• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Офсетний друк

Трафаретний друк

Для отримання від 500 до 5000 копій документа використовується трафаретний друк. Сама назва вказує на те, що фарба наноситься на папір через трафарет. Спеціальні форми можуть містити інформацію в різних видах (фотографії, креслення, таблиці і т. д.). Трафарет виготовляється на восковому, желатиновому або колоїдному папері або на плівці. Суть виготовлення друкарської форми полягає в пробитті в ній мікроотворів, через які згодом продавлюватиметься фарба на машинах, званих ротаторами.

Можна виготовити форму на восковому шарі вручну спеціальним пером або за допомогою машинки, що пише, знявши фарбувальну стрічку. Але зазвичай форми замовляються на спеціалізованих підприємствах і виготовляються з використанням процесів фотографії, електрографії або електронографії.

Можна використовувати такий спосіб при достатньо великих тиражах (бланки, циркулярні листи, роздаткові матеріали для конференцій та інших заходів).

До переваг такого друку можна віднести гарну якість і простоту виготовлення друкарських форм, до недоліків — неможливість редагування друкарських форм і необхідність декількох трафаретів при багатоколірному друці.

Якщо потрібно отримати більше 5000 копій, використовується офсетний друк. В основі нього лежить принцип незмішаності масла та води.

Форма для такого друку може бути виготовлена на металевій або гідрофільній паперовій пластині безліччю способів, наприклад на машинці, що пише, або контактному принтері з використанням жирового фарбника. Далі на форму накочується фарба, що налипає на жирні місця, а потім контактним способом через еластичну проміжну ланку (офсетний барабан) фарба переноситься на папір для отримання копії. Пристрої для такого друку називаються ротапринтами.

До достоїнств подібного друку можна віднести високу якість друку, простоту редагування друкарської форми (спеціальною офсетною гумкою або знежирюючим засобом), можливість багатоколірного друку.

Різографи

Особливої уваги заслуговує ефективний і перспективний варіант оперативної поліграфії — електронно-трафаретний друк за допомогою різографа.

Різографи— порівняно новий тип копіювально-розмножувальної техніки,

що суміщає традиційний трафаретний друк з сучасними цифровими методами виготовлення і обробки електронних документів. Підключивши різограф до комп'ютера через паралельний порт, його можна використовувати для оперативного створення, редагування і розмноження будь-яких поліграфічних видань.

Різограф був винайдений і створений в 1980 році в Японії, і вже на початок 1995 року більше 70 % японських шкіл були оснащені різографами. У Росії перші різографи з'явилися в 1992 році.

Процес копіювання за допомогою різографа складається з 2 етапів:

& підготовка робочої матриці (15-20 с);

& копіювання по матриці (за 10-20 хв можна отримати декілька тисяч якісних відтисків).

При підготовці матриці тиражований оригінал документа поміщають на вбудований сканер. Сканер прочитує інформацію, кодує її і створює відповідний цифровий файл. Після обробки спеціальною багатошаровою майстер-плівки термоголовкою, керованою цим цифровим файлом, створюється робоча матриця, що містить копійоване зображення або текст у вигляді мікроотворів у зовнішньому шарі плівки. Потім робоча матриця просочується спеціальним фарбником, внутрішнім шаром плівки, що поглинається, і використовується як трафарет для тиражування документа. З однієї робочої матриці можна отримати не менше 4000 відтисків гарної якості. Всі названі процедури виконуються автоматично.

Узагальнимо переваги різографа:

& використання для копіювання паперу будь-якого типу і якості;

& висока продуктивність (швидкість копіювання до 150 відтисків за хв);

& висока якість копіювання;

& можливість копіювання кольорових документів за декілька прогонів;

& можливість збільшення або зменшення розміру копії в 2 рази;

& висока економічність при великому тиражуванні (виготовлення 500

відтисків на різографі обходиться в 6-8 разів дешевше, ніж на ксероксі);

& можливість спільної роботи з комп'ютером;

& автоматизація всіх процесів, зручність управління.

1.4. Організаційна техніка

Огляд різних засобів, званих офісною оргтехнікою, буде неповним, якщо не згадати про такі технічні пристрої, як диктофон і сканер. Ці пристрої не належать до класифікації засобів оргтехніки, але широко використовуються в секретарській практиці як підсобні засоби при підготовці документів.

