• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні ідейно-політичні течії та їх доктрини

Історично першою політичною ідеологією стала ідеологія лібералізму, родоначальником якої були Дж.Локк, Т.Гоббс і А.Сміт. В основі ідеології лібералізму (лат. liberalis – вільний), що виникла в кінці ХУП і остаточно що оформилася до середини Х1Х століття лежить концепція про пріоритет особистих прав і свобод над всіма іншими (суспільством, державою). При цьому зі всіх свобод перевага віддається економічним свободам (свободі підприємництва, пріоритету приватної власності).

Лібералізм - політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.

Основоположними ознаками лібералізму є:

Ø свобода особи;

Ø пошана і дотримання прав людини;

Ø свобода приватного володіння і підприємництва;

Ø правова рівність громадян;

Ø договірна система утворення держави;

Ø розподіл влади, ідея вільних виборів всіх інститутів влади;

Ø невтручання держави в приватне життя.

Лібералізм:

ü обгрунтував процес відособлення і становлення самостійного індивіда - представника буржуазії, що зароджувалася;

ü як початкове висунув положення про святенність і невідчужуваність природних прав і свобод особи (права на життя, свободу і приватну власність), про їх пріоритет над інтересами суспільства і держави;

ü вважає, що умовами самореалізації індивіда є зріле цивільне суспільство, правова рівність громадян, політичний плюралізм як принцип організації життя суспільства на початках різноманіття, правова держава з обмеженими можливостями втручання в сфери життя цивільного суспільства.

Виниклий в першій половині ХХ століття на базі класичного лібералізму неолібералізм трансформував ряд його ідей:

Ø була прийнята теза про необхідність розширення соціальних функцій держави і меж його втручання в економічну і соціальну сфери;

Ø положення про жорсткий розподіл політичних ролей керівників і керованих змінилося тезою про консенсус всіх політичних сил як сутності політики;

Ø найважливішими достоїнствами політичної системи були визнані справедливість, зв'язаність держави правом, орієнтація уряду на моральні цінності і принципи, участь мас в політичному процесі, конкуренція еліт.

Головне значення лібералізму можна виразити формулою: держава повинна захищати особу від зловживань і негативних наслідків функціонування ринкової системи.

Неоліберали бачать помилку старого лібералізму в недооцінці матеріальних аспектів забезпечення свободи, ігноруванні досвіду соціально-орієнтованої економіки Німеччини. Вони підкреслюють, що в нормально функціонуючому суспільстві повинні бути переборюванні найбільш волаючі види нерівності, яки дестабілізують суспільство і заважають розвитку кожного індивіда.

Таким чином, основна відмінність неолібералізму і класичного лібералізму полягає в різному розумінні суспільної ролі держави. Якщо класичний лібералізм виступав проти втручання держави в економічне життя, сучасні ліберали відводять йому значну роль в рішенні соціально-економічних проблем.

Консерватизм і неоконсерватизм. Консерватизм як тип суспільно-політичної думки та ідейно-політичної течії (від лат. conservare – зберігати, охороняти) відображає ідеї, ідеали, орієнтації, ціннісні норми тих класів, фракцій і соціальних груп, становищу яких загрожують об’єктивні тенденції суспільно-історичного й соціально економічного розвитку.

Консерватизм - політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Передумовою виникнення консерватизму стала Велика Французька революція 1789 року, в результаті якої мир був приголомшений радикалізмом політичного перевлаштування. Тому консерватизм відкидає будь-які революційні зміни суспільного устрою.

Консерватизм наголошує на необхідності збереження традиційних правил, норм, ієрархії соціальних і політичних структур, інститутів, покликаний захищати статус-кво, пояснювати необхідність його збереження, враховуючи реалії, що змінюються, пристосовуватись до них.

Основні положення консерватизму:

Ø базовими цінностями є: порядок, стабільність і традиціоналізм;

Ø суспільство і держава є результатом природної еволюції, а не договори і об'єднання громадян (як прийнято вважати в лібералізмі);

Ø суспільство розвивається завдяки наявності в ньому так званої природної життєвої сили, існування якої раціонально пояснити неможливо, тому немає необхідності втручатися в хід історичного розвитку;

Ø приватна власність, ринок і вільне підприємництво є результатом розвитку якогось природного життєвого начала;

Ø політичним ідеалом є сильна держава, чітка політична стратифікація: влада належить еліті, а свобода є підкорення влади і лояльність до неї.

