• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Конфлікти поділяють на внутрішньоособистісні, міжособові, міжгрупові, організаційні, міжнаціональні, регіональні тощо.

В юридичній літературі викладено різноманітні підходи до дослідження юридичної практичної діяльності, визначення її поняття, ознак, структур­них елементів, призначення, функцій і т. ін.

Поняття та особливості юридичної практики.

Тема 4. Загальна характеристика юридичної практики

Тема 5. Юридична професія. Основні юридичні спеціальності

Лекція 3 (2 год.)

Мета заняття: ознайомити студентів з поняттям юридичної практики; структурою, видами та функціями юридичної практики; поняттям та особливостями юридичної професії; основними юридичними професіями та посадами; формувати у студентів правове мислення, розвивати вміння грамотно висловлювати власні думки; прививати любов до обраної професії.

План:

1. Поняття та особливості юридичної практики.
2. Структура,види та функції юридичної практики.
3. Шляхи вдосконалення юридичної практики.
4. Юридична професія: поняття та особливості. Поняття "юрист", "правознавець", "правник".
5. Основні юридичні професії та посади в Україні.
6. Правовий та соціальний статус юриста, його поняття та елементи.

В одному випадку:

• юридична практична діяльність пов´язується з постійною роботою над юридичними текстами (законами, судовими рішеннями, літературою), по­доланням юристами особистих установок, надпартійністю та об´єктивністю юристів у професійній діяльності, використанням під час її здійснення та­ких професійних категорій, як винність, причинність, відповідальність, дав­нина, компетентність, правова сила та ін.;

• зазначається, що такій діяльності мають бути притаманні: правовий захист безпеки і суспільного порядку, повага до договорів, самоконтроль за критеріями законності, рівності, справедливості й практичності, дотриман­ня принципу добрих звичаїв і поваги;

• підкреслюється, що діяльність юристів має проходити в межах і на основі упорядкованих процедур і методично коректної поведінки, а їх рі­шення — ґрунтуватися на вільній від суперечностей і логічно точній аргу­ментації.

В інших — акцентується увага на взаємозв´язку юридичної практичної діяльності і права, підкреслюється, що:

• в основі лежить право, створене цивілізацією для встановлення відпо­відних меж поведінки членів суспільства, держави;

• вона здійснюється як у формі правової врегульованості, так і поза пра­вовою регламентацією, причому правова форма діяльності пов´язана з роз­глядом і вирішенням по суті юридичної справи — правопорушення, спору про право, скарги і т. ін., а не врегульована правом юридична діяльність ба­зується на таких соціальних нормах, як норми моралі, звичаї, традиції, ка­нонічні, церковні норми, норми громадських організацій;

• вона забезпечує досягнення в суспільстві і державі правової й загаль­ної культури, що сприяє створенню цивілізованого правопорядку.

Основа методології пізнання юридичної практичної діяльності — діяль­ний підхід, який має статус загальнонаукового і використовується багатьма гуманітарними науками — філософією, соціологією, психологією та ін. Це дає підстави вивчати юридичну практичну діяльності як вид або форму соціальної діяльності взагалі, а серед характеристик виділяти ознаки, прита­манні усім видам соціальної діяльності, та ознаки, специфічні та унікальні для юридичної практичної діяльності. У вивченні особливостей юридичної практичної діяльності можна використовувати не тільки діяльний підхід, а й контент-аналіз правових документів національного та іноземного права, міжнародних вимог, їх порівняльно-правовий (порівняльно-логічний і по­рівняльно-історичний) аналіз, а також думки практикуючих юристів, які безпосередньо здійснюють цю діяльність, а не тільки правові наукові понят­тя, конструкції та формально-логічні правила виведення їх.

У загальнонауковому аспекті соціальну практичну діяльність розгляда­ють як форму свідомого та активного відношення людини, соціуму до навколишнього світу, що є домінантою та фактором розвитку суспільства, умовою його існування, складовою його культури, зміст якої становить доцільна зміна та перетворення суспільства в інтересах людей і яка охоплює мету, засоби, результат і власне самий процес діяльності. Всі ці характеристики тією чи іншою мірою притаманні й правовій практичній діяльності (правовій по­ведінці), становлять її загальносоціальні властивості. Проте правова прак­тична діяльність має властивості, які відрізняють її від інших видів соціаль­ної та правової духовної (наукової, освітянської) діяльності. Основною відмінністю від інших видів соціальної практичної діяльності є те, що право­ва практична діяльність так або інакше пов´язана з правом, загалом її сутні­стю є втілення норм права в соціальній взаємодії. Найчастіше правова діяльність може розглядатись як правова форма соціальної діяльності, тому що основні дії та зв´язки останньої, так би мовити її "каркас" чи структура, визначено в нормах права. Значні відмінності є в тих видах соціальної діяль­ності, в яких право виступає не тільки як форма (засіб), а і як об´єкт та ре­зультат діяльності. Зокрема, це стосується правотворчості та правозастосування, у процесі здійснення яких видаються нові нормативно-правові та інди­відуально-правові акти, що містять нормативні або індивідуальні правила поведінки інших суб´єктів, невиконання яких тягне за собою застосування заходів юридичної відповідальності.

Діяльність у правовій сфері суспільства існує і як методологічний, пояс­нювальний принцип, засіб, підхід, за допомогою яких вивчають правові яви­ща і результатом використання яких є поняття та теоретичні конструкції, зо­крема правової діяльності, правопорушення, правомірної поведінки, і як про­цес правового життя, реально здійснювані наукова юридична діяльність, на­вчальна діяльність у юридичних закладах, практична діяльність суддів, про­курорів, слідчих, адвокатів та інших юристів або правотворча, правозастосовна діяльність, реалізація суб´єктивних прав та юридичних обов´язків тощо.

