• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Класифікація конфліктів

Одна з вузлових проблем психології конфлікту - проблема виділення критеріїв для класифікації та типології конфліктів.

Класифікація - це науковий метод, який полягає у роз'єднанні всієї множини об'єктів та наступному їхньому об'єднанні у групи на основі якоїсь ознаки.

Ознака, наявність, відсутність чи міра вираженості якої є критерієм віднесення об'єкта до тієї чи іншої групи, називається основою для класифікації.

Якщо як основу для класифікації вибирати суттєві ознаки конфліктів, то вона називатиметься природною. Природні класифікації мають пізнавальне значення. Прикладом природної класифікації може бути групування конфліктів залежно від виду суперечностей, які лежать у їхній основі, особливостей суб'єктів конфлікту, характеру та масштабів збитків, завданих у результаті конфлікту, та інші.

Якщо з дослідницькою метою просто потрібно систематизувати конфлікти, то за основу обирають ознаки, які є для цього зручними. Вони можуть бути несуттєвими для самих конфліктів. У такому разі класифікація називається штучною.

Основними видами класифікації є:

- систематика;

- типологія;

- таксономія.

Класифікацію, в основу якої покладено суттєву ознаку конфлікту, називають типологією. Унаслідок типології виділяють низку типів конфліктів. Сам тип є одиницею розчленування множини конфліктів за обраною основою класифікації.

Систематика полягає у приведенні в систему уявлень про деяку сукупність конфліктів. При цьому основою для класифікації слугує менш суттєва ознака конфлікту, ніж тип. Проте повну систематику конфліктів у конфліктології найближчим часом навряд чи буде створено, хоча це в принципі можливо. Однак вона матиме не такі суворі межі між класами конфліктів, як біологічна систематика.

Таксономія - це "теорія класифікації та систематизації діяльності, яка зазвичай має ієрархічну будову". Сьогодні таксономічних класифікацій конфліктів поки що немає, хоча в принципі вони можливі.

Найпоширенішою у конфліктології є класифікація у формі типології.

Основні труднощі класифікації конфліктів пов'язані з тим, що вони є складними і недостатньо вивченими.

Конфліктологія наразі перебуває на етапі виділення в самостійну науку. У таких умовах одним із першорядних завдань класифікації є уточнення меж тієї множини конфліктів, які є об'єктами науки та виділення найзагальніших структурних одиниць в об'єктному полі конфліктології.

А.Я. Анцупов та А.І. Шипілов розробили базисну типологію конфліктів. Усі конфлікти вони розділили на дві великі групи - ті, які відбуваються за участю людини, та зооконфлікти. Конфлікти, які відбуваються за участю людини, своєю чергою, поділяють на дві групи:

1) соціальні:

- міжособистісні - між особистістю та групою;

- між малими соціальними групами - між середніми соціальними групами;

- між великими соціальними групами - міждержавні (між окремими державами - між коаліціями держав);

2) внутрішньоособистісні:

- між "хочу" та "хочу" - між "можу" та "не можу";

- між "хочу" та "не можу" - між "потрібно" та "потрібно";

- між "хочу" та "потрібно" - між "потрібно" та "не можу". Зооконфлікти вони поділяють на інтропсихічні та зоосоціаль-

ні (між двома тваринами, між твариною та групою, між групами тварин).

Важливою особливістю конфліктів є характер потреби людини, за задоволення якої вона бореться. З огляду на це наводимо на рисунку запропоновану А. Маслоу ієрархію потреб.

Якщо якась із потреб не задовольняється, людина може йти на конфлікт. Якщо градацію потреб дещо узагальнити і подати їх у вигляді матеріальних, соціальних та духовних, то можна виділити такі типи конфліктів:

1) ресурсний конфлікт: об'єктом задоволення потреб є ресурси, задовольняються матеріальні .потреби;

2) статусно-рольовий конфлікт: об'єктом задоволення потреб виступає статус у групі, роль у міжособистісних стосунках, задовольняються соціальні потреби;

3) конфлікт через ідеї, норми та принципи: об'єктом задоволення потреб є ідеї, норми, принципи, задовольняються духовні потреби.

Залежно від типу суперечності конфлікти можуть бути:

1)ті, що виникли внаслідок антагоністичної суперечності;

2) ті, що виникли внаслідок неантагоністичної суперечності.

Важливою характеристикою конфліктів є гострота протидії його учасників. У зарубіжній конфліктології цю характеристику називають інтенсивністю конфлікту.

