• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вимоги до точності відтворення оригіналів у друкарському процесі

Точність відтворення характеризується графічною точністю, точністю передачі градацій півтонового оригіналу і точністю передачі кольору.

Графічна точність - це відповідність форми, положення і лінійних розмірів графічних елементів відбитку та оригіналу.

Точність градаційної передачі визначають порівнянням оптичної густини елементів зображення відбитку та оригіналу (по шкалах).

Точність передачі кольору визначають порівнянням кольору елементів зображення і всього зображення в цілому з відповідними елементами і всього зображення оригіналу.

Якість відтворення оригіналів у друкарському процесі контролюють відповідно до діючих на підприємстві стандартів і технологічних інструкцій на процеси друку.

Обмежимося розглядом критеріїв якості відтворених оригіналів, що піддаються виміру безпосередньо в друкарському процесі. Ці критерії можна розділити на чотири групи:

1) оптична густина;

2) кількісна характеристика кольору;

3) чіткість контурів;

4) сполучення фарб (приводка).

На критерії впливають: спосіб друку, технологія виготовлення друкарської форми, друкарське обладнання і т.д.

Якість друку оцінюють візуально — порівнянням відбитка з еталонним листом і за допомогою вимірювальних приладів: денситометра, вимірювальної лупи, спектрофотометра. Особливо зручно для контролю якості відбитків застосовувати контрольні шкали, у яких певним чином розташовані друкуючі елементи (лінії, крапки, ромби, зірочки, хрести і т.п.), що дозволяє візуально чи за допомогою денситометра оцінювати якість відбитків.

Гарнітуру та накреслення вічка шрифту слід перевіряти візуальним порівнянням ори­гіналу з каталогом шрифтів. Товщину ілюстраційного оригіналу перевіряють товщиноміром з верхньою межею вимірювання до 10 мм і похибкою ± 0,01 мм.

Якість тексту на оригіналі (дублікаті), якість поверхні ілюстраційного оригіналу, на­явність усіх елементів зображення на оригіналі, відсутність дефектів, рівномірність глянсу, рівномірність штрихових елементів і якість ретушу слід перевіряти візуальним оглядом ори­гіналу за допомогою лупи згідно з ГОСТ 25706.

Ширину штрихів і відстань між ними слід перевіряти мікроскопом типу МПБ-3 з ціною поділки 0,05 мм. Рівномірну насиченість штрихових елементів слід перевіряти візуальним порівнянням штрихових елементів на оригіналі з відповідними їм елементами на еталоні.

Колірність зображення оригіналів, призначених для монтажування, слід перевіряти візуальним порівнянням кольорів на сюжетно важливих ділянках окремих оригіналів.

Оптична густина — величина, що характеризує непрозорість шару матеріалу та ви­мірюється десятковим логарифмом величини, оберненої до коефіцієнта пропускання. Ця величина характеризує ступінь ослаблення оптичного випромінювання в шарах різних речовин (барвників, розчинів, зафарбованих і молочних стекол, проявлених фотоматеріалів і т.д.) за рахунок поглинання і розсіювання світла при проходженні його через досліджуваний шар.

Оптична густина виражається десятковим логарифмом відношення потоку випромінювання Фо падаючого на шар, до потоку випромінювання Ф, що пройшов через цей шар, чи відбитому від нього.

D = lg Ф_о/Ф

1) Коли світло проходить через шар

D = D_j = lg 1/j = - lgj

де j — коефіцієнт пропуcкання.

2) Коли світло відбивається від шару

D = D_ρ = lg 1/ρ = -lgρ

де р- коефіцієнт відбивання.

Оптичну густину прозорих оригіналів слід перевіряти вимірюванням на денсиметрі пропускання, непрозорих оригіналів — на денсиметрі відбивання.

Щоб вимірювати оптичну густину під час друкування тиражу, необхідно одночасно з друкарським зображенням друкувати і контрольно-вимірювальні шкали, щоб зафіксувати місця майбутніх вимірів.