Основні складові та характеристики правової практичної діяльності містять:

• зміст, який включає її суб´єктів, учасників, правових дій, засобів, зав­дань, цілей, мотивів, результатів тощо;

• внутрішня організація (форма, структура), яка розкривається через поняття правових процесів, режимів, процедур, стадій, процесуальних про­ваджень тощо;

• зовнішня форма, що виявляється і визначається у поняттях правотворчих та правозастосовних актів, судових рішень, подань прокурорів, угод, актів тлумачення чи інтерпретації нормативно-правових актів, промов адво­катів у судах, скарг, заяв і т. ін.;

• види правової діяльності, зокрема правотворчої, правозастосовної, правореалізуючої, контрольної, наглядової, установчої або слідчої, адвокатської, суддівської, прокурорської, арбітражної, нотаріальної або нормативної, конкретизаційної, інтерпретаційної, інтерпретаційної правової діяльності;

• зовнішні зв´язки з навколишнім середовищем, тобто її функції, соці­альна цінність, призначення, результативність, ефективність.

Проте не будь-яка правова практична діяльність є юридичною, так само як і не будь-яка юридична діяльність є практичною. Юридичну практичну діяльність необхідно відрізняти як від юридичної наукової та освітянської діяльності, так і від правової практичної діяльності, правової поведінки, правовідносин, реалізації суб´єктивних прав та обов´язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності тощо.

Унікальною та універсальною властивістю, притаманною лише юри­дичній діяльності, є її юридичність.

Юридичність як якісна особливість професійної діяльності юриста на сутнісному рівні відображає її природу, місце, роль і призначення в правовій сфері, відрізняє її від інших видів соціальної, професійної, правової діяль­ності та правової поведінки або правових форм соціальної діяльності.

Невизначеність характеристик юридичності зумовлює виникнення низ­ки практичних проблем і питань, зокрема, які посади повинні заміщатися тільки юристами, які види робіт є юридичними, що означає визнання роботи юридичної, які сподівання з цим пов´язані, які вимоги до неї ставляться і є основою для підготовки юристів, які професійні знання, уміння і навики треба формувати в процесі навчання юристів.

Юридичність доцільно розглядати як особливий прояв правової форми соціальної діяльності, в якій правова форма стає об´єктом діяльності, проте й сама ця діяльність має правову форму, іншими словами, юридичність — це властивість особливої соціальної діяльності:

• для якої право є основним об´єктом діяльності;

• суб´єкти якої володіють правовими знаннями, вміннями і навиками;

• у процесі якої вплив на об´єкт здійснюється переважно з використан­ням правових засобів;

• яка особливо суворо регламентується правовими нормами;

• здійснюється тільки для досягнення правової мети;

• результати якої мають правове значення.

Юридичність як властивість соціальної діяльності у викладеній вище інтерпретації притаманна тільки професійній діяльності юриста, а всі інші, хоч і близькі за характеристиками види соціальної або правової діяльності, володіють окремими проявами юридичності, а не всім комплексом її ознак, і тому не можуть бути віднесені до юридичної практичної діяльності. Як, на­приклад, не можна віднести до неї діяльність народних депутатів, більшість видів службової діяльності працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки, керівників і посадових осіб міністерств, відомств, установ та органі­зацій, для яких право, правові засоби, правові наслідки результатів діяль­ності — тільки засіб для досягнення інших цілей — політичних, економіч­них, управлінських тощо.

Отже, основні ознаки, властивості, характеристики, особливості юридич­ної практичної діяльності такі:

• вона може розглядатись як соціальна діяльність, як вид соціальної діяль­ності — правова діяльність, поряд з іншими формами нормативно регламен­тованої діяльності — моральною, релігійною, корпоративною, традиційною або звичаєвою, а також як один із видів правової діяльності чи правової форми соціальної діяльності — юридична діяльність, і, зрештою, — як вид юридич­ної діяльності — юридична практична діяльність. Тому необхідно виділяти її загальні риси та відрізняти від інших видів соціальної і правової діяльності, правової поведінки, правовідносин, реалізації суб´єктивних прав та обов´язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності тощо;

• як вид соціальної, правової та юридичної діяльності юридична прак­тична діяльність характеризується:

— загальними ознаками, притаманними усім видам відповідно соціаль­ної, правової та юридичної діяльності;

— особливими ознаками, які відображають своєрідність трансформуван­ня загальних ознак у властивості юридичної практичної діяльності;

— унікальними ознаками, притаманними лише юридичній практичній діяльності;

• як і будь-які інші види соціальної діяльності, юридична практична діяльність включає мотив, мету, планування дій, опрацювання поточної інформації, створення моделі діяльності, прийняття рішення, безпосередні діяння, перевірку результатів, коригування результатів та подальших діянь або окремі рухи, операції, діяння, діяльність у цілому;

• юридична практична діяльність здійснюється у прямій або опосеред­кованій взаємодії, спілкуванні з іншими суб´єктами права, здійснюється для і в законних інтересах інших суб´єктів права, спрямована на їх правову поведінку;

• особливість її визначається зв´язком з правом, врегульованістю ним, спрямованістю на правові явища, використанням правових засобів;

• унікальною властивістю, тобто притаманною лише юридичній діяль­ності, є її юридичність.

Професіоналізм — це одна з основних властивостей юридичної практич­ної діяльності, яка багато в чому визначає її зміст, види та структуру.

Ознака професіоналізму має відобразити специфіку юридичної практич­ної діяльності:

• відокремивши її від правової поведінки в цілому, що здійснюється в тих або інших ситуаціях всіма суб´єктами права;

• визначивши обсяг і зміст вимог власне до оплачуваної суспільством си­стематично здійснюваної діяльності та її суб´єктів.

Професіоналізм як властивість і вимога до юридичної практичної діяль­ності закріплюється у відповідних нормативно-правових актах, є метою юри­дичного навчання, основою для визначення вимог до суб´єктів, що її здійсню­ють, і т. ін.

Поняття професіоналізму пов´язують найчастіше з професією, під якою ро­зуміють працю, що потребує певної підготовки і є звичайно джерелом існуван­ня, або тривалий і відносно широкий вид трудової діяльності, що передбачає певну сукупність теоретичних знань, практичного досвіду і трудових навиків.

В юридичній літературі викладено різноманітні класифікації ознак професіоналізму діяльності. Наприклад, А. Рінкен відносить до проявів профе­сіоналізму:

• відповідність діяльності особливому рівню (якості) завдань, що вирішуються;

• особливу кваліфікацію, високу ділову компетенцію, що ґрунтується на науковій освіті осіб, що належать до професії;

• особливу професійну корпоративність, в основі якої лежить позаеко­номічна орієнтація на певні цінності;

• позапартійну, ділову професійну роботу.