Залежно від інтенсивності конфлікти можуть бути:

1) низької інтенсивності (відбувається у формі суперечки);

2) середньої інтенсивності;

3) високої інтенсивності (завершується фізичним знищенням однієї із сторін).

Залежно від сфер життєдіяльності людини, у якій відбуваються конфлікти, їх поділяють на:

1) сімейні;

2) побутові;

3) виробничі;

4) трудові;

5) політичні та ін.

Суттєвою кількісною характеристикою конфліктів, яка часто призводить до виникнення якісних відмінностей, є їхня тривалість.

За часом перебігу конфлікти бувають:

1) гострі - хронічні;

2) швидкоплинні;

3) мляві.

Залежно від співвідношення позитивних та негативних елементів у конфліктах їх поділяють на:

1) конструктивні - одночасно мають позитивні та негативні наслідки;

2) деструктивні.

Залежно від міри розробленості нормативних способів розв'язання конфліктів виділяємо:

1) конфлікти, для вирішення яких не розроблено жодних нормативних механізмів (наприклад, суперечка пасажирів у транспорті);

2) інституціоналізовані, механізми вирішення яких жорстко регламентовані (наприклад, дуель).

Звісно, що між цими двома крайніми полюсами існує багато видів конфліктів, нормативне регулювання яких здійснюється частково.

Окрім загальних класифікацій конфліктів, існує велика кількість часткових типологій. Вони охоплюють лише частину об'єктного поля конфліктології, пов'язану з одним із видів або типів конфліктів.

Різноманітність конфліктів багато в чому визначається закладеними в них причиново-мотиваційними зв'язками. Враховуючи цей факт, Н.В. Гришина у результаті вивчення виробничих конфліктів виділила конфлікти, які виникають як реакція на:

1) перешкоди до досягнення первинних, тобто основних шлей трудової діяльності;

2) перешкоди до досягнення вторинних цілей трудової діяльності, які мають особистий характер;

3) поведінку, яка не відповідає загальноприйнятим нормам відносин, і поведінку людей у спільній трудовій діяльності, яка не відповідає їхнім очікуванням;

4) особисті конфлікти, які виникають через особисті особливості членів трудового колективу.

За мірою гостроти суперечностей, які виникають (залежно від емоційного стану), конфлікти визначають як:

1) беземоційні;

2) помірні;

3) з високою напругою, які можуть виражатися у невдоволеності, незгоді, протидії, розбраті, ворожості.

За проблсмно-діяльнісною ознакою конфлікти бувають:

1) управлінські;

2) педагогічні;

3) виробничі;

4) економічні;

5) політичні;

6) творчі та ін.

За мірою втягнутості людей у конфлікт їх поділяють на:

1) діадичні (парні);

2) порціональні (з невеликою кількістю учасників: міжособистісні, міжгрупові);

3) міжкорпоративні;

4) міждержавні;

5) міжпартійні і т.ін.

За службово-комунікативною спрямованістю взаємодій конфлікти поділяють на:

1) "вертикальні" - між різними ієрархічними рівнями;

2) "горизонтальні" - між рівними за службовим становищем співробітниками.

З функціонального погляду конфлікти можуть бути:

1) конструктивні;

2) деструктивні, до яких належать:

- закономірні, яких не можна уникнути;

- необхідні;

- вимушені;

3) функціонально невиправдані.

Конструктивним конфліктам притаманні неузгодженості, які зачіпають принципові сторони, проблеми життєдіяльності колективу та його членів. їхнє розв'язання виводить колектив на новий, вищий та ефективніший рівень функціонування. Тобто вони попереджають "застій" і "омертвіння" індивідуальної чи групової життєдіяльності. Такі конфлікти об'єктивують джерело неузгодженості і тим самим дають змогу його знищити. Деструктивним конфліктам притаманна тенденція до розширення та ескалації.

Конструктивні конфлікти виражаються у принципових суперечках, дискусіях. Деструктивні виявляються у інтригах, чварах, сварках.

Із погляду мотиву конфлікти поділяють на:

1) особисті;

2) групові;

3) програмні (близькі, віддалені);

4) відкриті - приховані.

У динамічному аспекті конфлікти бувають:

1) стихійні;

2) заплановані:

- спровоковані;

- ініціативні.

