• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Відпустки, їх види та порядок надання

Відпустка— це час відпочинку, який обчислюється в кален­дарних днях і надається працівникам зі збереженням місця роботи і заробітної плати.

Право на відпустки мають всі громадяни України, які перебу­вають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадянами України право на відпу­стки мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні (ст. 2 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 p.).

Право на відпустку мають працівники, які уклали безстрокові трудові договори, трудові договори на визна­чений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівники і сумісники, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу.

Із тексту Закону "Про відпустки" беззаперечно випливає, що право на відпустку або грошову компенсацію на заміну невико­ристаних днів відпустки мають працівники-сумісники.

Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом України "Про відпустки", та забороною заміни відпустки компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 цього закону.

Вперше в національному законодавстві у ст. З Закону "Про відпустки" передбачено право працівника у разі його звільнен­ня (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) на не­використану відпустку з наступним звільненням. Датою звіль­нення в цьому разі є останній день відпустки. Згідно з ч. 2 цієї статті у разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випад­ку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону "Про відпустки" час хвороби працівника у період відпустки, засвідчений у встанов­леному порядку, продовжує її, а тому днем звільнення є останній день хвороби.

Види відпусток.Законом України "Про відпустки" передба­чено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

—основна відпустка (ст. 6);

—додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими
умовами праці (ст. 7);

—додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8);

—інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15);

3) творча відпустка (ст. 16);

4) соціальні відпустки:

—відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17);

—відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річ-
ного віку (ст. 18);

—додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим

договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Щорічна основна відпустка надається працівникам для від­новлення працездатності тривалістю не менш як 24 календар­них дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) при визначенні тривалості щорічних відпусток та додат­кової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19), не врахо­вуються. Це, так би мовити, мінімальна основна щорічна відпу­стка — державний соціальний стандарт, нижче якого відпуст­ка не може бути надана.

Водночас для досить значного числа категорій працівників пе­редбачено подовжену основну щорічну відпустку. При цьому як критерії виступають суб'єктний критерій, а також умови праці. Так, промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, ме­талургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнято­му на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корис­них копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні зі збільшенням за кожних 2 відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів; працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрі­зах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надаєть­ся щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах і рудниках гли­биною до 150 метрів — 24 календарних дні зі збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві 2 ро­ки і більше; працівникам лісової промисловості та лісового гос­подарства, державних заповідників, національних парків, що ма­ють лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка триваліс­тю 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад пра­цівників лісової промисловості та лісового господарства, держав­них заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісо­господарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв, яким надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 кален­дарних днів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 9 червня 1997 р. № 570 (Кодекс законів про працю Украї­ни з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — № 11—12. — С. 402). Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин на­дається щорічна основна відпустка тривалістю ЗО календарних днів, невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин — 24 календарних дні зі збільшенням за кожних 2 відпрацьова­них роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпуст­ка тривалістю 31 календарний день.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна від­пустка тривалістю до 56 календарних днів. Постановою Кабіне­ту Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346 затверджено Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам. У ньому, зокрема, передбачено, що зазначені працівники викорис­товують щорічну основну відпустку повної тривалості, визначе­ної в Додатку до цього Порядку, у перший та наступні роки у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на робо­ту. У вищих закладах освіти, професійно-технічних закладах осві­ти ректор, директор, директор філії, проректор, декан факультету та деякі інші керівні працівники, що не виконують педагогічної роботи в цьому закладі, користуються правом на відпуску трива­лістю 28 календарних днів. За умови ж виконання педагогічного навантаження в цьому навчальному закладі не менше за V₃ річної норми навчального навантаження, керівні працівники, зазначені в Додатку, користуються правом на відпустку тривалістю 56 ка­лендарних днів. Науково-педагогічні працівники мають право на щорічну відпустку тривалістю 56 календарних днів.

Інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпустка три­валістю ЗО календарних днів, а інвалідам III групи — 26 календар­них днів незалежно від того, чи є інвалідність наслідком виробни­чої травми, професійного захворювання або загального захворю­вання.

Сезонним і тимчасовим працівникам відпустка надається про­порційно до відпрацьованого ними часу. Список сезонних робіт і сезонних галузей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 р. № 278 (зі змінами і доповнення­ми) (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріа­лами // Бюлетень законодавства і юридичної практики Украї­ни. — 1997. — № 11—12. — С. 401). Слід зазначити, що сезонні й тимчасові працівники до прийняття Закону України "Про від­пустки" не користувалися правом на відпустку.

Тривалість відпусток окремих категорій працівників встанов­лено відповідними законами України. Так, згідно з Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраж­дали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у працівників, що працюють (перебувають у відрядженні) у зонах відчуження, у зоні гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоактив­ного контролю, тривалість відпустки становить від 42 до 56 ка­лендарних днів. Державні службовці згідно із Законом "Про дер­жавну службу" користуються правом на відпустку тривалістю 30 календарних днів. Закон України "Про статус народного де­путата України" наділяє депутатів правом на відпустку в міжсесійний період тривалістю 45 календарних днів. Суддям, про­курорам, слідчим прокуратури надається відпустка тривалістю 30 робочих днів (згідно із Законом України "Про статус суддів") і ЗО календарних днів (Закон України "Про прокуратуру").