А.Е. Жалинський вважає "ознаками професіоналізму як властивість діяльності юриста:

1) здійснення цієї діяльності за правилами, виробленими і закріпленими у встановленому порядку;

2) відповідність процесу і результатів діяльності певним вимогам, що можуть мати нормативно-правовий та професійно-етичний характер;

3) підконтрольність діяльності державним органам і (або) корпорації спеціалістів;

4) оплатність діяльності;

5) гарантії її здійснення у встановлених випадках, включаючи доступ до неї зацікавлених осіб.

Незалежність юридичної практичної діяльності виключає вплив на рішен­ня або поради юриста будь-який тиск зовнішніх факторів ("телефонного пра­ва", підкупу, залякування тощо), особистого інтересу юриста (бажання одер­жати необґрунтовану додаткову винагороду або інші особисті блага) чи ба­жання догодити іншим суб´єктам — клієнту, суду, органам влади тощо.

Незалежність юридичної практичної діяльності та гарантії її забезпечен­ня, як правило, визнаються та визначаються на законодавчому рівні. Зокре­ма, статтею 3 "Незалежність суддів" Закону України "Про статус суддів" ви­значено, що "судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалеж­ними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні", гарантії їх неза­лежності встановлюються Конституцією та законами України, а держава га­рантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів. Згідно із законом незалежність суддів забезпечується:

• встановленим законом порядком їх обрання, зупинення їх повноважень та звільнення з посади;

• передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя;

• таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення;

• забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення пра­восуддя;

• відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

• недоторканністю суддів та правом судді на відставку;

• особливим порядком фінансування судів, створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, мате­ріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу;

• системою органів судового самоврядування.

Аналогічно охороняються законом професійні права, честь і гідність адвоката:

• забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимаган­ня від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників ад­вокатських об´єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю;

• документи, пов´язані з виконанням адвокатом доручення, не підляга­ють оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди;

• забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв´яз­ку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокуро­ра України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, об­ласті, міста Києва;

• не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі;

• адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу;

• кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки вищи­ми посадовими особами прокуратури України;

• адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв´язку з наданням юри­дичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом.

Незалежність юридичної практичної діяльності забезпечується також:

• особистими професійними якостями юриста, зокрема їх чесністю, по­рядністю, справедливістю, щирістю, здатністю діяти вільно, чесно та відпо­відно до законних інтересів клієнта;

• справедливою організацією системи юстиції, яка виключає необґрунтоване обмеження незалежності юристів, втручання у ведення юридичних справ, тиску на них при здійсненні професійних функцій;

• професійними асоціаціями юристів, які повинні створювати і забезпе­чувати реалізацію професійних стандартів та деонтологічних норм профе­сійної поведінки, захищати своїх членів від порушення їх прав, взаємодіяти з інститутами суспільства і держави для реалізації цілей правосуддя;

• забороною чи обмеженням можливостей суміщення здійснення юри­дичної практичної діяльності з іншими видами соціальної діяльності, у тому числі державною або підприємницькою діяльністю, які можуть вплинути на їх незалежність;

• створенням умов для надання юристами вільної, справедливої та кон­фіденційної юридичної допомоги особам, які позбавлені свободи;

• забезпеченням конфіденційності відносин юриста з клієнтом, захистом звичайної та електронної систем юридичного діловодства від незаконного втручання та вилучення інформації;

• реальністю прав юриста здійснювати поїздки у межах країни та за кор­доном, пов´язані з веденням юридичної справи; вільного пошуку, одержан­ня та розповсюдження інформації, яка стосується ведення юридичної спра­ви; надавати в установленому порядку юридичні послуги будь-яким суб´єк­там права.

Незалежність юридичної практичної діяльності гарантується й іншими обмеженнями та заборонами. Так, інші суб´єкти не повинні:

• ототожнювати чи ідентифікувати юриста з його клієнтом, справою клієнта незалежно від популярності чи непопулярності цієї справи, позитив­ної чи негативної оцінки особи клієнта, його діянь (злочинів);

• притягувати юриста до юридичної відповідальності у зв´язку з надан­ням ним юридичних послуг клієнту на законних підставах та відповідно до закону;

• відмовляти юристу у визнанні його права вести юридичну справу, якщо він має необхідний допуск до юридичної практики.

Юрист особисто не повинен прагнути вплинути на суддю, інших офіційних осіб засобами, забороненими законом, а також брати участь у діях, наміром яких є зірвати ведення юридичної справи. Навпаки, він повинен утриму­ватися сам від подібної поведінки, чинити опір незаконним діям інших суб´єктів.

Компетентність — це властивість юридичної практичної діяльності, що є похідною від компетенції, під якою, як правило, розуміють визначену чи за­кріплену законом, іншим нормативним актом сукупність професійних функцій, завдань, повноважень посадової особи або іншого суб´єкта профе­сійної діяльності. Відповідно, компетентність — це володіння суб´єктом спе­ціальними теоретичними та практичними знаннями, вміннями й навичка­ми, що дають змогу повно, точно, ефективно реалізовувати компетенцію, якісно й кваліфіковано здійснювати професійну діяльність.

Компетентність юриста означає наявність правових та інших спеціальних знань, навичок та вмінь, професійного досвіду, які набуваються внаслідок про­фесійної підготовки та здійснення професійної діяльності. Компетентне веден­ня юридичної справи складається з розслідування й аналізу фактичної інфор­мації, правових елементів проблеми, застосування необхідних методів і проце­дур, адекватної підготовки, що відповідають стандартам професійної діяльності.

Некомпетентно розглянута юридична справа може поставити під загрозу інтереси клієнта, тому юрист не може займатися справою, якою, як він знає або повинен знати, не компетентний займатися. Вже в процесі ознайомлен­ня з юридичною справою юрист повинен визначити свою спроможність підго­туватися до цієї справи, вивчити її, надати необхідну та всебічну кваліфіко­вану допомогу клієнту або навпаки:

• відмовитися від її ведення та передати на розгляд більш компетентно­му юристу;

• запросити іншого юриста як партнера;

• звернутися до іншого юриста за консультацією.