Залежно від етапу перебігу конфлікти перебувають:

1) на етапі існування та розвитку:

- короткочасні;

- тривалі;

- затяжні;

2) на етапі усунення:

- керовані;

- слабо керовані;

- некеровані;

3) на етапі згасання:

- ті, які спонтанно припиняються;

- ті, які припиняються під дією засобів, знайдених сторонами конфлікту;

- ті, які вирішуються лише при втручанні зовнішніх сил. У тактичному плані конфлікти бувають:

1) виправдані;

2) невиправдані.

Залежно від характеру виникнення Н.Ф. Вишнякова визначає конфлікти як:

1) об'єктивно-цілеспрямовані;

2) об'єктивно-нецілеспрямовані;

3) суб'єктивно-цілеспрямовані;

4) суб'сктивно-нецілеспрямовані.

З урахуванням мотивації конфліктів та суб'єктивних сприймань ситуації Г.І. Козирєв виділяє конфлікти:

1) несправжні;

2) потенційні;

3) справжні:

- конструктивні;

- випадкові;

- зміщені;

- неправильно приписані.

Залежно від психічного стану сторін і відповідно до цього стану поведінки людей у конфліктних ситуаціях конфлікти бувають:

1) раціональні;

2) емоційні.

Н.І. Пов'якель та Г.В. Ложкін виділяють також додатково інші класифікації:

1) за часом перебігу (див. вище);

2) за змістом: змістовні (або проблемні) - "комунальні";

3) за мірою інтенсивності:

- основні - неосновні,

- реалістичні - нереалістичні і т.д.

Додатково до зазначених типів у межах кожної класифікації види конфліктів конкретизуються.

Окрім того, у деяких класифікаціях розрізняють конфлікти відразу за кількома основами:

1. Ідеологічні: можуть виникати на рівні макросередовища та кількісно малих об'єднань, можуть бути глибокими, гострими та важко вирішуваними, стосуватися політики держави або партії, бути пов'язані з міжнаціональними, сімейними відносинами, побутом чи офіційними обставинами.

2. Економічні.

3. Соціально-побутові: пов'язані із суперечностями груп або окремих людей із питань житла, користування побутовими послугами, розподілу обов'язків, встановлення черговості у наданні соціально-побутових послуг і т.ін.

4. Сімейно-побутові: основані на дисгармонії сімейних стосунків, неблагополуччі психологічної атмосфери в сім'ї.

5. Соціально-психологічні у їхній основі лежать порушення в галузі взаємин (боротьба за лідерство, вплив, престиж, увагу, підтримку оточення).

6. Емоційні: причини їхнього виникнення лежать зазвичай у сфері стану здоров'я.

7. Психолого-педагогічні.

8. Конфлікти належності: виникають через подвійну належність індивідів, наприклад, коли вони утворюють групу всередині іншої, більшої групи або коли індивід входить одночасно до двох конкурентних груп, які прагнуть однієї мети.

Проте для нас найбільший інтерес становлять ті види конфліктів, які основані на психологічних засадах.

У психології проблематику соціальних конфліктів відносять до сфери інтересів соціології. Але Л.А. Петровська вказує на те, що в кожному соціальному конфлікті наявні вторинні соціально-психологічні аспекти. Тому включеність психологічних аспектів у будь-яку соціальну проблему передбачає обов'язково звернення для її розуміння до психологічних факторів та закономірностей взаємодії людей, які виявляються соціальною психологією.

Окремі галузі психології поділили між собою цілісний простір психічного життя людини. "Поділили" вони також між собою і людські конфлікти.

Психологічні конфлікти внутрішнього світу людини, інтра-суб'єктні конфлікти, як і інші внутрішньоособистісні явища, традиційно належать до загальнопсихологічної проблематики, до психології особистості. Інтерсуб'єктивні, інтерперсональні конфлікти - міжособистісні та міжгрупові - є предметом вивчення соціальної психології.

Такий поділ на окремі види є загальноприйнятим у психологічній науці. Але він є досить умовним і не означає, що між ними є жорсткі межі.

4.3. Міжособистісні конфлікти

Міжособистісні конфлікти - це ситуації суперечностей, розбіжностей, зіткнень між людьми.

Міжособистісні конфлікти також можна визначити як ситуацію протистояння учасників, яка сприймається та переживається ними (або щонайменше одним із них) як значуща психологічна проблема, що вимагає свого вирішення і викликає активність сторін, спрямовану на подолання суперечності та вирішення ситуації в інтересах обох чи однієї із сторін.

