Порядок відібрання і передання дитини встановлюється законом.

Дитина, яка була передана родичам, мачусі, вітчиму, органові опіки та піклування, зберігає право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала, і може у будь-який час повернутися до нього.

Дитина за бажанням другого з батьків може бути передана йому.

Суд може постановити рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житлового приміщення, у якому він проживає з дитиною, якщо буде встановлено, що він має інше житло, у яке може поселитися, або постановити рішення про примусовий поділ житла чи його примусовий обмін.

Якщо дитина проживала з тим із батьків, хто позбавлений батьківських прав, суд вирішує питання про можливість їхнього подальшого проживання в одному житловому приміщенні.

Стаття167. Влаштування дитини ,батьки якої позбавлені батьківських прав

4. Якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим. (Частина четверта статті 161 в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006)

5. Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування. (Частина п'ята статті 161 в редакції Закону № 524-Vвід 22.12.2006)

1.Коментована стаття вирішує питання ізоляції дитини від шкідливого впливу батьків (або одного з них) позбавлених батьківських прав та подальшого влаштування дитини. Якщо дитина проживала з тим з батьків, хто позбавлений батьківських прав, суд має вирішити питання про можливість їхнього подальшого проживання в одному житловому приміщенні. Є незрозумілим, на чому саме має грунтуватися така можливість. Самі підстави позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав красномовно свідчать про те, що подальше спільне проживання батьків з дитиною є неможливим і навіть загрожує її життю, здоров'ю та моральному розвитку. Тому факт неможливості подальшого проживання в одному житловому приміщенні дитини та батьків, позбавлених батьківських прав, випливає з самого факту задоволення позову.

2. Захисту прав та законних інтересів дитини покликане слугувати роздільне проживання батьків (одного з них), позбавлених батьківських прав, та дитини, відносно якої вони позбавлені батьківських прав. Норми статті передбачають такі способи «ізоляції батьків від дитини» як: виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житлового приміщення, у якому він проживав з дитиною; примусовий поділ житла; примусовий обмін житла. Але рішення про застосування одного з вказаних заходів суд не може прийняти одночасно з рішенням про позбавлення батьківських прав, оскільки при здійсненні виселення, примусового обміну або примусового поділу житла предмет доказування зовсім інший на відміну від спору про позбавлення особи батьківських прав.

Порядок виселення особи з житлового приміщення встановлений Житловим кодексом Української РСР. Він відрізняється в залежності від того речового права, на підставі якого знаходиться квартира у тієї чи іншої особи. Так, відповідно до ст. ст. 157, 116 ЖК членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено, якщо вони роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, без надання іншого жилого приміщення. Відповідно ж до ст. 114 ЖК громадян, позбавлених батьківських прав, якщо вони проживають спільно з дітьми, відносно яких позбавлені батьківських прав, може бути виселено з наданням іншого жилого приміщення. Ця норма стосується осіб, які проживають у будинках державного чи громадського житлового фонду за договором найму. Отже, в жодному разі виселення особи з займаного нею житлового приміщення не залежить від наявності чи відсутності в неї іншого житла. У вказаних випадках особи, які підлягають виселенню, не є власниками житла, саме тому до них допускається застосування вказаних заходів впливу. Але якщо особа є власником житла, застосувати до неї такий захід впливу є неможливим, навіть якщо в неї є інше житло, оскільки відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності є непорушним.

Таким чином, батьки (або один з них), які позбавлені батьківських прав, можуть бути виселені з житлового приміщення, в якому вони проживали разом з дитиною, відносно якої вони позбавлені батьківських прав, тільки в тому разі, якщо вони проживають за договором найму у квартирі, що належить до державного чи громадського житлового фонду або власником квартири є дитина. В тому ж разі, якщо батьки є власниками квартири або квартира належить батькам, що позбавлені батьківських прав, та дитині на праві спільної власності, виселити їх неможливо. Позбавлення батьківських прав не є підставою для позбавлення права власності на житлове приміщення.

Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, відповідно до ч. 2 ст. 116 ЖК може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Якщо батьки, позбавлені батьківських прав, та дитина мають квартиру на праві спільної (часткової або сумісної) власності, поділ квартири може бути здійснений відповідно до норм статей 367 та 372 ЦК. В тому разі, якщо батьки (або один з них), які позбавлені батьківських прав, є самостійними власниками квартири, в якій вони проживали спільно з дитиною, примусовий поділ чи обмін квартири здійснити неможливо.

3. При задоволенні позову про позбавлення батьківських прав в рішенні суду вказується, кому конкретно передається дитина. За бажанням другого з батьків дитина може бути передана йому. Якщо дитина не може бути передана другому з батьків, над дитиною має бути встановлена опіка чи піклування. Відповідно до ст. 60 ЦК, якщо при розгляді справи буде встановлено, що дитина позбавлена батьківського піклування, суд встановлює опіку над малолітньою особою, піклування над неповнолітньою особою і призначає відповідно опікуна та піклувальника за поданням органу опіки та піклування. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника (ч. 4 ст. 63 ЦК). Переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим. Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, вважаються дітьми, позбавленими батьківського піклування. За умови втрати дитиною батьківського піклування відповідна служба у справах дітей зобов'язана протягом двох місяців підготувати комплект документів, який підтверджує набуття дитиною статусу дитини, позбавленої батьківського піклування (ст. 5 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»).

Відповідно до ст. 6 Закону за умови втрати дитиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім'ї громадян України – на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу. До закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від форми власності та підпорядкування, дитина може бути влаштована в разі, якщо з певних причин немає можливості влаштувати її на виховання в сім'ю. Влаштування дитини до закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не позбавляє органи опіки та піклування за місцем походження та за місцем перебування дитини від обов’язків.

Якщо дитина постійно проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів (ст. 245 СК).

4. Позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав призводить до припинення всіх особистих немайнових відносин між ними і дитиною. Проте дитина зберігає всі свої майнові права, засновані на факті спорідненості з батьками, позбавленими батьківських прав, і іншими родичами. За дитиною зберігається право власності на будь-які види майна, включаючи житлове приміщення.

За дітьми, позбавленими батьківського піклування, зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними тощо до влаштування у відповідні заклади, під опіку чи піклування, до сімей громадян.

Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування (за місцем проживання дітей до їх влаштування у відповідні заклади) несуть відповідальність за збереження зазначеного житла і повернення його дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення їх перебування у відповідному закладі для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї.

Жилі приміщення, в яких проживали діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх у сім'ї громадян України, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей (ст. 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»).

Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їхньої) сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках – до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях (п. 3 ч. 1 ст. 71 ЖК). Вказане правило стосується квартири (її частини), яка належить до державного чи громадського житлового фонду.

Приватизоване житлове приміщення за наявності згоди органів опіки та піклування за його місцезнаходженням може бути передане усиновителем, опікуном (піклувальником), родичами, батьками-вихователями чи прийомними батьками, які виховують і утримують дитину, в оренду на підставі відповідних договорів. Кошти, одержані орендодавцями, використовуються під контролем органів опіки та піклування на потреби вихованців, оплату комунальних послуг та утримання житлового приміщення у належному стані.

У разі влаштування дитини до державного дитячого закладу дозвіл на оренду житлового приміщення надається органом опіки та піклування за місцезнаходженням житла житлово-експлуатаційній конторі. У цьому разі одержані від оренди кошти використовуються на утримання житла в належному стані, оплату комунальних послуг, а решта перераховується на особистий рахунок дитини, відкритий органами опіки та піклування в установі банку. Контроль за цільовим використанням коштів покладається на органи опіки та піклування (п. 6.4 Правил опіки та піклування).

Відповідно до ч. 6 коментованої статті дитина, яка була передана родичам, мачусі, вітчиму, органові опіки та піклування, може у будь-який час повернутися до житлового приміщення, в якому вона проживала. На відміну від батьків, позбавлених батьківських прав, дитина не втрачає право на отримання спадку згідно із законом після смерті батьків або їхніх родичів (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства»).

5. Порядок відібрання і передання дитини встановлюється Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року. Відповідно до ст. 78 Закону під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець провадить виконавчі дії з обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, та з залученням представників органів опіки і піклування. У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу. У разі, коли боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені законом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.	\|	Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров'ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.