Складність і спеціалізований характер юридичних справ визначають особ­ливі вимоги до підготовки й досвіду юриста. Для підтримування необхідного рівня знань і навичок юрист повинен постійно займатися навчанням і освітою.

Рівень компетентності юриста визначається відповідними суб´єктами при призначенні на посаду або виборах, при наданні ліцензій на право займатися юридичною практикою, а також періодично — при проведенні атестації юристів. Наприклад, право обіймати посади суддів та прокурорів чи займа­тися юридичною практикою мають особи, які мають вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю. Необхідною умо­вою для зайняття посади судді будь-якого суду є складання кваліфікаційно­го екзамену. Добір кандидатів у судді здійснюється за результатами складан­ня кваліфікаційного екзамену.

Кваліфікаційні екзамени на посаду судді приймаються кваліфікаційними комісіями суддів відповідних судів та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Кваліфікаційна комісія суддів проводить кваліфікаційний екзамен і, з урахуванням його результатів, дає висновок про рекомендацію на посаду судді.

Кваліфікаційна атестація суддів може бути черговою або достроковою. За результатами проведеної атестації кваліфікаційна комісія суддів приймає такі рішення: про присвоєння судді кваліфікаційного класу; присвоєння судді більш високого кваліфікаційного класу; залишення судді у раніше присвоє­ному кваліфікаційному класі.

Залежно від посади, стажу, досвіду роботи і рівня професійних знань для суддів встановлено шість кваліфікаційних класів: вищий, перший, другий, третій, четвертий та п´ятий. Суддям, які мають кваліфікаційні класи, вста­новлюють доплати до посадових окладів у розмірах, передбачених законо­давством України.

За невідповідність рівня професійних знань суддя може бути звільнений з посади. У разі виявлення невідповідного для здійснення правосуддя рівня професійних знань судді кваліфікаційна комісія суддів своїм рішенням відкладає атестацію і надає судді строк для підвищення професійної кваліфікації та набуття відповідних знань. Якщо після закінчення встановленого строку кваліфікаційна комісія знову зробить висновок про невідповідність рівня професійних знань судді займаній посаді, вона приймає рішення, яким повідомляє про це голову відповідного суду та Раду, що обрала суддю, для вирішення питання про звільнення судді з посади.

Подібно визначається та контролюється рівень компетенції й інших ка­тегорій юристів. Зокрема, адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічни­ка адвоката не менше ніж два роки, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Прися­гу адвоката України. Для визначення рівня професійних знань осіб, які ма­ють намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дис­циплінарну відповідальність адвокатів утворюють кваліфікаційно-дисци­плінарні комісії адвокатури у складі двох палат — атестаційної та дисциплі­нарної, які приймають рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про відмову у видачі свідоцтва, притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.

Те, що юрист є представником права взагалі, а не тільки прав та інтересів певного суб´єкта, а тим більше — представником влади, визначає як суттєву властивість юридичної практичної діяльності повагу та непорушення інте­ресів права, які конкретизуються в правах, свободах та законних інтересах інших суб´єктів права.

Повага та непорушення прав, свобод та законних інтересів інших суб´єктів права є одним із важливих стандартів діяльності правоохоронних органів, які застосовують заходи примусу, здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Це положення на законодавчому рівні закріплено в Законах України "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", зокрема:

• у статті 5 "Діяльність міліції та права громадян" зазначено, що "міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції... Міліція поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення, захищає права людини";

• у статті 5 "Діяльність Служби безпеки України і права людини" визна­чено, що "діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотри­мання прав і свобод людини. Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У ви­няткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмежені у порядку і межах, визначених Конституцією та законами України".

Вимога поваги та непорушення прав, свобод та законних інтересів інших суб´єктів права доповнюється і забезпечується інститутами пояснень на ви­могу громадян відповідними посадовими особами причин і підстав обмежен­ня їх прав чи свобод, оскарження до суду неправомірних дій посадових (служ­бових) осіб, притягнення винних осіб до юридичної відповідальності, віднов­лення порушених прав та свобод, відшкодування заподіяної моральної і ма­теріальної пікоди. Так, статтями 55 та 56 Конституції України визначається і гарантується право кожної особи:

• на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

• звернення з метою захисту своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

• звернення з метою захисту своїх прав і свобод після використання всіх національних засобів правового захисту до відповідних міжнародних судо­вих установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна;

• захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами;

• відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядуван­ня матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дія­ми чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пов´язаність тим або іншим чином з конфліктами є властивістю, прита­манною юридичній практичній діяльності. Конфлікт — це зіткнення проти­лежних сторін, думок, інтересів, суб´єктів тощо або зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи суб´єктів взаємодій. В ос­нові будь-якого конфлікту лежить ситуація, яка включає:

• протилежні позиції сторін з будь-якого приводу;

• або протилежні цілі чи засоби їх досягнення за певних умов;

• або незбіг інтересів, бажань, потреб тощо.

Конфлікти виникають у процесі здійснення юридичної практичної діяль­ності, тому що юристи представляють, захищають, забезпечують права однієї сторони щодо прав чи обов´язків іншої, а правопорушення, спір щодо права є конфліктами за своєю сутністю. Тому юридичну практичну діяльність мож­на розглядати як засіб попередження та вирішення конфліктів. Конфлікти можуть виникати й у взаємовідносинах між юристом та суб´єктом, інтереси, якого він представляє тощо. Неприпустиме зіткнення інтересів може мати місце з причини суттєвих розходжень у свідченнях сторін, несумісності по­зицій щодо протилежної сторони або того факту, що є сутнісно різні мож­ливості вирішити претензії чи погашення зобов´язання. До конфліктів, які найчастіше виникають в юридичній практичній діяльності, доцільно відне­сти такі:

• конфлікти протилежності законних інтересів юриста та протиправних інтересів особи, яку він захищає;

• конфлікти протилежності інтересів осіб, інтереси яких одночасно пред­ставляє юрист, або інтересів осіб, яких він представляє, та інтересів осіб, яких він раніше представляв;

• конфлікти протилежності власних інтересів юриста та особи, яку він представляє, тощо.

