Питання 2. Держава як агент публічної політики.

Термін "агент" був введений у науковий обіг французьким соціологом П.Бурдьє. Його особливістю є досить високі реакція і ступінь пристосування до існуючих умов. Важливою характеристикою агента науковець вважає те, що він завжди намагається діяти в межах правил встановленого політичного поля і це досягається завдяки тому, що діє він публічно, прозоро, відкрито для громадськості, що, у свою чергу, примушує його дотримуватися й моральних правил та норм. Аналізуючи теоретичні підходи П.Бурдьє щодо характеристики суб’єктів політичної діяльності, не можна не помітити те, що агент проявляє себе як учасник комунікаційної, а не лише суб’єктно-об’єктної взаємодії, тобто його позиції та диспозиції можуть варіювати.

Якість (властивість) публічності піддавалося дослідженням неодноразово.

Гегель розглядав публічність як загальну поінформованість у справах держави. На його думку, публічність у такому розумінні є великою гідністю парламентської системи, оскільки при цьому громадяни більш розумно судять про державні справи, є можливість розкритися талантам державних керівників. Публічність є чудовим засобом виховання народу.

Ф. Енгельс, визначаючи державність, зазначав: «Друга відмінна риса - установа публічної влади, яка вже не співпадає безпосередньо з населенням, організуючим саму себе як збройну силу. Ця публічна влада існує в кожній державі. Вона складається не тільки з озброєних людей, але і з речових придатків, в'язниць, і примусових установ всякого роду. Володіючи публічною владою і правом стягнення податків,чиновники стають, як органи суспільства над суспільством »2.

У радянській теорії держави і права публічність влади розглядалася в контексті дуалізму суспільства і держави. При цьому, як відзначають фахівці, якщо не вдаватися в теорії классогенезу, яка розглядала два соціально значущих і взаємопов'язаних поділи: суспільства і держави, приватного та публічного3.

Публічне втілилося в публічну владу і публічне право, приватне - в приватне право і приватну власність. У суспільстві виділилися дві сфери: приватних інтересів і державно-публічних інтересів.

Видається, що одним з найбільш складних питань політичного життя будь-якої держави є узгодження публічних і приватних інтересів.

Концепт визнання пріоритету публічно-владної діяльності за державою не тільки свідоцтво публічного характеру здійснюваної ним діяльності, включеності його в публічну сферу, але і покладання на державу зобов'язання з пошуку оптимального балансу співвідношення інтересів особистості, суспільства, держави і закріплення результатів такої діяльності у вигляді основних принципових засад публічно-владної діяльності.

Наприклад, видатний німецький учений Отто Майер будував свою теорію державного права на ідеї суб'єктивно-публічних прав громадян, які протистоять державної влади 2. Юридичний аспект цієї проблеми виражений в протиріччі державного суверенітету та суверенітету особистості 3.

C позиції існуючих поглядів, державні інтереси фактично ототожнюються з інтересами всього суспільства, з якимсь «загальним благом» , концепцією «Загального блага» дійсно часто підмінялася концепція державного інтересу, а державні потреби і блага ототожнювалися з благами суспільства в цілому.

Розмірковуючи про проблему забезпечення пріоритету прав особистості по відношенню до публічних інтересів і її вирішенні в умовах формування правової держави П.В. Анохін справедливо зазначає, що, говорячи про специфіку співвідношення природної і позитивної складових інституту прав людини стосовно до правової культури, слід мати на увазі, щонайменше, три основних аспекти:

- Абсолютизація принципу пріоритету прав людини по відношенню до загально соціальних інтересів створює загрозу формування та розповсюдження в суспільстві позиції крайнього індивідуалізму і егоїзму, що, в кінцевому рахунку, може негативно відбитися на життєдіяльності суспільства і держави;

- В ряді випадків втручання держави в приватні інтереси продиктовано об'єктивною необхідністю. Наприклад, таке втручання може бути виправданим у тому випадку, якщо воно здійснюється для забезпечення інтересів державної (національної) безпеки, а фактично - з метою забезпечення безпеки всього політично організованого суспільства (правоохоронна діяльність, в умовах надзвичайних ситуацій, оборона від зовнішньої агресії і т.д.);

