• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальні положення.

Використані терміни: особисте страхування, страхування життя, пенсійне страхування, нещасний випадок, вигодонабу-вач, застрахований, індивідуальне страхування, колективне страхування, медичне страхування, асистанс.

У темі розкриваються конкретні послуги (страхові продук­ти), які пропонуються на ринку страхових послуг, що передба­чають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя й здоров'я та втрати працездатності.

Проблеми та напрями державної політики в галузі особистого страхування в Україні.

Страхування від нещасних випадків.

Медичне страхування.

Страхування життя та пенсій.

Еволюція особистого страхування.

Лекція № 12.

Тема 8.Особисте страхування

Питання які розглядаються в темі:

Рекомендована література.

Основна: 2; 3; 9-11; 13; 14; 19; 28; ЗО; 31; 55; 58; 78; 80; 81; 84; 86; 88; 89; 104; 108.

Додаткова: 20; 29; 32; 41-45; 56; 67; 77; 91; 92; 101; 111.

Питання які розглядаються в лекції:

1. Еволюція особистого страхування

2. Страхування життя та пенсій

1. Еволюція особистого страхування

Особисте страхування здійснюється з метою надання пев­них послуг фізичним (окремим громадянам, членам їх сімей), особам. Ці послуги передбачають страховий захист страху­вальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров'я. Підгалузі особистого стра­хування див. у таблиці 3. 1.

Здійснення особистого страхування має певні особливості у зв'язку з тим, що дуже важко правильно оцінити ризик, який береться на страхування. Тому це страхування пов'язане, як правило, з установленням умовної страхової суми (як вже наголошувалось в попередній темі — математичним об­численням на базі показників економічного розвитку кон­кретної країни), яка наближено відбиває збиток, що його мо­же завдати страховий випадок.

Таблиця 3. 1

Поділ особистого страхування на окремі підгалузі зумов­люється сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також накопичуванням страхо­вих сум.

Класифікація страхування передбачає поділ його на види, що дає змогу страховикам розробляти єдині правила страху­вання певних об'єктів від характерних для них ризиків, засто­совувати методи розрахунку тарифів, які розробляються для різних видів страхування, визначати особливості формування резервів страхової компанії.

Практика радянського страхування передбачала такі види в особистому страхуванні: змішане страхування, страхування дітей, страхування до вступу в шлюб (весільне), довічне стра­хування і страхування додаткової пенсії.

Оцінюючи в цілому зацікавленість страхувальників у цих видах страхування, можна сказати, що вони були популярни­ми (за винятком довічного страхування), давали змогу страху­вальникові захистити себе або своїх дітей від різних несприят­ливих подій (травма, інвалідність, смерть), накопичити певну суму до закінчення строку договору страхування або певної події (вступ у зареєстрований шлюб, вихід на пенсію).

Взагалі особисте страхування, як соціальний інститут за­хисту людини було притаманне людству з моменту пізнання себе і свого місця в природі і суспільстві. Розвиток такого інституту — це закономірний наслідок удосконалення пре­вентивних форм багатовікової боротьби людства з небезпека­ми, які його оточували.

Багато свідчень дійшло до нас про взаємне страхування ритуальних витрат у Римській імперії. Єгипетські каменярі, що брали участь у зведенні пірамід вже 2500 років до н. є. ук­ладали спілки підтримки сімей, члени котрих гинули від не­щасних випадків на будівництві цих пірамід. Влада Іонійсько­го міста Мілпет (Греція) ще у 205 р. до н. є. надала можливість своїм громадянам накопичувати гроші на ритуальні заходи шляхом щомісячних внесків до спеціальних фондів. Рим за­стосовував також правила самозахисту від розповсюдження різних хвороб. Цільове використання коштів забезпечувалось правовими гарантіями влади.