З метою попередження конфліктів юрист не може:

• брати на себе ведення юридичних справ, якщо на його професійні рішення в інтересах клієнта вплинуть або можуть вплинути його фінансові, ділові, майнові або особисті інтереси;

• діяти як захисник протилежної сторони проти особи, яку він представ­ляє з якоїсь іншої справи;

• представляти клієнта, якщо це представництво буде прямо порушува­ти інтереси іншого клієнта або може бути суттєво обмежене зобов´язаннями юриста перед іншим клієнтом чи третьою особою;

• використовувати інформацію щодо клієнта на його шкоду, за винят­ком випадків, коли це дозволяється або вимагається законом та професійни­ми нормами;

• надавати фінансову допомогу клієнту в зв´язку зі справою, що розглядається судом або має бути розглянута судом, чи приймати винагороду за представництво клієнта від будь-кого, крім клієнта і т. ін.

Вся юридична практична діяльність здійснюється на підставах її інфор­мативної насиченості, із застосуванням принципу гласності захисту прав, свобод та законних інтересів суб´єктів права, представництва їх інтересів, надання юридичних послуг з консультування суб´єктів права щодо умов, процедур реалізації ними суб´єктивних прав та юридичних обов´язків, відпо­відних вимог нормативно-правових актів тощо. Так, здійснення професійної діяльності юристами пов´язане зі збиранням відомостей про факти, які мож­на використати як докази в цивільних, господарських, кримінальних спра­вах і справах про адміністративні правопорушення тощо. При цьому юрист збирає, аналізує та розповсюджує інформацію, що стосується юридичних справ, які він веде, зокрема:

• запитує й отримує документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об´єднань, громадян;

• ознайомлюється на підприємствах, в установах і організаціях з усіма необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за ви­нятком тих, таємниця яких охороняється законом;

• отримує письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціаль­них знань;

• застосовує науково-технічні інформаційні засоби відповідно до чинно­го законодавства;

• доповідає клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповід­но до закону одержує від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

• бере участь у розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіаль­них органів і дає пояснення щодо суті клопотань і скарг тощо.

Головними принципами, якими повинен керуватися юрист при представ­ництві інтересів суб´єкта права та діях від його імені, є максимальна швид­кість інформації, яка надається юристом, її обмеження лише інтересами суб´єкта права, дотримання всіх його вимог щодо того, як його представляти.

Суб´єкт права повинен мати достатню інформацію для того, щоб розсуд­ливо прийняти рішення щодо реалізації суб´єктивних прав та обов´язків, тому юрист, який представляє його інтереси, повинен надавати клієнтові фактич­ну інформацію щодо ведення юридичної справи, а також інформувати клієнта про контакти з протилежною стороною і робити інші доцільні кроки, що доз­волять клієнту прийняти правомірне рішення, тощо.

Обсяг інформації, який повинен надаватися юристом, залежить від склад­ності юридичної справи та його можливостей правильно зрозуміти та оціни­ти її. Наприклад:

• у переговорах, коли є час пояснити стан справи, юрист повинен пере­глянути разом із клієнтом усі важливі її положення;

• у судовому процесі юрист повинен пояснити загальну стратегію та пер­спективи досягнення сприятливого вирішення справи, застерегти клієнта щодо тактики, яка може завдати шкоди або вплинути на інших осіб;

• як правило, інформація, що надається юристом, розрахована на клієнта як дієздатну та деліктоздатну особу, але ця інформація може бути обмежена у випадках, коли клієнт — неповнолітня особа або особа, яка не є дієздатною;

• недоцільно інформувати про стан справ кожного з членів організації або групи осіб, у таких випадках інформація надається відповідним посадо­вим особам цих організацій;

• іноді обставини можуть вимагати від юриста діяти від імені клієнта без попередньої консультації з ним.

Юрист не може приховувати інформацію від клієнта, виходячи з власних інтересів або вигод, робити неправдиві або такі, що вводять в оману, повідом­лення щодо себе або щодо послуг, які цей юрист надає. До останніх належать такі повідомлення:

• які містять суттєве викривлення факту чи закону або замовчують не­обхідний факт;

• створюють невиправдане очікування щодо результатів, яких юрист може досягти, чи проголошують, що юрист може досягти результатів засоба­ми, що порушують правила професійної поведінки або закон;

• необґрунтовано порівнюють послуги, які надає юрист, з послугами, що надаються іншими юристами, тощо.

Щоб допомогти суб´єктам права своєчасно отримувати правничі послуги, юрист може рекламувати свої послуги не тільки завдяки своїй репутації, а й у встановленому порядку через засоби масової інформації, такі як телефонні довідники, довідники зі сфери права, газети та інші періодичні видання, об´я­ви на вулицях, радіо чи телебачення або за допомогою письмових чи записаних на плівку інформаційних повідомлень. Виправданим вважається поши­рення інформації:

• стосовно прізвища та імені юриста, його адреси та номера телефону;

• типу послуг, які юрист буде надавати;

• підстав, на яких визначається гонорар юриста, включаючи ціни за кон­кретні послуги, питань порядку сплати та кредиту;

• знання юристом іноземних мов;

• прізвищ осіб, які рекомендують цього юриста, і прізвищ клієнтів, яких юрист регулярно представляє, за їхньої згоди тощо.

Здійснення будь-якого виду юридичної практичної діяльності неможли­ве без необхідного інформаційного забезпечення. Наприклад, інформаційне забезпечення здійснення судових експертиз забезпечується:

• наданням спеціалізованим установам та відомчим службам, що прово­дять судові експертизи за їх запитом, натурних зразків або каталогів про­дукції установ, організацій та підприємств, технічної документації та іншої інформації, необхідної для створення й оновлення методичної та норматив­ної бази судової експертизи;

• отриманням суб´єктами, які проводять експертизи, від судів, органів дізнання і попереднього слідства знарядь злочину та інших речових доказів, щодо яких закінчено провадження у справах, для використання в експертній і науковій діяльності тощо.

