• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Питання, які підлягають вирішенню при дослідженні крові, волосся, сперми та інших виділень організму людини.

Дослідження слідів крові.

При направленні на експертизу речових доказів з плямами, які подібні на кров, слідчий ставить такі запитання:

1) Чи є на вилучених предметах сліди крові?

2) Чи належить кров у плямі людині чи тварині?

3) Якому виду тварини належить кров в плямі?

4) Яка група крові?

5) Чи може кров належати певній людині?

6) Кровотечею, з якої ділянки утворені сліди?

7) Належить кров дорослій людині чи новонародженому?

8) Чи походить кров від чоловіка чи жінки?

9) Чи не утворені сліди крові вагітною або породіллю?

10) Якою кількістю крові утворені сліди?

11) Коли утворені сліди крові?

12) Походить кров від живої особи чи від трупа?

13) Який механізм утворення сліді крові?

Попередні проби на наявність крові. Для пошук слідів крові можуть бути застосовані попередні проби на наявність крові:

1) реакція з 3-% розчином перекису водню. При наявності крові утворюється дрібна біла піна;

2) бензидинові проба (в склад реактиву входить перекис барію – 5 частин + основний бензидин – 2 частини + лимонна кислота – 10 частин). Суміш (на кінчику ножа) розчиняють в ¼ склянки води. Змоченою ватою обробляють край плями – яскраво-синє забарвлення при наявності крові;

3) реакція з люміналом. В затемненому приміщенні на край плями наносять краплю реактиву. В ультрафіолетових променях виникає блакитний спалах, який триває до 1 хвилини.

Ці реакції не є специфічним і постійними.

Встановлення наявності крові. Визначення наявності крові основане на виявленні барвної речовини крові – гемоглобіну та його похідних. В даний час найбільш розповсюджені такі методи:

1) метод тонкошарової хроматографії. Принцип полягає в тому, що розчинник, який проходить через витяжки, нанесені на силуфолеві пластини, розкладає кров на компоненти, які потім проявляють спиртовим розчином бензидину та 3-% розчином перекису водню;

2) спектральний та мікроспектральний аналізи. В основі лежить здатність гемоглобіну та його похідних поглинати хвилі світла певної довжини. Для кожного похідного гемоглобіну характер цих спектрів специфічний за кількістю, розміщенням, шириною та інтенсивністю смуг поглинання. Для визначення наявності крові практично користуються спектрами похідних гемоглобіну та гематопорфіріну, які одержують після обробки частини сліду відповідними реактивами. Для такого дослідження достатньо мізерно малої кількості об’єкту, реакція дуже чутлива, її результати визначаються за допомогою спектральних насадок СПО – 1, АУ – 16, спектроскопами прямого бачення і мікроскопа. Виявлення спектру гемохромогена і гематопорфіріну посвідчує присутність крові;

3) метод мікролюмінесценції оснований на тому, що похідні гемоглобіну, зокрема гематопорфірін мають яскраву люмінесценцію в ультрафіолетових променях (виникає яскраве оранжево-червоне світіння).

Визначення виду крові. Для визначення виду крові (людині чи тварині вона належить) найчастіше користуються реакцією білкової преципітації Чистовича-Уленгута. В реакції беруть участь два компоненти: витяжка з плями крові та імунна сироватка, яка преципітує (осаджує) певний вид білка. Сутність реакції полягає в тому, що при взаємодії розчину білка (антиген), який одержаний з плями крові з спеціально виготовленою для даного білка сироваткою (антитіло) утворюється осад – преципітат. Випускають сироватки, які осаджують білок людини та різних тварин. При цьому ставляться і контрольні досліди з предмета носія.

В даний час для визначення видової приналежності крові використовують реакції преципітації в агаровому гелі та зустрічного імуноелектрофорезу. Принцип реакції преципітації в гелі полягає в наступному: в агарі у дві лунки поміщають антиген та антитіло, вони дифундують одне в одного і у місці контакту утворюється смуга преципітації.

Зустрічний імуноелектрофорез (електропреципітація). Сутність реакції полягає в наступному: глобулінові фракції сироватки, які містять антитіла направляються від одного електрода, антигени – від другого електрода. Рухаючись одне до одного назустріч вони утворюють смугу преципітації.

Визначення групи крові. Визначення групової приналежності крові основане на виявлені особливих речовин, які маються на поверхні еритроцитів (антигенів) і в сироватці крові (аглютинінів). В сироватці крові здорової людини, як правило, не зустрічаються аглютиніни, які вступають в реакцію з антигенами, які знаходяться в еритроцитах даної особи. На цьому базується поділ всіх людей на групи. В сухій крові аглютиніни можуть зберігатися декілька років, антигени зберігаються значно довше.

Крім еритроцитів такі ж антигени містяться в органах і тканинах людини, її виділеннях, що дає можливість визначити групову приналежність їх. Кожна людина має характерний для неї набір антигенів та білків сироватки.

