Безрастровий офсетний друк. Офсетний друк без зволоження.

Безрастровий офсетний друк

Переведення тонового зображення в дискретне (растрове) є однією з причин зниження чіткості і графічної точності відтворюваного зображення порівняно з оригіналом. Підвищення лініатури растрів хоч є одним із засобів підвищення графічної точності зображення, та все ж не забезпечує істотного зростання роздільної здатності, не виключає явища муароутворення.

Значно підвищити роздільну здатність зображення можна за допомогою систем з нерегулярною структурою друкарських елементів. Такі системи дозволяють повністю уникнути на зображенні муарів. Висока частота, малий розмір елементів і випадкова структура їх розміщення створюють сприятливі умови для формування елементів будь-яких деталей оригіналу, для відтворення високохудожніх творів, для друкування дорогих факсимільних видань.

Розбивка напівтонового зображення на нерегулярні за конфігурацією і розмірам елементи, що відтворюють градацію оригіналу, може бути досягнуто такими шляхами:

— використання мікрогеометрії формної пластини;

— виготовлення кольороподілених фотоформ на шарах, що мають зернисту емільсію;

— використання растра з ядрами нерегулярної структури, одержаного, наприклад, шляхом хімічного протравлення скляної пластини.

Офсетний друк без зволоження.

“Сухий” офсет посідає одне з найвагоміших місць серед нововведень у друкарстві за останні 50 років. Такий успіх забезпечений тим, що він грунтується на таких фундаментальних перевагах, як підвищення продуктивності друку, поліпшення якості і особливо екологічності.

При звичайному офсетному друці необхідно постійно контролювати за станом балансу “фарба-зволожуючий розчин”. Проте наявність золожуючого розчину дає певні переваги:

— вода у зволожуючому розчині знижує рівень статичної електрики;

— перешкоджає руйнуванню гумово-тканинної офсетної пластини;

— виконує роль “мастила” між циліндрами;

— завдяки зволожуючому розчину можна друкувати і на паперах низьких сортів.

Недоліки зволоження:

— емульгування знижує якість зображення;

— при зволоженні властивості паперу змінюються дуже нерівномірно.

— “розтягування” паперу погіршує приведення і суміщення;

— поверхня крейдяних паперів при зволоженні руйнується.

Без сумніву цих недоліків можна уникнути, якщо в друкуванні офсетним способом ліквідувати процес зволоження. В цьому випадку забезпечується чіткість передавання растрових елементів, скорочується процес налагодження і приведення, спрощується весь друкарський процес, значно зменшуться відходи паперу.

Спосіб друкування без зволоження (“сухий офсет”) був запропонований в 1969 р. в Англії, але свій розвиток і практичне застосування отримав в США. В основу цього способу закладено використання принципово нової друкарської форми, яка виготовляється з алюмінієвої пластини, що має на своїй поверхні діазокопіювальний шар і покриття із силіконового каучуку. При копіюванні через негатив діазошар на ділянках друкувальних елементів, що були під дією світла, руйнується і при проявленні за допомогою органічного розчинника вилучається одночасно із силіконовим покриттям на цих ділянках. Таким чином, отримується готова до друкування форма, на якій друкувальні елементи є металевим алюмінієм, що має невисокий критичний поверхневий натяг, і тому вони добре сприймають друкарську фарбу. В покритих силіконом прогалинних ділянках форми критичний поверхневий натяг значно менший за поверхневий натяг фарби, а тому їх змочування фарбою не здійснюється. Окрім, спеціальних друкарських форм, “сухий офсет” потребує спеціальних друкарських фарб і засобів контролю температури при друці (охолоджувальні пристрої). Фарби мають більш високу вартість.

Сьогодні друкарські пластини для сухого офсету виробляють дві фірми – Toray (Японія) – пластини для стандартного копіювання з фотоформ і проявлення. А американська фірма Presster Ink – пластини для технології Computer-to-plate.

Найбільший процент використання “сухого офсету” – виготовлення комерційної продукції, завдяки високій якості. Використовують цей спосіб друку у пакувальній галузі, а саме в друці по картону (висока продуктивність, незмінна стабільна кольоропередача). Добре зарекомендував себе “сухий офсет” при друці на самоклейких та металізованих сортах паперу.

Технологічні особливості процесу багатофарбового друку

Процес поліграфічного відтворення кольорових оригіналів в загальному вигляді складається з наступних послідовних операцій:

- кольороподіл і виготовлення кольороподілених фотоформ – кольоровий аналіз (часто при поелементному запису зображення на формний матеріал фотоформи не виготовляються);

- виготовлення кольороподілених друкарських форм, в результаті кожна форма передає ділянки лише однієї фарби;

- друкування кольорових відбитків (кольоровий синтез), тобто суміщення одноколірних фарбових зображень на папері в одне кольорове, яке називають багатоколірним (чи за числом фарб, наприклад, трьохфарбове).

Будь-який кольоровий оригінал теоретично можна відтворити трьома фарбами: жовтої, пурпурної і голубої. Для цього необхідно виготовити з оригіналу три друкарські форми. Друкарські елементи форми І повинні відтворювати ділянки оригіналу, що мають жовтий колір (чистий жовтий, червоний, зелений, чорний); елементи форми ІІ – відповідно, пурпурний колір (чисто голубий, зелений і т.д.), а елементи форми ІІІ – голубий колір (чисто голубий, зелений і т.д.). Такі форми, що відтворюють не весь оригінал, а окремі його кольори називаються кольороподіленими друкарськими формами.

