• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розвиток міжнародних фінансів

Міжнародні фінанси почали формуватися багато тисячоліть тому, коли з розвитком суспільства складалися перші ознаки міжнародних товарообмінних відносин.

За тих часів війни, що виникали між окремими родами, могли закінчуватися вимогами (зобов’язанням) одного роду сплатити іншому певну данину. До речі, вимоги (зобов’язання) щодо сплати не обов’язково були наслідками військових конфліктів, вони могли супроводжувати звичайні товарообмінні операції. Пізніше, зі становленням державності, такі стосунки набули форми отримання (сплати) контрибуцій, репарацій, різноманітних дарів тощо. Розвиток міжнародної торгівлі супроводжувався появою особливого суспільного прошарку торгових посередників – купців, які мали власні кошти й торгували не тільки в межах окремих держав, але й з іншими країнами.

Розробленість монетної справи, карбування феодалами власних монет та їх псування вимагали періодичного обміну одних монет на інші, особливо під час поїздок купців на іноземні ярмарки. Розвиток заморської торгівлі прискорив розвиток міняльної та вексельної справи — прообразів сучасних міжнародних фінансів, які існували у Стародавній Греції та Римі. Міняли та міняльні контори обмінювали іноземні монети на місцеві та були посередниками під час платежів. Згодом деякі з них почали надавати грошові позички. Це вже були банкіри.

У середні віки були відомі вексельні ярмарки, які супроводжували ярмарки торгові. На вексельних ярмарках зосереджувався вексельний обіг. У ХІІІ—ХІV ст. найбільшими були Шампанські (Франція, графство Шампань), а у ХV—ХVІ ст. — Ліонські та Антверпенські (Бельгія) вексельні ярмарки.

Міжнародні фінанси почали формуватися в період, коли ще:

• складалися перші ознаки міжнародних товарообмінних від­носин;

• виникали зобов'язання сплатити данину;

• почала застосовуватись сплата контрибуцій, репарацій, різ­номанітних дарів тощо;

• почала розвиватися торгівля між купцями не тільки в межах певних держав, а й з іншими країнами;

• розроблялася монетна справа, карбування феодалами влас­них монет та їх псування;

• розвивалася міняльна та вексельна справи (міняли та міня­льні контори обмінювали іноземні монети на місцеві й були по­середниками під час платежів);

• стали надаватися перші грошові позики (поява банкірів).

На сучасному етапі міжнародні фінанси набули форми досить складної системи міжнародних потоків грошових коштів і пов’я­заних з ними відносин.

Міжнародні фінанси є історичною категорією, яка постійно розвивається. В основі їх розвитку — об’єктивні соціально-еко­номічні закони та закономірності.

До основних чинників становлення тарозвитку міжнародних фінансів можна віднести: по-перше, виникнення світових ринків, особливо товарних; по-друге, міжнародний поділ праці; по­трете, інтернаціоналізацію і глобалізацію економічних зв'язків; по-четверте, посилення інтеграційних процесів у політичній та соціальній сферах.

Об’єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів є закономірності міжнародного кругообігу функціоную­чого капіталу, на одному полюсі якого виникають тимчасово ві­льні кошти, на другому — постійно з'являється попит на них.

Міжнародні фінанси вивчаються в різних аспектах:

як економічна категорія — це фонди фінансових ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних економічних (ринкових) відносин і використовуються для забезпечення безперервності й рентабельності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення.

з інституційного погляду — сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об’єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.

як економічні відносини — це відносини у грошовій формі, що виникають у процесі перерозподілу національних продуктів під час руху товарів, послуг і капіталів на світовому ринку; включають міждержавні й транснаціональні кредитно-фінансові відносини і характеризуються участю в них іноземного елементу;

як економічний важіль — застосування різноманітних економічних засобів для досягнення максимального прибутку суб’єкта господарювання або зростання загальної вартості капіталу, що був вкладений у міжнародний бізнес.

Найхарактернішою рисою міжнародних фінансів є те, що вони призначені ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів та послуг і перерозподіл грошового капіталу між конкуруючими агентами світового ринку. Вони ж вчасно подають сигнали про стан світової фінансової кон'юнктури, які служать певними орієнтирами для швидкого прийняття адекватних рішень суб'єктами міжнародних фінансів.

Особливості міжнародних фінансів як економічних відносин полягають у їх відносній відокремленості від відносин розвитку виробництва та руху капіталу (відгалуження частини коштів у національній валюті на внутрішньому ринку інших держав і світових господарських ринках. Ці кошти втрачають взаємозв’язок із національною економікою і підпорядковуються правилам міжнародних фінансів).

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глоба­лізацією економічних зв'язків, посиленням інтеграційних процесів у економічній, політичній та соціальній сферах.