Для певних категорій працівників щорічна відпустка склада­ється з основної і додаткової відпустки.

Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умо­вами праці тривалістю до 35 календарних днівнадаються пра­цівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впли­вом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком ви­робництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Мі­ністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 затверджено Список виробництв, ро­біт, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на що­річну додаткову відпустку. Міністерство праці та соціальної полі­тики України наказом від 30 січня 1998 р. затвердило Порядок застосування зазначеного списку.

Конкретна тривалість такої додаткової відпустки встановлю­ється колективним чи трудовим договором залежно від результа­тів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в таких умовах (див. постанову Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442 "Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці¹' // ЗП України. — 1992. — № 9. — С. 211) і базується на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показникам шкідливості.

За особливий характер працідодаткова відпустка до 35 ка­лендарних днів надається у двох випадках.

По-перше, окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або ви­конується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я. Перелік таких робіт вказано у Списку виробництв, робіт, професій і по­сад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконуєть­ся в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, затвердженому Кабі­нетом Міністрів України 17 листопада 1997 р. за № 1290.

При цьому конкретна тривалість додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим дого­вором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. Особливі природні географічні й геологічні умови праці властиві гірським населеним пунктам. Згідно із Законом України "Про статус гірських населених пунктів України" від 15 лютого 1995 р. (Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 9. — Ст. 58) це міста, селища міського типу, сільські населені пункти, розташовані на висоті 500 м над рівнем моря, що мають недо­статньо розвинену сферу застосування праці, систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність. Для таких місць характерні складні кліматичні умови, робота в яких дає право на додаткову відпустку. Перелік населених пунктів, яким надано статус гірських, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 р. №647 (зі змінами і доповненнями) (ЗП України. — 1996. — № 1. — С. 1).

По-друге, особливим характером праці вважається робота з ненормованим режимом праці. Додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів надається працівникам з ненормованим робочим днем згідно зі списками посад, робіт та професій, визна­чених колективним договором, угодою. Така відпустка надаєть­ся як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруже­ності, складність і самостійність у роботі, необхідність періодич­ного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу (див. Рекомендації щодо порядку надання праців­никам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпу­стки за особливий характер праці: Затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7 (зі змінами, внесеними наказом Мінпраці та соціаль­ної політики України від 5 лютого 1998 р. № 18)

Щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основ­ну відпустку на одній підставі» обраній працівником. Порядок на­дання додаткової відпустки з кількох підстав встановлено поста­новою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 "Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додат­кові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці". Щорічні додаткові відпустки з кількох підстав надаються працівникам, професії та посади яких встановлено у цих списках позначкою "1".

За бажанням працівника щорічні додаткові відпустки можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або ок­ремо від неї. Загальна тривалість щорічних основної та додат­кових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних, гірничих роботах, 69 ка­лендарних днів. Щорічні основна та додаткові відпустки нада­ються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були вико­ристані, як правило, до закінчення робочого року.

Законодавством також передбачаються й інші підстави для надання додаткових відпусток. Зокрема, за тривалий стаж робо­ти. Державним службовцям, які мають стаж роботи в держав­них органах більше 10 років, надається додаткова відпустка три­валістю до 15 календарних днів. Суддям надається додаткова відпустка тривалістю 15 календарних днів за стаж роботи по­над 10 років тощо.

Стаж роботи, що дає право на щорічну основну відпустку,

включає:

1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах не­повного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час опла­ченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);

3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога за державним соціальним страхуванням, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досяг­нення нею 3-річного віку;

4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному ст. 25 і ст. 26 Закону України "Про відпустки", за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досяг> нення нею 6-річного віку;

5) час навчання з відривом від вироб­ництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях про­фесійно-технічних закладів освіти;

6) період навчання новим про­фесіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реор­ганізацією або перепрофілюванням підприємства, скорочення чи­сельності або штату працівників;

7) інші періоди роботи, передба­чені законодавством.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпуст­ки, зараховуються:

1) час фактичної роботи зі шкідливими, важ­кими умовами або з особливим характером праці, якщо праців­ник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості ро­бочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

2) час щорічних основної та додатко­вих відпусток за роботу зі шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

3) час роботи вагітних жінок, переве­дених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додат­кові відпустки, і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпу­стки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Читайте також:

1. The peace – порядок
2. А.1. Порядок Magnoliales - магнолієцвіті
3. Антидоти і порядок їхнього використання. Само і взаємодопомога при ураженні ОР.
4. Атестація аудиторів та порядок скасування атестата
5. Аудит витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг
6. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
7. Аудиторський висновок, у якому робиться відмова від надання висновку аудитора
8. База оподаткування, ставки податку та порядок обчислення.
9. Банківська діяльність у сфері надання фінансових послуг
10. Банківська діяльність у сфері надання фінансових послуг.
11. В якості критеріїв для оцінки або вимірювання предмета завдання з надання впевненості не можуть використовуватись очікування, судження або власний досвід аудитора.
12. Верховна Рада України: структура, функції, порядок формування та взаємодії з іншими органами влади.

Переглядів: 1505