Групова приналежність слідів крові практично визначається в межах еритроцитарної ізосерологічної системи А В О, при необхідності за системами Р, Льюіс, МН, Резус, гаммаглобуліновою системою сироватки. В рідкій крові можливе більш широке визначення груп крові (понад 100 антигенних та ізогемаглютинінних факторів).

За системою А В О кров людей поділяється на 4 групи: О _{α β} (І), А _β (ІІ),

В _α (ІІІ), АВ (IV).

Судово-медичному експерту імунологу доводиться досліджувати як рідку кров, так і суху в плямах.

Застосовуються методи виявлення антигенів та аглютинінів. Використовують стандартні еритроцити (А В О) та сироватки (α, β, анти-О). При дослідженні групової приналежності крові досліджуються окремо еритроцити та сироватка. При дослідженні плям крові ставиться контрольна реакція з матеріалом предмета.

Визначення групової приналежності крові дозволяє виключити її приналежність певній особі (потерпілому чи підозрюваному) або вказати, що таке виключення зробити не можна. Групова приналежність рідкої крові визначається у зв’язку з вирішенням про спірне батьківство, викрадення дитини і, як виключення, про спірне материнство.

Встановлення чи вилучення крові від конк4ретної людини. Для вирішення цього завдання судові медики проводять визначення групової приналежності крові за різними її системами: А В О – 4 групи, МН – 9 груп, Резус – 6. Крім того, визначають системи Р, Льюіс та ін. Визначають також сироваточні системи (гаптоглобулін, гетаглобулін, ін.), лейкоцитарну систему, що налічує кілька десятків антигенів; ферментну систему.

В останній час успішно запроваджений метод генотипоскопічної ідентифікації людини, в основі якого лежить методика аналізу дезоксірибонуклеїнової кислоти (ДНК), яка знаходиться в ядрах будь-яких клітин організму людини. Метод базується на тому, що ДНК, як носій спадкової інформації має індивідуальну будову окремих ділянок своєї молекули. Цим методом може бути досліджена як рідка, так і суха кров.

Встановлення регіонального походження крові здійснюється шляхом мікроскопії витяжок з її плям. Виявляють характерні для того чи іншого органу включення, наприклад, клітини ендометрію при матковій кровотечі.

Кров новонародженої дитини характеризується тим, що її гемоглобін (фетальний) стійкий до лугів і не змінює свого червоного кольору, а гемоглобін дорослої людини змінює колір під дією 33-% розчину КОН – на буро-коричневий.

Походження крові від вагітної може встановлюватися через 6 тижнів після зачаття до 1 місяця після пологів шляхом введення інфантильним білим щурам витяжки з плям крові, що викликає швидкі зміни в статевих органах тварин. Це обумовлене дією ферменту окситоцинази. Крім того, після 8-10 дня вагітності в крові жінок з’являється гормон, який достатньо добре зберігається в плямах крові і може бути виявлений там.

Належність крові чоловіку чи жінці вирішується судмедекспертом-цитологом мікроскопічним дослідженням лейкоцитів, ядра яких у жіночій крові мають виростки у вигляді ракеток, барабанних паличок і гачків. В ядрах лейкоцитів чоловіків таких утворень або немає або їх дуже мало (тільця Барра). В крові чоловіків при люмінесцентній мікроскопії виявляють також Y-хромосому, якої немає у жінок.

Для вирішення питання про кількість крові, що утворила слід використовують дані про те, що 1000 мл. Рідкої крові містить приблизно 211 гр. сухого залишку. Порахувавши кількість крові в плямах (зважують ділянку з кров’ю та без неї), визначають кількість рідкої крові.

Давність отримання плям крові встановлюють визначаючи зміни гемоглобіну від оксигемоглобіну до гематопорфіріну. Кожна форма гемоглобіну має власний спектр поглинання, що встановлюється спектрофотометричним методом. Запропонована також методика визначення давності слідів крові за допомогою визначення активності ферментів крові. Активність деяких ферментів проявляється на протязі 50-100 років.

Доведення походження крові від трупа базується на наявності в ній великої кількості ферментів, яких немає в крові живої людини.

Судово-медична експертиза волосся.

Експертиза волосся може вирішити такі питання:

1) Чи є доставлені для дослідження об’єкти волоссям?

Волосся має характерну будову, яку визначають макро- та мікроскопічним дослідженням. У волоссі розрізняють корінь і стрижень. Корінь – це волосяна цибулина. В стрижні три шари: зовнішній (кутикула), середній (кірковий) і внутрішній (мозковий - серцевина). У кірковому шарі міститься різна для кожної людини кількість пігменту, яка надає волоссю різного кольору.

2) Належить волосся людині чи тварині?

Ознаки, які відрізняють волосся людини від волосся тварини виявляються при мікроскопію ванні:

- краї волосся людини рівні, у тварини – нерівні з великими зубчиками;

- кірка волосини людини товста, у тварини – тонка;

- зерна пігменту людини маленькі, не утворюють великих скупчень, розміщені у периферійних відділах кіркового шару, у тварин – навпаки;

- серцевина волосся людини тонка, переривається, у тварин – це тяж рівномірної товщини.