Однією з новітніх тенденцій у розвитку міжнародних фінансів останнього часу є їх глобалізація, яка є складною, багатоаспектною проблемою, у зв'язку з чим породжує численні наукові дискусії. Саме тому проблема глобалізації міжнародних фінансів на сьогодні ще недостатньо викристалізувалася для того, щоб однозначно її тлума­чити. За цим поняттям стоїть багато реальних явищ і процесів, а також складних проблем, які торкаються всього людства і які є вирі­шальною складовою сукупності глобальних проблем сучасності.

Глобалізація міжнародних фінансів — явище далеко не однозначне. Цей процес неминуче вступає в суперечність з діючи­ми національними режимами регулювання і пов'язаний із серйоз­ними макроекономічними обмеженнями і ризиками.

2. Призначення (функції) міжнародних фінансів. Суб'єкти міжнародних фінансових відносин.

Для розуміння сутності міжнародних фінансів і правильної побудови міжнародної фінансової політики необхідно усвідомлювати притаманні їм властивості, їх суспільно-економічну роль. Мова йде про призначення (функції) міжнародних фінансів. Слово «функція» походить від латинського functio — виконання. Аналіз міжнародних фінансів показує, що їм притаманні розподільча та контрольна функції.

Сутність розподільчої функції полягає у тому, що через механізм міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту. Такий розподіл і перерозподіл є не хаотичним, а визначається об’єктивними закономірностями: капітал рухається в пошуках найбільшої норми прибутку; важливим чинником є ризики, пов’язані з отриманням прибутку; рух капіталів відображає також дію закону пропорційного розвитку.

Певний вплив на розподіл світового суспільного продукту має й політика (інтереси) суб’єктів міжнародних відносин. На окремих етапах історичного розвитку об’єктивні закономірності та політика (інтереси) суб’єктів міжнародних відносин певною мірою збігаються. Але вони можуть і суперечити одні одним.

Розподіл та перерозподіл світового продукту визначається:

• об'єктивними закономірностями:

—капітал спрямований туди, де найбільша норма прибутку;

—важливим чинником руху капіталу є ризики, пов'язані з отриманням прибутку;

—рух капіталів відображає також дію закону пропорційного розвитку;

• політикою (інтересами) суб'єктів міжнародних відносин.

Політика (інтереси) суб'єктів міжнародних відносин та об'єктивні закономірності можуть збігатися або суперечити одне одному.

Контрольна функція базується на тому, що міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту в грошовій, тобто універсальній (зіставлюваній), формі. Це дає можливість здійсню­вати у будь-який час, на будь-якому етапі облік та аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій формі. Інформація, отримана під час такого аналізу, є основою для прийняття подальших рішень щодо міжнародних фінансів, розробки поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики. Можливість та ефективність практичної реалізації контрольної функції залежать від ступеня розуміння цієї можливості, політики держави, характеру та рівня її економічного розвитку, технічного оснащення процесу збирання та обробки інформації.

Практична реалізація контрольної функції:

• полягає в:

- прийнятті подальших рішень щодо міжнародних фінансів;

- розробленні поточної та стратегічної міжнародної фінансо­вої політики.

• залежить від:

- ступеня розуміння можливості реалізації міжнародної фі­нансової політики;

- політики держав;

- Характеру та рівня економічного розвитку держав;

- Технічного оснащення процесу збирання та обробки інформації.

Суб'єкти міжнародних фінансових відносин.

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб’єктами.

Суб’єктами міжнародних фінансів є:

- держава;

- міжнародні організації;

- юридичні особи, серед яких особливе місце посідають:

- транснаціональні корпорації;

- транснаціональні банки;

- біржі;

- фізичні особи.

Суб’єкти системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерезидентів.

Систему міжнародних фінансів формує множина грошових відносин, що виникають між суб’єктами з приводу платежів: за товари та послуги; надання та погашення кредитних зобов’язань; відкриття та обслуговування валютних рахунків; надання гарантій; страхування ризиків; виконання договорів страхування; щодо оплати праці; здійснення міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів; сплати податків та виконання певних зобов’язань, котрі випливають з правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин; сплати (отримання) контрибуцій та репарацій; з приводу грошових внесків у міжнародні організації; отримання субсидій.

Характеристика суб’єктів міжнародних фінансів.

Держава — це основний суб’єкт, що діє у сфері міжнародних фінансів і в особі державних органів (Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ та ін.) та через офіційних посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, укладати міждержавні договори щодо експорту—імпорту товарів та послуг, а також клірингові, платіжні й валютні угоди, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції із золотом та дорогоцінними металами, емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими й іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безплатну фінансову допомогу. Основними критеріями характеристики суверенної держави, що діє у сфері міжнародних фінансів, є: правосуб’єктність, тобто здатність вступати у відносини з іншими суб’єктами; імунітет, що виходить з принципу суверенної рівності (тобто рівний над рівними влади не має); спадкоємність, яка полягає у переході прав та обов’язків унаслідок зміни однієї форми державної влади іншою.