Класичний консерватизм також зміг трансформуватися в неоконсерватизм («рейганоміка» в США, «тетчеризм» в Англії), який далеко пішов від первинної ідеї:

ü відбулася помітна еволюція у бік пріоритету прав і свобод окремої особи при істотному обмеженні економічних і соціальних функцій держави за рахунок приватизації державної власності і скорочення державних програм;

ü консерватизм став ідеологією широких верств «середнього класу» західного суспільства;

Історична заслуга неоконсерватизма:

o він сформулював і запропонував ефективні способи рішення актуальних проблем, викликаних економічним спадом 70-х років ХХ століття. До числа цих способів відносяться: а) структурна перебудова економіки, що відповідала потребам нового етапу технологічної революції; б) створення нової системи стимулів замість традиційної, орієнтованої на зростання рівня життя. Нові мотивації були пов'язані із зростанням якості життя, створення нових форм самореалізації особи;

o органічно з'єднав старі цінності доіндустріальної епохи (сім'я, релігія, мораль) з цінностями постіндустріальної ери - творча праця, унікальність кожної особи, прискорений розвиток культури, освіти, активне залучення працівників до управління виробництвом.

Комунізм. Комуністична ідеологія сформувалася на основі марксизму - учення, що виникло в Західній Європі в середині Х1Х століття. На противагу панувавшому тоді класичному лібералізму марксизм сформулював вчення про побудову справедливого суспільства, в якому буде, нарешті, раз і назавжди покінчено з експлуатацією людини людиною.

Марксизм:

Ø сформулював вчення про побудову справедливого - комуністичного - суспільства, в якому буде: покінчено з експлуатацією людини людиною; подолані всі види соціального відчуження людини від влади, власності і результатів праці;

Ø став світоглядом пролетаріату, що виникнув в результаті промислового перевороту;

Ø був радикальною ідеологією, що акцентувала увагу на революційних, насильних методах перетворення соціальної дійсності, що витікало із змісту марксистської концепції суспільного розвитку;

Ø розглядав історичний прогрес як послідовну зміну суспільно-економічних формацій; при цьому антагоністичні формації (рабовласницька, феодальна, капіталістична) зароджуються на базі приватної власності, а комунізм ( і його перша фаза – соціалізм) формується на принципово іншій економічній основі - суспільної власності;

Ø вважав, що непримиренність соціальних інтересів пролетаріату і буржуазії і, отже, жорстка класова боротьба обумовлені збереженням приватної власності в руках буржуазії. Тому революційний перехід від капіталізму до соціалізму полягає, перш за все, в експропріації приватної власності і передачі її в руки тих, хто своєю працею створює всі багатства суспільства, а також у встановленні диктатури пролетаріату;

Ø характеризував комуністичній суспільство, перш за все, через людину нового типу, орієнтованого виключно на моральні стимули до праці (праця на загальне благо є одночасно праця на благо власне і нащадків; в праці формується особа; праця є спосіб самовираження і т.п.);

Ø вважав, що найважливішим механізмом інтеграції різних елементів соціальної структури виступає комуністична партія. Для більш повної реалізації цієї функції передбачалося перетворення партії у владну структуру, зрощення з державою, яка під її керівництвом повинна поступово замінюватися системою суспільного самоврядування.

Марксистська концепція соціалізму розглядає його як нижчу, незрілу фазу комунізму. Соціалізм характеризується ліквідацією приватної власності та експлуататорських класів, утвердженням суспільної власності на засобі виробництва, провідної ролі робітничого класу, здійсненням принципу «від кожного за здібностями, кожному за працею», забезпеченням соціальної справедливості, мов для всебічного гармонійного розвитку особистості.

Реалізація догматизованого марксистського варіанту соціалізму здійснювалася через масове соціальне насильство, заборону приватної власності, ринкових відносин, політичної і духовної опозиції. Соціалізм як суспільний лад протиставив себе свободі й демократії, що призвело або до повної його ліквідації (СРСР, країни Центральної та Східної Європи), або до глибокої кризи (Куба, Північна Корея) чи ринкового реформування (Китай, В’єтнам). Відповідно це спричинило і кризу уявлень про соціалізм.

Соціал-демократизм. Разом з лібералізмом життєздатнішою і ефективнішою на практиці опинилася ідеологія соціал-демократизму, що формує значною мірою центристську політичну орієнтацію.

Теоретичні основи соціал-демократизму були закладені Е.Бернштейном в роботі «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії» (1899). У ній він обгрунтував тезу про здібність капіталізму до саморозвитку і на цій основі здійснив ревізію виводів класичного марксизму. Багато ідей Е.Бернштейна увійшли до політичної доктрини сучасної соціал-демократії.

