• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Хімічно небезпечні виробництва.

Світова статистика свідчить про те, що майже половина аварій і катастроф відбувається на льотному полі і половина в повітрі на різноманітних висотах, нерідко над малонаселеною (важкодоступною) територією землі або над водною поверхнею.

Аварії і катастрофи повітряного транспорту можуть виникати, починаючи з моменту запуску двигунів, при розбігу по злітно-посадковій смузі, на зльоті, під час польоту і при посадці, аж до вимикання двигунів.

Найчастіше виникають надзвичайні ситуації при сході рухомого складу з колій, зіткненнях, наїздах на перепони на переїздах, при пожежах та вибухах безпосередньо у вагонах. Не виключаються розмиви залізничних колій, обвали, осипи, зсуви, затоплення. При перевезенні небезпечних вантажів, таких як гази, легкозаймисті, вибухонебезпечні, ядучі, отруйні та радіоактивні речовини, виникають вибухи, пожежі цистерн та інших вагонів.

За останні роки різко зменшилося оновлення основних фондів залізничного транспорту. Якщо до 1996 року були закупки паса-жирських вагонів, то у 1997 році не закуплено жодного. Ступінь зношення пасажирських вагонів складає 60%. Відпрацювали норма-тивний строк і підлягають списанню 50% вагонів електро- і 35% дизельних поїздів. Підлягає заміні більше 20% залізничних колій, 16% залізничних колій знаходиться в аварійному стані. Стан технічних засобів не забезпечує повною мірою безпечну експлуатацію залізничного транспорту. Число аварій і катастроф на залізничному транспорті із року в рік практично не змінюється. Серед основних причин виникнення надзвичайних ситуацій доречно відмітити елементарні помилки обслуговуючого персоналу, які призводять до аварій і катастроф.

Аварійні ситуації при перевезеннях залізницею радіоактивних речовин і сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) найбільш небез-печні. Такі аварії можуть призвести до небезпечного опромінення людей і радіоактивного забруднення навколишнього середовища, а при виході СДОР у зовнішнє середовище - до гострих отруєнь пасажирів і хімічного зараження повітря, грунтів і об’єктів колійного господарства. Складна обстановка може скластися в результаті аварії в межах залізничної станції. Як правило, поблизу залізничних вузлів розташована міська (селищна) забудова з високою щільністю населення. На порівняно малій території станції звичайно зосереджується велика кількість вагонів із різноманітними вантажами. Тут же можуть знаходитися значні групи людей - в поїздах, на платформах, у будинку вокзалу і навколо них. Це створює для них загрозу при вибухах, зараженні повітря радіоактивними та хімічними речовинами.

Морський та річковий транспорт. Можливий ризик для безпеки життя людини на морських транспортних засобах значно вищий, ніж на авіаційних та залізничних видах, але нижчий, ніж на автомобільному.

В світовому морському транспорті щорічно зазнають аварії понад 8000 кораблів і гине з них понад 200 одиниць. Безпосередньої небезпеки для життя під час аварії зазнають понад 6000 чоловік, з яких 2000 гине.

Катастрофа може статися в порту (пристані) або в умовах руху судна по річці, акваторії моря (озера).

Основними причинами загибелі кораблів є посадка на рифи, зіткнення з іншим судном або із палями мостів, перекидання, пожежі, витік небезпечних речовин, порушення норм експлуатації та правил безпеки, помилкові функціональні дії команди та інше. Складна обстановка може виникнути при швидкоплинності аварійної ситуації, особливо у відкритому морі.

Найбільша небезпека виникає тоді, коли відмовляють спускові пристрої. Причиною відмови може бути швидкоплинність аварії, раптове перекидання корабля чи його надмірний крен. Неможливість покинути в таких випадках корабель призводить до того, що пасажири втрачають шанси на спасіння і потрапляють в надзвичайно складну ситуацію.

