Загальні вимоги до організації і проведення рухливих ігор.

Відомо, що руховий дефіцит призводить до послаблення всього організму, що в свою чергу спричиняє пониження його загальної біологічної стійкості. Серед школярів поширені хронічні захворювання дихальних шляхів, які стають постійними осередками інтоксикації та причиною багатьох захворювань внутрішніх органів. Цьому і має запобігати проведення різноманітних рухливих ігор та інших фізичних вправ на відкритому повітрі. Важливі заняття іграми і корегуючою гімнастикою дітьми спеціальних медичних груп. Створенню оптимального обсягу рухової активності сприяють не тільки уроки з фізичної культури, а й активний відпочинок під час перерв, заняття іграми на свіжому повітрі в режимі продовженого дня тощо.

Рухливі ігри слід добирати такі, що виховують в учнів високі морально-вольові якості, зміцнюють здоров'я, сприяють правильному фізичному розвитку та формуванню життєво важливих рухових навичок і вмінь.

Недопустимо в процесі гри принижувати людську гідність, допускати грубість.

Важлива умова успішної ігрової діяльності — розуміння змісту і правил гри. Пояснення їх можна доповнити показом окремих прийомів і дій. У разі потреби гру зупиняють для додаткового пояснення або для виправлення помилок, що їх допускають гравці.

Навчання дітей доцільно починати з простих — некомандних ігор, потім перейти до перехідних і завершити складними — командними.

Педагог повинен враховувати особливості підготовки всієї групи та окремих гравців, добирати ігри та ролі в них відповідно до можливостей учасників.

До більш складних ігор слід переходити своєчасно, поки учні не втратили зацікавленості до вивчених раніше. При цьому важливо спиратися на досвід, якого учні набули під час ігрової діяльності, тобто кожна нова гра має ґрунтуватися на вже засвоєній і добре відомій. Це допоможе закріпити навички та вміння.

Підготовка і проведення рухливих ігор починається з вибору гри. Після визначення основних завдань заняття враховуються склад групи, вікові особливості дітей, їх розвиток і фізична підготовленість. Вибір гри залежить також; від кількісного складу дітей. Найбільш доцільно ігри проводити з 25—ЗО учнями.

Вибираючи гру, керуються формою заняття (урок, перерва, збір класу, свято тощо). Так, під час перерви проводять ігри, які можна припинити або продовжити без порушення їх перебігу.

Добираючи ігри, необхідно додержуватися відомого в педагогіці правила поступового переходу від легкого до важкого. Для того, щоб визначити ступінь трудності ігор, враховується кількість елементів, які входять у ту чи іншу гру (біг, стрибки, метання тощо). Ігри, які складаються з меншої кількості елементів і в яких немає розподілу на команди, вважаються легшими.

Розрізняють ігри, в яких увагу зосереджують на одній дії (естафети) та ігри, в яких увага спрямована на багато дій. Вправи, які вимагають тривалої односторонньої уваги, вважаються більш стомлюючими.

Обов'язково слід враховувати спеціалізацію юних спортсменів. Щоб розвинути швидкість, використовуються ігри, які передбачають ривки, перебігання.

Стрибучість розвивається за допомогою ігор, пов'язаних із стрибками, діставанням м'яча в польоті тощо. Для розвитку сили слід проводити ігри з метанням.

У роботі з юнаками використовують усі види ігор. На тренуваннях зі спортсменами, які вже обрали собі вид спорту, застосовують ігри, що відповідають спеціалізації.

Місце проведення значно впливає на вибір гри. Педагог повинен уміти змінювати п пристосовувати гру до конкретних умов. Так, у невеликому вузькому залі або коридорі слід проводити ігри з лінійним шикуванням учнів. У великому залі або на майданчику можна проводити ігри з бігом урозтіч, з метанням великих і малих м'ячів, з елементами ігрових видів спорту. Під час прогулянок та екскурсій за містом добре використовувати ігри на місцевості.

Процес проведення ігор поділяється на дві взаємопов'язані фази: створення передумов (оволодіння ігровими діями) і безпосереднє проведення гри.

До гри, яка проводитиметься, слід підготуватися, передбачивши всі можливі ситуації. Для цього складають конспект, який включають у розробку уроку, тренувального заняття. В обов'язки керівника входить підготовка місця, забезпечення гри інвентарем. Розмітка майданчика може бути постійною або тимчасовою. У першому випадку її наносять олійною фарбою, а на майданчику — вапнистим чи крейдяним розчином; у другому — майданчик позначають великими і малими булавами, прапорцями, стійками, лініями (крейдою). Підготовку слід проводити завчасно і ретельно. До неї корисно залучати дітей. Сюди входить прибирання приміщення, розставляння приладів, розмітка майданчика, добір інвентарю тощо.

Насамперед потрібно правильно розмістити гравців й обрати місце для пояснення гри, призначити ведучих і розподілити гравців на команди.

Дуже відповідальна роль ведучого. Якщо він млявий або некмітливий, то не зможе спонукати гравців до активних дій. Тому ведучого призначає

керівник або його вибирають гравці. Керівник спочатку пояснює, що ведучий має бути уваленим, спритним, досвідченим. Ведучого можна виявити такою під час гри або за результатом її.

У шкільній програмі більшість рухливих ігор командного характеру. Звичайно, гра цікавіша тоді, коли команди рівноцінні. Керівник може скласти їх так:

• за розрахунком у шерензі. Гравці розраховуються по 2 або З (залежно від кількості команд). Учасники в шерензі стоять на зріст, хлопчики й дівчатка — нарізних флангах;

• перешиковуванням під час руху (фігурним маршируванням). Так, після виконання команди «Наліво в колону по три, кроком руш!» — гравці утворять три колони;

• за розсудом керівника, якщо він добре знає сили учасників;

• за вибором капітанів, які по черзі добирають собі гравців, викликаючи їх з шеренги. Цей спосіб застосовують у старших класах, коли проводяться командні ігри;

• формуванням у класі постійних команд.