Сьогодні соціал-демократична ідеологія є політичною доктриною центристських сил, хоча зароджувалася вона як ліва ідеологія, як одна з течій усередині марксизму. Вона змогла інтегрувати досягнення політичної думки різних напрямів, зокрема марксизму і лібералізму, і створити ідеологію, що виражає інтереси широких прошарків західного суспільства: робітників, інтелігенції, підприємців. Ця обставина викликає особливий інтерес до ідеології соціал-демократизму, оскільки вона виділяє її із загального ряду політичних ідеологій відсутністю претензій на глобальність і жорстку нормативність.

Соціал-демократична концепція соціалізму визначає його як суспільний лад, що досягається не революційною ліквідацією, а реформуванням капіталізму зі збереженням приватної власності, забезпеченням зростання середнього класу і соціального партнерства, досягнення значно вищого рівня соціальної рівності й справедливості. Відкинувши марксистську теорію краху капіталізму, соціал-демократія найбільших успіхів досягла в країнах Західної Північної Європи. Її соціально-політична доктрина залишається найважливішою у третьому тисячолітті.

Ідеологія соціал-демократизму:

Ø вельми прагматична, що визначило високу життєву силу її ідей, не дивлячись на радикальні зміни в світі;

Ø теоретично пластична, що дозволяло їй змінюватися разом із змінами соціальної дійсності: вона змогла інтегрувати досягнення політичної думки різних напрямів ( у тому числі марксизму і лібералізму) і створити ідеологію, що виражає інтереси широких прошарків західного суспільства - робітників, інтелігенції, підприємців;

Ø сьогодні є політичною доктриною центристських сил, хоча зароджувалася як ліва ідеологія - одна з течій всередині марксизму.

Доктрина сучасної соціал-демократії була сформульована на засновницькому конгресі соціал-демократів у Франкфурті – на - Майне в 1951 році в концепції «демократичного соціалізму», згідно якої:

Ø головними цінностями є свобода, справедливість, солідарність;

Ø реалізувати ці цінності можна лише за допомогою економічної, політичної і духовної демократії;

Ø соціалізм є не жорсткою соціальною конструкцією, а процесом постійного руху у бік реалізації названих цінностей, збагачення їх реального змісту;

Ø соціалізм виступає категорією швидше за етичну, ніж економічну, хоча соціал-демократія не відмовляється від усуспільнення, а лише обмежує його рамками економічної доцільності.

Світова соціал-демократія - організована політична сила. Координатором діяльності соціал-демократів виступає Соціалістичний Інтернаціонал - обєднання політичних організацій і партій, мета діяльності яких - демократичний соціалізм, новій світовий економічний порядок на основі рівноправності й партнерства між усіма країнами.

На практиці концепція «демократичного соціалізму» була успішно реалізована в Швеції, Австрії, Швейцарії, Норвегії і деяких інших країнах.

Анархізм. Анархізм не став суспільно-політичною течією, яку можна співпіставити з лібералізмом, консерватизмом або соціал-демократизмом, комунізмом, проте він зібрав під свої прапори в Х1Х-ХХ століттях певну частину незадоволених буржуазною суспільною системою соціальних прошарків.

Основу теорії анархізму (греч. anarchia - безвладдя) складає ідея безвладдя, бездержавного устрою суспільства. Головною метою анархізм проголошує знищення держави і заміну будь-яких форм примусової влади вільною і добровільною асоціацією громадян. Анархістські ідеї зустрічалися вже в античності і в середні віки, проте, в Новий час вони були розвинені англійським письменником У.Годвіном, автором ідеї «суспільства без держави». Як політична течія анархізм склався в Західній Європі в 40-70-х роках Х1х століття.

Теоретиками ідеології анархізму виступають мислителі У.Годвін, що надзвичайно відрізняються один від одного, М.Штірнер, Д.Уоррен, Б.Такер, П.Ж.Прудон, М.А.Бакунін, П.А.Кропоткин. Проте, всім версіям анархізму властиві основні базові ідеї:

Ø головною причиною соціальної несправедливості є держава і його політико-правові інститути;

Ø заперечення будь-якої форми організації «зверху-вниз», будь-яких форм державної влади - від монархії до диктатури пролетаріату;

Ø умовою свободи особи проголошується ліквідація будь-яких форм влади, правового примусу.