Зниження рівня безпеки перевезення пасажирів і вантажів на водному транспорті в Україні в останні роки визначалось: збіль-шенням числа порушень правил водіння суден, технічної експлуатації, зниженням якості ремонту, зупинкою будівництва суден нового покоління. Середній вік суден – 22 роки, а за останні 11 років Чорноморське пароплавство не закупило жодного судна. Зараз десятки морських суден з екіпажами в більшості без засобів існування находяться в іноземних портах, що може привести до виникнення надзвичайної ситуації на цих суднах.

Авіаційний транспорт. Перевезення пасажирів і вантажів авіаційним транспортом (літаками і вертольотами) набуло величезних масштабів у всіх розвинутих країнах, у тому числі й в Україні.

В авіаційних аваріях відбувається руйнування літака різного ступеню, а при катастрофі, крім цього, ще маємо і людські жертви.

У зв’язку з тим, що число пасажирів, що розміщуються у сучасному літаку, значно збільшилося, зросло і число жертв авіа-катастроф. Наприклад, максимальне число постраждалих може складати: на літаку АН-2-12 чоловік, на АН-24 - 47 чоловік, на Як-42 - 113 чоловік, ТУ-154- 168 чоловік, ІЛ-86 - 324 чоловіки.

До важких наслідків приводять руйнування окремих конструкцій літака, відмова двигунів, порушення роботи системи управління, електропостачання, зв’язку, пілотування, недостача пали-ва, перебої в життєзабезпеченні екіпажу та пасажирів. Нині самою небезпечною трагедією, яка найчастіше виникає на борту літака є пожежа та вибух.

Падіння літака (вертольоту) може бути причиною жертв як на його борту, так і на землі (при падінні на житлові забудови), може призвести до руйнування виробничих споруд і порушення виробничих процесів. Особливо небезпечно падіння їх на АЕС та об’єкти хімічної промисловості, тому що при цьому можливий вихід у зовнішнє середовище радіоактивних та хімічних речовин або СДОР. Отже, авіаційна катастрофа може посилитися катастрофою на землі.

Найбільш трагічна подія у 1997 році – катастрофа українського літака ЯК-42 поблизу м.Салоніки, наслідком якої стала загибель екіпажу і пасажирів рейсу Одеса–Салоніки – громадян України, Греції, Німеччини та Польщі (всього - 70 чоловік). Ця катастрофа, незважаючи на відсутність остаточних висновків про причини події, ще раз підкреслила досить критичний стан аварійності на повітряному транспорті України .

Дорожньо-транспортні події (ДТП).У останні роки на дорогах України щорічно виникають десятки тисяч автомобільних аварій і катастроф. На автомобільному транспорті, враховуючи і приватний лише за 1997 рік сталося 37,94 тис. дорожньо–транспортних подій, загинуло 5988 чоловік, травмовано 41,96 тис. чоловік. Дорожньо–транспортних надзвичайних ситуацій зареєстровано 118, в яких загинуло 234 чоловік та травмовано 464 чоловік (до НС віднесені ДТП з приватним автотранспортом, наслідком яких була загибель 3 та більше чоловік, або кількість постраждалих 5 та більше чоловік).

Причини дорожньо–транспортних подій можуть бути різнома-нітні. Це, насамперед, порушення правил дорожнього руху, технічні несправності автомобілів, перевищення швидкості руху, недостатня підготовка осіб, що управляють автомобілем, слабка їх реакція. Нерідко причиною аварій і катастроф стає управління автомобілем осіб у нетверезому стані. До серйозних дорожньо–транспортних подій призводить невиконання правил перевезення небезпечних вантажів та недотримання при цьому необхідних вимог безпеки.

Іншою причиною дорожніх аварій є незадовільний стан доріг. Інколи можна бачити відкриті люки, необгороджені та неосвітлені ділянки ремонтних робіт, відсутність знаків про попередження небезпеки. Все це в сукупності приводить до великих втрат.

Причинами дорожньо–транспортних подій є також відсутність дорожніх знаків або несправність сигналізації на залізничних переїздах (у жовтні 1997 року на залізничному переїзді Придні-провської залізниці сталося зіткнення автомобіля ГАЗ-66 з електропотягом, внаслідок чого загинуло 18 чоловік, отримало важкі тілесні ушкодження – троє); низький технічний стан автомобілів; перевищення швидкості руху; взаємодії водій – пішохід та інші.

