• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Підвідомчість виконавчих проваджень відділам примусового виконання рішень

Стаття 21. Підвідомчість виконавчих проваджень відділам примусового виконання рішень

1. На відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими:

1) боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, вищі чи центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна проку­ратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військові прокуратури регіонів та військова прокуратура Військово - Морських Сил України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи;

2) сума зобов’язання становить десять та більше мільйонів гривень або еквівале­нтну суму в іноземній валюті.

2. На відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служ­би Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Респу­бліці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі по­кладається виконання рішень, за якими:

1) боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої вла­ди, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них про­куратури, військові прокуратури гарнізонів, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи;

2) сума зобов’язання становить від трьох до десяти мільйонів гривень або екві­валентну суму в іноземній валюті.

Інші виконавчі провадження, що перебувають на виконанні в органах держав­ної виконавчої служби, можуть передаватися до відділів примусового виконання рі­шень в установленому Міністерством юстиції України порядку На відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (Державної виконавчої служби України) покладається ви­конання рішень, що передбачають здійснення виконавчих дій, де:

1) боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, вищі чи центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, проку­ратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військові прокура­тури регіонів та військова прокуратура Військово-Морських Сил України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Се­вастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адмініст­рації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи;

2) сума зобов’язання становить десять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

На відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Го­ловного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається вико­нання рішень, за якими:

1) боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, міс­цеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх струк­турні підрозділи, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, війсь­кові прокуратури гарнізонів, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи;

2) сума зобов’язання становить від трьох до десяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

В установленому Міністерством юстиції України порядку на виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (Державної виконавчої служби України) або відділу примусового вико­нання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Мі­ністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києва та Севастополі можуть передаватися інші виконавчі провадження, що знаходяться на виконанні в органах державної виконавчої служби. Про прийняття до виконання виконавчого провадження або передачу виконавчого провадження з одного ор­гану державної виконавчої служби до іншого виноситься вмотивована постанова, з якою ознайомлюються сторони виконавчого провадження.

6. Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання

Стаття 22. Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання

1. Виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання в такі строки:

1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміні­стративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, — протягом трьох місяців;

2)інші виконавчі документи — протягом року, якщо інше не передбачено законом.

2.Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для:

1) виконання судових рішень — з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, — з на­ступного дня після його постановлення;

2) виконання рішень комісій по трудових спорах — з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення;

3) інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.

3. Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліме­нтів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здо­ров’я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред’явлені для виконання про­тягом усього періоду, на який присуджені платежі.

4. Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для кожного платежу окремо.

Виконавчі документи, що видаються судами ті іншими органами, можуть бути пред’явлені до виконання в межах певних строків, визначених цією статтею.

Виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання в такі строки:

посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністратив­ні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, — протягом трьох місяців;

інші виконавчі документи — протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Ці строки встановлюються:

1) виконання судових рішень — з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рі­шення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, — з наступного дня після його постановлення;

2) виконання рішень комісій по трудових спорах — з дня видачі посвідчення на при­мусове виконання рішення.

Щодо інших виконавчих документів строк пред’явлення їх до виконання встановлю­ється з наступного дня після їх видачі, якщо інше не встановлено законом.

Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред’явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для кож­ного платежу окремо.

Стаття 23. Переривання строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання

1. Строки пред’явлення виконавчого документа до виконання перериваються:

1) пред’явленням виконавчого документа до виконання;

2) частковим виконанням рішення боржником;

3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

2. Після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового стро­ку не зараховується.

3. Уразі повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред’явлення виконавчого до­кумента до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв’язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, — з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Строки пред’явлення виконавчого документа до виконання перериваються і почина­ють спливати заново у таких випадках:

пред’явлення виконавчого документа до виконання;

часткового виконання рішення боржником з підтверджувальними документами про часткове виконання рішення;

надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконан­ня рішення.

Після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг стро­ку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з неможливістю його повного або часткового виконання строк пред’явлення виконавчого документа до вико­нання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу, а в разі повернення виконавчого документа у зв’язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших вико­навчих дій стосовно боржника, — з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Переривання строків давності пред’явлення виконавчого документа до виконання слід розглядати в певній послідовності настання юридичних обставин, яка складається з трьох елементів:

— початок переривання строку давності;

— строку переривання давності;

— закінчення строку переривання.