Якщо на кожну з трьох друкарських форм нанести фарбу відповідного кольору і провести послідовний друк з них на один і той же лист паперу, точно суміщуючи зображення, то в результаті субтрактивного синтезу кольорів одержимо багатоколірне зображення, тобто репродукцію оригіналу.

Для того, щоб виготовити кольороподілені друкарські форми, наприклад копіюванням з фотоформ, необхідно з багатоколірного оригіналу зробити для кожної фарби негатив чи діапозитив, кожний з яких має відтворювати лише певні кольори оригіналу, тобто вони мають бути кольороподіленими. На кольороподіленому негативі для жовтої фарби ділянки, що відповідають жовтому, червоному, зеленому і чорному кольорах оригіналу мають бути прозорими. Виготовлена з такого негатива друкарська форма буде мати друкарські елементи, що відповідають виділяючій фарбі. Кольороподілений негатив для пурпурної фарби повинен мати прозорими ті ділянки, які відповідають лише пурпурному, червоному, синьому і чорному кольорам. Кольороподілений негатив для голубої фарби має прозорі ділянки, що відповідають лише голубому, зеленому, синьому і чорному кольорам оригіналу, а непрозорі ділянки передають усі решта кольори. Таким чином, на кожному кольороподіленому негативі, що представляє собою чорно-біле зображення, ділянки “виділяючої” фарби повинні бути прозорими, а “невиділяючої” – непрозорими.

Кольороподілені фотоформи для кожної форми монтують на спеціальній прозорій основі таким чином, щоб добитися їх повного суміщення. Монтаж кожної кольороподіленої форми копіюють під спеціальним джерелом світла (УФ-випромінення) на світлочутливу формну пластину. Потім шляхом хімічної обробки перетворюють цю пластину в кольороподілену друкарську форму. На формах є друкарські елементи, що відповідають лише одній фарбі.

Зображення кожного кольору одної репродукції послідовно друкують з кольороподілених форм на один і той же друкарський аркуш. В результаті одноколірні зображення голубої, пурпурної, жовтої і чорної фарб суміщуються на папері в одне багатоколірне зображення.

Слід відзначити, що технологія друкування (швидкість роботи обладнання, кількість фарб, що друкується за один прогін на друкарській машині, тип машини, характеристика друкарської форми, вид друкарського паперу, послідовність накладання фарб і ін.) в значній мірі визначає вимоги до кольороподілу. Кольороподіл оригіналу при допомозі репродукційного фотоапарату, електронної кольороподільної машини чи комп’ютерної видавничої системи дозволяє зробити різні перетворення зображення у досить широких межах, тобто змінювати градації таким чином, щоб оптимально компенсувати систематичні спотворення, що виникають через конкретну технологію друку і матеріали.

Кольороподіл повинен якомога повно враховувати конкретну технологію друкування і систематичні спотворення, що виникають у друкарському процесі.

Без врахування систематичних спотворень технологічного процесу і специфічних особливостей, що пов’язані з впливом на кінцевий результат репродукціювання вибраного для видання паперу, добитися доброго відтворення на поліграфічному відбитку зображення, яке можна побачити на моніторі, наприклад, комп’ютерної видавничої системи, практично неможливо.

Суть проблеми полягає в тому, що співставляються два зображення (відтворених на моніторі і у друкарні), одержаних при різних способах синтезу. Складний чотирьохфарбовий (голуба, пурпурна, жовта, чорні фарби) автотипний (растровий) синтез кольору в поліграфічному процесі моделюється на екрані монітору чисто аддитивним синтезом трьох базових кольорів (червоного, зеленого, синього). При цьому деякі кольорові зони просто не співпадають один з одним. Тому необхідно оцінити якість кольороподілу, визначити як буде виглядати зображення на відбитку.

З цією метою виготовляють кольоропробу, яка представляє собою синтез кольороподіленого зображення на матеріальному носії. Тут можуть бути використані різні технології, але всюди стараються використовувати сублімаційні фарбники, ксерографічні порошки і ін., кольорові характеристики яких більш-менш відповідають спектрам стандартизованих друкарських фарб. Однак, навіть дуже інформаційні кольоропроби (Cromalin, AGFA Dry proof, 3M Match print) дають швидше уяву про якість кольороподілу, але не можуть служити точним еталоном при друкуванні продукції.

Щоб скласти найбільш точне уявлення про якість кольороподілу, необхідно одержати відбитки з оригінальних друкарських форм, на які копіюють кольороподілені діапозитиви. Такі відбитки одержують при допомозі офсетних прободрукарських пристроїв, які являють собою плоский стіл-талер, на який закріплюється офсетна друкарська форма із зображенням якість якого треба оцінити за пробним відбитком.

В комплект пробних відбитків одного сюжету крім суміщеного зображення входять шкальні відбитки, які одержують початковими фарбами (голубою, пурпурною, жовтою, чорною) з кожної відповідної форми, а також бінарні накладання: попарні (наприклад, голуба+пурпурна і жовта+чорна) суміщення фарб.

Пробні відбитки дозволяють оцінити правильність вибраних режимів при кольороподілі оригіналу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Змішані способи друку.	\|	Технологічні та конструктивні особливості сучасного друкарського обладнання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.