Реестраційні принципи

Комерційне найменування – це позначення, яке дає можливість вирізнити одну особу, що виробляє та (або) реалізовує товари або надає послуги, з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Комерційне найменування – буквена або словесна позначка суб'єкта господарювання, яка виконує функцію його індивідуалізації (розрізнення) у підприємницькій діяльності.

Статтею 489 ЦК України встановлено загальні критерії надання комерційному найменуванню правової охорони. Ними є:

· наявність розрізняльного характеру комерційного найменування, тобто можливість внаслідок його використання розрізнити одну особу з-поміж інших;

· відсутність оманливості комерційного найменування, тобто неможливість внаслідок його використання введення в оману щодо справжньої діяльності особи, якій належить таке комерційне найменування.

Важливо наголосити, що, на відміну від Положення про фірму, чинні ЦК України та ГК України не встановлюють обов’язковості включення до комерційного найменування організаційно-правової форми юридичної особи.

З аналізу ст. 159 ГК України вбачається, що комерційні найменування можуть бути повними та скороченими. Однак ні ГК України, ні ЦК України не визначають, які комерційні найменування є повними, а які скороченими. Мабуть, детальніше щодо зазначених видів комерційних найменувань йтиметься у спеціальному законі, що визначатиме правовий режим комерційних найменувань.

Суб’єкти права на комерційне найменування

Іншим важливим питанням, яке по-різному вирішується у ЦК України та ГК України, є коло суб’єктів, яким можуть належати права інтелектуальної власності на комерційне найменування. Частиною 1 ст. 159 ЦК України визначено, що“суб’єкт господарювання – юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування”. Поняття суб’єктів господарювання міститься у ст. 55 ГК України, якими, є, зокрема: господарські організації, тобто юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Тобто за ГК України можливість (право) юридичної особи мати комерційне найменування не залежить від того, здійснює така особа підприємницьку діяльність чи займається некомерційною господарською діяльністю. Крім того, ГК України надає можливість мати комерційне найменування також громадянину-підприємцю.

Згідно із ч. 3 ст. 90 ЦК України“юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування”. Нагадаємо, що до підприємницьких товариств ЦК України відносить господарські товариства та виробничі кооперативи. Таким чином, ЦК України прямо пов’язує можливість юридичної особи мати комерційне найменування зі здійсненням такої особи підприємницької діяльності. Що ж до фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, то зі змісту ст. 90 ЦК України не вбачається їх право мати комерційне найменування (адже ця стаття визначає поняття юридичної особи). Проте ЦК України містить ст. 51, яка визначає, що“до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб”, з огляду на це можна дійти висновку, що і ЦК України не виключає можливості громадян-підприємців мати комерційне найменування.

Слід зазначити, що володіння особою комерційним найменуванням є її правом, а тому у господарському обігу можуть виступати суб’єкти, які не мають комерційних найменувань, а користуються виключно своїм найменуванням, під яким вони зареєстровані, котре зазначене в установчих документах і являє собою ідентифікуючу ознаку відповідної особи як суб’єкта права. Важливо наголосити, що поняття “найменування юридичної особи” та “комерційне найменування” є різними і, відповідно, законодавством України встановлені різні правові режими їх використання, хоча в окремих випадках найменування юридичної особи та її комерційне найменування можуть співпадати.

Моментом виникнення у особи прав інтелектуальної власності на комерційне найменування є початок фактичного використання вказаного найменування. Тобто факт державної реєстрації юридичної особи під відповідним найменуванням і набуття нею прав на певне комерційне найменування не пов’язані між собою.

Різний підхід відображений у ЦК України та ГК України щодо питання реєстрації комерційного найменування. Частиною 2 ст. 489 ЦК України встановлено, що комерційне найменування охороняється незалежно від його реєстрації чи подання заявки на нього. Частина 3 ст. 489 ЦК України містить диспозитивну норму, згідно із якою відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.