Саме ці юридичні обставини мають бути підтверджені державному виконавцю для то­го, щоб переривання строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання стало юридичним фактом у виконавчому провадженні. Більше того, виходячи з того, що у виконавчому провадженні приймаються лише письмові докази і не можуть допитуватись свідки, стягувач має забезпечувати письмові докази всіх зазначених юридичних фактів, а саме — факту початку і закінчення строку переривання.

Тому стягувачу доцільно не тільки вчасно пред’являти виконавчий документ до вико­нання, але треба робити це, по можливості, в найкоротші терміни від дня прийняття від­повідного рішення, оскільки переривання строку давності не означає його відновлення пі­сля перериву. Тобто в коментованій статті йдеться про те, що відновлюється перебіг строку, тобто строк продовжує рахуватися з моменту ухвалення рішення, а перерив строку лише відраховується від загального строку, що минув з дня ухвалення рішення. Зокрема, про це свідчить положення Закону: час, що минув до переривання строку, до нового стро­ку не зараховується. Хоча в цій нормі йдеться про новий строк, але буквальний аналіз цієї норми свідчить про загальне заперечення (відсутність) нового строку.

Щодо забезпечення доказів звернення до державного виконавця для відкриття вико­навчого провадження, то стягувачу доцільно звертатись з письмовою заявою та відповід­ним чином її реєструвати. Забезпечити доведення факту звернення можна й іншим шля­хом, наприклад, надісланням заяви поштою із зворотним повідомленням про вручення або власноручним підписом державного виконавця про те, що він отримав заяву, а це доцільно робити на копії заяви.

Коли звернення стягувача до державного виконавця відбулось, всі майбутні усклад­нення у виконавчому провадженні не будуть рахуватися, оскільки вони входитимуть до строку перериву. Наприклад, зупинення виконавчого провадження тощо.

Друга юридична обставина, зазначена в Законі як умова переривання строку давності пред’явлення виконавчого документа до виконання, — це часткове виконання рішення борж­ником. Ця обставина може використовуватись як стягувачем для обґрунтування перериву строку давності, так і боржником для доведення факту добровільного виконання рішення, що може спричинювати відкладення строку примусового стягнення. Але в останньому випадку двозначне трактування цієї ситуації може бути спростоване стягувачем посиланням на ст. 529 ЦК: кредитор вправі не приймати виконання зобов’язання частинами, якщо інше не передба­чено законом, актом планування, договором або не випливає із суті зобов’язання.

Тому для виконання зобов’язань частинами повинні існувати передумови, які можуть випливати з рішення суду або договору, укладеного між стягувачем та боржником. В останньому випадку такий договір доцільно укладати до звернення до державної виконав­чої служби, а також він має бути письмово оформленим та доцільно його посвідчувати в нотаріальному порядку.

Лише при наявності доказів відповідної домовленості сторін про часткове виконання зобов’язань із зазначенням строків добровільного виконання боржником своїх обов’язків частково відповідний договір може стати доказом застосування ст. 23 Закону для перери­вання строку давності.

розтлумаченою до декількох можливих правових ситуацій. По-перше, коли судом буде надана відстрочка чи розстрочка виконання в самому рішенні, то строк пред’явлення виконавчого документа до виконання має рахуватись з того моменту, коли настане дата ви­конання рішення і у стягувача виникне право вимоги. По-друге, коли відстрочка або роз­строчка буде надана під час виконання рішення, то слід враховувати строк від набрання рі­шенням законної сили до фактичного пред’явлення виконавчого документа до виконання і складати його зі строком, що минув після сплину часу відстрочки. Строк перерви в даному випадку залежатиме від фактичного перебування заяви у державній виконавчій службі та строку, наданого судом, які у сукупності і складатимуть строк переривання.

Стаття 24. Поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання

1. Державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого до­кумента, строк пред’явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову.

2. Стягувач, який пропустив строк пред’явлення виконавчого документа до вико­нання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред’явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом.

3. Для інших виконавчих документів пропущений строк поновленню не підлягає.

Державний виконавець повинен відмовити стягувачеві у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред’явлення до примусового виконання якого минув, про що виносить відповідну постанову.

Водночас стягувач, який пропустив строк пред’явлення виконавчого документа до ви­конання, має право звернутись із заявою про поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву у 10-денний строк, якщо інше не встановлено законом, про що постановляє відпові­дну ухвалу.

Пропущений строк пред’явлення виконавчого документа до виконання може бути по­новлений лише стосовно виконавчих документів, що видаються судами. По інших вико­навчих документах пропущені строки поновленню не підлягають.