Радіаційно небезпечні об’єкти.

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають радіаційно небезпечні об’єкти (РНО). Вони, як відомо, являють собою особливу небезпеку для людей і навколишнього природного середовища і вимагають, в зв’язку з цим, дотримання специфічних заходів попередження і захисту. В зв’язку з тим, що небезпека прихована від органів чуття людини, потрібно при всіх видах робіт на РНО, звертати на це особливу увагу, щоб не допустити ураження (зараження) людей із-за їх необізнаності і недостатньої захищеності.

До типових РНО відносяться: атомні електростанції (АЕС), підприємства по виготовленню ядерного палива, по переробці ядерного палива і похованню радіоактивних відходів; науково – дослідницькі та проектні організації, які працюють з ядерними реакторами; ядерні енергетичні установки на об’єктах транспорту та інше.

На території України діють 5 атомних електростанцій з 16 енергетичними ядерними реакторами та 2 дослідних ядерних реактора та більше 8-ми тисяч підприємств і організацій, які використовують у виробництві, науково-дослідній роботі та медичній практиці різнома-нітні радіоактивні речовини, а також зберігають та переробляють радіоактивні відходи.

Радіаційні аварії – це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин (радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, непередбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечних об`єктів, в кількостях більше установленої межі їх безпечної експлуатації.

Атомні електростанції.Найбільш небезпечними із всіх аварій на РНО, є аварії на атомних електростанціях з викидом радіонуклідів в атмосферу і гідросферу, що приводить до радіоактивного забруднення навколишнього середовища.

Для території України трансграничну потенційну небезпеку становлять аварії з викидом радіоактивних продуктів на АЕС інших держав.

Виробництво, транспортування, збереження і використання радіоактивних матеріалів суворо регламентовані спеціальними правилами. Проте при аваріях на атомних реакторах можуть виникати пошкодження конструкцій, технологічних ліній, пожежі, викиди у навколишнє середовище радіоактивних речовин , а також опромінення людей.

При прогнозуванні і оцінці радіаційної обстановки передба-чається два види можливих аварій, при яких створюється небезпечна радіаційна обстановка на місцевості, що потребує здійснення заходів щодо захисту населення, це - гіпотетична аварія і аварія з руйнуванням реактору.

Гіпотетична аварія - аварія, для якої проектом не передбачаються технічні заходи, що забезпечують безпеку АЕС. При викиді радіоактивних речовин в атмосферу створюється небезпечна радіаційна обстановка, що може призвести до опромінення населення.

Аварія з повним руйнуванням ядерного реактора може відбутися в результаті стихійного лиха, падіння повітряного транс-порту на спорудження АЕС, впливу вибуху звичайних боєприпасів та інше. Вона супроводжується значним розривом трубопроводів із теплоносієм, ушкодженнями реактора і герметичних зон, відмовою систем керування і захисту, що викликає миттєву втрату герме-тичності конструкцій реактора, повне оплавлення тепла видільних елементів і викид радіоактивних речовин з потоками пару в навколишнє середовище. Одночасно можливий розкид радіоактивних осколків конструкцій паливних елементів, що надалі враховується при веденні рятувальних та інших невідкладних робіт.

Наслідки аварій і руйнування об’єктів із ядерними компо-нентами характеризуються насамперед масштабами радіоактивного забруднення навколишнього середовища і опромінення населення. Вони залежать від: геофізичних параметрів атмосфери, що визначають швидкість розносу викиду; від розміщення людей, тварин, сільсько-господарських угідь, житлових, суспільних і виробничих будівель у зоні аварії; від здійснення захисних заходів та ряду інших чинників.

Проте основними визначальними чинниками є ізотопний склад, активність і динаміка викиду радіонуклідів в атмосферу.