Водночас, зі змісту ст. 159 ГК України вбачається запровадження реєстраційного принципу набуття прав на комерційні найменування. Так, за приписами ч. 2 вказаної статті “суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше”.

При цьому залишається поза увагою той факт, що набуття прав на комерційне найменування пов’язується виключно з його фактичним використанням, а внесення його до відповідного реєстру здійснюється лише за наявності волевиявлення власника прав на таке найменування. Маємо зазначити, що відповідно до ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р., яка набула чинності для України 25 грудня 1991 р. і є частиною національного законодавства,“фірмове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов’язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака”.

Об'єктом фірмового найменування є назва, або ім'я, під яким підприємець виступає в цивільному обороті. Зазначена назва підприємства чи ім'я підприємця мають своєю основною функцією індивідуалізацію даної особи в числі інших учасників цивільного обороту.

Назва підприємства або ім'я підприємця (власника) як об'єкт правової охорони має відповідати певним вимогам, які виробилися в практиці. В основі цього об'єкта (назви чи імені) має лежати принцип істинності фірми. Це означає, що найменування фірми повинно містити в собі вказівку, яка повинна відповідати дійсності, на організаційно-правову форму підприємства (товариство з обмеженою відповідальністю). Найменування повинно відображати тип підприємства —державне, комунальне, приватне, а також профіль його діяльності (виробниче, науково-виробниче, наукове, комерційне тощо).

Фірмовому найменуванню властивий ще один принцип, а саме принцип виключності.Це означає, що фірмове найменування має бути новим і чітко відрізнятися від подібних, що уже використовуються. За певних умов допускається використання одного і того ж фірмового найменування. Наприклад, підприємства належать до різних організаційно-правових форм, які відображені у фірмовому найменуванні, підприємства діють у різних ділових сферах або територіальне розмежовані.

Принцип виключності фірми передбачає також вимогу, відповідно до якої фірмове найменування не повинно співпадати з товарними знаками і зазначеннями походження товарів, які належать третім особам.

Фірмове найменування повинно бути стабільним (незмінним) протягом тривалого часу, поки діє підприємство. В іншому разі не буде досягнута необхідна індивідуалізація. Це принцип постійності фірми. Остання має бути заінтересована в незмінності свого фірмового найменування, адже фірмове найменування є уособленням ділової репутації підприємства. При цьому слід мати на увазі, що чинність фірмового найменування не може бути обмежена будь-яким строком.

Словесне позначення, яке має стати фірмовим найменуванням, складається за певними правилами. Основну його частину прийнято називати корпусом, іншу частину — додатком. Корпус фірмового найменування є обов'язковою частиною фірми і містить вказівку на організаційно-правову форму підприємства, його тип і предмет діяльності, а в деяких випадках — й на інші характеристики. Так, наприклад, найменування акціонерного товариства обов'язково повинно містити вказівку про те, що дане товариство є акціонерним.

До корпусу фірмового найменування додається допоміжна частина, елементи якої поділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкова частина є спеціальною назвою підприємства, це його номер або інше позначення, необхідне для відрізнення одних підприємств від інших. Це можуть бути різноманітні умовні позначення у вигляді оригінальних слів («Ватра», «Оболонь», «Славутич»), власних імен («Максим»), географічних назв («Донбас», «Дніпро») тощо.

До факультативних додатків відносяться додатки, які можуть включатися у фірмове найменування за бажанням підприємця. Це можуть бути додатки типу вказівок «універсальний», «спеціальний», «центральний» тощо. Такими додатками можуть бути скорочені найменування фірми або абревіатури — ХТЗ, КРАЗ, ЦУМ або «Дор-маш», «Південмаш», «Мотор-Січ» тощо. Проте всі ці елементи, як і елементи корпусу, повинні відповідати дійсності і не вводити в оману споживачів та інших учасників цивільного обороту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття комерційного найменування	\|	Рекламування даного товару і послуг.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.043 сек.