Диктофонна техніка

Диктофонна техніка використовується як проміжна ланка реєстрації інформації при створенні документів. Статистика показує, що витрати праці на складання документа з проміжною задиктовкою тексту на диктофон і подальшим друком з диктофона в 2-3 рази менше, ніж при рукописній підготовці і подальшому друці з чернетки. Доцільність застосування диктофона в ситуаціях, коли секретар отримує розпорядження керівника «з голосу», очевидна. При великих об'ємах створюваних документів (особливо це актуально для управлінських установ, громадських організацій, фірм, що проводять комплекти документації) доцільно створювати диктофонно-машинописні бюро.

Скануючі пристрої

Сканер — пристрій для введення в комп'ютер інформації та зображень різного роду. Введення здійснюється шляхом порядкового прочитування (сканування). Тонкий промінь освітлює невелику область сканованого малюнка. Відображений промінь попадає на світлочутливий датчик, перетворюється в двійковий код і записується в пам'ять комп'ютера. Після цього промінь переміщається на сусідню ділянку. Таким чином, виходить закодоване зображення, яке може бути відтворене на екрані монітора.

Розмір одночасно сканованої ділянки (роздільна здатність) є однією з найважливіших характеристик сканерів і виражається в dpi. Від роздільної здатності залежить якість сканування. Сучасні моделі сканерів підтримують декілька ступенів роздільної здатності: від 300-400 до 1000-2000 точок на дюйм. Сканери можуть проводити монохромне і кольорове сканування з різною кількістю кольорів.

Текст, що вводиться за допомогою сканування, трактується комп'ютером як графіка, і тому не може бути безпосередньо відредагований за допомогою текстового редактора. Але існують спеціальні програми, які, обробляючи графічне зображення, розпізнають в ньому символи. Таким чином, відсканований текст перекладається в текстовий формат. Далі цей текст може бути допрацьований в середовищі текстового редактора з метою виявлення і виправлення помилок, що з’явились при розпізнаванні, і подальшого оформлення документа.

Для обслуговування сканера на комп'ютері повинне бути встановлене спеціальне програмне забезпечення.

Існує декілька різновидів сканерів.

Ручні сканери. Переваги ручних сканерів — доступна ціна і малі габарити. Сканер вручну проводиться по листу із зображенням; ширина сканування при цьому невелика, близько 10 см. Нині ручні сканери використовуються переважно для прочитування штрих-кодів.

Роликові сканери. Лист із зображенням протягується через сканер, як через факс. Їх недолік, - можливість сканування тільки окремих листів; переваги — відносно невелика ціна, малі габарити і точніше, в порівнянні з ручними сканерами, сканування.

Планшетні сканери. Сканований лист кладеться в сканер, як в копіювальний апарат. Якість сканування дуже висока.

Спеціальні сканери. До спеціальних сканерів можна віднести наступні різновиди:

& для сканування документів великого формату;

& для сканування фотонегативів і слайдів;

& для введення проекцій тривимірних предметів.

Тема 8. Мережні технічні засоби

При вивченні теми студенти повинні:

– отримати уявлення про те, як розвивалися та еволюціонували комп’ютерні мережі;

– ознайомитися з комп’ютерними мережами, їх видами, можливистями;

– вміти дати визначення мережних технічних засобів

– опанувати поняття топології;

– отримати уявлення про склад КМ та технічні характеристики основних компонентів;

– вивчити основні складові КМ.

Ключові слова: дані; інформація; мережний адаптер; модем; одиниці виміру даних; концентратор; сервер; клієнт; доступ до даних; кабель; локальна мережа; глобальна мережа; розподіл.

1.1. Основні поняття.

1.2. Основні програмні та апаратні компоненти мережі.

1.3. Пристрої обміну даними

1.1. Основні поняття

Комп’ютерна мережа — це сукупність комп’ютерів, кабелів, мережевих адаптерів, вони об’єднані технічними засобами передавання інформації і працюють під керуванням мережної операційної системи та прикладного програмного забезпечення.

За допомогою ПК, об’єднаних у локальну мережу, розв’язуються такі задачі:

Розділення файлів. Локальна мережа дає можливість багатьом користувачам одночасно працювати з одним файлом, який зберігається на центральному файл-сервері.

Передавання файлів. Комп’ютерна мережа дає можливість швидко копіювати файли будь-якого розміру з одного комп’ютера на інший без використання дискет.

Доступ до інформації та файлів. Комп’ютерна мережа дає можливість завантажувати прикладні програми з будь-якої робочої станції, байдуже, де вона розташована.

