Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Біблійні теми та історія раннього християнства у драмах Лесі Українки

Драматична поема „Одержима”(пошуки естетичної свободи)створена 1901 року на основі біблійного сюжету – історії останніх днів Ісуса Христа.

У листі до Івана Франка від 13 січня 1903 року Леся Українка писала: „Ви он кажете, що в моїй „Одержимій” епічний тон не витриманий, що навіть і вона лірична. Діло сьогодні пішло на щирість, то признаюся Вам, що я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась. І навіть писала, не перетравивши туги, а в самому її апогеї. Якби мене хтось спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти: „Я з того створила драму”.

„Одержима” була написана протягом однієї ночі біля ліжка смертельно хворого на туберкульоз Сергія Мержинського, за два тижні перед його смертю, коли від нього відсахнулись усі його колишні товариші.

Взаємини Лесі Українки та Сергія були відбиті в поезіях «Порвалася нескїнчена розмова», «Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами...», «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти», «Я бачила, як ти хиливсь додолу». Щоб легше перенести смерть товариша, Леся Українка поїхала на Буковину.

 

Міріам, яка любить Месію, не може змиритися з байдужістю, лицемірством, безтурботністю людей, які завдають болючих ударів Учителеві. Одержима високим духом справжньої любові, Міріам не може сприйняти проповідей Месії любити ворогів. Для неї «тихий усміх фарисея» гірший за «скорпіона злого», їй бридка «не так сама отрута, як все оте гнучке, підступне тіло». Жінка проймається ненавистю до всього облудного і фальшивого:

В моїх очах я чую зброї полиск,

в моїх речах я чую зброї брязкіт,

так я узброєна в свою ненависть,

як вартовий коло царської брами,

що радий вихопить на кожного свій меч,

хто тільки зле замислить на владаря .

Більше того, Міріам обурена, що й ті, хто вважає себе друзями Месії, зокрема його учні, не відчувають болю Учителя. Вони «сплять непробудним сном», коли душа Месії «сумна до смерті». З вуст жінки зриваються пристрасні слова зневаги до людей, «твердіших від каміння», до «сонного кодла», байдужого до страждань інших. Взагалі образ каміння несе у творі значне смислове навантаження, зокрема в символічному узагальненні людської черствості.

Страждання Міріам посилюються ще й від того, що вона нічим не може допомогти дорогій її серцю людині, котра приносить себе у жертву, щоб врятувати людство. Любов до Месії і ненависть до юрби «спалюють душу» Міріам. Вона хотіла б кинути гнівні слова в обличчя фальшивим друзям, що «тричі одрікалися» від Месії, що не побачили в ньому Сина Божого, що віддали Учителя в руки катів:

…хай би очі

їм випекло, ті очі безсоромні,

що сміли тут дивитися на муку

того, чийого всі не варт

мізинця!

Міріам в останній сцені висловила юрбі все, що накипіло на душі, її закидають камінням.

У драматичних поемах письменниці „Вавілонський полон” (1903)та„На руїнах” (1904)( проблема полону або протистояння фізичних свобод і рабства) використані і по-своєму інтерпретовані біблійні мотиви та образи. Зображення поневолення ізраїльського народу вавілонянами, ситуації, колізії, образи (символічні у своїй основі) підпорядковані в цих драмах головному факторові – донесенню ідеї національно-визвольної боротьби.

Визвольна ідея була провідною ще у ранніх поемах Лесі Українки „Давня казка” (1893), „Роберт Брюс, король шотландський”, „Місячна легенда”, „Віла-посестра” (1901). Домінуючою вона є і у драматичній творчості поетеси, зливаючись часто воєдино з мистецькими проблемами – насамперед, проблемою ролі співця, художника, поета у визволенні з-під національного і соціального гніту.Пишучи про стародавні Ізраїль, Вавілон, похмуре середньовіччя, античні Грецію і Рим, Леся Українка розуміла передусім Україну, її минуле, сьогодення, майбутнє, порушуючи у своїх творах насущну проблему часу – визволення рідного краю з-під московського ярма, з-під російського царату.