18 червня 1583 р. у Лондоні складено перший договір про страхування життя. Практично через сто років (1693) Е. Гал-лей друкує науково-обгрунтовані розрахунки визначення тенденцій підвищення чи зниження рівня смертності — так звані «таблиці смертності», які стали підвалинами теорії страху­вання життя. У 1774 р. в Англії прийнято закон про страхування життя, що лишається в складі чинного законодавства у цій країні й досі. А в 1778 р., 1 серпня, в Німеччині створено «Гам­бурзьке товариство домів для осіб похилого віку», яке базува­лось на принципах розповсюдженого зараз пенсійного страху­вання. До набуття Україною статусу незалежної держави страхування на її території здійснювалось згідно з економіч­ними, соціальними та правовими умовами, чинними у від­повідні періоди існування Київської Русі, Галицько-Волинсь­кого князівства, Речі Посполитої, Австро-Угорської імперії, Турецько-татарського іга, Царської Росії, колишнього СРСР. Центри страхування, зокрема й особистого страхування, тра­диційно базувались в Україні у містах, які мали політично-еко­номічну вагу у ті періоди (Київ, Полтава, Львів, Одеса, Харків). Загалом у світі особисте страхування як галузь страхування сформувалась у 30-х роках XIX ст. Протягом тривалого часу страхування життя практично у всіх країнах світу було моно­полією держави. Державні страхові товариства проводили, як правило, страхування за чотирма видами (розрядами) у особистому страхуванні: А — страхування капіталу; В — страху­вання пенсій на користь спадкоємців і в разі дожиття застра­хованого до певного строку; С — страхування пенсій на ко­ристь самого страхувальника; Д — страхування капіталів і пенсій на користь дітей при досягненні ними певного віку. Досвід показує, що понад 97% всіх страхових угод припадало на розряд А.

Отже, через захист себе від розповсюджуваних хвороб до гуманних дій допомоги живим — людство здійснило крок у свій цивілізований розвиток взаємодій та взаємного поро­зуміння окремих членів свого суспільства через грошові відносини. Яскравим виразом чого є страхування життя та пенсійне страхування.

1. Страхування життя та пенсій

Використані терміни:життя і здоров'я, страхування капіталу, страхування ренти, ануїтет, ануїтет промерандо, ануїтет постмерандо, накопичування, змішане страхування життя.

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовлено­го в договорі строку.

Ризики, які існують при страхуванні життя, пов'язані з не­визначеністю тривалості останнього для кожного окремого страхувальника. Так, коротке життя людини, наприклад, го­дувальника сім'ї, породжує значні проблеми для його дружи­ни й дітей. Тривале життя, навпаки, створює проблему фінан­сового забезпечення його самого в похилому віці.

Як показує світовий досвід, страхування життя завжди роз­глядалося і страхувальником, і страховиком, як вигідне вкла­дання грошей з позиції їх накопичення та довгостроковості ко­ристування (інвестування), тобто взаємної вигідності угоди.

Страхування життя є одним з інструментів захисту спад­щини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку їх спад­щини, що призначається кожному з них. Самому ж страху­вальнику (застрахованій особі) крім того, що він отримає страхову суму чи пенсійне забезпечення (у разі дожиття до закінчення строку договору), надається і можливість розрахо­вувати (у термін дії договору страхування життя) і на отри­мання чи погашення кредитів, які йому під страховий поліс надаються, що значно сприяє страхувальнику у вирішуванні своїх проблем.

Отже, страхування життя — це особливий вид страхуван­ня, який містить у собі функції захисту і накопичення та перед­бачає відповідальність страховика щодо здійснення страхових виплат у разі:

- досягнення застрахованою особою пенсійного віку, який визначений у договорі страхування;

- дожиття застрахованого до закінчення строку дії дого­вору;

- смерті застрахованої особи;

- настання події у житті застрахованої особи, яка обумов­лена у договорі страхування.

Як бачимо, цей вид страхування включає в свою дію і ме­ханізм пенсійного забезпечення застрахованого (клієнта). Але на відміну від такого ж забезпечення різними пенсійними фондами — пенсійне страхування (страхування життя), базу­ючись на принципах діяльності таких фондів, основується ще й на принципах страхування в термін дії договору про пенсійне страхування. Тобто клієнт, щоб не трапилось, отри­має свою граничну суму по виплатах з фонду, сформованого методом страхування, що в кількісному виразі буде знач­нішою, ніж сума його внесків до пенсійного фонду. І такий принцип пенсійного страхування, робить його приваб­ливішим для клієнта, ніж принципи діяльності пенсійних фондів з точки зору вкладання своїх грошей. Клієнт розуміє, що на випадок його смерті чи каліцтва він (чи його спад­коємці) отримає не тільки свої вкладені гроші, а ще й гроші за страховим покриттям, що в кількісному виразі загальна сума виплат буде більшою.

Привабливість такого виду страхування обумовлюється ще й тим, що договір страхування на весь термін його дії може до­датково передбачати обов'язок страховика здійснити страхові виплати і у разі:

- хвороби застрахованої особи;

- тимчасової непрацездатності застрахованої особи внаслідок нещасного випадку;

- стійкої непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.