Юридична практична діяльність безпосередньо пов´язана з організацією збирання, обробки, збереження, обліку та упорядкування інформації. Найбільш рельєфно ця властивість юридичної діяльності виявляється в діяль­ності юридичної служби, яка:

• організує облік і зберігання текстів законодавчих та інших норматив­них актів або підтримує їх у контрольному стані;

• з використанням сучасних технічних засобів проводить інформацій­но-довідкову роботу із законодавства, оперативно доводить до адресатів інфор­мацію про зміни в нормативних актах і нові акти, рекомендації органів юс­тиції, роз´яснення Вищого арбітражного суду України та Пленуму Верхов­ного Суду України;

• готує керівництву довідкові матеріали з законодавства, надає консуль­тації з правових питань;

• аналізує наслідки розгляду претензій, позовів і судових справ, прак­тику укладання та виконання договорів (контрактів); вносить керівникам пропозиції щодо удосконалення правового забезпечення діяльності;

• організує і проводить роботу, пов´язану з підвищенням рівня право­вих знань працівників, інформує про законодавство, роз´яснює наявну прак­тику його застосування;

• одержує у встановленому порядку від посадових осіб міністерства, підприємства, їх структурних підрозділів документи, довідки, розрахунки, інші матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань.

Юристи та їх клієнти повинні:

• "поважати інформаційні права інших суб´єктів;

• використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою);

• забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин, перед­бачених статтею 5 цього Закону;

• забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, перед­бачених законом або угодою;

• зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і нада­вати іншим громадянам, юридичним особам або державним органам у перед­баченому законом порядку;

• компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про інформацію".

Право на інформацію охороняється законом, на підставах статей 45 "Охо­рона права на інформацію" та 46 "Неприпустимість зловживання правом на інформацію" Закону України "Про інформацію":

• держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації;

• ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одер­жання інформації, за винятком випадків, передбачених законом;

• суб´єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких по­рушень його права;

• забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформацій­них банків, документів із архівних, бібліотечних, музейних фондів та зни­щення їх з ідеологічних чи політичних міркувань;

• інформація не може бути використана для закликів до повалення кон­ституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаган­ди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, ре­лігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини;

• не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю, стосуються лікарської таєм­ниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усинов­лення (удочеріння), листування, телефонних розмов і телеграфних повідом­лень, крім випадків, передбачених законом.

Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дис­циплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відпові­дальність згідно із законодавством України, зокрема за вчинення таких по­рушень:

• необґрунтована відмова від надання відповідної інформації;

• надання інформації, що не відповідає дійсності;

• несвоєчасне надання інформації;

• навмисне приховування інформації;

• примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи без­підставна відмова від поширення певної інформації;

• поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;

• використання і поширення інформації стосовно особистого життя гро­мадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації вна­слідок виконання своїх службових обов´язків;

• розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється зако­ном, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;

• порушення порядку зберігання інформації;

• навмисне знищення інформації;

• необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відо­мостей з обмеженим доступом.

У разі вчинення державними органами, органами місцевого і регіональ­ного самоврядування та їх посадовими особами, а також політичними пар­тіями, іншими об´єднаннями громадян, засобами масової інформації, держав­ними організаціями, які є юридичними особами, та окремими громадянами протиправних діянь, передбачених цим Законом, ці дії підлягають оскаржен­ню до органів вищого рівня або до суду. У випадку незадоволення скарги, поданої до органу вищого рівня, зацікавлений громадянин або юридична особа мають право оскаржити протиправні дії посадових осіб до суду¹ чи, коли пра­вопорушення завдають громадянам, підприємствам, установам, організаці­ям та державним органам матеріальної або моральної шкоди, особи, винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду. Розмір відшкодування визначається судом.

Гласність і конфіденційність юридичної практичної діяльності нерозрив­но пов´язані, є протилежними й одночасно єдиними формами забезпечення прав суб´єктів. Гласність — це відкритість, "прозорість", об´єктивність, пов­нота інформації щодо юридичної практичної діяльності. Громадськість, ко­жен член суспільства мають право знати, що загрожує їх безпеці, правам та свободам, які заходи, спрямовані на їх забезпечення, вживаються.

Одним із основних принципів здійснення правосуддя в Україні, поряд із такими принципами, як законність, незалежність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, свобода в на­данні своїх доказів суду тощо, є гласність та відкритість розгляду юридич­них справ, за винятком лише випадків, коли це суперечить інтересам охоро­ни державної та комерційної таємниці або коли є обґрунтовані заперечення однієї зі сторін.

Гласність суддівської діяльності забезпечується й правом вищих судів України мати друковані органи.

Стаття 4 "Принципи та організаційні форми діяльності адвокатури" ви­значає, що адвокати та адвокатські об´єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Гласність їх створен­ня та діяльності забезпечується реєстрацією адвокатських об´єднань у Міністерстві юстиції України, одержанням адвокатами свідоцтв на право за­йматися адвокатською діяльністю, а також обов´язком письмово повідомля­ти місцеві органи влади про свою реєстрацію чи одержання свідоцтв.

Гласною є діяльність міліції, органів прокуратури, Служби безпеки України та інших правоохоронних органів України, які повинні інформува­ти органи влади і управління, трудові колективи, громадські організації, на­селення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та законності, заходи щодо їх зміцнення. Для цього за погоджен­ням з ними засоби масової інформації акредитують своїх журналістів при їх органах, а в правоохоронних органах створюють прес-служб.

Збереження професійної таємниці є характерною властивістю юридичної практичної діяльності, зокрема у випадках охорони конфіденційної інфор­мації щодо суб´єктів, інтереси яких представляє чи захищає юрист, або отримання, поширення такої інформації. Конфіденційна інформація клієнта має бути захищена від розголошення. Конфіденційність інформації про осо­бу закріплена на конституційному рівні (див. ст. 32 Конституції України) і є одним із природних прав людини, непорушення та забезпечення якого є обо­в´язком будь-яких інших суб´єктів (громадян, посадових осіб, органів дер­жави та ін.).

Виконання юристом обов´язку забезпечувати непорушність права суб´єкта на конфіденційність особистої інформації:

• сприяє повному виявленню фактів, суттєвих для реалізації та захисту їх інтересів, тому що дотримання юристом конфіденційності інформації сто­совно клієнта, якого він представляє, спонукає клієнта бути повністю відвер­тим з юристом, обговорювати з ним навіть делікатні справи або справи, що можуть зашкодити репутації клієнта;

• стимулює суб´єктів права звертатись якомога раніше до юристів за юридичною допомогою чи щодо правового вирішення юридичних справ, щоб визначити свої права, з´ясувати, що вважається законним і правильним згідно з чинними законами.