В практиці експлуатації АЕС мали місце численні випадки викиду радіонуклідів за межі станції. Тільки за період 1971-1984 р. у 14 країнах, що експлуатують ядерну енергетику, відбулося більш 100 аварій, що призвели до різноманітних радіоактивних викидів. Як правило, розмір викиду був незначний.

Особливо серйозні радіаційні наслідки пов'язані з аварією на Чорнобильській АЕС. У результаті вибуху реактора четвертого енергоблоку станції відбулося часткове руйнування реакторного залу і стріхи машинного залу. У реакторному залі виникла пожежа. Через пролом у будинку на територію станції була викинута значна кількість твердих матеріалів: уламків робочих каналів, таблеток двоокису урану, шматків графіту й уламків конструкцій. Утворилася гідроаерозольна хмара з потужною радіаційною дією. Траєкторія переміщення цієї хмари пройшла поблизу м.Прип’ять, поза населеними пунктами, спочатку в північному, а потім в західному напрямку.

За оцінкою спеціалістів, усього в період із 26 квітня по 6 травня 1986 р. із палива визволилися всі благородні гази, приблизно 10-20% летючих радіоізотопів йоду, цезію і телуру і 3-6% таких більш стабільних радіонуклідів, як барій, стронцій, плутоній, цезій і інші.

Тривалий характер викидів, проникнення частини аерозолів в нижні прошарки тропосфери обумовили створення великих зон радіоактивного забруднення, що виходять за межі нашої країни. При цьому радіоактивне забруднення мало вид локальних «плям». Сформувалися значні по площі зони усередині, де були перевищені допустимі рівні забруднення по найбільш радіаційно небезпечним радіонуклідам - плутонію-239, стронцію-90 і цезію-137. Все це призвело до радіоактивного забруднення води і харчових продуктів, особливо молочних, яке у багато разів перевищувало не тільки фонові, але і нормативні показники на більшій території України, країн ближнього і далекого зарубіжжя.

Тому розробку заходів щодо захисту населення в районах розміщення АЕС необхідно робити на основі консервативних оцінок, тобто в розрахунку на найважчий варіант протікання і розвитку аварії.

Відповідно до такого варіанту, в атмосферу може бути викинуто до 100% благородних газів, йоду, цезію і телуру, 10-30% стронцію і до 3% таких радіонуклідів, як рутеній і лантан. Загальна активність викиду при аварії може досягти 10% від загальної активності реактора на момент його припинення або руйнування. Оцінюючи можливі радіаційні наслідки аварій і руйнування інших об'єктів із ядерними компонентами, необхідно відзначити, що головна відмінність їх від наслідків аварій і руйнування АЕС складається в масштабах радіоактивного забруднення.

Радіоактивні відходи (РАВ). На території України розташовано понад 8000 різних установ та організацій, діяльність яких призводить до утворення радіоактивних відходів.

Основними виробниками радіоактивних відходів і місцями їх концентрації на сьогоднішній день є:

1) АЕС (накопичено 70 000 м³ РАВ).

2) Урановидобувна і переробна промисловість (накопичено 65,5 млн. тонн РАВ).

3) Медичні, наукові, промислові, інші підприємства та організації. Виконання робіт по збиранню, транспортуванню, пере-робці і тимчасовому зберіганню радіоактивних відходів та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) від усіх цих підприємств і організацій, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, здійснює Українське державне об’єднання “Радон” (накопичено 5 000 м³ РАВ).

4) Зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд. м³ РАВ).

Підприємства по похованню радіоактивних відходів. Незалежно від відомчої приналежності, всі організації та підприємства (крім АЕС) передають радіоактивні відходи на міжобласні спеціалізовані комбінати (МСК) державного об`єднання “Радон”, яке має у своєму складі 6 спецкомбінатів: Київський, Донецький, Одеський, Харківський, Дніпропетровський, Львівський.

Одеський, Харківський, Дніпропетровський і Львівський спецпідприємства приймають і заховують низько- та середньоактивні радіоактивні відходи Київський МСК може приймати тільки для тимчасового зберігання радіоактивні відходи низької та середньої активності. З 15.07.96 року дія ліцензії Київського МСК відносно цієї діяльності призупинена через невиконання ним особливих умов ліцензії. Донецький спецкомбінат не має вільних сховищ для зберігання та поховання РАВ.