Під час проведення страхування життя таким чином ос­новними випадками є дожиття до закінчення строку страху­вання або смерть страхувальника (застрахованого) протягом дії договору. Саме тому страховій компанії необхідно визна­чити ймовірність таких подій і важливе місце займає, зокре­ма, вимірювання норм смертності. З цією метою складаються таблиці смертності на основі показників статистичного обліку населення або матеріалів самої страхової компанії. Страховик, який здійснює страхування життя, оперує факто­рами, які впливають на смертність населення. До таких фак­торів можна віднести вік застрахованого, професію, місце проживання, стать. Необхідно враховувати, що найбільше людей помирає у дитячому віці, у віці до 25 років смертність зменшується, а потім знову поступово зростає. Залежно від професії громадянин може підлягати більшому або меншому ризику втрати здоров'я і життя. Страховику необхідно врахо­вувати і стать потенційних страхувальників. Як свідчить ста­тистика, чоловіча смертність вища, ніж жіноча. Місце прожи­вання людини також має неабиякий вплив на тривалість життя. Різні умови проживання складаються в сільській і міській місцевостях, у відносно чистих і забруднених зонах. Отже, розробляючи умови страхування і визначаючи розмір страхової суми та плати за страхову послугу, страховик бере до уваги як загальну економічну ситуацію в країні (можливості суспільства), так і надані щойно фактори.

Сумлінно побудовані таблиці смертності мають дуже важ­ливе значення для кожної страхової компанії, оскільки саме від них залежать розміри страхових премій та резерви премій. Високим показникам смертності мають відповідати й вищі за розміром премії (внески). Внески слугують страховій ком­панії для формування певного розміру фондів, які забезпечу­ють їй виконання своїх обов'язків перед страхувальниками.

У довідкових матеріалах 1 цього посібника надані справочні таблиці страхових сум та страхових премій, розрахова­них на базі економічних можливостей суспільства на цей час на 100 одиниць страхової премії та 1000 одиниць страхової су­ми і тривалості життя у Київському регіоні громадян різного віку та статі.

Все перелічене накладає на умови договорів страхування певні особливості. Як правило, це договір доброї волі, в осно­ву якого покладено довіру між страховиком і страхувальни­ком на тривалий час. Вагомий фактор в цілому — стабільність суспільства. Передчасне припинення договору тягне за собою недоотримання певної суми премій, що планувалися викори­стовуватися згодом на здійснення виплат. До того ж і витрати страховика, пов'язані з обслуговуванням договорів страхуван­ня (навантаження на нетто-тариф), передбачалося поділити на цілий ряд років, а переривання договору робить це немож­ливим, бо розмір страхової суми зменшується, тобто ре-дуціюється. Взагалі важливо нагадати, що страхування життя — це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику, заст­рахованій особі, вигодонабувачу або іншим третім особам, які мають право на отримання страхової виплати за чинним зако­нодавством при настанні подій, що визначені умовами дого­вору страхування.

Світова практика поділяє страхування життя на страхуван­ня капіталів та страхування рент. Страхування капіталів пе­редбачає створення нових капіталів. Якщо йдеться про рентне страхування, то певна, обумовлена договором, частка випла­чується страхувальникові (застрахованому) у вигляді регуляр­них періодичних виплат, а загальна сума останніх залежить від тривалості життя страхувальника (застрахованого).

Великим попитом користується змішане страхування жит­тя, за умовами якого передбачаються виплати: якщо страху­вальник доживе до зазначеного строку (віку), або помре про­тягом дії договору страхування. Змішане страхування життя дає змогу поєднувати в одному договорі і на одну особу стра­хування на випадок дожиття і на випадок смерті. Отже, такий вид страхування поєднує в собі два ризики, які суперечать один одному: з одного боку — дожиття до певної дати або події, а з іншого — смерть. Проте фактично присутній лише один ризик: людина або доживає до кінця дії договору, або ні. Договори змішаного страхування життя довгострокові і можуть укладатися на різні за тривалістю строки (як показує практика — на строк 3, 5, 10, 15 і 20 років).

Як правило, у змішаному страхуванні життя страхуваль­ник, який сплачує внески, і застрахований є однією особою. В умовах договору змішаного страхування життя може передба­чатися і відповідальність страховика при настанні нещасного випадку із застрахованою особою. Але йдеться не про факт нещасного випадку, а про його наслідки, що призвели до постійної втрати загальної працездатності. Постійна втрата працездатності виявляється, як правило, після трьох місяців від дня нещасного випадку, який її спричинив. Таке включен­ня в умови договору змішаного страхування життя веде, як правило, до збільшення тарифних ставок. Страхова сума вста­новлюється при укладанні договору страхування страхуваль­ником, але страхова компанія може обмежити його можли­вості встановленням мінімальної страхової суми.

