Музична культура античних міст Північного Причорномор’я

Перше поселення грецьких колоністів з'явилося ще у VII ст. до н.е. на невеликому острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману.

У VI ст. до н.е. вже було засновано ряд міст: на березі Бузького лиману – Ольвія, у східному Криму – Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Пізніше (в останній чверті І століття до н.е.) виникають Херсонес (поблизу Севастополя), Тіра (м. Білгород-Дністровський) та багато інших.

Свого розквіту грецькі міста-держави досягають у V-IV століттях до н.е., після чого починається їх занепад. Він був зумовлений рядом факторів: появою у Причорномор'ї нових великих племінних об'єднань, пересуванням кочових племен, загостренням внутрішніх класових суперечностей у містах-колоніях та ін.

Залежність від Римської імперії, що розпочалася з І століття до н.е., не могла істотно змінити цей стан, оскільки римляни розглядали зазначені міста лише як джерела одержання продуктів і рабів, як передавальні пункти у торгових і дипломатичних зносинах з "варварським світом". Тому процес романізації незначною мірою зачепив грецьке населення античних міст-держав Північного Причорномор'я.

У III ст. н.е. міста-колонії на території Північного Причорномор'я вступають у період загального економічного та соціально-політичного розкладу, що призвів через сто з лишнім років до їх остаточної загибелі. Найсильнішого удару міста зазнали від навали готських і гунських племен. У IV ст. припиняє своє існування як місто-держава Ольвія.

Херсонес, хоч і вцілів, але потрапив під владу Візантійської імперії. Відомий як місто Корсунь, він був знищений золотоординськими завойовниками в середині XV ст. Така ж участь спіткала Пантікапей і Феодосію.

Грецькі міста-колонії Північного Причорномор'я були рабовласницькими полісами, які за своєю суттю мало чим відрізнялися від метрополії. Державний лад грецьких міст Причорномор'я будувався на тих же засадах, що і політичний устрій античних полісів Греції. За формою правління ці міста були демократичними або аристократичними республіками. Причому, якщо у V-ІI ст. до н.е. тут переважав демократичний елемент і вирішальна роль у політичному житті належала демосу, то, починаючи від І ст. до н.е., основні посади і фактичне управління опиняються у руках невеликої групи аристократичних сімей. Влада зосереджується у нової рабовласницької аристократії. Демократична республіка замінюється аристократичною.

Вищим органом державної влади у містах Північного Причорномор'я були народні збори, які, наприклад у Ольвії, скорочено називалися "Народ". У роботі цих зборів брали участь лише повноправні громадяни міста (як правило, греки), які досягли 25 років. Раби, чужоземці, жінки були усунуті від управління. Практично це були збори міської общини повноправних вільних громадян.

Грецькі міста-держави стали прямим джерелом античних традицій в українській культурі.Разом з грецькою колонізацією на територію Причорномор'я та Подніпров'я прийшло письмо. Звідси бере свій початок писемний період української історії.

Значну роль в культурному житті грецьких поселенців відігравали література, театр, музика, живопис, скульптура. До нашого часу пам'ятки мистецтва дійшли у формі скульптур, настінних розписів, ювелірних виробів, надгробних рельєфів, мармурових різьблених саркофагів.

Для дослідників музичного інструментарію народів Чорноморського побережжя, цікавим документом-артефактом є фреска пантикапейської катакомби (Керч, друга половина ІV ст. до н.е.), відкрита в 1842 р. одеським археологом А.Ашиком. На фресці зображені музиканти, розділені на дві групи: змішаний ансамбль – дві труби і флейта Пана та ансамбль із восьми трубачів. Обидва ансамблі є учасниками однієї похоронної процесії.

У верхній частині фрески зображено ще три музиканти. Вони, на думку А.Ашика, складають окрему групу, що не бере безпосередньої участі у похороні, а яка готується до участі в поминальній учті та жертвоприношень. Це люди були, як правило, молоді і приємної зовнішності. У їх обов’язки входило керівництво похоронним співом та розрада (заспокоєння) плачучих.

До другої половини ІV ст. до н.е. археологи відносять і вапнякову стелу, виявлену В.Шкорпилом у 1906 р. біля поселення Новий Карантин при розкопках некрополю Міркерій. На стелі написано «Пасафіліката – флейтист».

До перших століть н.е. відноситься виявлений в Пантікапеї фрагмент флейти зі слонової кістки. До ІІ ст. н.е. – зображення на пантікапейському саркофазі двох музикантів із подвійними флейтами.

Як і стела з Нового Карантину, так і дві згадані артпам’ятки, цінні для дослідження тим, що свідчать про професійну приналежність померлих і дають підстави стверджувати, що виконавці на флейтах і трубах у греків Причорномор’я особливо шанувались.

