• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Цивільний кодекс України. Книга четверта.

Державний департамент інтелектуальної власності, його завдання та функції.

План

Лекція 2.

Тема 3. Система охорони інтелектуальної власності в Україні

Тема 4. Міжнародна система охорони інтелектуальної власності(2 год.)

1. Державний департамент інтелектуальної власності, його завдання та функції.
2. Поняття та види інститутів правової охорони інтелектуальної власності.
3. Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ): структура, членство, союзи та договори.
4. Участь України в роботі ВОІВ.
5. Співробітництво в рамках міжнародних організацій з питань інтелектуальної власності.

Передусім слід підкреслити, що будь-яке регламентування творчої діяльності, якою є саме інтелектуальна діяльність, об'єктивно не припустиме. Творчий процес людини поки що регулювати тим чи іншим чином неможливо. Тому може йтися лише про управління у сфері суспільних відносин, що складаються в процесі створення, використання, поширення та захисту результатів інтелектуальної діяльності.

Основні засади державного управління інтелектуальною діяльністю визначаються Конституцією України. Держава забезпечує вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23). Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція України надає кожному, хто проживає в її межах, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також кожному держава гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, а також захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може їх використовувати або поширювати без згоди особи, яка має право на зазначені результати, за винятками, встановленими законом.
Держава всіляко сприяє розвиткові науки та будь-якій іншій інтелектуальній діяльності. За Конституцією України, відповідно до п. 6 ст. 85, Верховна Рада України затверджує програми науково-технічного розвитку в державі. Що стосується інших видів інтелектуальної діяльності (наукова, літературна, художня, виконавська тощо), то відповідне регламентування ці питання дістали у Конституції України також. Кабінет Міністрів України відповідно до п. 4 ст. 116 Конституції України розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.

Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в цій галузі суспільної діяльності. Він утворює державні органи управління інтелектуальною діяльністю. До них передусім належать майже всі державні органи управління народним господарством — міністерства, відомства, державні комітети, що здійснюють управління інтелектуальною діяльністю відповідно до компетенції, визначеної Конституцією України.

Управління інтелектуальною діяльністю певною мірою здійснюють також громадські організації — творчі спілки, фонди тощо. У межах своєї компетенції вони видають відповідні акти у сфері інтелектуальної діяльності. Проте вирішальною формою управління інтелектуальною діяльністю все ж є державне управління.

У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Президент України визначає найбільш оптимальну структуру державного управління, у тому числі й інтелектуальною діяльністю. Указом Президента України від 13 березня 1999 р. № 250 «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України» було утворено Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності (Держкомнауки) на базі Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного відомства України та Державного агентства України з авторських і суміжних прав, що ліквідувалися. Указом Президента України від 13 серпня 1999 р. № 987 було затверджено Положення про Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності.

Протягом 1999 р. Держкомнауки не зміг організаційно забезпечити функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності. Зокрема, ним так і не було створено організаційної структури, здатної належним чином виконувати всі функції чинного патентного законодавства.
Президент України 15 грудня 1999 р. підписав Указ № 1573 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади», де п. 4 від 13 березня 1999 р. № 250 визнано таким, що втратив чинність.
Відповідно до четвертого абзацу пункту 1 а) цього Указу постановлено утворити Міністерство освіти і науки України — на базі Міністерства освіти України та Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності, що ліквідуються. Надалі указами Президента України від 9 лютого 2000 р. № 190—195 керівництво Держкомнауки звільнене у зв'язку з ліквідацією цього органу.

Відповідно до другого абзацу пункту 3 г) Указу Президента України, Кабінет Міністрів України зобов'язаний забезпечити належне виконання функцій центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються. Відповідно до зазначеного Указу Кабінет Міністрів України своєю постановою від 4 квітня 2000 р. № 601 утворив у складі Міністерства освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління.

Кабінет Міністрів України постановою від 20 червня 2000 р. № 997 затвердив Положення про Державний департамент інтелектуальної власності. Дане положення втратило чинність 28 березня 2011 року. Правонаступником Державного департаменту інтелектуальної власності стала Державна служба інтелектуальної власності.

Державна служба інтелектуальної власності України (далі -
Державна служба) є центральним органом виконавчої влади,
діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів
України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України .

Державна служба входить до системи органів виконавчої влади і
забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної
власності.

Основними завданнями Державної служби є:

1. реалізація державної політики у сфері інтелектуальної
власності;

2. внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування
державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Державна служба відповідно до покладених на неї завдань:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань,

що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо

вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України,

Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств

та в установленому порядку подає їх Міністру;

2) організовує в установленому порядку експертизу об'єктів

права інтелектуальної власності, видає патенти/свідоцтва на

об'єкти права інтелектуальної власності;

3) здійснює державну реєстрацію та ведення обліку об'єктів

права інтелектуальної власності, проводить реєстрацію договорів

про передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що

охороняються на території України, ліцензійних договорів;

4) визначає уповноважені заклади експертизи та доручає їм

проведення експертизи заявок;

5) веде державні реєстри об'єктів права інтелектуальної

власності;

6) організовує проведення перевірок суб'єктів господарювання

на предмет дотримання законодавства у сфері інтелектуальної

власності;

7) аналізує стан дотримання суб'єктами господарювання всіх

форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної

власності;

8) здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової

охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з

питань охорони прав на об'єкти права інтелектуальної власності у

міжнародних організаціях відповідно до законодавства;

9) організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері

правової охорони інтелектуальної власності;

10) організовує роботу з підготовки та перепідготовки

спеціалістів з питань інтелектуальної власності;

11) видає офіційні бюлетені з питань інтелектуальної

власності;