Щодо підстав, які можна вважати поважними для поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, то до них, на нашу думку, доцільно віднести такі:

— розгляд справи про визнання стягувача недієздатним;

— проходження стягувачем строкової військової служби у Збройних Силах України, передбачених законом інших військових формуваннях;

— оспорювання боржником виконавчого документа у судовому порядку, якщо таке

допускається законом;

— порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника;

оскарження в апеляційному (у разі поновлення строку на апеляційне оскарження) чи касаційному порядку рішення суду

7. Прийняття виконавчого документа до виконання

Стаття 25. Прийняття виконавчого документа до виконання

1. Державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий доку­мент і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення та­кого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред’явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

2. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого прова­дження.

3. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостій­но виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі ви­конання рішення про примусове виселення боржника — у строк до п п’ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі неподання боржником документального підтвердження вико­нання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням ви­конавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний викона­вець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

4. Виконавчий документ, виданий на підставі рішення, яким надано відстрочку виконання, приймається державним виконавцем до виконання після закінчення строку відстрочки в межах строку, встановленого для його пред’явлення У разі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог або якщо рішення підлягає негайному виконанню строк, встановлений частиною другою цієї статті, не надається.

5. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пі­зніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

6. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам статті 18 Закону та пред’явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Виконавчі документи, що не відповідають вимогам згаданої статті Закону, а також ті, що повернулися з підприємств, установ, організацій та ін., де провадилися стягнення з за­робітку чи інших доходів боржника, як виконані направляються органом державної вико­навчої служби до суду чи органу (посадовій особі), що видав даний виконавчий документ. У разі помилкового надходження виконавчих документів (не за територіальністю або під­відомчістю) державний виконавець виносить постанову про відмову у відкритті виконав­чого провадження.

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого до­кумента виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові держа­вний виконавець вказує боржнику на строк для самостійного виконання рішення, який не може перевищувати 7 днів, а рішень про примусове виселення — 15 днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією і проведенням виконавчих дій. При цьому вказується дата виконання.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу та боржнику.

За заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно та кошти боржника. Одночасно з винесенням такої постанови державний ви­конавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному Законом.

Якщо в постанові зазначено потребу опису майна, то копія такої постанови вручається боржнику при проведенні опису майна.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду в 10-денний строк.

встановлено невідповідність виконавчого документа вимогам статті 18 цього Закону, дер­жавний виконавець відкладає проведення виконавчих дій та негайно повідомляє стягувачу про необхідність звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, про приведення виконавчого документа у відповідність до вимог чинного законодавства. У разі усунення обставин, що стали підставою для відкладення проведення виконавчих дій, державний виконавець продовжує виконання рішення у по­рядку, установленому Законом. Якщо зазначені обставини до закінчення строку відкла­дення проведення виконавчих дій стягувачем не усунено, державний виконавець зверта­ється з поданням до начальника органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, для прийняття рішення відповідно до вимог Закону. У разі виявлення невідповідності виконавчого документа вимогам статті 18 Закону в процесі здійснення перевірки виконавчого провадження в порядку, установленому ст. 86 цього Закону, вчиняються аналогічні дії.

Стаття 26. Відмова у відкритті виконавчого провадження

1. Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:

1) пропуску встановленого строку пред’явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало за­конної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4) пред’явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;

5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким по­становлено рішення;

6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;

7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконав­чих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;

8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

2. Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець ви­носить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайно Уразі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6 час­тини першої цієї статті державний виконавець роз’яснює заявникові право на звер­нення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність з вимогами статті 18 цього Закону.

3. Постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого прова­дження може бути оскаржена заявником у десятиденний строк з дня її надходження у порядку, встановленому цим Законом.

Коментована стаття встановлює підстави для відмови у відкритті виконавчого прова­дження. Ці підстави можуть бути пов’язані із пропуском строку, протягом якого виконав­чий документ міг бути пред’явлений до виконання, невідповідності змісту виконавчого документа вимогам, встановленим в законі (ст. 18 Закону), порушення правил територіальності під час пред'явлення виконавчого документа до виконання тощо.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконан­ню, — не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом.

У разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі невідповідності вико­навчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону державний викона­вець роз’яснює заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність з вимогами статті 18 цього Закону.

Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до відпові­дного суду в 10-денний строк з моменту її одержання.

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконав­чої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 р. № 14, перевіряючи додержання строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання, суд має виходити як із положень ст. 21 Закону № 606-ХІУ, так і з інших актів законодав­ства, якими врегульовано це питання.

