Художнє осмислення античних сюжетів і образів

До філософських творів відносимо драматичну поему Лесі Українки „Кассандра”(етична свобода добровільного вибору), котру вона писала впродовж 1903 – 1908 років. В її основу покладено античний міф про греко-троянську війну і загибель Трої. У листі до Ольги Кобилянської Леся Українка писала:

„… Ся трагічна пророчиця з своєю ніким не признаною правдою, з своїм даремним пророчим талантом, власне такий неспокійний і пристрасний тип: вона тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати, бо душа її і слово не дається під ярмо; вона сама боїться свого пророцтва і, що найтрагічніше, сама в цьому часто сумнівається, бо не знає, чи завжди слова її залежать від подій, чи, навпаки, події залежать від її слів… І пророчий дух не дар для неї, а кара. Її ніхто не каменує, але вона гірше мучиться, ніж мученики віри і науки. Така моя Кассандра”.

„Оргія”.Історія написання. Проблематика твору

Роботу над драмою «Оргія» було почато влітку 1912 р. і закінчено, як свідчить дата в чорновому автографі, 28 березня 1913 р. В листі до О.Кобилянської від 21.03.1913 р. Леся Українка писала, що «все докінчує, та ніяк не докінчить одної речі, початої ще дома літом».

П’єса була тепло прийнята українською громадськістю.

В „Оргії” порушено цілий комплекс складних національних, моральних та естетичних проблем. Проблематика твору (за Анатолієм Криловцем):

1) проблема „ митець-громадянин ”. Головний герой, грецький співець Антей, підкоривши в своїй душі митця громадянинові, творчу свободу – національному обов’язку, стає в обороні честі й гідності рідного народу, приниженого римськими завойовниками;

2) проблема двоїстості свідомості людини, яка перебуває в чужоземному полоні на своїй рідній землі (в образі учня Хілона, який вступає до школи Мецената, бо „все ж тепер латинське”);

3) проблема творчого максималізму, вимогливості до себе, безкорисливого служіння високій ідеї, сакралізації таланту як „іскри Божої” (в образі Антея);

4) проблема протиставлення краси (справжньої, глибинної, внутрішньої) красивості (удаваної, зовнішньої) (в образах Евфрозіни та Неріси). Ця проблема взагалі посідає одне з провідних місць у творчості Лесі Українки (згадаймо образи-антиномії Кассандра-Гелена, Мавка-Килина, Долорес-Анна);

5) проблема вірності мистецькому й патріотичному обов’язку перед рідним краєм, поневоленим римлянами, гостро розвинутого почуття національної честі й особистої людської гідності (в образі Антея);

6) проблема слави та честі, їх протиставлення;

7) конфлікт „особа-середовище” (герой та світ поневолювачів).

Тема трагічної долі митця-патріота висвітлюється у поемі у кількох аспектах. А трагізм життя грецького композитора і музиканта Антея зумовлений насамперед колоніальним становищем його батьківщини, загарбаної римлянами. Звідси – гострота психологічного конфлікту, який рухає дію. Страждання Антея пов'язані із занепадом рідної культури, адже ж її носії заради матеріальних вигод переходять на службу до колонізаторів.

Перший удар Антеєві завдав улюблений учень Хілон. Митець довго не міг зрозуміти, чому Хілон залишає його школу: чи неспроможний заплатити за навчання – тоді вчитель готовий працювати з ним безплатно, чи прагне знайти кращого вчителя. Виявляється ж, що Хілон переходить до латинської школи Мецената, бо не хоче скніти у бідності й невідомості, як Антей, котрий залишився вірним і рідній землі, і її занедбаній культурі. Страшна новина викликала у митця справедливий вибух обурення:

Ти? Ти вступиш

у хор панегіристів? В тую зграю

запроданців, злочинців проти хисту?

О, краще б ти навіки занімів,

позбувся рук, оглух, ніж так упасти!..

Конфлікт між митцем і його оточенням загострюється ще дужче, коли мати дорікає Антеєві за те, що, викуповуючи з рабства свою наречену, а тепер уже дружину Нерісу, він залишив без посагу сестру. Та, виявляється, Неріса не така, якою її вимріяв Антей. Її знову тягне в світ оргій, блиску і розкоші, її пригнічує скромний затишок дому чоловіка.