Розділення прикладних програм. Комп’ютерна мережа дає можливість двом користувачам використовувати одну копію програми, наприклад текстового редактора MS Word. Проте два користувачі не можуть одночасно редагувати один і той самий документ.

Одночасне введення даних у прикладні програми. Мережеві прикладні програми дають змогу кільком користувачам одночасно вводити дані, необхідні для роботи цих програм. Наприклад, вести записи в бухгалтерській книзі так, що вони не заважають один одному. Проте тільки спеціальні мережеві програми дозволяють одночасно вводити інформацію.

Розподіл принтера. Комп’ютерна мережа дає можливість кільком користувачам на різних робочих станціях спільно використовувати один або кілька принтерів.

Електронна пошта. Можна використовувати комп’ютерну мережу як поштову службу та розсилати службові записки, доповіді, повідомлення іншим користувачам.

Глобальна мережа може включати інші глобальні мережі, локальні мережі, окремі віддалені комп’ютери. Глобальні мережі підрозділяються на міські, регіональні, національні, транснаціональні. Елементи таких мереж можуть бути розташовані на значній відстані один від одного.

1.2. Основні програмні та апаратні компоненти мережі

Обчислювальна мережа — це складний комплекс взаємозалежних програмних і апаратних компонентів, що узгоджено функціонують. Вивчення мережі в цілому потребує знання принципів роботи її окремих елементів:

комп’ютерів;

комунікаційного устаткування;

операційних систем;

мережних додатків.

Весь комплекс програмно-апаратних засобів мережі може бути описаний багаторівневою моделлю. В основі будь-якої мережі — апаратний рівень стандартизованих комп’ютерних платформ. Нині у мережах широко й успішно застосовуються комп’ютери різних класів. Набір комп’ютерів у мережі повинен відповідати набору різноманітних задач, розв’язуваних мережею.

Другий рівень — це комунікаційне устаткування. Хоча комп’ютери і є центральними елементами обробки даних у мережах, останнім часом не менш важливу роль почали відігравати комунікаційні пристрої. Кабельні мунікаційні пристрої. Кабельні системи, мости, комутатори, маршрутизатори і модульні концентратори з допоміжних компонентів мережі перетворилися в основні поряд з комп’ютерами й системним програмним забезпеченням як за впливом на характеристики мережі, так і за вартістю. Нині комунікаційний пристрій може являти собою складний спеціалізований мультипроцесор, який потрібно конфігурувати, оптимізувати й адмініструвати. Вивчення принципів роботи комунікаційного устаткування вимагає ознайомлення з великою кількістю протоколів, використовуваних як у локальних, так і в глобальних мережах.

Третім шаром, що утворює програмну платформу мережі, є операційні системи (ОС). Від того, які концепції керування локальними та розподіленими ресурсами покладені в основу мережної ОС, залежить ефективність роботи всієї мережі. Під час проектування мережі важливо враховувати, наскільки просто дана операційна система може взаємодіяти з іншими ОС мережі, наскільки вона забезпечує безпеку та захищеність даних, до якого ступеня вона дозволяє нарощувати число користувачів, чи можна перенести її на комп’ютер іншого типу і ще багато інших факторів.

Найвищим рівнем мережних засобів є різні мережні додатки — такі, як мережні бази даних, поштові системи, засоби архівації даних, системи автоматизації колективної роботи й ін. Дуже важливо представляти діапазон можливостей, наданих додатками для різних галузей застосування, а також знати, наскільки вони сумісні з іншими мережними додатками й операційними системами.

У локальній обчислювальній мережі (ЛОМ) кожен ПК називається робочою станцією, за винятком одного чи кількох комп’ютерів, призначених для виконання функцій файл-серверів. Кожна робоча станція і файл-сервер містять карти адаптерів, що за допомогою мережних кабелів з’єднуються між собою. На додаток до локальної операційної системи на кожній робочій станції активізується мережне програмне забезпечення, що дає можливість

станції взаємодіяти з файловим сервером. Аналогічно, на файловому сервері запускається мережне програмне забезпечення, що дає йому можливість взаємодіяти з робочою станцією та забезпечувати їй доступ до своїх файлів. Мережні прикладні програми на кожній робочій станції взаємодіють з файловим сервером для читання чи запису файлів.

