ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ

СИНДРОМИ, ЯКІ РОЗВИВАЮТЬСЯ ВНАСЛІДОК ОТРУЄНЬ

У пацієнтів з гострими отруєннями можуть виникати кілька основних синдромів.

1. Синдром токсичної енцефалопатії (оглушення, сомнолентність).

2. Судомний синдром.

3. Синдром порушення дихання.

4. Синдром порушення кровообігу.

5. Синдром токсичної гепатопатії.

6. Синдром токсичної нефропатії.

7. Синдром гастроінтестинальних порушень.

8. Синдром порушення терморегуляції (злоякісна гіпертермія).

9. Синдром токсичної психопатії.

10. Гематотоксичний синдром.

11. Синдром болю .

I. Виведення отрути з організму (детоксикація).

II. Нейтралізація отрути (антидоти).

III. Симптоматичне лікування з корекцією порушень функцій органів і систем.

Розрізняють інтракорпоральні та екстракорпоральні методи детоксикації.

Інтракорпоральні методи — це виведення отрути з організму природними шляхами: промивання шлунка, кишок; очисна та сифонна клізма; форсований діурез; перитонеальний діаліз; ентеросорбція.

Екстракорпоральні методи — це очищення крові поза організмом: плазмаферез, гемодіаліз.

І. Виведення отрути з організму.

А. Виведення отрути, яка не всмокталась у кров: очищення травного каналу — промивання шлунка та кишок, миття шкіри, якщо на неї потрапила отрута.

• Промивання шлунка — один з основних методів виведення отрути, яка ще не всмокталась. Застосування цього методу особливо ефективне у перші 6 год після отруєння.

Якщо пацієнт перебуває в коматозному стані, шлунок промивають тільки після інтубації трахеї трубкою з роздувною манжеткою.

Об’єм рідини для разового введення не повинен перевищувати 75 % від вікового об’єму шлунка постраждалого.

Сумарний об’єм рідини для промивання шлунка у постраждалого повинен становити 0,5—1 л на рік життя, але не більше ніж 10 л.

Для промивання шлунка використовують гіперосмолярний водний розчин.

Після промивання у шлунок слід увести обволікальні препарати та ентеросорбенти.

• Повторні промивання кишок гіперосмолярним водним розчином через кожні 8 год протягом першої доби від моменту госпіталізації пацієнта.

• Для стимуляції блювання дають випити якомога більшу кількість води або на склянку води 2—4 чайні ложки солі. Блювання не можна викликати при отруєннях кислотами, лугами, бензином, скипідаром.

• Для прискорення виведення отрути з організму застосовують очисні клізми. Можна застосувати провокаційну осмотичну діарею —дають випити 100—150 мл 25 % розчину магнію сульфату.

Б. Видалення отрути, яка всмокталась у кров:

• Форсований діурез (інтракорпоральний метод детоксикації). Його проведення складається з кількох етапів:

— водного навантаження —вводять 15—20 мл/кг 5 % розчину глюкози, сольові розчини, реополіглюкин. Кількість рідини для введення не повинна перевищувати добову потребу більше ніж у 1,5 рази (у нормі вона становить 30— 34 мл /кг);

— стимуляції діурезу: шляхом внутрішньовенного введення осмодіуретиків і салуретиків;

— підвищують лужний баланс крові;

— проводять замісну інфузію електролітів .

• Плазмаферез (екстракорпоральний метод) — ґрунтується на заміні плазми компонентами крові та плазмозамінниками. Беруть порцію крові з вени об’ємом 300— 500 мл у пластиковий мішок “Гемакон”. Кров центрифугують. Це дає змогу розділити її на плазму та еритроцитну масу. Далі плазму видаляють, еритроцитну масу повертають в організм.

• Гемодіаліз (екстракорпоральний метод). Як метод детоксикації його застосовують у перші 6 год після отруєння, потім — як метод лікування недостатності нирок. В основі методу лежить застосування діалізуючого розчину, який омиває мембрани діалізатора. Через діалізатор пропускають кров і за рахунок різниці осмотичного тиску розчин вбирає токсичні речовини.

• Ентеросорбція (інтракорпоральний метод детоксикації) — це ентеральне введення активованого вугілля або інших сорбентів (ентеросгель, ентеродез). На сорбентах осаджуються токсичні речовини.

• Перитонеальний діаліз (інтракорпоральний метод детоксикації). Його можна застосувати, якщо є протипоказання до гемодіалізу. З промивною рідиною виходять токсини. Метод використовується рідко.

• Гіпербарична оксигенація — метод, який застосовують під час отруєння оксидом вуглецю (чадним газом).Пацієнт перебуває в барокамері, куди подається кисень під підвищеним тиском .

II. Нейтралізація отрути (специфічна терапія) полягає в застосуванні засобів, здатних знешкоджувати отруту. Це і є антидотна терапія.

Антидотна терапія ефективна на ранніх стадіях отруєння та може бути застосована після клініко-лабораторної ідентифікації отрути.

Застосовують чотири групи антидотів:

1. Хімічні — нейтралізують отруту, вступаючи з нею в хімічну взаємодію. До них належать унітіол, натрію тіосульфат, які застосовують при отруєнні солями тяжких металів (свинець, ртуть, кобальт);

2. Біохімічні протиотрути — змінюють метаболізм токсичних речовин, не впливаючи на його властивості. Наприклад, при отруєнні ФОС застосовують атропіну сульфат; при отруєнні метиловим спиртом, антифризом, етиленгліколем — етиловий алкоголь, при отруєнні чотирихлористим вуглецем — антиоксиданти;

3. Фармакологічні — дають фармакологічний ефект, протилежний дії токсичної речовини;

4. Антиоксична імунотерапія — застосовують при отруєнні тваринними отрутами, при укусах змій, комах, павуків. Для цього використовують антитоксичні сироватки.

III. Симптоматичне лікування з корекцією порушень функцій органів і систем. Характер і обсяг симптоматичної терапії залежать від клінічних проявів отруєння.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
КЛІНІЧНІ ПЕРІОДИ ГОСТРИХ ОТРУЄНЬ	\|	КЛІНІЧНА КАРТИНА, НЕВІДКЛАДНА ДОЛІКАРСЬКА ДОПОМОГА ТА ІНТЕНСИВНА ТЕРАПІЯ ПРИ ОТРУЄННЯХ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.