Внаслідок недосконалих конструкцій старих сховищ для радіоактивних відходів на Київському та Харківському державних МСК виникло забруднення підземних вод радіонуклідами тритію поза межами сховищ. Проекти сховищ РАВ і ДІВ на спецкомбінатах були розроблені в кінці 50–х років. Основною причиною розповсюдження радіонуклідів поза межі сховища РАВ, у тому числі законсервованих є недосконалість конструкції сховищ. У сховищах РАВ і ДІВ накопи-чується вода, яка проникає з атмосферними опадами та утворюється внаслідок конденсації. Розповсюдження радіонуклідів із сховищ відбувається внаслідок порушення гідроізоляції.

Важливим завданням на сьогоднішній день додатково до державної програми поводження з радіоактивними відходами необ-хідно включити – здійснення перепоховання твердих радіоактивних відходів із сховищ та реконструкцій. Поховання джерел іонізуючого (гамма- та нейтронного) випромінювання має проводиться тільки у спеціалізованих сховищах шляхом безконтейнерного розвантаження джерел, проте в Україні ДІВ ховають здебільшого у захисних контейнерах. На сьогоднішній день сховища для твердих РАВ заповнені майже повністю або на 80 – 90% на більшості спецпідприємств, крім Харківського та Львівського спецкомбінатів.

Дослідницькі атомні реактори.На території України знахо-дяться 2 дослідницьких реактори (які розташовані у м.Києві та у м.Севастополі), та одна критична збірка (м.Харків), яка на теперішній час знаходиться в зупиненому стані. Реактори були споруджені для різного роду дослідницьких робіт. Небезпека від можливої аварії на реакторах загрожує радіоактивним викидом у першу чергу населенню міст, у яких вони розташовані. За архівними даними, на Київському реакторі були аварії у 1968, 1969 і 1970 роках. Тільки у 1968 році в навколишнє середовище було викинуто 40 кюрі радіоактивного йоду, що перевищило допустиму норму у 400 разів. 4.02.70 р. на реакторі в результаті аварії було опромінено 17 чоловік. Крім того ми повинні знати, що реактори знаходяться в зоні польотів повітряного транспорту.

Підприємства по видобутку та переробці уранової руди.Підприємства по видобутку та переробці уранових руд знаходяться у Дніпропетровській, Кіровоградській та Миколаївській областях і належать до виробничого об`єднання “Східний гірничо-збагачу-вальний комбінат” (ВО СГЗК). Видобування уранової руди, головним чином, провадиться на Жовтоводському, Кіровоградському та Смолінському рудниках. У 1996 році передано для промислового використання Новоконстянтинівське родовище, Давлатівське та Братське родовища (Дніпропетровська та Миколаївська області) вже декілька років не експлуатуються і там продовжуються рекульти-ваційні роботи, після чого землі будуть передані у господарське використання.

Переробка уранових руд з метою отримання закису-окису урану виконується на гідрометалургійному заводі ВО СГЗК, що знаходиться у промзоні м.Жовті Води Дніпропетровської області. Характерним для уранодобування та уранопереробки є те, що майже всі їх відходи являють собою джерела радіоактивного забруднення навколишнього середовища.

Джерела іонізуючого випромінювання в промисловості,медицині, дослідженнях та сільському господарстві. Україна нале-жить до держав з дуже розвинутим використанням джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) по всім напрямкам господарчої та наукової діяльності. Нині в державі існує близько 8000 підприємств та організацій (тільки по м.Києву близько 400), які використовують більше 100 тисяч ДІВ.

З метою оперативного та узгодженого оповіщення про значущість з точки зору безпеки подій на ядерних установках, про які надаються повідомлення міжнародною групою експертів Міжнародної агенції з атомної енергії та Агенції з ядерної енергії Організації економічного співробітництва та розвитку створена та використову-ється міжнародна шкала ядерних подій .