Принцип конфіденційності є визначальним у відносинах "юрист—клієнт" і застосовується, наприклад, у судових та інших процесах, на які юрист може бути викликаний як свідок або у зв´язку з якими повинен якось інакше дава­ти свідчення щодо клієнта.

Юрист не може розкривати конфіденційну інформацію, що стосується представництва клієнта, якщо тільки клієнт не погоджується на це після консультації з юристом, за винятком випадків розголошень, дозволених для здійснення представництва клієнта або з метою перешкодити клієнтові скої­ти злочинні дії, які, на думку юриста, можуть призвести до тяжкого злочи­ну, чи які є необхідними для захисту юриста від необґрунтованих звинува­чень у протиправних діях, пов´язаних з представництвом інтересів клієнта або протиправними діями останнього.

Закон захищає обов´язок юриста зберігати конфіденційність відносин "юрист—клієнт", тому він може бути примушений розголосити конфі­денційність інформації лише у випадках, визначених законом, і лише в інте­ресах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Вимогу конфіденційності застосовують не тільки щодо інформації, кон­фіденційно повідомленої юристу клієнтом, а й щодо всієї інформації, що сто­сується представництва юристом інтересів клієнта, незалежно від джерела її надходження. Передбачається, що юристу надано повноваження розголошу­вати конфіденційну інформацію, що стосується клієнта, коли це доцільно з метою представництва інтересів клієнта, однак лише в межах вказівок клієнта чи за особливих обставин.

Розголошення конфіденційної інформації, що суперечить інтересам клієнта, на власний розсуд юриста можливе у випадках, наприклад, коли юрист дізнається, що клієнт має намір скоїти дії, які за характером є зло­чинними, можуть призвести до смерті або тяжкого тілесного ушкодження іншої людини, щоб запобігти таким наслідкам. При цьому юристу важливо дізнатися, коли насправді буде здійснюватися цей злочинний намір, оскіль­ки клієнт може змінювати своє рішення, та розголосити конфіденційну інфор­мацію лише в межах, необхідних для попередження злочину. Розголошення конфіденційної інформації можливе у разі, коли судовий позов або дисциплі­нарне звинувачення містять необґрунтоване твердження щодо співучасті юриста у протиправних діях клієнта або будь-якої іншої неналежної поведін­ки юриста, пов´язаної з представництвом клієнта. Тоді юрист може реагува­ти у такий спосіб, який вважає доцільним, щоб обґрунтувати захист самого себе, не чекаючи на початок судового процесу або розгляд звинувачення у такій співучасті. Захист юристом самого себе можливий шляхом подання заперечень щодо позову безпосередньо третій стороні, яка зробила таку зая­ву. Якщо це можливо і не заважає юристу організовувати свій захист, він повинен повідомити клієнта про заяву, зроблену третьою стороною, і зверну­тися до клієнта з проханням розкрити конфіденційну інформацію щодо себе.

У будь-якому випадку інформація повинна розголошуватися не більше, ніж це необхідно для доказу невинності юриста, і так, щоб обмежити коло осіб, які мають доступ до неї, судом або іншими особами, котрим необхідно її знати.

Обов´язок юриста зберігати конфіденційність інформації щодо клієнта за­лишається чинним і після того, як відносини "юрист — клієнт" припинилися.

Таким чином, юрист усі свої дії повинен здійснювати так, щоб уникнути непотрібного розголошення конфіденційної інформації щодо представництва клієнта, обмежити коло осіб, яким потрібно знати цю інформацію, і отрима­ти захисні гарантії або вжити інших заходів, щоб звести до мінімуму ризик неправомірного розголошення конфіденційної інформації.

У Законі України "Про оперативно-розшукову діяльність" визначається, що "під час здійснення оперативно-розшукової діяльності не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Окремі обмеження цих прав та свобод мають винятковий і тимчасовий характер і можуть застосову­ватись лише з санкції прокурора щодо особи, в діях якої є ознаки злочину, та у випадках, передбачених законодавством України, з метою захисту прав і • свобод інших осіб, безпеки суспільства".

Згідно зі статтею 7 "Гарантії незалежності прокуратури у здійсненні пов­новажень" Закону України "Про прокуратуру": "Ніхто не має права без доз­волу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і попереднього слідства до їх закінчення".

Відповідно до статті 5 "Діяльність міліції та права громадян" Закону України "Про міліцію": "Міліція не розголошує відомостей, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов´язків не вимагає іншого".

На підставі Закону України "Про статус суддів" судді зобов´язані "не роз­голошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комер­ційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання".

Збереження конфіденційної інформації є одним із найбільш важливих обов´язків адвоката, що визначається у Присязі адвоката², в якій він прися­гає дотримуватись законодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики, з високою громадянською відпо­відальністю виконувати покладені на нього обов´язки, бути завжди справед­ливим і принциповим, чесним і уважним до людей, суворо зберігати адво­катську таємницю, всюди і завжди берегти чистоту звання адвоката, бути вірним Присязі.

Крім того, Законом України "Про адвокатуру" визначено, що "адвокату­ра України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, не­залежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності". При цьому адво­кат має право при здійсненні професійної діяльності "збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зо­крема":

• запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, уста­нов, організацій, об´єднань, а від громадян — за їх згодою;

• ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необ­хідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;

• отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спе­ціальних знань;

• застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законо­давства;

• доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відпо­відно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці кло­потання і скарги;

• бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях ко­легіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;

• виконувати інші дії, передбачені законодавством.

При здійсненні цих прав адвокат зобов´язаний "неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом за­соби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення", а також ". ..зберігати адвокатську таємницю. Предме­том адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична осо­ба зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз´яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обо­в´язків.

Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату у зв´язку з виконан­ням ним своїх професійних обов´язків, можуть бути розголошені тільки з доз­волу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей по­переднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об´єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб".

Збереження адвокатської таємниці гарантується Законом. Наприклад, статтею 10 "Гарантії адвокатської діяльності" названого Закону визначається, що "професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забо­роняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адво­ката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об´єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю".