Величину мінімальної оптичної густини необхідно заміряти на найбільш світлих нейт­ральних ділянках зображення. За відсутності таких ділянок на багатоколірному оригіналі її слід заміряти за трьома зональними світлофільтрами на найбільш чистих у кольорі кольорових ділянках зображення. Найменше з отриманих значень слід приймати за мінімальну оптичну густину оригіналу. На багатоколірному діапозитиві не слід враховувати бліки та зоб­раження об'єктів, що світяться. Вимірювання слід проводити за світлофільтром, що за кольо­ром найбільш близький до кольору ділянки, що замірюється.

Величину максимальної оптичної густини слід заміряти на найбільш темних ділянках зоб­раження оригіналу. За відсутності таких ділянок на багатоколірному оригіналі слід заміряти за трьома зональними світлофільтрами оптичну густину найбільш темних кольорових ділянок зображення. Найбільше з отриманих значень слід прийняти за максимальну оптичну густину оригіналу. Під час визначення максимальної оптичної густини багатоколірного діапозитиву не слід враховувати ділянки зображення, які не містять деталей рисунка. Під час заміру за зональними світлофільтрами найбільшу з отриманих величин слід прийняти як максималь­ну оптичну густину оригіналу.

Інтервал оптичних густин оригіналу слід перевіряти методом розрахунку як різни­цю між максимальною та мінімальною оптичними густинами зображення на оригіналі.

Максимальні значення оптичної густини для деяких видів зображень на друкарських відбитках можуть бути такими:

ілюстраційна друкарська фарба на папері для художніх видань — 1,4-1,6;

фарба для друкування книг на газетному папері — 1,1-1,3;

газетна друкарська фарба на газетному папері — 0,7-1,1.

Допустимі відхилення оптичної густини на одному аркуші при постійному переході тонів (на ділянках не менше 10 мм) — 0,02.

Допустимі відхилення оптичної густини в багатоколірних відбитків 0,05 — 0,10, незалежно від колірного тону.

На оптичну густину впливає товщина фарбового шару й інтенсивність фарби, зволоження паперу, форм і т.д.

Різкість зображення на оригіналі слід перевіряти візуальним оглядом оригіналу за допомогою мікроскопу типу МПБ-3 чи лупи за ГОСТ 25706, кратність якої відповідає масш­табу відтворення оригіналу.

Границі зони розмитого переходу слід визначити візуально, відшукуючи на оригіналі місця початку та закінчення візуально помітної зміни величини оптичної густини. Допустиму зону розмитого переходу L, в мікронах, слід визначати за формулою:

де m — масштаб відтворення, %.

Кількісна характеристика кольору

Кількісною характеристикою кольору чи його показниками є колірний тон, насиченість і яскравість (чи ступінь чорноти). Для точного кольоровідтворення оригіналу необхідно, щоб фарби, якими його відтворюють, дозволяли одержувати, по можливості, всю гаму кольорів, що зустрічаються в природі. Однак технічні обмеження репродукційного процесу утруднюють точне відтворення всіх кольорів і відтінків оригіналу, що викликає необхідність враховувати психологію зорового сприйняття.

Знаючи спектральний склад випромінювання, можна визначити, яке колірне відчуття воно викликає, і вказати для нього значення трьох основних його показників: колірного тону, насиченості, світлоти.

Колірний тон — властивість зорового відчуття, що дозволяє судити про кількість чистого хроматичного кольору в загальному відчутті, незалежно від кількості ахроматичного (незабарвленого) кольору. Насиченість зростає із збільшенням світлоти. Визначається вона сумарним відбиттям різних довжин хвиль світлового потоку і залежить від довжини хвиль, що переважають у відбитому світлі. Кольори однакового тону можуть розрізнятися за яскравістю, в той самий час однакову яскравість можуть мати кольори різних колірних тонів.

Для розрахунку кольорового тону використовують вираз:

К=rR+gG+bB,

де r, g, b – коефіцієнти, що вказують на відносні долі при змішуванні основного червоного (R), зеленого (G) і синього (B) кольорів.

