Націоналізм та міжнаціональні конфлікти.

Звертаючись до історії, ми бачимо, що за час існування націй і народностей відносини між ними були нерідко напруженими і навіть трагічними. Так, українські землі відчували на собі удари монгольських кочівників, угорських і польських загарбників, поневолення з боку Росії. Відкриття Колумбом Америки супроводжувалося гігантським за своїми масштабами пограбуванням і знищенням її корінних жителів - індіанців. Вже в XX ст. відбулися дві світові війни, у ході яких нещадно знищувалися чи піддавалися найжорстокішому гнобленню окремі нації і народності.

Підтвердженням цього служать події в Югославії, у ряді територій колишнього Радянського Союзу. У міжнаціональних зіткненнях гинуть люди, псуються цінності. Причин тому багато, і шукати їх потрібно не тільки в кризі економіки, спаді виробництва, рості інфляції, цін, безробітті, у різкому погіршенні екологічної ситуації, антидемократичних законах тощо.

Особливо важкі наслідки викликає придушення нації (обмеження прав людей за національною ознакою, переслідування національної релігії, культури, мови) чи приниження її, зневага національними почуттями.

Націоналізм - ідеологія і напрямок політики, базовим принципом якої є вища цінність нації та її основа в процесі державотворення. У націоналізмі є безліч течій, деякі з них суперечать один одному. Як політичний рух, націоналізм прагне до захисту інтересів національної спільності у відносинах з державною владою.

Тим часом національні почуття дуже уразливі. За спостереженнями психологів, прояви національного насильства викликають у людей стан глибокого песимізму, розпачу, безвихідності. Свідомо чи несвідомо вони шукають підтримку в національно близькому середовищі, думаючи, що саме в ньому знайдуть душевну рівновагу і захист. Нація ніби ховається в собі, самоізолюється, замикається.

Історія свідчить, що в таких випадках нерідко і виникає бажання знайти винного у всіх проблемах. А оскільки їх справжні, глибинні причини часто залишаються схованими від масової свідомості, то головним винуватцем найчастіше називаються люди іншої національності, що проживають на даній чи сусідній території, або "свої", але "зрадники", "перероджені". Поступово складається "образ ворога" - найнебезпечніше соціальне явище. Руйнівною силою може стати і націоналістична ідеологія.

У своїй основі націоналізм проголошує вірність та відданість своїй нації, політичну незалежність від інших націй і роботу на благо власного народу, об'єднання національної самосвідомості для практичної захисту умов життя нації, її території мешкання, економічних ресурсів і духовних цінностей. Націоналізм спирається на національне почуття, яке схоже з патріотизмом. Ця ідеологія прагне до об'єднання різних верств суспільства, не дивлячись на протилежні класові інтереси. Вона виявилася здатної забезпечити мобілізацію населення ради загальних політичних цілей в період переходу до капіталістичної економіки.

В силу того, що багато сучасних радикальних рухів підкреслюють свою націоналістичних окраску, націоналізм часто асоціюється з етнічної, культурної та релігійної нетерпимості. Така нетерпимість засуджується прихильниками помірних течій в націоналізмі. Однак, як свідчить історичний досвід, особливо XX ст., націоналізм з ідеології і політики боротьби проти національного гноблення все частіше схиляється до пропаганди про перевагу і навіть винятковість "своєї" нації.

За багатьох обставин тому, що розуміння і ставлення до націоналізму взагалі і українського націоналізму зокрема були і є надто складні і суперечливі. Вони потребують величезної роз'яснювальної, просвітницької роботи серед мільйонів наших співвітчизників, сучасників. Коротко позначимо найгостріші аспекти цієї проблеми. Визначально вона пов'язана з надто спрощеним розумінням, або свідомою дискредитацією понять «націоналізм» та «український націоналізм».

Чимало вітчизняних і зарубіжних фахівців розглядають націоналізм як ідеологію, суспільний рух і символічну мову і намагаються аналізувати разом із сумісними поняттями «нація», «національна ідентичність», «національна держава» Ентоні Д. Сміт виділяє п'ять найголовніших значень, що характеризують сутнісне розуміння «націоналізму»:

1) процес утворення і становлення націй;

2) почуття й свідомість належності до нації;

3) мова і символіка нації;

4) соціальний і політичний рух від імені нації;

5) доктрина і/або ідеологія нації, загальна й конкретна.

Історична генеза, політична боротьба в колишній царській Росії, згодом — і в Україні, як складовій СРСР, суттєво викривила, а то й спотворила ідею і сенс націй і націоналізму. Так, лідер більшовиків В. Ульянов українських соціал-демократів, зокрема Л. Юркевича, Д. Донцова, називав «буржуазними націоналістами» за їх позиції щодо організації робітничого руху. Тогочасну українську ліберально-демократичну інтелігенцію соціал-демократи дійсно називали «буржуазно-націоналістичною» і вона, дійсно, дещо відмежовувалася від націоналізму. Навіть М. Грушевський навесні 1917 року згадував про те, що його однодумці, мовляв, виступали проти «національного еросу», проти «національного шовінізму», наголошуючи на тому, що «оборонці української національності не будуть націоналістами». Чи існувало у політичній свідомості української інтелігенції радикальне, навіть з елементами національної винятковості, розуміння «націоналізму». Так, існувало, особливо до української революції 1917–1921 рр.

Після її поразки цей термін взагалі був суттєво монополізований радикальними націоналістичним напрямами в українському русі, що також має об'єктивне пояснення. Поява в 20-30-х роках ХХ ст. низки праць ідеологів ОУН призвела до того, що «націоналізм» стали асоціювати лише з ідеологією ОУН. Звідси зрозуміло, чому деякі теоретики національного питання, наприклад, І. Лисяк-Рудницький, небезпідставно закликали розрізняти поняття «націоналізм» у широкому значенні (активна національна свідомість, патріотизм) з поняттям, що має помітне партійне, тобто ідеологізоване забарвлення. Варто відзначити, що й нині чіткого розмежування не існує.

Вважають, що націоналізм є:

а) формою колективної свідомості;

б) політичною доктриною;

в) політичним рухом.

Оскільки для соціального, суспільного буття українства, творення української національної держави український націоналізм потрібен як засіб, елемент визнання незаперечності, природності права на існування і створення українською нацією власної держави, для нас найважливішим є український націоналізм як форма колективної свідомості. Від неї не лише похідними, а й життєдайними є інші дві: політична доктрина і політичний рух.

Націоналізм - це любов до свого, а не ненависть до чужого.

На думку фахівців, жоден народ не застрахований від проявів націоналізму і шовінізму. У складі кожної нації є групи, які зацікавлені у ствердженні особливих привілеїв для своєї нації і при цьому грубо порушують принципи справедливості, рівності прав, суверенітету інших.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Національна самосвідомість.	\|	Національна політика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.