Центральні банки — це органи державного регулювання економіки, яким надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту й валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету. З погляду власності на капітал центральні банки можна поділити на державні (наприклад, Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк), капітал яких належить державі, акціонерні (наприклад, ФРС США) і змішані (наприклад, Банк Японії — тільки 55 % статутного капіталу належить державі).

Основним завданням центрального банку є збереження стабільної купівельної спроможності національної грошової одиниці та забезпечення безперебійності грошових платежів і розрахунків у країні. Практично в усіх країнах є законодавчі акти, що визначають повноваження центрального банку і регламентують його діяльність. Центральний банк, як правило, підпорядковується парламенту.

Функції центрального банку, хоча і модифікувалися, але залишаються протягом багатьох десятиріч незмінними. Основні з них такі:

- центральний банк має монополію на здійснення емісії готівкових грошей і організацію їх обігу;

- є банкіром уряду;

- виконує роль банку для інших банків (банк банків);

- проводить грошово-кредитне регулювання і здійснює банківський нагляд.

Грошово-кредитне регулювання спрямоване на пом’якшення суперечностей ринкової економіки, стримання інфляції, забезпечення високого рівня зайнятості тощо. Грошово-кредитне регулювання має бути узгоджене з податковою і бюджетною політикою, з іншими заходами державного регулювання економіки. Основними методами грошово-кредитної політики є: регулювання процентної ставки (облікова політика), установлення нормативу обов’язкових резервів, що депоновані у ЦБ кредитними організаціями, операції на ринку цінних паперів. У всіх країнах грошово-кредитна політика ЦБ доповнюється банківським регулюванням і наглядом за діяльністю комерційних банків та інших кредитних організацій. Через ліцензування банківської діяльності, установлення обов’язкових нормативів, систему страхування вкладів, аналіз звітності, ревізію і перевірку діяльності кредитних інституцій ЦБ намагаються підтримувати стабільність банківської системи, захищати інтереси вкладників і кредиторів. Центральний банк здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків з іноземними державами.

Центральний банк має право брати участь у капіталах та діяльності міжнародних організацій. Представляє інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками іноземних держав, міжнародними організаціями. Центральний банк видає дозвіл на створення банків з участю іноземного капіталу та філій зарубіжних банків у країні.

Міжнародні організації — це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об’єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб’єктністю і засновані відповідно до міжнародного права. Поняття правосуб’єктності включає:

правоздатність — здатність мати права та обов’язки;

дієздатність — здатність незалежно від інших суб’єктів здійснювати свої права та обов’язки.

Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації (міжнародні фінансові організації) — це економічні організації, створені на основі міждержавних угод для регулювання міжнародних валютних і фінансово-кредитних відносин з метою стабілізації світової економіки.

Провідне місце серед міжнародних фінансових організацій посідають: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та його підрозділи, Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій (МАІГ), Європейський інвестиційний банк, регіональні міжнародні банки розвитку країн, що розвиваються, Європейський банк реконструкції та розвитку, валютно-кредитні й фінансові організації ЄС та ін.

Інституційна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин включає міжнародні організації, які:

мають великі повноваження і ресурси, здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин;

існують як форум для міжурядового обговорення, для вироблення консенсусу і рекомендацій з валютної і кредитно-фінансової політики;

забезпечують збір і поширення статистичної та науково-дослідної інформації з актуальних валютно-кредитних і фінансових проблем та економіки в цілому.

Виникнення міжнародних фінансових інституцій зумовлене причинами, до яких відносять:

- посилення процесів глобалізації економіки, створення транснаціональних структур (ТНК і ТНБ);

- розвиток міждержавного регулювання світогосподарських зв’язків, у тому числі валютно-кредитних і фінансових відносин;

- необхідність спільного вирішення проблем нестабільності світової економіки, куди входять світова валютна система; світові ринки валют, кредитів, цінних паперів, золота.

Міжнародні фінансові інституції виконують такі завдання:

- об’єднання зусиль світового суспільства з метою стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки;

- здійснення міждержавного валютного і кредитно-фінансового регулювання;

- спільне розроблення і координування стратегії і тактики світової валютної і кредитно-фінансової політики.

Поряд з державами, центральними банками і міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями дедалі активнішу роль у розвитку міжнародних фінансів відіграють такі суб’єкти, як транснаціональні корпорації (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ). Ці питання детальніше розглядатимуться у темах «Фінанси транснаціональних корпорацій» і «Міжнародна банківська справа».

Транснаціональна компанія (корпорація) або ж скорочено ТНК — компанія (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах.

За визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), транснаціональні корпорації (ТНК) — це «підприємства, що складаються з материнського підприємства та його закордонних філіалів», при цьому ТНК можуть як набувати статусу корпорації, так і не мати цього статусу.