У відповідності з Міжнародним Регістром, у світі використо-вується в промисловості, сільському господарстві і побуті близько 6 млн. токсичних речовин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, в тому числі більше 500 речовин, які відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) - найбільш токсичних для людей.

Об’єкти господарювання, на яких використовуються СДОР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки. Це так звані хімічно небезпечні об’єкти. При аваріях або зруйнуванні цих об’єктів можуть виникати масові ураження людей, тварин і сільськогосподарських рослин сильнодіючими отруйними речовинами.

До хімічно небезпечних об’єктів (підприємств) відносяться:

1) Заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують СДОР.

2) Заводи (або їх комплекси) по переробці нафтопродуктів.

3) Виробництва інших галузей промисловості, які використо-вують СДОР.

4) Підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції і очисні споруди, які використовують хлор або аміак.

5) Залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР.

6) Транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, авто-цистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти.

7) Склади і бази, на яких знаходяться запаси речовин для дезинфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки.

8) Склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

Основними причинами виробничих аварій на хімічно небезпеч-них об’єктах можуть бути:

- поломки деталей, вузлів, устаткування, ємностей, трубопро-водів;

- несправності у системі контролю параметрів технологічних процесів;

- неполадки у системі контрою і забезпечення безпеки виробництва;

- порушення герметичності зварних швів і з’єднувальних фланців;

- організаційні і людські помилки;

- пошкодження в системі запуску і зупинки технологічного процесу, що може привести до виникнення вибухонебезпечної обстановки;

- акти обману, саботажу або диверсій виробничого персоналу або сторонніх осіб;

- зовнішня дія сил природи і техногенних систем на обладнання.

Існує можливість виникнення значних аварій, якщо має місце витік (викид) великої кількості хімічно небезпечних речовин. Це може бути наслідком таких обставин:

- заповнення резервуарів для зберігання вище норми при помилках в роботі персоналу і відмови систем безпеки, що контролюють рівень;

- пошкодження вагона - цистерни з хімічно небезпечними речовинами або ємностей для їх зберігання внаслідок відмови систем безпеки, що контролюють тиск;

- розрив шлангових з’єднань у системі розвантаження;

- полімеризація хімічно небезпечних речовин у резервуарах для їх зберігання;

- витік хімічно небезпечних речовин із насосів;

- витік хімічно небезпечних із труб, використання непридат-них матеріалів екзотермічні реакції із-за відмови системи безпеки;

- при виготовленні деталей обладнання, втрата енергії, відмова у роботі машин та інше.

Головним фактором ураження при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах є хімічне зараження місцевості і приземного шару повітря.

Усього в Україні функціонує 1810 об’єктів господарювання, на яких зберігається або використовується в виробничій діяльності більше 283 тис. тонн сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), у тому числі - 9,8 тис. тонн хлору, 178,4 тис. тонн аміаку (на 01.01.99 р.).

Ці об’єкти розподілені по ступеням хімічної небезпеки:

1 ступень хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає більше 75 тис. чол.) - 76 об’єктів;

2 ступень хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного мешкає від 40 до 75 тис. чол.) - 60 одиниць;

3 ступень хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного мешкає менше 40 тис. чол.) - 1134 одиниць;

4 ступень хімічної небезпеки (зони можливого хімічного зараження від кожного не виходить за межи об`єкту) - 540 одиниць.

Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об`єктів мешкає близько 20 млн. чол. (38,5% від населення країни).

321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) має ступень хімічної небезпеки, з них до 1 ступені хімічної небезпеки (в зоні хімічного ураження знаходиться понад 50% мешканців) віднесено 154 АТО, до 2 ступені хімічної небезпеки (від 30 до 50% мешканців) - 47 АТО; до 3 ступені (від 10 до 30%) - 108 АТО.

Велику частку потоку товарів складає продукція хімічної, гірничовидобувної та переробної промисловості, які в основному базуються на оперуванні з велики­ми кількостями різноманітних хімічних речовин. Останні можуть бути і малотоксичними, і найсильнішими отрутами. Хоча, як вважав ще славнозвісний Парацельс (1493 - 1541): “Всі речовини отруйні; немає жодної, яка не була б отруйною. Лише правильна доза розрізняє отруту чи ліки...”