Прообраз далекого попередника сучасної валторни – мисливський і військовий ріг, виготовлений, очевидно, до н.е., був знайдений недалеко Сімферополя. Інструмент знаходився в могилі знатної особи або воїна, які носили подібні роги на своїх поясах як невід’ємну частину спорядження.

З історії античної Греції відоме також використання струнних інструментів – таких, як грецька ліра, кіфара, арфа.

Увага причорноморських греків у перші віки н.е. до музичного мистецтва була настільки великою, що поряд зі спортивними змаганнями атлетів, змаганнями поетів, греки проводили й змагання музикантів-інструменталістів та хорів. Про факт такого змагання (на прикладі флейтистів і трубачів) можна судити за уламком плити проконеського мармуру, знайденого археологом К.Костюшко-Валюжиничем у 1903 р. на акрополі в Херсонесі.

Проведені археологічні розкопки античних міст виявили багато художніх пам’яток, які засвідчують про довготривалий, територіально поширений (аж до сучасної Київської області) культурний вплив греків на мешканців, розташованих на північ від їх земель.

Як відомо, надчорноморські степи з кінця VIII-го ст. до н.е. до III ст. н е. були заселені скіфами (Скіфський період). Пізньоскіфський період та однойменна культура датуються ІІІ ст. до н.е. – серединою ІІІ ст. н.е. та в загальних рисах є синхронні сарматській добі.

Видатний давньогрецький історик Геродот вирізняв серед скіфських племен царських скіфів, скіфів-кочовиків, скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Перші жили на берегах Азовського моря і у степовому Криму, кочівники – у степах Наддніпрянщини, землероби – у лісостеповій зоні, орачі – між Дніпром і Дністром.

Скіфи вели жваву торгівлю з грецькими колоніями у Причорномор'ї. В обмін на зерно, хутра, віск, мед, а особливо рабів, – скіфи отримували вино, зброю, оливу, одяг, різного роду прикраси, предмети розкоші тощо.

Підтвердженням взаємовпливів скіфської та грецької культур служить золотий перстень з Неаполя Скіфського (Крим), де на гемі зображений музикант, що грає на подвійній флейті. Судячи з одягу (взутий у високі чоботи), він не грек, однак перстень, скоріш всього, зроблений грецькими ювелірами. Цей приклад описано в роботі Б.Фільц «Музична культура східних слов’ян».

У цій ж роботі згадується золота діадема із зображенням скіфа, який грає на арфі. Вона знайдена на початку 1900-х років у кургані біля села Сахнівка на Київщині. Ця діадема виконана грецькими майстрами, тому закономірним є зображення музиканта з інструментом грецького походження.

Вивчаючи археологічні знахідки скіфського періоду, в тому числі на місцях розташування грецьких колоній, переконуємося в тому, що далеке минуле народів Причорномор’я (їх політико-військові, економічні та культурні стосунки) не могло не вплинути на майбутніх українців.

Розповідаючи промузичну культуру античних міст Північного Причорномор’я, було б помилкою не згадати про музичну естетику античного світу, яка розвивалася протягом перших двох суспільно-історичних формацій – общинно-родової та рабовласницької. Вона важлива тим, що перегукується з актуальними для нас питаннями ролі музики в житті суспільства.

Музика в античності розумілася в її нерозривному зв’язку з практикою суспільного життя (виконувала прикладну функцію).

Наведемо деякі з основних концепцій музичної естетики, які свідчать про високе значення функціонування музики в житті античного суспільства.

А) Магічне, або медичне, розуміння музики – трактування її як засобу впливу на психічний та фізичний стан людини.

Із усіх наук піфагорійці (Піфагор жив у VІ ст. до н.е.) найбільше шанували музику, медицину та мантику [мистецтво пророкування].

Б) Суспільно-виховне значення музики.

Сутність музики за Платоном (429-348 рр. до н. е.) не піддається точному формулюванню. Це мистецтво, яке потребує скоріше простих навичок, аніж якогось точного виміру.

Зіставлення музики й гімнастики належить за Платоном до головних методів виховання. Музика для нього – це чиста і піднесена любов до прекрасного, ніжна та безкорислива, без усякого помутніння та розпусти. Згідно з теорією Платона, усе людське життя має бути пройняте хореєю, тобто співом і танцями; а освічена людина – тільки та, яка вміє добре співати й танцювати.

В) Космологічне значення музики.

Весь космос розумівся як певним чином настроєний інструмент, і тим самим створювалась так звана гармонія сфер, – учення, що протрималося в історії естетики не одне тисячоліття.

Ця теорія є вираженням переконання, що людина є істотою космічною, і морально-життєве тренування людини має бути скероване на осягнення чітко організованої гармонії, подібної до організованого руху небесних світил. Учення Платона про гармонію сфер, викладене в «Тімеї», становить найкращий зразок античної космологічної естетики.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Музична культура східних слов’ян	\|	Музична культура Київської держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.