ТНК створює систему міжнародного виробництва, розподілену між кількома країнами, але контрольовану з одного центру — материнської компанії.

За існуючою методологією ЮНКТАД, до ТНК належать ті міжнародні фірми, показники діяльності яких задовольняють наступним 2 критеріям:

1) наявність материнської компанії і підрозділів за кордоном не менше ніж у 2 країнах світу. Закордонні підрозділи можуть засновуватися компанією на основі прямих іноземних інвестицій через створення виробничих потужностей або через злиття та поглинання інших підприємств;

2) контроль активів закордонних підрозділів — передбачає, що частка акціонерного капіталу в дочірньому підприємстві, що належить материнській компанії в іншій країні, становить 10% або більше. У деяких країнах цей поріг може бути вищим, наприклад, у Великобританії частка іноземного капіталу має становити 20% і більше.

Транснаціональні об'єднання існують не тільки в промисловості, але й у банківській справі. Своєрідним аналогом промислової ТНК стали гігантські фінансові імперії – Транснаціональні банки (ТНБ). Вони являють собою різновид ТНК, що діють у банківській сфері. ТНБ поширили свої філії по усьому світі, проводять небачені раніше по масштабах операції понад національними границями, ставлять під свій контроль валютний і фінансовий зв'язок між державами й економічні процеси усередині окремих країн. Потрібно відзначити величезні розміри активів, якими розташовують ТНБ.

Ріст масштабів міжнародного ринку капіталів, розгортання банківських операцій підштовхнули великі банки до прискореного створення закордонної мережі філій, дочірніх організацій, підсилили їхній зв'язок з банківським капіталом інших країн. Розширенню експансії банків закордон активно сприяла державна економічна політика. Без могутньої державної підтримки банківські компанії не могли досягти такого рівня концентрації капіталу, що дозволяє створювати мережу підрозділів у закордонних країнах, на світових ринках, вести великомасштабні міжнародні операції.

Процес концентрації банківської діяльності перетворив транснаціональні банки в універсальні банківські комплекси. Усередині них поступово стираються грані між комерційними, інвестиційними банками, страховими й іншими установами фінансової сфери.

Транснаціональні банки мобілізують величезні кошти в різних валютах, надають кредити на будь-який термін, здійснюють на міжнародному рівні операції з цінними паперами, застосовують самі різноманітні форми фінансування виробництва і зовнішньої торгівлі, розвивають небачені раніше по масштабах довірчі операції. Промислові монополії одержують від ТНБ комерційну інформацію, рекомендації і консультації з приводу організації виробництва, структури керування, огляди про перспективи розвитку ринків тих чи інших товарів і т.д.

Головний принцип і ціль діяльності транснаціональних банків - мобілізувати будь-які кошти там, де це найбільше зручно і дешево, і перекидати їх туди, де їхнє використання обіцяє найбільшу вигоду. Не дивно, що значна частина депозитів найбільших банків, наприклад, у США представлена капіталами неамериканського походження. Також, наприклад, у Японії 11 американських транснаціональних банків зосередили у своїх філіях більш 2/3 усіх депозитів іноземних банків.

Біржа (нім. Börse, від пізньолат. bursa — гаманець) — організований торгівельний майданчик, на якому відбувається оптова торгівля товарами або цінними паперами у вигляді стандартизованих біржових угод. На біржі укладаються угоди по біржових товарах, в результаті чого утворюється динаміка ціни тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, що дає змогу орієнтуватися учасникам ринку та прогнозувати хід торгів в майбутньому.

В наш час біржа — юридична особа, що забезпечує регулярне функціонування організованого ринку товарів, валют, цінних паперів, похідних фінансових інструментів. Біржа гарантує виконання угод, кожен член біржі проходить процедуру лістингу, де перевіряється повністю всі дані про компанію — від фінансової звітності, до моральних якостей керівника. Все це мінімізує ризики щодо невиконання угод та робить торгівлю на біржі більш зручною та впевненою.

Залежно від активів якими торгує біржа, їх поділяють на:

- товарні

- фондові

- валютні

- ф'ючерсні

- універсальні

Біржа може мати біржовий склад, що сертифікується і контролюється біржею, і за договором з нею обслуговує процедуру виконання поставки товару за ф'ючерсними контрактами.

Читайте також:

1. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
2. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
3. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
4. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
5. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
6. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
7. Банк міжнародних розрахунків
8. Бурхливий розвиток емпіричної соціології
9. Вiковi особливостi волi. Розвиток i формування волi
10. Валютна система та її розвиток
11. Валютні відносини, валютні системи як основа міжнародних фінансів
12. ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ НА НАЦІОНАЛЬНИХ, МІЖНАРОДНИХ І СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ РИНКАХ

Переглядів: 2646