Страховий внесок (страхова премія), який має бути спла­чений страхувальником страховій компанії, як вже згадува­лось, залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка, в свою чергу, залежить від строку страхування і його варіанту, віку страхувальника і системи сплати страхової премії (за один раз, щорічно, щоквартально, щомісячно — готівкою або безготівково).

Дія договору страхування починається з того моменту, ко­ли страхувальник сплатив страховику перший внесок (якщо це сплата готівкою, а якщо безготівково — з нуля годин на на­ступний день). У разі, якщо до строку, установленого в дого­ворі страхування, страховий внесок (повністю або у визна­ченій частці) не буде сплачений, договір страхування вважається недійсним і страхові внески, які надійшли, як правило, повертаються страхувальникові за мінусом суми ви­трат страховика на ведення справи по цьому договору (з прак­тики — повертається десь біля 80%).

При дожитті до закінчення строку страхування або при втраті здоров'я одержувачем страхової суми є застрахована особа або за її дорученням, оформленим у нотаріальному по­рядку, інша особа.

У випадках, коли застрахований помер до одержання стра­хової суми за дожиттям, страхова сума виплачується призначеній ним особі чи спадкоємцям, якщо вони не причетні до його смерті.

Умовами договору змішаного страхування життя може бу­ти передбачено і право страхувальника на одержання позики в розмірі, що не перевищує викупної суми, яка обчислюється на підставі резерву, сформованого для виконання страхови­ком зобов'язань з виплати у зв'язку із страховим випадком до­життя застрахованого до закінчення Строку страхування, на момент видачі позики. В цьому разі визначається період, з якого така позика може бути видана (наприклад: після одного року від початку дії договору страхування).

Для одержання страхової суми страхувальник має подати до страхової компанії заяву, страховий поліс та квитанцію про сплату останнього внеску (чи відомість про це в іншому доку­менті). До конкретного страхового випадку (наприклад, при­значення інвалідності) подаються додатково ще й про це не­обхідні, належно оформлені, документи. А у разі настання смерті страхувальника — користонабувач або спадкоємець подає до страхової компанії ще й копію свідоцтва про смерть страхувальника, теж нотаріально засвідчену, посвідчення своєї особи або належно оформлене свідоцтво про спадщину. Виплати страхових сум здійснюються на основі цих доку­ментів та заяви (страхувальника чи користонабувача, чи спад­коємця) і страхового акта, належно оформленого, погоджено­го і підписаного всіма заінтересованими особами, у строки, визначені згідно з укладеним договором страхування на ос­нові законодавчих нормативів, готівкою, поштовим перека­зом, чеком на одержання суми в банку, перерахуванням у вклад чи банківську картку на ім'я одержувача. При чому — усі витрати по таких переводах несе страхова компанія з влас­них резервів, а не з страхової суми одержувача. В цьому теж міститься зверхність страхового процесу над іншими кредит­но-фінансовими установами країни.

При страхуванні рент (ануїтетів) страхова компанія пов'язує, як правило, виконання своїх обов'язків із дожиттям страхувальника (застрахованого) до певного віку або строку, визначеного в договорі страхування.

Страхування рент має на меті забезпечення страхувальни­кові звичайного для нього матеріального стану незалежно від змін, які пов'язані зі станом здоров'я, зменшенням або втра­тою працездатності, старістю.

Договори страхування ренти відрізняються від інших дого­ворів страхування тим, що страхова сума представляє собою ту суму, яку виплачуватиме страховик страхувальнику (заст­рахованому) частками і періодично після настання певного віку (часу).

Договір страхування ренти може бути укладений як з фізичною (дієздатною), так і юридичною особою (стосовно своїх працівників). Укладаючи договори страхування, сторо­ни узгоджують головне — питання про періодичність сплати страхових внесків. Самі ж розміри страхових внесків залежать від багатьох факторів, і це ускладнює роботу страхової ком­панії з їх визначенням. До факторів, які при цьому необхідно враховувати, належить вік страхувальника (застрахованого), стать, періодичність внесків тощо.

Як свідчить зарубіжна практика, існують різні види ануїтетів. Так, у Великобританії ануїтети поділяються на строкові, з відстрочкою виплат, тимчасові, гарантовані, ануїтети страхування спільного життя, індексовані ануїтети, ануїтети захисту капіталу.