У „ Вавілонському полоні ” зображені трагічні події з історії Іудеї – завоювання її Вавілоном, зруйнування загарбниками Ієрусалима, вигнання полонених іудеїв у чуже їм Вавілонське царство. Серед горя, смерті, страждань, серед розбрату і ворожнечі тих, хто вважає себе людськими „пастирями”, бачимо співця Єлеазара, що змушений заради виживання розважати своїми піснями завойовників. За це і терпить митець зневагу від співвітчизників, що погрузли у чварах між собою. Проте спів Єлеазара, яким він тішить чужинців, не є істинними піснями поневоленого народу, у них немає скорботи, розпачу, покори – отже, ворог не може торжествувати. Отже, співець не продався чужинцям, вони не почують у його піснях зойку, страждання, примирення з долею. Просто Єлеазар заробляє на шматок хліба своїм мистецтвом, бо рук його „не слухає ні рало, ні сокира”. Багато хто із співвітчизників співця не просто продався ворогові, а й зрікся свого народу, заговоривши „мовою чужих”. Тому Єлеазар, окрилений одноплемінниками, пізнавши хай і несправедливих докорів, мусить розбудити історичну пам'ять, національну гідність, приспану совість, має нагадати про ганебність життя в неволі. Взявши до рук заповітну арфу, Єлеазар співає пісню волі і боротьби, виражає в ній нескореність і нездоланність свого народу.

Тематично та ідейно споріднена з „Вавілонським полоном” драматична поема „ На руїнах”, події якої ніби передують змальованим у першій, - у підзаголовку сказано: „З часів першого полону вавілонського”. Як і в попередній драмі, тут теж бачимо розбрат і ворожнечу між співвітчизниками, котрі погрузли у міжусобних чварах. „Руїні не потрібна оборона” – за цим принципом живуть підкорені, яким уже не тільки не потрібний меч для визволення – їм не потрібна праця для життя, бо, як вважають, в неволі краще спати, раб сплячий не відчуває ярма. Серед цих сонних, подоланих фізично і морально, байдужих людей з’являється Тірца – перший у драматургії Лесі Українки образ пророчиці, при чому такої пророчиці, яка намагається вплинути на життя, вона будить зневірених, здеморалізованих неволею людей, кличе до праці, врешті до життя, гартує духовно, бо при нескореному духові неможливо стати рабом („Хто раб? Хто подоланий? Тільки той, хто самохіть несе ярмо неволі”), вселяє віру у визволення. Тірца будить людей, кидаючи гнівний осуд тим, хто спить „ камінним сном байдужого раба ”, хто інертність і пасивність розцінює як своєрідну непокору завойовникам: адже не служить їм працею.

Для праці!Для поради!Для життя!

Щоб сонце не зійшло в твоїм лінивстві,

щоб час визволу не застав тебе

у сні ганебнім, соромнім безділлі.

Доба раннього християнства відбивається у драматичній поемі «В катакомбах» (етична свобода християнської моралі) написаній 1905 року, де вже на фактах з життя переслідуваних імператорським Римом прихильників нової віри осуджується рабський дух, котрий сковує порив до свободи. Раб-неофіт не може примиритися з словами Єпископа, що не осуджує рабства, а закликає до покори. Тут письменниця вказувала на російську православну церкву, яка вороже поставилася до визвольних змагань народу, всіляко захищала деспотичний режим імперії. Раб-неофіт не приймає таких «порад», він віддає честь титанові Прометею, який «не творив своїх людей рабами». Так у творі зазвучала ідея боротьби за правду, за свободу.

Новаторство Лесі Українки виявилося не тільки в розриві з анахронічними традиціями побутово-етнографічної драматургії, а й в інтенсивному опрацюванні жанру драматичної поеми. Названі вище драматичні поеми характеризуються домінуючим ліричним, суб'єктивним началом в окресленні дійових осіб, емоційністю ремарок, котрі сприяють створенню відповідного настрою. Драматична поема яскраво виявляє позицію автора: його голос, оцінки й характеристики постійно підказують читачеві, що події сивої давнини перегукуються з сучасністю, отже, потрібно винести добрі уроки з минулого, щоб не помилитися при розв'язанні гострих проблем сучасності.


Читайте також:

  1. ВИЗНАЧЕННЯ, ПОНЯТТЯ І КОРОТКА ІСТОРІЯ.
  2. Виникнення і розвиток людських ресурсів, історія розвитку кадрових служб.
  3. Виникнення справочинства. Історія розвитку писемності. Складання документів у Київській Русі
  4. Виховання і навчання дітей раннього віку: основні поняття
  5. Вплив християнства на духовну культуру Київської Русі.
  6. ВПЛИВ ХРИСТИЯНСТВА НА КУЛЬТУРУ
  7. Вплив християнства на культуру Київської Русі.
  8. Вплив християнства на розвиток культури в Київській Русі.
  9. Вступ. Історія розвитку ГДС. Вклад вітчизняної науки при створенні теоретичних та технічних основ каротажу
  10. Драматургія Лесі Українки
  11. Загальна характеристика правових ідей раннього християнства.




Переглядів: 1996

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Методи роботи з виборцями | Художнє осмислення античних сюжетів і образів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.01 сек.