соціальна група– це відносно стійка сукупність людей, якій властиві

- органічний характер (тип цілісності зі своєю внутрішньою структурою,яка не співпадає з простою сумою її елементів);

- визначеність і стійкість меж;

- виражена гомогенність (однорідність) складу (наявність ознак, властивих всім індивідам, що входять до групи);

- здатність здійснювати різні види діяльності;

- можливість входження в ширші спільності як їх структурне утворення.

Розрізняють великі (класи, соціальні шари, нації, демографічні спільності), середні (поселенські групи, працівники одного підприємства) і малі (сім’я, бригада, компанія друзів) соціальні групи.

Американський соціолог Р. Мертон розуміє під групоюсукупність людей, які певним чином взаємодіють один з одним, усвідомлюють свою приналежність до даної групи і вважаються членами цієї групи з погляду інших. Це визначення містить основні риси групи: взаємодія, членство, єдність. Такі характеристики властиві безлічі груп, проте, далеко не всім. Швидше це риси так званих первинних (малих) і лише до певної міри вторинних груп.

Соціальні групи можна класифікувати на різних підставах:

Залежно від завдань, для вирішення яких утворилися групи:

· групи, утворені за аскриптивною ознакою (приписаною від народження), – расові, етнічні, територіальні, соціально-демографічні, групи на підставі спорідненості;

· статусні та професійні – утворені на основі схожості соціального положення, позиції в суспільстві – робочий клас, чиновництво, підприємці.

· цільові групи (організації) – організовані для вирішення певних завдань – господарських, політичних. Навмисність створення зумовлює наявність більш-менш жорсткої формалізованої системи взаємних прав і зобов’язань, офіційної структури, розділення функцій, статусів і ролей, контроль за поведінкою учасників.

Залежно від характеру взаємодій в групі :

· формальні (вторинні) – основна частина відносин закріплена формально в нормативних документах, положення людини визначається її посадою;

· неформальні (первинні) – правила поведінки виробляються самими учасниками групи, відносини ґрунтуються на взаємній симпатії або антипатії, положення людини визначається її авторитетом, кожен індивід бачить інших як індивідуальностей (сім’я, друзі). Дружні контакти, орієнтир на спілкування.

Залежно від числа учасників:

· великі – багатотисячні групи, розкидані в просторі, – характеризуються опосередкованими соціальними взаємодіями (класові, територіальні, національні.)

· малі групи – характеризуються невеликим числом учасників (від 2-3 до 20-25, на думку ряду авторів максимальне число 10-15 чоловік, а оптимальне – 7-9 ) і прямою безпосередньою взаємодією.

Інгрупи і аутгрупи: групи класифікуються по приналежності до них індивіда. Якщо я належу до якоїсь конкретної групи – те для мене це інгрупа.

За характером взаємодії групи поділяються на первинні і вторинні. Первинні групи невеликі. У вторинних – формальність контактів (учбова група, команда, колектив), головне – виконання функцій. Первинна група складається з невеликого числа людей, між якими встановлюються прямі контакти, що відображають багато аспектів їх осіб, іншими словами в групі діють безпосередні, особисті зв’язки. Вторинна група утворюється з людей, між якими майже відсутні емоційні зв’язки, їх взаємодія обумовлена прагнення до досягнення певної мети.

За чисельністю групи діляться на малі і великі. У малих групах всі її члени контактують один з одним особисто, а у великих – не всі члени можуть спілкуватися особисто, контакти усередині таких груп опосередковані.

Референтна група – це та група, з якою індивід співвідносить себе як з еталоном. Може бути нормативною, тобто на її норми орієнтуватимемося, і порівняльною, тобто з соціальним положенням її членів ми порівнюватимемо своє власне положення.

Розрізняють наступні типи соціальних структур і відповідних їм соціальних груп:

•соціально-класова;

•соціально-демографічна;

•соціально-етнічна;

•соціально-профессійна;

•соціально-поселенська.

Соціальна структура не є щось раз і назавжди стале. Розвиток соціальних суперечностей вносить неоднорідність в класи і соціальні групи. З’являються нові, зникають старі, і без строгого аналізу неможливо досліджувати соціальну структуру суспільства, характер і тенденції його розвитку.

3. Типології суспільств, як і типології будь-яких соціальних явищ (наприклад, держав, партій, конфліктів), можна розглядати як метод наукового пізнання, що полягає в диференціації різних суспільств за певною ознакою з наступним їхнім групуванням за схожими рисами. Удаючись до типологічного опису суспільств, дослідники мають можливість зіставляти різні суспільства, порівнюючи їх, систематизувати знання про них, досягаючи істини у процесі пізнання суспільної організації людського життя.

