ЗАПОРІЖЖЯ

ЗІНУХОВА В.М.

ЗАПОРІЗЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ КОЛЕДЖ

КАФЕДРА юридичних дисциплін

МІЖНАРОДНЕ МОРСЬКЕ ПРАВО№

Лекція з курсу “Міжнародне право”

Укладач:

кафедри юридичних дисциплін

2010
План лекції:

1. Поняття міжнародного права, його особливості та кодифікація.

2. Правовий статус та правовий режим морських просторів:

2.1. Внутрішні води та територіальне море.

2.2. Право мирного проходу через територіальне море, права та обов’язки прибережної держави.

2.3. Прилегла зона.

2.4. Держави-архіпелаги.

2.5. Виключна економічна зона.

2.6. Континентальний шельф.

2.7. Відкрите море.

1. Поняття міжнародного права, його особливості та кодифікація.Міжнародне морське право регулює взаємовідносини та діяльність усіх держав у сфері використання ними просторів та природних ресурсів Світового океану.Історія розвитку та становлення цієї галузі міжнародного права уходить корінням у глибоку давнину. Лише тільки мореплавство та торгівля набули міждержавного характеру, пов’язали держави між собою, виникла необхідність у регламентації морських зносин.Спочатку виникли правила стосововно перевезення вантажів морем, найму суден, відшкодування збитків внаслідок аварії корабля тошо. Згодом почали з’являтися міждержавні угоди, які дозволяли або забороняли підданим інших держав плавати у відкритому морі, висаджуватися на їхніх берегах або здійснювати прохід через територіальне море.У зв’язку з тим, що звичаї, які застосовувалися при використанні морів та океанів, створювалися протягом тривалого часу, визнавалися одними державами та не визнавалися іншими, між державами виникали спори про те, чи є та чи інша норма обов’язковою.Так виникла необхідність у кодифікації норм міжнародного морського права. Однак лише у ХХ ст. об’єктивно дозріли умови для якісного розвитку норм та інститутів міжнародного морського права та їх кодифікації.У 1958 р. в Женеві відбулася І Конференція ООН з морського права, у якій взяли участь 86 країн. В результаті були прийняті чотири конвенції:
1) про відкрите море; 2) про територіальне море та прилеглу зону; 3) про континентальний шельф; 4) про рибальство та охорону живих ресурсів відкритого моря.У 1960 р. відбулася ІІ Конференція ООН з морського права. Її мета полягала у розробці міжнародно-правових норм з питань, які не були вирішені на І Конференції. Однак, обставини загальносвітового розвитку, що склалися у той час, не дозволили вирішити ці завдання.Беручи до уваги розвиток, який стався після конференцій ООН з морського права, що відбулися в Женеві у 1958 і 1960 роках, ООН підкреслила необхідність розробки нової загальноприйнятної Конвенції з морського права. З 1973 по 1982 роки тривала ІІІ Конференція ООН з морського права, яка завершилася прийняттям Конвенції ООН з морського права. Ця Конвенція сьогодні є основним джерелом міжнародного морського права.У Конвенції ООН з морського права 1982 р (далі – Конвенція) усвідомлюється тісний взаємозв'язок проблем морського простору і необхідність розглядати їх як єдине ціле, визнається бажаність встановлення за її допомогою і з належним урахуванням суверенітету всіх держав, правового режиму для морів і океанів, який сприяв би міжнародним сполученням, а також використанню морів і океанів у мирних цілях, справедливому та ефективному використанню їхніх ресурсів, збереженню їхніх живих ресурсів, вивченню, захисту і збереженню морського середовища,Отже, кодифікація і прогресивний розвиток морського права, досягнуті у Конвенції, сприятли зміцненню миру, безпеки, співробітництву і дружнім відносинам між усіма державами відповідно до принципів справедливості та рівноправності

2. Правовий статус та правовий режим морських просторів:

2.1. Внутрішні води та територіальне море.За винятком випадків, передбачених у Частині IV Конвенції, води, розташовані в бік берега від вихідної лінії територіального моря, становлять частину внутрішніх вод держави.Коли встановлення прямої вихідної лінії згідно з методом, передбаченим у статті 7 Конвенції, приводить до включення до внутрішніх вод районів, які до того не розглядалися як такі, в таких водах застосовується право мирного проходу, передбачене Конвенцією.У випадку, коли безпосередньо в море впадає річка, вихідною лінією є пряма лінія, що проводиться поперек гирла річки між точками на її берегах, які відповідають найбільшому відпливу.Ст. 10 Конвенції відноситься до заток, берега яких належать одній державі. Під затокою, відповідно до ч. 2 ст. 10 Конвенції розуміється добре окреслене заглиблення берега, яке заходить в сушу в такій мірі, - у співвідношенні до ширини входу в нього, - що містить замкнуті сушею води і утворює дещо більше, ніж просту звивину берега.Заглиблення не визнається, однак, затокою, якщо площа його не рівна або не більша площі півкола, діаметром якого є лінія, що пересікає вхід у це заглиблення.Для цілей визначення меж територіального моря найбільш виступаючі в море постійні портові споруди, які є складовою частиною даного порту, розглядаються як частина берега. Прибережні установки і штучні острови не вважаються постійними портовими спорудами (відповідно до ст. 11 Конвенції).Рейди, якими звичайно користуються для навантажування, розвантажування і якірної стоянки суден і які інакше були б розміщені цілком або частково поза зовнішньою межею територіального моря, включаються в територіальне море.Статтею 15 Конвенції передбачено делімітацію територіального моря між державами з протилежними або суміжними узбережжями. При цьому, якщо береги двох держав розміщені один проти одного або прилягають один до одного, жодна з цих держав не має права, якщо тільки між ними не укладена угода про інше, розповсюджувати своє територіальне море за серединну лінію, проведену таким чином, що кожна її точка є розташованою на однаковій відстані від найближчих точок вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря кожної з цих двох держав. Проте вищезазначене положення не застосовується, якщо в силу правових основ, що склалися історично, або інших особливих обставин необхідно розмежувати територіальні моря двох держав іншим чином, ніж це зазначено в цьому положенні.Вихідні лінії для вимірювання ширини територіального моря, встановлені відповідно до статей 7, 9 і 10, або межі, визначені на їхній основі, та делімітаційні лінії, проведені відповідно до статей 12 і 15 Конвенції, вказуються на морських картах такого масштабу або масштабів, які прийнятні для точного встановлення їхнього положення. Як альтернатива вони можуть бути замінені переліком географічних координат точок із зазначенням основних вихідних геодезичних даних.Прибережна держава належним чином публікує такі карти або переліки географічних координат и здає на зберігання копію кожної такої карти або кожного такого переліку Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.Суверенітет прибережної держави поширюється за межами його сухопутної території і внутрішніх вод, а у випадку держави-архіпелагу - його архіпелажних вод, на прилеглий морський пояс, що називається територіальним морем.Зазначений суверенітет поширюється на повітряний простір над територіальним морем, рівно як на його дно і надра.Кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує дванадцяти морських миль, які відлічуються від вихідних ліній, визначених відповідно до Конвенції.Зовнішньою межею територіального моря є лінія, кожна точка якої знаходиться від найближчої точки вихідної лінії на відстані, що дорівнює ширині територіального моря.Якщо інше не передбачене у Конвенції, нормальною вихідною лінією для виміру ширини територіального моря є лінія найбільшого відпливу вздовж берега, зазначена на офіційно визнаних прибережною державою морських картах великого масштабу.У випадку островів, розміщених на атолах, або островів з облямовуючими рифами, вихідною лінією для вимірювання ширини територіального моря є звернена до моря лінія рифу при найбільшому відпливі, як позначено відповідним знаком на морських картах, офіційно визнаних прибережною державою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.