Чим більшу частину падаючого світла відбиває фарбовий шар, тим вона світліша. При відбиванні ахроматичного світла яскравість висока з коефіцієнтом відбивання, близьким до 100%, що відповідає високій білизні. Малий коефіцієнт відбивання (5-6%) відповідає практично чорній поверхні.

де Н – кількість відбитих хроматичних променів; L_від. – кількість всіх відбитих променів.

Чим більше колір наближається до ахроматичного, тим менше він є насиченим. Насиченість фарби на відбитку зменшується, якщо, наприклад, не світлостійка фарба вигорає на сонці.

Для повної і точної характеристики кольору потрібні всі три показники. Якщо два кольори відрізняються хоча б за одним з них, ці кольори різні.

Для якісного вираження кольору застосовують методи, при яких кольори предметів зіставляють із кольорами еталонних зразків і заздалегідь виготовляють набори фарб, так звані атласи кольорів. Зіставляючи фарбовий відбиток з еталонами, можна знайти колір, що відповідає кольору даного відбитка чи найбільш близький до нього.

Для оцінки колірного охоплення, під яким розуміють кількість колірних відтінків, одержуваних на відбитку при накладенні фарб у різних співвідношеннях, застосовують шкали колірного охоплення. Шкали колірного охоплення являють собою таблицю кольорових зразків, отриману шляхом накладення фарб у різних співвідношеннях.

Система колірних шкал відрізняється простотою і наочністю. Хоч ці методи і не дають кількісної характеристики, проте в практиці друкування вони є достатніми.

Для об’єктивного вимірювання кольору в поліграфії існує два принципово різних методи – спектрофотометричний і метод фотоелектричної колориметрії (ГОСТ 6593-83).

Чіткість контурів

Якість поліграфічної продукції у великій мірі залежить від точності відтворення зображення.

Абсолютно точне відтворення кольорового тонового зображення, наприклад картини, одержати практично неможливо, тому що поліграфічне відтворення у всіх випадках варто розуміти не як механічне копіювання, а як створення нового зображення — засобами поліграфії, і при цьому в безлічі ідентичних екземплярів.

Однієї з кількісних характеристик точності відтворення є чіткість контурів.

Чіткість контурів характеризує відхилення від ідеальної геометричної форми контурів штрихових чи растрових елементів, яке можна пояснити впливом процесу переходу фарби з друкарської форми на матеріал, що задруковується. На чіткість контурів друкуючих елементів впливають властивості поверхні матеріалу, що задруковується, (особливо його шорсткість), товщина фарбового шару, тиск при друкуванні, умови руху циліндрів у друкарському апараті, якість офсетної гумовотканинної пластини (при офсетному способі друкування) і т.п.

За допомогою даного критерію можна контролювати наступні дефекти відтворення зображення:

— дроблення — нечіткий друк окремих ділянок друкарської форми;

— розтискування фарби — велике скупчення фарби біля країв друкуючих елементів;

— тінення — забруднення на пробільних елементах;

— подвоєння зображення — нечітке зображення на відбитку;

— дублювання — подвійний відбиток друкуючих елементів.

Приводка

Приводка характеризує точність сполучення елементів друкарського зображення на одній стороні друкарського матеріалу, що друкується послідовно декількома кольоровими фарбами.

Для контролю приводки служать приводочні мітки — штрихи, хрести, кути чи інші геометричні елементи.

Точність сполучення зображень приведена в таблиці 3.

При друкуванні факсимільних репродукцій допустимі відхилення ± (0,05 — 0,01 мм).

Таблиця 3

Читайте також:

1. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
2. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
3. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
4. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
5. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
6. III. Вимоги до учасників, складу груп і керівників туристських подорожей
7. IV. Вимоги безпеки під час роботи на навчально-дослідній ділянці
8. IV. ВИМОГИ ПРОФЕСIЇ ДО IНДИВIДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГIЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФАХIВЦЯ
9. V. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях
10. V. Вимоги безпеки в екстремальних ситуаціях
11. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
12. Автоматизація виробничих процесів

Переглядів: 2960