Комп’ютери, що входять у ЛОМ, поділяються на два типи: робочі станції, призначені для користувачів, і файлові сервери, що, як правило, недоступні для звичайних користувачів. З робочою станцією працює тільки користувач, у той час як файловий сервер дає можливість багатьом користувачам розділяти його ресурси. Для ролі робочої станції, як правило, застосовується середнього класу персональний комп’ютер.

Коли ви користуєтеся робочою станцією, вона майже в усіх відношеннях поводиться як автономний ПК. Однак, якщо ви придивитеся до неї уважніше, то знайдете чотири відмінності від звичайного ПК:

на екрані під час завантаження операційної системи з’являються додаткові повідомлення, які інформують вас про те, що мережна операційна система завантажується в робочу станцію;

ви повинні повідомити мережному програмному забезпеченню ім’я користувача (чи ідентифікаційний номер ID) і пароль перед початком роботи. Це називається процедурою входження в систему;

після підімкнення до ЛОМ ви бачите додаткові літери (на комп’ютері Macintosh — додаткові папки, у системі UNIX — додаткові файлові системи), що позначають додаткові дискові накопичувачі, які стали вам доступні;

коли ви роздруковуєте службові записки чи повідомлення, вони друкуються на принтері, що може стояти далеко від вашого робочого місця.

На противагу робочій станції файловий сервер — це комп’ютер, що обслуговує всі робочі станції. Він здійснює спільне використання файлів, розташовуваних на його дисках. Файлові сервери — це, звичайно, швидкодіючі комп’ютери. Файлові сервери часто забезпечені тільки

монохромним монітором, тому що вони, як правило, не використовуються інтерактивно користувачами. Однак файловий сервер майже завжди містить не менше двох накопичувачів на жорстких дисках.

Сервери мають бути високоякісними та високонадійними, адже при обслуговуванні всієї комп’ютерної мережі вони багаторазово виконують роботу звичайної робочої станції.

Мережний адаптер — це електронна плата до якої під’єднується мережний кабель.

Мережні адаптери розраховані, як правило, на роботу з певним типом кабеля — коаксіальним, «крученою парою», оптичним волокном. Кожен тип має певні електричні характеристики, що впливають на спосіб використання даного середовища, і визначають швидкість передавання сигналів, спосіб їх кодування та деякі інші параметри.

1.3. Пристрої обміну даними

Модем. Пристрій, призначений для обміну інформацією між віддаленими комп'ютерами по каналах зв'язку, прийнято називати модемом (МОдулятор + ДЕМодулятор). При цьому під каналом зв'язку розуміють фізичні лінії (провідні, оптоволоконні, кабельні, радіочастотні), спосіб їхній використання (комутує і виділені) і спосіб передачі даних (цифрові або аналогові сигнали). У залежності від типу каналу зв'язку пристрою прийому-передачі підрозділяють на радіомодеми, кабельні модеми та інші. Найбільше широке застосування знайшли модеми, орієнтовані на підключення до комутує телефонним каналам зв'язку.

Цифрові дані, що надходять у модем із комп'ютера, перетворяться в ньому шляхом модуляції (по амплітуді, частоті, фазі) відповідно до обраного стандарту (протоколом) і направляються в телефонну лінію. Модем-приймач, що розуміє даний протокол, здійснює зворотне перетворення (демодуляцию) і пересилає відновлені цифрові дані у свій комп'ютер. У такий спосіб забезпечується віддалений зв'язок між комп'ютерами й обмін даними між ними.

До основних споживчих параметрів модемів відносяться:

• продуктивність (бита/с);

• підтримувані протоколи зв'язку і корекції помилок;

у шинний інтерфейс, якщо модем внутрішній (ISA або РСГ).

Від продуктивності модему залежить об'єм даних, переданих в одиницю часу. Від підтримуваних протоколів залежить ефективність взаємодії даного модему із суміжними модемами (імовірність того, що вони вступлять у взаємодію один з одним при оптимальних настроюваннях). Від шинного інтерфейсу в даний час поки залежить тільки простота установки і настроювання модему (надалі при загальному удосконалюванні .каналів зв'язку шинний інтерфейс почне впливати і на продуктивність).

Читайте також:

1. Безрастровий офсетний друк. Офсетний друк без зволоження.
2. Види друку. Глибокий, офсетний, високий та спеціальні види друку
3. Офсетний друк.
4. Формат 60х84/16. Папір офсетний. Друк різограф.

Переглядів: 886