3) Належить волосся чоловікові чи жінці?

Для цієї мети проводять цитологічне дослідження для виявлення в ядрах клітин волосяної піхви статевого хроматину (тілець Барра). Виявлення великої кількості тілець Барра свідчить, що волосся належить жінці, виявлення Y-хромосоми в ядрах клітин дозволяє зробити висновок про належність волосся чоловікові.

4) Випало волосся чи вирване?

Вирване волосся відрізняється від того, що випало, станом цибулини. Якщо вирвана волосина життєздатна, вона має соковиту цибулину з обривами піхвових оболонок. У волосини, яка випала, цибулина ороговіла, зморщилась і не має оболонок.

5) Чи є ушкодження та зміни волосся?

Волосина, яка пошкоджена гострим предметом має дрібно зазубрені краї розділення, а пошкоджене тупим предметом– у місці дії останнього розширена, розволокнень. Для волосин, які розірвані швидким рухом, характерні рівні краї розділення, а повільним рухом – сходинкоподібні. Обпалене волосся – колоподібне роздуте, скручене, чорного або коричневого кольору, з бульбашками повітря в товщі. Волосся, яке піддавалися завивці мають дрібно зазубрені краї внаслідок відщеплення кінців клітин кутикули під дією хімічних реактивів та тепла. При фарбуванні фарба накопичується у кутикулі. При знебарвленні перекисом водню волосся втрачає пігмент у товщі кіркового шару стрижня, але він залишається біля кореня, у товщі шкіри. Посивіння, навпаки, починається з втрати пігменту в кореневій частині.

6) Визначення регіональної належності волосся.

Для цього досліджують довжину, форму, товщину, а також форму поперечного зрізу волосини. Форма поперечного зрізу волосини голови – кругла чи овальна, волосини вусів, бороди, бакенбардів – трикутна чи багатокутна, волосини лона чи промежини – ниркоподібна.

7) Можливість походження волосся від конкретної людини.

Для цього враховують всі макро- та мікроскопічні характеристики волосся, проводять мікроскопічне порівняння, визначають групову та статеву приналежність волосся, проводять генотипоскопічну ідентифікацію.

Дослідження виділень організму людини.

Найчастіше судово-медичному експертові доводиться мати справу з такими виділеннями як сперма, слина, піт, сеча.

Спермаможе досліджуватися у рідкому стані, як правило, при вирішенні питання про можливість запліднення та в аліментних справах. Частіше ж доводиться досліджувати плями сперми у справах про зґвалтування та розбещення. Про методи виявлення спермальних слідів на місці випадку йшлося вище.

Для визначення спермального походження плями необхідно мікроскопічним шляхом знайти хоч би один цілий сперматозоїд, який має характерну анатомічну будову (головку, шийку, хвостик). При азоспермії (відсутність сперматозоїдів) для виявлення сперми визначають певні ферменти (кисла фосфатаза), білки (холін, спермін) та мікроелементи (цинк).

Коли доведене спермальне походження плями переходять до встановлення її групової належності. При міркуванні про можливість походження сперми від конкретної особи слід мати на увазі ще одне явище – „видільництво”. У більшості людей (80-85%) антигени, які містяться в крові і визначають її групу присутні також у виділеннях (сперма, слина і т. ін.). ці люди належать до категорії видільників. Однак зустрічаються особи, у виділеннях яких відсутні чи містяться у невеликій кількості антигени, які присутні у них в крові; такі особи належать до категорії невидільників, їх 15-20 %. Тому для вирішення питання про можливість походження сперми від конкретної особи потрібно встановити і категорію видільництва, для чого експерту надається не тільки крові, але й слини цієї ж особи. Від трупів замість слини беруть жовч.

Слину найчастіше доводиться досліджувати на недопалках, конвертах та на предметах, які б могли слугувати кляпами. Доводять наявність слини виявленням ферменту амілази (птіаліну), який в ній міститься. Птіалін у вигляді витяжки з плями руйнує крохмаль, внаслідок чого останній втрачає властивість давати синє забарвлення з розчином Люголя.

Наявність поту встановлюється реакцією на амінокислоту – серін, а сечі – на креатинін.

Читайте також:

1. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
2. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
3. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
4. Аверсивную терапію використовують, як правило, при лікуванні алкоголізму, нікотиновій залежності і деяких інших захворювань.
5. АДАПТАЦІЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ ОРГАНІЗМУ ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ
6. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища
7. Адаптація організму до зовнішніх факторів середовища.
8. Адаптація функціональних систем організму спортсменів
9. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
10. Амортизація інших необоротних матеріальних активів
11. Аналіз ризику в життєдіяльності людини.
12. АНАЛІЗАТОРІВ У ПРОЦЕСІ РОСТУ ТА РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ.

Переглядів: 1635