Н.С. Бондар, характеризуючи окремі види суперечностей між інтересами особистості і держави, пропонує наступні специфічні способи правового впливу на них:

по-перше, в умовах плюралістичної демократії стає можливим і необхідним максимальне використання позитивного регулювання незбіжних інтересів і протиріч між владою і свободою, створення правових умов для досягнення оптимального поєднання, гармонізації взаємовідносин сторін конфліктної ситуації, яка має об'єктивні передумови для свого існування. Яскравий приклад в цьому плані - позитивне, багаторівневе полі структурне регулювання соціальних протиріч між державою та громадянським суспільством, що знаходить своє відображення, перш за все в системі інститутів конституційного ладу

- по-друге, встановлення норм, що орієнтують на поступове подолання відмінностей між сторонами соціального протиріччя, в тому числі в підході до рішення конкретної конфліктної ситуації (тут можуть бути як заохочувальні або зобов'язуючі норми, так і інститути колізійного права, судового контролю і т.д.).

- По-третє, заборонне вплив на соціальні протиріччя і конфлікти, які виявляються у вигляді не тільки антигромадських дій, злочинів, тероризму і т.п., але і, наприклад, захоплення влади або присвоєння владних повноважень, монополізації або недобросовісної конкуренції .

Кожен з цих методів має знайти своє втілення у конкретних правових нормах та інститутах різних галузей права, які мають у кінцевому рахунку конституційне обгрунтування.

Конституція є не тільки основою державно-владної діяльності по вирішенню соціальних конфліктів і суперечностей між індивідуальним і колективним, конституційні інститути мають досить певне аксіологічне значення в якості основи дозволу правотворчих і правозастосовних протиріч у відповідних сферах соціальної дійсності. Будучи нормативним правовим актом вищого порядку.

Конституція є вираженням ціннісно-нормативної системи суспільства, яка, отримуючи своє конституційне оформлення, надає на суспільство зворотне вплив за допомогою засновуваній Основним Законом інституційної системи.

Одночасно Конституція покликана визначати і засоби досягнення балансу між інтересами влади і свободою особистості і на цій основі – дозволу соціальних суперечностей.

Канадський професор С. Брукс вважає, що «публічна політика найкращим чином розкривається через вивчення того, що насправді роблять уряди і які наслідки цих дій »4. На думку американського політолога Т. Дая, публічна політика - це «все те, що уряду вважають для себе необхідним робити чи не робити »5. В наведених висловлюваннях звертає на себе увагу ототожнення публічної політики з державною.

Однак такий підхід не притаманний російській науці. Якщо в першому наближенні фахівці говорять про співвідношення приватного і публічного інтересу, то при детальному аналізі критеріїв виявлення таких інтересів уже з'являється протиставлення інтересу публічного і державного. Публічне цікавиться тим в чому суспільство, його соціальні групи бачать певну цінність, яка задовольняє матеріальні, духовні, естетичні, інші потреби і підлягає внаслідок цього захисту у встановленому законом порядку 6. За думку Ю.А. Тихомирова, визначає публічний інтерес як «офіційно визнаний державою і забезпечений правом інтерес соціальної спільності, задоволення якого служить пріоритетною умовою і гарантією її існування та розвитку »7. При цьому Ю.А. Тихомиров вважає, що публічний інтерес відрізняється від державного інтересу і наявність державного інтересу визнає лише в міжнародному публічному і міжнародне приватне право, коли мова йде про реалізацію національного суверенітету, національного інтересу 8.

Умовами забезпечення публічних інтересів Ю.А. Тихомиров називає: 1)непорушність основ конституційного ладу; 2) охорону державних кордонів, оборону країни, громадську безпеку; 3) стійкість влади та її інститутів; 4)легальне розмежування повноважень органів усіх рівнів; 5) політичну самостійність і активність громадян; 6) пріоритет державних (національних) інтересів в тих чи інших сферах економіки, культури1 - тобто традиційну сферу публічно-владної діяльності держави.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Підвідомчість виконавчих проваджень відділам примусового виконання рішень	\|	Поняття консульського права, його джерела та кодифікація

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.