З міжособистісними конфліктами ми стикаємося постійно, але називаємо у побуті їх по-різному. Це може бути і побутова суперечка, і з'ясування стосунків між подружжям, і трудовий конфлікт.

Якщо звернутися до загальної теорії конфліктів, та всі міжособистісні конфлікти мають спільні риси:

1) наявність, як мінімум, двох сторін;

2) наявність зони незгоди між сторонами, яку не завжди можна легко розпізнати і межі якої є рухливими (можуть звужуватися та розширюватися);

3) мотиви кожної із сторін визначають процес, який називають формуванням цілі;

4) дії, які конфліктні сторони спрямовують одна проти одної (створення прямих чи опосередкованих перешкод, завдання шкоди майну чи репутації іншого, погрози, насильство, приниження);

5) однакові стадії розвитку конфлікту:

- перед конфлікти а;

- інцидент;

- ескалація;

- кульмінація;

- завершення конфлікту;

- постконфліктна ситуація;

6) приблизно однакові способи вирішення конфліктів.

Проте міжособистісні конфлікти мають і свої специфічні відмінності. У кожному міжособистісному конфлікті можна виділити дві тісно пов'язані між собою сторони:

1) змістова: наявність предмета суперечки, справи або питання, яке викликало незгоду;

2) психологічна: пов'язана з особистісними особливостями учасників конфлікту, з їхніми емоційними реакціями на причини конфліктів, на дії іншої сторони, на хід конфлікту, один на одного.

Важливим є те, що у міжособистісному конфлікті психологічна сторона часто затуляє собою змістову.

Міжособистісні конфлікти можуть виявлятися у різних формах. Основними формами їхнього вияву є:

1) суперечка: найпоширеніша форма, при цьому характеризується найменшою напруженістю;

2) чвари: тривала смуга ворожості, яка супроводжується невпинними суперечностями;

3) сварка - тривала дріб'язкова суперечка з взаємними образами. Якщо критерієм розмежування різних форм міжособистісного

конфліктів взяти міру активності та гостроти суперництва учасників, то можна виділити такі форми міжособистісних конфліктів:

1) суперництво - міжособистісна взаємодія, яка спрямована на випередження партнера у досягненні якоїсь мети, прагнення переважити, перемогти когось;

2) ізоляція - прагнення відділити суперника, ізолювати його, відокремити від навколишнього середовища, від спілкування з іншими.

За ступенем наростання напруженості у конфліктних взаєминах можна виділити ще одну групу форм міжособистісних конфліктів:

1) ворожість - стосунки, пройняті недоброзичливістю, неприязню, взаємною ненавистю;

2) сутичка - зазвичай нетривала ворожа взаємодія;

3) зіткнення - ще напруженіша форма конфлікту, яка виявляється як зустріч ворожих людей чи груп у бійці, бою і т.ін.

Інша група міжособистісних конфліктів включає в себе такі види:

1) принципове зіткнення сторін, у якому реалізація цілей та інтересів одного опонента може бути досягнута лише за рахунок пригнічення інтересів іншого;

2) конфлікт, який зачіпає лише форму стосунків між людьми, але при цьому не гнобить їхніх духовних, моральних та матеріальних потреб та інтересів;

3) уявні суперечності, спровоковані або неправдивою (викривленою) інформацією, або неправильною інтерпретацією подій та фактів.

Міжособистісні конфлікти можна успішно вирішувати за певних умов. Такими умовами є:

1) адекватна оцінка міри, якою людина хоче задовольнити власні інтереси (діючи активно чи пасивно) та інтереси іншої сторони (діючи спільно чи індивідуально);

2) адекватне усвідомлення доцільності обраного способу поведінки відповідно до конкретної ситуації;

3) урахування сили опонента та влади, якою він володіє;

4) правильне визначення джерела конфлікту (прихованих нужд, бажань, інтересів учасників взаємодії*);

5) врахування характеру взаємин з іншою стороною;

6) врахування власних особистісних властивостей.

Читайте також:

1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
2. V. Класифікація і внесення поправок
3. V. Класифікація рахунків
4. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
6. Аналітичні процедури внутрішнього аудиту та їх класифікація.
7. Банківська платіжна картка як засіб розрахунків. Класифікація платіжних карток
8. Банківський кредит та його класифікація.
9. Банківські ресурси, їх види та класифікація
10. Будівельна класифікація ґрунтів
11. Будівельні домкрати, їх призначення, класифікація та конструкція.
12. Будівельні лебідки, їх призначення, класифікація та конструкція.

Переглядів: 4936