Відповідно до статті 23 "Інформація про особу" Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р.: "Інформація про особу — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу... Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї. Інформація про особу охороняється Законом".

Конфіденційна інформація за своїм правовим режимом відповідно до статті 30 цього Закону належить до інформації з обмеженим доступом. За змістом, конфіденційна інформація — це відомості, які знаходяться у володінні, кори­стуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширю­ються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Причому, за ви­нятком окремих випадків, визначених законом, громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківсько­го, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комер­ційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, само­стійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до кате­горії конфіденціальної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Юристи не тільки забезпечують конфіденційність інформації щодо своїх клієнтів, а й сприяють реалізації права останніх на доступ до неї, належне виконання державними органами та іншими суб´єктами обов´язку щодо її надання. Так, відповідно до статті 31 "Доступ громадян до інформації про них" зазначеного Закону, громадяни мають право:

• знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою ме­тою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються;

• на доступ до інформації про них, заперечувати її правильність, повно­ту, доречність тощо;

• на оскарження до суду у випадках відмови в доступі до такої інфор­мації, або приховування її, або незаконних збирання, використання, збері­гання чи поширення.

Це право громадян забезпечується такими обов´язками державних органів та організацій, органів місцевого і регіонального самоврядування, інфор­маційні системи яких містять інформацію про громадян:

• надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона сто­сується, крім випадків, передбачених Законом, а також вживати заходів щодо
запобігання несанкціонованому доступу до неї;

• надавати доступ стороннім особам до відомостей про іншу особу та збе­рігати інформацію про громадян тільки відповідно до чинного законодавства;

• організації, які збирають інформацію, повинні до початку роботи з інформацією про громадян здійснити у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку державну реєстрацію відповідних баз даних;

• обмежувати обсяг інформації про громадян, яка одержується закон­ним шляхом, та використовувати її лише для законно встановленої мети;

• у разі порушень вимог закону щодо використання інформації про гро­мадян гарантувати їх захист від завданої шкоди.

Конфіденційність інформації щодо суб´єкта забезпечується особливим режи­мом доступу до неї, зокрема стаття 28 "Режим доступу до інформації" цього за­кону визначає, що "режим доступу до інформації — це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інфор­мації"¹, який забезпечується державою. Законом також встановлено обмежен-ня в ознайомленні з конфіденційною інформацією, зокрема стаття 37 "Документи та інформація, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитами" цьо­го Закону², визначає, що "не підлягають обов´язковому наданню для ознайом­лення за інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі:

• конфіденціальну інформацію;

• інформацію про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, пору­шити право людини на справедливий та об´єктивний судовий розгляд її спра­ви, створити загрозу життю або здоров´ю будь-якої особи;

• інформацію, що стосується особистого життя громадян тощо".

Основне завдання юриста — професійне та правомірне ведення юридич­ної справи, але в деяких випадках неможливо нормативно визначити вимоги до юриста або суб´єкта, інтереси якого він захищає, крім того, юрист володіє конфіденційною інформацією, оцінка та використання якої залежать особи­сто від нього тощо. Ці та інші особливості юридичної практичної діяльності зумовлюють й особливе ставлення до таких якостей юриста, як чесність, по­рядність та щирість у веденні юридичної справи. Тому юрист не повинен:

• фальсифікувати докази, радити чи сприяти свідкові неправдиво свідчи­ти або створювати сприятливі для цього умови;

• навмисно перешкоджати протилежній стороні мати законний доступ до доказів або змінювати, знищувати чи приховувати документ або інший матеріал, що має потенційне значення як доказ, а також не повинен радити або сприяти іншій особі робити будь-що подібне;

• свідомо не виконувати зобов´язань, що накладаються юридичними процедурами, за винятком відкритої відмови, яка ґрунтується на відсутності його чинних зобов´язань;

• звертатися з явно необґрунтованими запитами щодо подання відомо­стей і документів або намагатися не виконати законного запиту протилежної сторони щодо надання їй відомостей та документів;

• у ході ведення юридичної справи посилатися на будь-який факт, який він не вважає важливим або який не буде підкріплено відповідними доказа­ми, обстоювати особисте знання фактів зі спірного питання (за винятком ви­падків, коли він виступає як свідок);

• проголошувати особисту думку щодо обґрунтованості справи, на­дійності свідка, винності сторони у цивільному процесі, винності чи невин­ності обвинуваченого у кримінальній справі;

• вимагати від особи, яка не є клієнтом, утримуватися від добровільного надання інформації іншій стороні, якщо тільки ця особа не є родичем або іншим представником клієнта.

Коли юрист веде юридичну справу, він повинен діяти з доцільною сумлін­ністю, дбайливістю і швидкістю. Зокрема, юрист:

• повинен вести юридичну справу, не зважаючи на протидію, перепони або незручності для себе, і може застосовувати будь-які законні дії, необхідні для обстоювання справи або дій клієнта, але які не порушують норм права та професійної етики;

• повинен виконувати взяті на себе зобов´язання, дотримуватися інте­ресів клієнта і виявляти старанність у своїх діях від його імені;

• має право на власний професійний розсуд визначати засоби, за допо­могою яких слід вести справу;

• повинен регулювати навантаження в роботі так, щоб кожна справа ви­рішувалася своєчасно та належним чином.

Читайте також:

1. N Придумати продовження до твору тощо.
2. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
3. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
4. Адміністративно-правові норми поділяють на види за різними критеріями.
5. Американський долар 1973 р. — 0,736736 г золота тощо.
6. Аналіз основних систем трудового і професійного навчання: предметної, предметно-операційної, операційної, операційно-предметної, системи ЦІП, операційно-комплексної тощо.
7. Безпека— це збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.
8. Блага поділяють на економічні та неекономічні.
9. В залежності від підстав укладеннядоговори поділяються на вільні та обов'язкові.
10. В залежності від того, хто може вимагати виконання договору,останні поділяються на договори, що укладаються на користь їх учасників, та договори на користь третьої особи.
11. Вегетаріанські супи поділяються на
12. Вибухові речовини поділяють на ініціюючі (первинні), бризантні (вторинні) та піротехнічні.

Переглядів: 1133