12) здійснює атестацію представників у справах

інтелектуальної власності (патентних повірених);

13) вивчає, узагальнює та аналізує досвід зарубіжних країн, а

також практику застосування законодавства України у сфері

інтелектуальної власності, розробляє та вносить пропозиції щодо

вдосконалення та гармонізації норм законодавства України з нормами

міжнародних договорів, учасницею яких є або має намір бути

Україна;

14) забезпечує облік організацій колективного управління,

визначає уповноважені організації колективного управління,

здійснює аналіз їх діяльності, знімає з обліку організації

колективного управління, виключає з реєстрів організації

колективного управління та уповноважені організації колективного

управління, анулює відповідні свідоцтва;

15) запроваджує заходи щодо розвитку системи збору та

розподілу винагороди за використання об'єктів права

інтелектуальної власності та/або суміжних прав;

16) запроваджує заходи, пов'язані із забезпеченням

відтворювачів, імпортерів та експортерів примірників, що містять

об'єкти права інтелектуальної власності і суміжних прав,

контрольними марками та веденням Єдиного реєстру одержувачів

контрольних марок;

17) ліцензує виробництво дисків для лазерних систем

зчитування, матриць;

18) забезпечує присвоєння та визнання спеціальних

ідентифікаційних кодів, нанесених на диски та/або матриці, що

експортуються, або матриці, що імпортуються;

19) видає документи для здійснення митного контролю та

митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон

України;

20) погоджує видачу державного посвідчення на право

розповсюдження і демонстрування аудіовізуальної продукції щодо

дотримання авторського права і суміжних прав;

21) запроваджує заходи з легалізації комп'ютерних програм та

правомірного їх використання;

22) веде реєстр виробників та розповсюджувачів програмного

забезпечення;

23) здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням

суб'єктами господарювання всіх форм власності вимог законодавства

у сфері інтелектуальної власності;

24) здійснює управління об'єктами державної власності;

25) здійснює інші повноваження, визначені законами України та

покладені на Державну службу Президентом України.
2. Поняття та види інститутів правової охорони інтелектуальної власності.

Дослідження історичного генезису правової охорони інтелектуальної власності дозволяє умовно поділити історичний шлях законодавства про інтелектуальну власність на етапи:

1-й етап – зародження (період АнтичностіIII ст. до н.е. - ІІ ст.)

2-й етап – становлення (період Середньовіччя V-XVII ст.)

3-й етап – розвиток (період Нового часуXVII-XIX ст.)

4-й етап – удосконалення і приведення увідповідність з соціально-економічним та політичним розвитком (з ХІХ - дотепер).

Світовий досвід переконує, що ефективний механізм охорони прав інтелектуальної власності: є важливим елементом економічної політики, спрямованої на стимулювання та розвиток наукових досліджень, упровадження інновацій та прискорення науково-технічного прогресу; сприяє залученню інвестицій до інноваційних проектів, зростанню зайнятості, підвищенню економічного добробуту населення тієї чи іншої країни; стимулює розвиток міжнародної торгівлі, відіграє важливу роль у підвищенні конкурентоспроможності національних економік у глобальному ринковому середовищі; перетворюється на глобальну проблему, пов'язану з економічною безпекою окремих держав, що вимагає стратегічних підходів до її вирішення на наднаціональному рівні.

У доповіді Міжнародної фінансової корпорації (МФК) "За­хист інтелектуальної власності, прямі капіталовкладення та трансфер технологій" (1995) наголошується на тому, що стан захисту інтелектуальної власності в тій чи іншій країні суттєво впливає на обсяг та структуру іноземних інвестицій. Напри­клад, у законодавстві США ступінь захисту прав інтелектуаль­ної власності в певній державі трактується як важливий кри­терій надання їй економічних пільг у рамках Генеральної системи преференцій. З цією метою проводиться щорічний аналіз законодавства зарубіжних країн щодо регламентації та практики застосування механізму захисту прав інтелекту­альної власності. Проти країн, що мають неефективну систе­му такого захисту, застосовуються штрафні санкції.

Необхідність охорони та захисту прав інтелектуальної власності зумовлена такими потребами: забезпечення інтересів творців шляхом надання їм обмежених у часі прав щодо контролю над використанням власних творів; стимулювання творчої інтелектуальної праці, заохочення творчої активності та впровадження її результатів у інтересах соціально-економічного прогресу суспільства; активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, впровадження досягнень науково-технічного прогресу та нововведень у всі сфери суспільного життя; створення цивілізованого ринкового середовища, надійного захисту суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності; захисту економічної безпеки держав за умов глобалізації світогосподарського розвитку, створення сприятливих умов для трансферу нових технологій; поширення інформації, уникнення втрат внаслідок дублювання зусиль, спрямованих на пошук шляхів вирішення нагальних науково-технологічних і соціально-економічних проблем; захисту інтересів суспільства щодо вільного доступу до світової інтелектуальної скарбниці.

І. Кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу

II. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження від­повідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України то­варів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інте­лектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визна­чається відповідно до закону з урахуванням вини особи та ін­ших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст су­дового рішення щодо такого порушення.

Читайте також:

1. А/. Верховна Рада України.
2. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
3. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
4. Б/. Президент України.
5. Банківська система України. Правовий статус Національного Банку України
6. Боротьба українських козаків проти турецько-татарської агресії. П.Сагайдачний - видатний військовий та політичний діяч України.
7. Бюджетна система України.
8. Бюджетне повноваження Державного казначейства України.
9. Бюджетне право і бюджетна система України.
10. Верхо­вною Радою України.
11. Виборча реформа 1905 року в Австрії, її значення для України.
12. Виборча система України.

Переглядів: 698