Серед класичних типологій суспільств, яких нараховується не один десяток, виокремимо найбільш уживані та поширені.

Марксистська типологія суспільств відома із середини XIX ст. Згідно з нею, існують п’ять типів суспільств, сутнісні риси яких зумовлені способом виробництва: первісні, рабовласницькі, феодальні, капіталістичні та комуністичні.

Технократична типологія суспільств набула особливої популярності в другій половині XX ст. Один з варіантів такої типології розробив відомий американський вчений Д. Белл. Згідно з нею виділяють три типи суспільств:

1) доіндустріальні, або традиційні, що ґрунтуються на сільськогосподарській цивілізації, а їхня технологічна основа – ручна праця;

2) індустріальні, які ґрунтуються на промисловій цивілізації, а технологічна їх основа – машинна праця;

3) постіндустріальні, котрі базуються на інформаційно-комп’ютерній цивілізації, а технологічну основу їх становлять знання й інформація.

Постіндустріальне суспільство Д. Белл розглядає як таке, в економіці якого пріоритетними стають не галузі виробництва товарів, а виробництво послуг, проведення наукових досліджень, розвиток освіти, підвищення якості життя. На думку Д. Белла, провідним класом у такому суспільстві стає новий клас технічних фахівців, технократів, експертів, консультантів.

Прибічниками теорії постіндустріалізму стають багато західних учених, які використовують різну термінологію, зберігаючи єдність у трактуванні сутнісних рис постіндустріального суспільства. Так, Р. Дарендорф уживає термін «посткапіталістичне суспільство», А. Етціоні – «постсучасне», А.Тоффлер, Р. Арон – «інформаційне», 3. Бжезинський – «технотронне».

Досить часто вживаною є історична типологія суспільств. У загальних рисах її окреслив Е. Гіденс. Згідно з нею, виокремлюють два типи суспільств: ранні (суспільства мисливців, збирачів, скотарські, аграрні, традиційні) та сучасні типи. Останні, в свою чергу, поділяються на:

• суспільства першого світу (від XVIII ст. дотепер) – США, Західна Європа, Японія, Австралія, Нова Зеландія;

• суспільства другого світу (від початку XX ст. до початку 90-х pp. XX ст.) – СРСР, держави Східної Європи, що згодом, унаслідок політичних і економічних реформ, переходять до суспільств першого світу;

• суспільства третього світу (від XVIII ст., коли вони були колоніями, дотепер) – Індія, африканські та південноамериканські країни;

• «нові» індустріальні країни – Бразилія, Мексика, Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Малайзія, Тайвань.

Досить поширеною є типологія суспільств світу за політичними режимами, згідно з якою виділяються демократичні, авторитарні й тоталітарні суспільства. Близькою до цієї є типологія, запропонована К. Поппером у книзі «Відкрите суспільство та його вороги». Він розподіляє всі суспільства на відкриті (демократичного типу з пріоритетом прав людини) та закриті (тоталітарного й авторитарного типів з утиском прав і свобод людини).

Наприкінці XX ст. набула популярності макросоціологічна концепція «золотого мільярду», згідно з якою існують високорозвинуті суспільства за рахунок матеріального виробництва, що насамперед здатні забезпечити своїм членам (а це приблизно мільярд населення Землі) гідне життя, та решта суспільств, які становлять джерело дешевої сировини та дешевої робочої сили для високорозвинутих суспільств.

Кожна з наведених типологій суспільств має право на існування, базується на власних теоретико-методологічних засадах, має відповідний поняттєвий апарат, за допомогою якого можуть бути розкриті сутнісні характеристики суспільств.

Питання для самоконтролю

1.Охарактеризуйте основні підходи до розуміння суспільства.

2.Назвіть ознаки системності суспільства.

3.Що таке соціальна структура суспільства?

4.Які ви знаєте елементи соціальної структури?

5.Які типи соціальних структур ви знаєте?

6.Що таке соціальна група, яка її роль в соціальній структурі суспільства?

7.Які види соціальних груп існують?

8.Охарактеризуйте типи суспільств за різними критеріями.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. VІ. План та організаційна структура заняття
3. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
4. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
5. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
6. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
7. Атомно-кристалічна структура металів
8. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
9. Базова алгоритмічна структура
10. Банківська система та її структура. Функції Центрального банку.
11. Безцехова виробнича структура.
12. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.

Переглядів: 1356