До основних видів страхування рент відноситься пенсійне страхування. Необхідно зазначити, що пенсійне забезпечення в більшості країн світу здійснюється за рахунок державних си­стем (в межах соціального страхування на принципі пер-сонізації рахунків), пенсійних фондів і страховими ком­паніями та іншими фінансовими організаціями (на тих же умовах). Пенсійне забезпечення громадян таких країн здійснюється і приватними фондами (наприклад, пенсійні фонди підприємств, що пояснюється зацікавленістю підприємства у зменшенні плинності кваліфікованих кадрів та різними пільгами в сплаті податків).

Пенсійні фонди мають значні кошти, які вони інвестують в акції, облігації, нерухомість. Пенсійне забезпечення може бути здійснене і шляхом купівлі індивідуальних страхових полісів у страхових компаній, що має певні переваги, оскільки страхова компанія здійснює всі роботи, які прита­манні пенсійним фондам, ще й забезпечує в період дії догово­ру фундаментальний захист страхувальника. На Заході послугами приватних страхових компаній користується значна час­тина населення, незважаючи на те що страхування пенсій є одним із найдорожчих видів довгострокового особистого страхування.

Договори страхування укладаються як індивідуально, так і з групою осіб. Відповідальність страхової компанії за догово­рами страхування додаткової пенсії може бути розширена за домовленістю сторін, наприклад, здійснити виплати в разі на­стання нещасного випадку або смерті страхувальника (застра­хованого). Надається можливість укладання договору страху­вання додаткової пенсії на користь іншої особи.

Індивідуальні договори страхування додаткової пенсії ук­ладаються з дієздатними громадянами з урахуванням віку, статі і незалежно від стану здоров'я. Страхова сума обумов­люється під час укладання договору страхування. При її виз­наченні враховується розмір поточних виплат, що їх має здійснити страхова компанія, а також вплив додаткових ви­плат, які являють собою наслідок участі страхувальника у прибутку страхової компанії (отримання дивідендів з інвес­тицій). Страхові платежі сплачуються за один раз або періодичними внесками за домовленістю сторін. Розмір стра­хових внесків залежить від страхової суми, віку і статі застра­хованої особи, а також умов накопичування, збереження і інвестиційної політики страховика.

Додаткова пенсія залежно від змісту договору страхування може бути виплачена страховиком протягом життя застрахо­ваного або упродовж визначеного періоду згідно з обумовле­ним у договорі страхування порядку виплати пенсій (щомісячно, за кожен рік та інше).

Страхові компанії, які пропонують пенсійне страхування, як свідчить досвід цього страхування в розвинутих країнах, мають дуже великі страхові резерви — потенціал інвестового капіталу для створення значної кількості робочих місць в суспільстві, а виплати з пенсійних фондів, в тому числі і з страхових пенсійних фондів, значно перевершують розміри державних пенсій.

Наведемо основні умови добровільного особистого стра­хування життя, які мають чинність в економічно розвинутих країнах.

1.1.Чинні Основні умови (далі — умови страхування) виз­начають основні принципи проведення змішаного страхування життя (надання страхових послуг з особистого страхуван­ня) страховою компанією «ООО».

1.2. В умовах страхування, як і у всіх інших локальних нормативних актах, що регулюють страхову діяльність, вжива­ються терміни, викладені в спеціальних словниках-довідниках по страхуванню (деякі — у темах цього посібника).

1.3. При наведенні Компанією локальних нормативних актів, що регулюють окремі види страхування, ними можуть визначатися й інші (специфічні) терміни, що стосуються ок­ремих видів страхування.

Читайте також:

1. II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
2. Білковий обмін: загальні відомості
3. Вальниці ковзання. Загальні відомості
4. Вимір дохідності та загальні підходи до оцінки ефективності управління інвестиційним портфелем.
5. ВИМОГИ ДО ОБ'ЄМНО-ПЛАНУВАЛЬНИХ РІШЕНЬ ГАРАЖІВ Загальні вимоги
6. Власні і загальні іменники як лексико-граматичні розряди за специфікою виявлення категорії числа
7. Встановлення заземлень. Загальні вимоги.
8. Вступ. Загальні відомості про ідентифікацію.
9. Вступ. Загальні питання охорони праці
10. Грошові, загальні доходи та сукупні ресурси
11. Для методики нав­чання іноземних мов важливі такі положення.
12. До числа найзагальніших функцій демократії можна віднести такі.

Переглядів: 748