Якщо строк пред’явлення виконавчого документа до виконання пропущено, і у заяв­ника відсутня ухвала суду (господарського суду) про поновлення пропущеного строку, державний виконавець зобов’язаний відмовити у відкритті виконавчого провадження.

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження і в разі непо­дання виконавчого документа, наприклад, при поданні стягувачем лише заяви про приму­сове виконання або поданні замість виконавчого документа підстави для його виконання, тобто документа, на підставі якого має видаватися виконавчий документ (наприклад, рі­шення суду). Якщо виконавчий документ було втрачено стягувачем, державний викона­вець роз’яснює йому право на звернення до суду, адміністративного суду або господарсь­кого суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ, з метою отримання його дубліката.

За загальним правилом, виконавчий документ може бути видано судом, адміністрати­вним судом (господарським судом) лише після перебігу строку, встановленого для його апеляційного оскарження. На практиці видача виконавчого документа раніше, ніж судове рішення набрало законної сили, може привести до виникнення закономірних сумнівів, чиї дії оскаржувати — працівників архіву суду, що видали виконавчий документ, чи дії держа­вного виконавця, який відкрив виконавче провадження на підставі виконавчого докумен­та, виданого з порушенням чинного законодавства, що фактично не може вважатися за­конним. ЦПК України пропонує в таких випадках звернутися до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Це положення є новим, що раніше не застосовувалося на практиці, проте воно спрямоване на недопущення порушень законодавства щодо стягувача, а якщо порушення вже відбулося, то на забезпечення від­новлення порушених прав стягувача. Зокрема, у ст. 369 ЦПК зазначено, що у разі якщо виконавчий лист було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повніс­тю чи частково у зв’язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає ви­конанню повністю або частково.

У даному випадку також можливий варіант поновлення судом, адміністративним або господарським судом пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, ухвала про що буде видана судом, адміністративним або господарським судом вже після видачі потен­ційному стягувачеві виконавчого документа і пред’явлення його до примусового виконання до державної виконавчої служби. Судове рішення при цьому набуватиме законної сили не­гайно після ухвалення його апеляційним судом, тобто на момент звернення стягувача до відділу державної виконавчої служби воно є таким, що не вступило в законну силу.

виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ та прийнят­тя цієї апеляційної скарги до розгляду. Підтвердженням прийняття апеляційної скарги до розгляду буде відповідна ухвала апеляційного суду, постановлена в порядку ст. 297 ЦПК України.

Після набрання рішенням законної сили та на підставі виданого виконавчого докумен­та, воно може бути пред’явлено до примусового виконання на загальних підставах.

Правила цієї статті не поширюються на судові рішення, негайне виконання яких пе­редбачено законом і про це зазначено у виконавчому документі. Негайне виконання судо­вого рішення передбачає примусове їх виконання до набрання рішенням законної сили та спеціальні правила щодо строків винесення постанови про відкриття виконавчого прова­дження.

Неправильне визначення стягувачем місця виконання, тобто пред’явлення виконавчо­го документа до відділу державної виконавчої служби не за місцем або підвідомчістю ви­конання рішення, також є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження. Зокрема, ст. 20 Закону визначає загальні правила про місце проведення виконавчих дій. Так, якщо боржник є фізичною особою, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнахо­дженням його постійно діючого органу або майна. У разі помилкового надходження вико­навчого документа до відділу державної виконавчої служби, до компетенції якого не вхо­дить вчинення виконавчих дій (тобто не за територіальністю), державний виконавець виносить постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження. Стягувачеві при зверненні до певного відділу державної виконавчої служби надано право вибору лише між тими органами, до компетенції яких входить вчинення виконавчих дій за виконавчим до­кументом, виданим на його користь.

При наданні судом у судовому рішенні відстрочки виконання, стягувач вправі зверну­тися до відділу державної виконавчої служби за примусовим його виконанням лише після закінчення терміну відстрочки, зазначеного в судовому рішенні, і відповідно у виконавчо­му документі. Якщо термін відстрочки не закінчився, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.

Якщо у виконавчому документі немає всіх необхідних реквізитів, передбачених ст. 18 цього Закону, державний виконавець повинен відмовити у відкритті виконавчого прова­дження. Одночасно у відповідній постанові державний виконавець зобов’язаний роз’яснити заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали ви­конавчий документ, про приведення виконавчого документа у відповідність до вимог ст. 18 цього Закону. Зокрема, в ст. 369 ЦПК зазначено, що суд, який видав виконавчий лист, може Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у триденний строк з моменту надходження до нього виконавчого документа. Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження повинна бути вмотивованою, тобто у ній державний виконавець зобов’язаний зазначити причину відмови. Повернути подані документи стягу­вачу супровідним листом чи іншим способом без винесення постанови про відмову у від­критті виконавчого провадження державний виконавець не має права. Постанова держав­ного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Копію постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження не пізніше наступного дня після її винесен­ня державний виконавець направляє заявникові.

Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником начальнику відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, або до суду, який видав виконавчий документ, в 10-денний строк, який обчислюється з моменту її одержання. В даному випадку слід звернути увагу на те, що для оскарження постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження передба­чено спеціальний строк, що має обчислюватися не з моменту її винесення державним ви­конавцем, а з моменту одержання зазначеної постанови заявником.

8.Початок примусового виконання рішень

Стаття 27. Початок примусового виконання рішень

У разі неподання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвер­дження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

1. У разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з держав­ним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалі­зувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника поку­пець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу держа­вної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за поста­новою державного виконавця.

2. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рі­шення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець за­кінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитись, чи дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк.

При цьому до отримання відомостей про одержання боржником копії постанови для захисту прав стягувача державний виконавець може вжити заходів щодо забезпечення ви­конання, передбачені цим Законом.

Постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення судо­вих повісток.

У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана бор­жником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою бо­ржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови держав­ний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, установленому статтею 35 цього Закону, внаслідок чого боржнику поновлюється встановлений частиною другою статті 25 цього Закону строк для самостійного виконання рішення.

Якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконав­чим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до по­чатку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з прода­ного майна боржника знімається за постановою державного виконавця.

У разі повного виконання рішення боржником у встановлений для самостійного вико­нання строк (ч. 2 ст. 25 цього Закону) державний виконавець складає про це акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, то державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання в межах строку, передба­ченого цим Законом.

стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог, стягнення штрафу із засудженого строк для добровільного виконання не встановлюється.

Якщо в установлений ч. 2 ст. 25 цього Закону строк рішення боржником самостійно не виконано, державний виконавець за наявності іншого виконавчого провадження або зве­деного виконавчого провадження щодо даного боржника виносить постанову про об’єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження або про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження. Така постанова вино­ситься не пізніше наступного дня після закінчення строку для добровільного виконання.

Наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника державний виконавець перевіряє за да­ними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

9.. Виконавчий збір

Стаття 28 У разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встано­влений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підля­гає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в роз­мірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника — фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з борж­ника — юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з борж­ника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосеред­ньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

1. Виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягнення штрафів, на­кладених відповідно до вимог цього Закону.

2. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надхо­дженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред’явлен­нях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

3. Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний вико­навець зазначає у виконавчому документі.

4. У разі якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми.

5. У разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір поверта­ється боржникові.

6. У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконав­чого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Виконавчий збір — це грошові суми, що підлягають стягненню з боржника в разі неви­конання рішення майнового характеру у строк, відведений цим Законом для самостійного його виконання — до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника — у строк до п’ятнадцяти днів) про відкриття вико­навчого провадження. Виконавчий збір, таким чином, є своєрідною санкцією за невико­нання вимог цього Закону щодо самостійного виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

У разі невиконання рішення у строк, установлений для самостійного його виконання, з боржника постановою державного виконавця стягується виконавчий збір у розмірі десяти відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рі­шення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковува­них мінімумів доходів громадян (680 грн) з боржника — фізичної особи і в розмірі вісімде­сяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1360 грн) з боржника — юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повер­нення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі само­стійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокре­ма шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена до суду в десятиденний строк.

Виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стя­гнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов’язаних з організацією та проведен­ням виконавчих дій, і стягнення штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю після завершення строку, наданого Зако­ном для самостійного виконання, та встановлення, що рішення боржником у цей строк не виконано. При подальших пред’явленнях до виконання виконавчого документа держав­ному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попере­дньому виконанні.

Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець за­значає у виконавчому документі. У разі якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми.

Кошти виконавчого збору перераховуються до Державного бюджету України і як фі­нансування надходять на спеціальні реєстраційні рахунки для обліку інших надходжень спеціального фонду, відкриті на ім’я Міністерства юстиції України, регіональних управ­лінь юстиції, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції (далі — територіальні управління юстиції) в органах Державної казначейської служби України.

Порядок бухгалтерського обліку депозитних сум, коштів виконавчого провадження та звітності про них та порядок розподілу коштів виконавчого збору визначається Міністер­ством юстиції України.

Постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного дня після її вине­сення надсилається боржнику і може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку із скасуванням рішення, що під­лягало виконанню на підставі виконавчого документа, виконавчий збір повертається бор­жникові органами державної виконавчої служби. Повернення коштів здійснюється в по­рядку, визначеному Міністерством юстиції України.

У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового хара­ктеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше насту­пного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження від­криває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути скасована за заявою боржника начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якщо боржник оплатить витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій, у разі: прийняття судом відмови стягувача від стягнення;

смерті або оголошення померлим стягувача чи визнання його безвісно відсутнім, або ліквідації стягувача — юридичної особи, якщо виконання вимог стягувача у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, або на письмову вимогу чи заяву стягувача.

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути скасована за поданням держа­вного виконавця начальником відповідного органу державної виконавчої служби в разі: смерті або оголошення померлим боржника, або визнання його безвісно відсутнім чи ліквідації боржника — юридичної особи, якщо виконання обов’язків боржника у виконав­чому провадженні не допускає правонаступництва;

недостатності майна юридичної особи — боржника, що ліквідовується; скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконан­ню на підставі виконавчого документа.

Про винесення постанови про стягнення виконавчого збору та про суми виконавчого збору, фактично стягнуті за цією постановою, державним виконавцем робиться відмітка на зворотному боці виконавчого документа. Ці записи при поверненні виконавчого доку­мента або скеруванні його до іншого органу державної виконавчої служби скріпляються підписом начальника відповідного органу державної виконавчої служби та печаткою цьо­го органу. Записи про наступні стягнення сум виконавчого збору або повне його стягнен­ня виконуються відповідними органами державної виконавчої служби, куди виконавчий документ надійшов для подальшого виконання разом з постановою про стягнення вико­навчого збору. За постановами про стягнення виконавчого збору виконавчі провадження не заво­дяться, виконавчий збір не береться, постанова приєднується до виконавчого проваджен­ня, щодо якого винесено цю постанову. Виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження допускається в разі винесення постанови про за­кінчення виконавчого провадження, щодо якого було винесено постанову про стягнення виконавчого збору. При виконанні цієї постанови виконавчий збір не береться.

10.. Час провадження виконавчих дій

Стаття 29

1. Виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні не раніше шостої і не пізніше двадцять другої години, якщо інше не передбачено цією статтею. Конк­ретний час провадження виконавчих дій визначається державним виконавцем. Сто­рони виконавчого провадження мають право пропонувати зручний для них час про­вадження виконавчих дій.

2. Виконавчі дії в неробочі та святкові дні, встановлені законом, провадяться у час, передбачений частиною першою цієї статті, у разі якщо зволікання неможливе або якщо такі дії не можуть бути проведені в інші дні з вини боржника, на підставі постанови державного виконавця, затвердженої начальником відділу, якому безпо­середньо підпорядкований державний виконавець.

3. Провадження виконавчих дій у нічний час допускається у разі, якщо невико­нання рішення створює загрозу життю чи здоров’ю громадян або якщо виконавчі дії, розпочаті до двадцять другої години, необхідно продовжити, але з наступним повід­омленням начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний ви­конавець, не пізніше наступного робочого дня після проведення таких дій.

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем в робочі дні не раніше 6-ї години і не пізніше 22-ї години. Конкретний час проведення виконавчих дій визначається держав­ним виконавцем. Сторони виконавчого провадження мають право пропонувати зручний для них час проведення виконавчих дій, однак врахування такої пропозиції сторін, особ­ливо боржника, не є обов’язковим для державного виконавця.

Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні, установлені законодавством, допускається лише в разі, коли зволікання неможливе, або в разі, коли вони не можуть бу­ти здійснені в інші дні з вини боржника.

Для проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні державним виконавцем ви­носиться постанова, яка затверджується начальником відділу державної виконавчої служ­би, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Проведення виконавчих дій у нічний час допускається лише в разі, якщо невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров’ю громадян або якщо виконавчі дії, розпочаті до двадцять другої години, необхідно продовжити, але з наступним повідомленням нача­льника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, не пізніше наступного робочого дня після проведення таких дій.

Читайте також:

1. III. Виконання бюджету
2. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
3. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
4. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
5. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
6. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
7. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації
8. Аналіз альтернативних рішень
9. Аналіз для прийняття рішень стосовно залучення інвестицій
10. Аналітичні методи та інструменти підтримки прийняття управлінських рішень.
11. Аудит витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг
12. Багатоаспектний підхід до прийняття управлінськихрішень

Переглядів: 1769