Сучасна медицина повністю підтверджує сказане середнь­овічним ескулапом. Для прикладу наведемо дані про деякі відомі нам речовини, а саме летальну дозу (ЛД50), яка викликає смерть у 50% випадків (дані подані у грамах на кілограм маси тіла): Спирт етиловий –10; Кухонна сіль - 4; Калійна селітра -3,5; Морфій -0,9; Фенобарбітал - 0,115; ДДТ – 0,113; Миш’як - 0,014; Нікотин - 0,001; Діоксин - 0,000001; Ботуліновий токсин - 0,00000001.

Крім отруйності, багато хімічних речовин є легкозаймистими, а часто і вибухонебезпечними.

Прикладом може служити трагедія, що виникла в 1984р. у м.Бхопалі (Індія): на хімічному комбінаті в результаті аварії і викиду отруйного газу загинуло більш 4 тисяч чоловік і десятки тисяч людей після ураження ізоціанатом одержали важкі ускладнення. Незважаючи на те, що катастрофічні аварії типу індійського Бхопалу, є рідкісними, досить серйозні техногенні інциденти відбуваються у світі щоденно. Вони часто спричиняють загибель людей, поранення, отруєння та нане­сення шкоди навколишньому середовищу.

Виробництво, транспортування і збереження СДОР суворо регламентується спеціальними правилами техніки безпеки і контролю. Проте при значних промислових аваріях, катастрофах, пожежах і стихійних лихах можуть виникнути руйнування виробничих споруд, складів, ємностей, технологічних ліній, трубопроводів і інше. У результаті цього великі кількості СДОР можуть потрапити в навколишнє середовище - на поверхню грунту, різноманітні об'єкти, в атмосферу, і поширитися на території населених пунктів, що може бути причиною масових отруєнь робітників виробництва і населення.

Небезпека ураження людей може виникнути при ліквідації хімічної зброї, складовою частиною якого є високотоксичні бойові отруйні речовини.

Пожежо- та вибухонебезпечні об’єкти.

У народному господарстві України діє понад 1200 крупних вибухо- та пожежонебезпечних об’єктів, на яких зосереджено понад 13,6 млн. тонн твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин .

Пожежа – неконтрольований процес горіння, який супроводжу-ється знищенням матеріальних цінностей та складає небезпеку для життя людей.

Вибухи, і як їх наслідок, пожежі трапляються на об’єктах, які виробляють або зберігають вибухонебезпечні та хімічні речовини в системах і агрегатах під великим тиском (до 100 атм.), а також на газо- і нафтопроводах.

В процесі виробництва при певних умовах стають небезпечними і легко займаються деревинний, вугільний, торф’яний, алюмінієвий, борошняний та зерновий пил, а також пил з бавовнику та льону.

Переважна кількість вибухо- та пожежонебезпечних об’єктів розташована в центральних, східних і південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та машинобудівні підприємства, функціонує розгалу-жена мережа нафто-, газо- та аміакопроводів, експлуатуються нафто- та газопромисли і вугільні шахти, у тому числі надкатегорійні по метану та вибухонебезпеці вугільного пилу.

Щорічно в дим та попіл перетворюються цінності на мільярди гривень. Кожну годину у вогні гине 1 чоловік і близько 20 чоловік отримують опіки та травми.

Читайте також:

1. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
2. Аварії на хімічно небезпечних об’єктах.
3. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
4. Аварійне та довгострокове прогнозування хімічної обстановки
5. Аналіз результатів національного виробництва.
6. Безвідходні й маловідходні виробництва.
7. Біохімічного складу жовчі (дисхолією).
8. Варіантне проектування будівельного виробництва.
9. Вартісні показники обсягу виробництва.
10. Вибухонебезпечні зони.
11. Визначення собівартості продукції плодоовочеконсервного виробництва.
12. Визначення цін на продукцію виробництва.

Переглядів: 691