Ще одного удару завдає приятель, скульптор Федон, котрий фігуру Тєрпсіхори, вирізьблену з Неріси, продав Меценатові. Продав у чужі руки, бо римляни-окупанти «дарують славу». Федон вважає, що вчинив мудро, і навіть не намагається виправдатися перед Антеєм: «Чи мав би й я весь вік, як ти, сидіти без хліба і без слави?». Федон вважає, що своїм вчинком він уславлює й рідну Грецію, на що Антей резонно заперечує. Його твір не прославить Елладу, він, навпаки, підноситиме багатий Рим, котрий стягує до себе культурні цінності завойованих країн.

Гострий діалог між митцями виходить за межі естетичної теми, набирає політичного забарвлення. Авторка вдається до обігравання таких деталей, які не залишають місця для двозначного трактування порушених питань. Федон, з першого погляду, оперує правильними сентенціями: «Хто слави не бажає, той не еллін», «Та чим же вславиться сама Еллада, коли їй діти лаврів не здобудуть», «Слава і в полоні все буде славою». Однак патріот Антей висловлює болісну істину, яка спростовувала «аргументи» Федона: переможець тільки тоді хвалитиме невільника, коли той схилиться перед ним до самих ніг «і порох поцілує з-під стіп його».

Митець важко страждає, бо і Неріса намагається виправдати вчинки скульптора: митцям, мовляв, почестей без допомоги меценатів не дочекатися. До них може прийти тільки посмертна слава, а доки живі, їх ніхто не знає, «кемов вони поховані в могилі». Зрештою, й Неріса, слідом за Хілоном і Федоном, зраджує Антея, з яким щойно одружилася. Розвиток конфлікту ставить митця-патріота в найтрагічніші ситуації, примушує його зробити єдиний у таких умовах правильний вибір.

Друга частина твору підтверджує слушність застережень Антея. Меценат, Прокуратор і Префект, які представляють офіційний Рим у Коринфі, зневажливо ставляться до греків, їхньої історії та культури. Для них не існує навіть грецької мови, а є тільки «іонійський діалект, аттічний». Всупереч очевидній правді Префект хоче «довести», що грецька поезія «таки супроти нашої не встоїть». Він цинічно кидає в очі Антеєві брутальні репліки: мовляв, тільки завдяки Меценатові в Коринфі є кілька «перлів хисту і науки». Навіть дещо гнучкіший, обачливіший Меценат безсоромно заявляє, що «на всяких смітниках» вишукує «коштовні перли», Інакше кажучи, в цій сцені прорвалася зневага завойовників до старовинної країни європейської цивілізації, славнозвісної високої культури.

Дія драматичної поеми, сягнувши в цих сценах кульмінації, стрімко котиться до розв'язки. На оргії з'являється Неріса і, знехтувавши проханням чоловіка, не тільки опиняється в гурті танцівниць, а й безсоромно приймає «почесті» від гостей Мецената. У той момент, коли Префект цинічно запрошує Нерісу сісти біля нього, Антей важкою лірою вбиває свою дружину, а сам задавлюється струною з ліри.

Підтекст твору дуже виразний: Леся Українка правдиво відбила стосунки між імперською Росією й колоніально пригнобленою Україною, викрила політику великодержавного шовінізму в ставленні до культури поневоленого народу, культури давнішої, старшої, багатограннішої, ніж та, що насаджувалася імперією. Облудність ідей завойовників, що особливо виявляється в їхній колоніальній політиці, недвозначно розкривається в одній з реплік Мецената про «дикість» звичок переможених. Фальшиво і нині звучать його слова про необхідність подолати «недовірливість, щоб сполучити в одну родину дві частини люду коринфського – римлян і греків». Звичайно, годі краще схарактеризувати політику російських колонізаторів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Біблійні теми та історія раннього християнства у драмах Лесі Українки	\|	Український світ в інтерпретації Лесі Українки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.