У ХІХ столітті ідеї анархізму набули поширення в рамках революційного руху в європейських країнах, в США, проте вплив ідеології анархізму в жодній з країн не був скільки-небудь істотним. Досягти проголошених цілей анархісти намагалися різними методами: організацією масових виступів, індивідуальним терором, роботою в пролетарських профспілкових організаціях, проте не досягли успіху ні в одному з них.

Фашизм. На відміну від лібералізму, консерватизму і комунізму, зорієнтованих на інтереси конкретних соціальних класів і груп, фашизм спирається на ідею расової переваги, національної ідентичності і забезпечує інтеграцію населення навкруги мети національного відродження. Ідейні коріння фашизму ведуть свій початок від расово-антропологічного напрямку соціології, від робіт Ж.Гобіно, Х.Чемберлена. Відштовхуючись від основних положень антропосоціології, теоретики фашизму вибудовують свою систему цінностей:

Ø нація - вища і вічна реальність, заснована на спільності крові. Існує ієрархія рас і націй, вони діляться на «вищих» і «нижчих», і тому необхідно боротися за збереження «чистоти» вищої нації (раси);

Ø вищі раси (нації), зокрема арійська, повинні панувати над нижчими, нещадно знищуючи опір з їх боку;

Ø сильна, нещадна влада тоталітарної держави, ядром якої є авторитарна партія, що забезпечує загальний контроль над особою і суспільством;

Ø культ вождя.

Різновиди фашизму (італійський фашизм і німецький націонал-соціалізм) були викликані до життя низкою причин:

Ø поява нових видів діяльності і форм розподілу праці руйнувала звичні соціальні зв'язки і традиційний устрій життя;

Ø ускладнення соціальних відносин доповнювалося глибокою економічною кризою кінця 20-х років ХХ століття;

Ø процеси абсолютного зубожіння населення, руйнування колишньої соціальної структури і появи значних маргінальних і люмпенів груп знецінювали ліберальні ідеали вільної особи. В такій ситуації інтегруючу і надихаючу роль зіграли цінності національного відродження єдності.

Ідеологія італійського фашизму прагнула відродити могутність Священної Римської імперії і була не такою привабливою для широких народних мас.

Націонал-соціалізм став ідеологією, яка:

Ø змогла згуртувати різні соціальні групи ідеєю національної переваги арійської раси, з'єднавши її з гаслами соціальної рівності і справедливості;

Ø створювала новий тип особи, вільний, по виразу А.Гитлера, «від обтяжливих обмежень розуму, від брудних і принижуючих самоотруєнь химерами, іменованими совістю і моральністю, і від вимоги свободи і особистої незалежності, якими можуть користуватися лише деякі»;

Ø передбачала створення умов для розвитку національної німецької держави за рахунок «розширення життєвого простору на Сході», «усунення цілих расових одиниць» і «забезпечення продовольчого постачання» Німеччини.

Парадоксально, але принципи побудови нового суспільства в комунізмі і фашизмі виявилися схожими. Вони включали:

Ø тотальне підкорення суспільства однієї ідеології, одній ідеї ( з тією лише різницею, що в першому випадку це була ідея «світлого майбутнього», а в другому - ідея «переваги арійської раси»);

Ø монопольну владу однієї партії (комуністичної або націонал-социалістичної) як головного елемента політичної системи;

Ø використовування політичного терору і органів насильства для забезпечення політичної стабільності та ідейної єдності суспільства.

Кожна з провідних політичних ідеологій, що виникли в XIX-XX ст., виражала більш менш виразно інтереси певних соціальних груп. Проте глибокі зміни в економічній і соціальній структурах сучасного суспільства роблять неможливим збереження «чистих» ідеологій. Їх час пройшов. В умовах взаємозалежного і багатополюсного світу стираються чіткі межі між ними в області програмних установок, з одних і тих же соціальних шарів виходять прихильники різних ідеологій. І все це стирає чіткі межі між ними, сприяє їх взаємопроникненню і взаємозбагаченню.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
3. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
4. Артеріальний пульс, основні параметри
5. Банківська система та її основні функції
6. Біржові товари і основні види товарних бірж. Принципи товарних бірж.
7. Будова й основні елементи машини
8. Будова оптоволокна та основні фізичні явища в оптоволокні.
9. Бюджетування (основні поняття, механізм).
10. Валютний ринок, основи його функціонування. Основні види валютних операцій
11. Варіатори та їхні основні параметри
12. Взаєморозрахунки з контрагентами та податковий облік: основні принципи

Переглядів: 2357