Від організації гравців значно залежить сам перебіг гри: розміщення гравців під час її пояснення, призначення ведучих, капітанів і помічників, розподіл на команди.

Зміст складної гри краще пояснювати в кілька етапів:

1-й - ознайомлення з грою (назва, сюжет, основні правила);

2-й - вивчення гри;

3-й - внесення змін до змісту і правил гри.

Третій етап рекомендується переносити на наступні заняття.

Пояснення корисно проводити одночасно з розміщенням гравців і розподілом обов'язків між виконавцями. Через те, що діти з нетерпінням чекають початку гри і ледве вислуховують педагога, пояснення не слід затягувати. У необхідних випадках показ, яким доповнюється розповідь, повинен створити в дітей не тільки уявлення про гру, а й зацікавити їх, спонукати до активних дій.

Керівництво грою включає спостереження за діями учасників і колективів, усунення помилок, показ правильних індивідуальних і колективних прийомів, припинення виявлень індивідуалізму, грубого ставлення до товаришів, регулювання навантаження, стимулювання необхідного рівня змагань протягом усієї гри.

Щоб невпинно стежити за грою, педагог повинен бачити всіх учасників. У складних іграх з великою кількістю гравців слід залучати суддів-помічників. Вони лічать очки або час, спостерігають за порядком і станом місця для гри. Помічниками часто обирають дітей, звільнених від уроків фізкультури, якщо вони користуються авторитетом серед учнів.

Спрямовуючи ігрову діяльність, педагог повинен добиватися активності, самостійності і творчості гравців. Виправляти помилки слід безпосередньо в процесі гри або під час спеціальної перерви, коли всі гравці мають залишатися на місцях. Іноді корисно педагогові самому включитися в гру, щоб показати, як правильно діяти в тих чи інших випадках. Якщо цих прийомів недостатньо, використовують спеціальні вправи, розбирають ігри з поясненням дій на дошці, макеті.

Гравці часто виявляються дуже збудженими, що призводить до поспішних дій, порушень дисципліни й етики поведінки. Педагог повинен запобігати їх появі, виховувати в учнів уміння контролювати свої вчинки, підпорядковувати їх інтересам колективу, з повагою ставитися до товаришів по команді та до суперників, грати чесно, додержуючи правил гри.

У розв'язанні цих завдань особливе значення має суддівство. Втручаючись у гру, оцінюючи дії гравців і вимагаючи неухильного додержування правил, суддя спрямовує хід гри.

Підрахунок результатів має бути наочним. Для цього систематично повідомляють про зміни в рахунку і час гри. У суддівстві важливу роль відіграє сигналізація. Із цією метою користуються свистком, сплеском, прапорцем. Вибір засобу сигналізації залежить від характеру гри та складу гравців.

Дуже важливо вміло дозувати навантаження в грі. Адже надмірна емоційність під час гри заважає дітям контролювати свій стан. Коли з'являються симптоми втоми (пасивність, порушення точності і контролю дій, блідість тощо), потрібно зменшити навантаження. Регулювати його можна різними способами: скоротити тривалість гри, ввести перерви, змінити кількість гравців, зменшити ігровий майданчик, змінити правила гри тощо.

Закінчувати гру треба своєчасно. Затягування може призвести до зниження інтересу в гравців, їх перевтоми. Передчасне або раптове закінчення викликає незадоволення в учнів. Щоб уникнути цього, педагог повинен вкластися в час, відведений для гри.

Закінчують гру завжди організовано: зупиняють гравців, підраховують результати й оголошують переможців. Після цього керівник проводить розбір гри, оцінює результати, указує на помилки гравців, зазначає, що було позитивне в грі, пояснює найдоцільніші способи ігрових дій. Бажано відзначити кращих ведучих, капітанів, суддів, звернути увагу на порушення правил гри, дисципліни.

У рухливих іграх завжди є переможці і переможені. Дуже важливо навчити дітей не хвалитися, коли вони виграють і, навпаки, якщо поразка не впадати у відчай. Особливо слід добиватися, щоб діти зберігали дружне ставлення до переможців і до тих, хто програв, причому всі стосунки мають ґрунтуватися на доброзичливості, глибокій повазі до однокласників, товаришів.

Ідея проведення спортивних змагань між цілими класами виникла давно. На цих змаганнях перевірялось не лише засвоєння програмного матеріалу, але і фізична підготовка. Вивчаючи програмний матеріал середньої школи, можна відмітити , що для кожної вікової групи відводяться години для вивчення і удосконалення навиків в організації і проведенні рухливих ігор.

Література:

1. А.О. Демчишин, Р.С. Мозола. Рухливі ігри. - Київ: ”Радянська школа”, 1985

2. А.О. Демчишин, В.Н. Мухін, Р.С. Мозола. Спортивні ігри в фізичному вихованні дітей і підростків. - Київ: ”Здоров’я”, 1989 р.

3. А.О. Демчишин, В.М. Артюр, В.А. Демчишин, Й.Г. Фалес. Рухливі і спортивні ігри в школі. - Київ: “Освіта”, 1992

4. И.М. Коротков. Рухливі ігри в школі. - М: “Просвещение”, 1979

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Педагогічне групування рухливих ігор.	\|	Педагогічна класифікація рухливих ігор.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.143 сек.