МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Питання 2. Держава як агент публічної політики.
Термін "агент" був введений у науковий обіг французьким соціологом П.Бурдьє. Його особливістю є досить високі реакція і ступінь пристосування до існуючих умов. Важливою характеристикою агента науковець вважає те, що він завжди намагається діяти в межах правил встановленого політичного поля і це досягається завдяки тому, що діє він публічно, прозоро, відкрито для громадськості, що, у свою чергу, примушує його дотримуватися й моральних правил та норм. Аналізуючи теоретичні підходи П.Бурдьє щодо характеристики суб’єктів політичної діяльності, не можна не помітити те, що агент проявляє себе як учасник комунікаційної, а не лише суб’єктно-об’єктної взаємодії, тобто його позиції та диспозиції можуть варіювати. Якість (властивість) публічності піддавалося дослідженням неодноразово. Гегель розглядав публічність як загальну поінформованість у справах держави. На його думку, публічність у такому розумінні є великою гідністю парламентської системи, оскільки при цьому громадяни більш розумно судять про державні справи, є можливість розкритися талантам державних керівників. Публічність є чудовим засобом виховання народу. Ф. Енгельс, визначаючи державність, зазначав: «Друга відмінна риса - установа публічної влади, яка вже не співпадає безпосередньо з населенням, організуючим саму себе як збройну силу. Ця публічна влада існує в кожній державі. Вона складається не тільки з озброєних людей, але і з речових придатків, в'язниць, і примусових установ всякого роду. Володіючи публічною владою і правом стягнення податків,чиновники стають, як органи суспільства над суспільством »2. У радянській теорії держави і права публічність влади розглядалася в контексті дуалізму суспільства і держави. При цьому, як відзначають фахівці, якщо не вдаватися в теорії классогенезу, яка розглядала два соціально значущих і взаємопов'язаних поділи: суспільства і держави, приватного та публічного3. Публічне втілилося в публічну владу і публічне право, приватне - в приватне право і приватну власність. У суспільстві виділилися дві сфери: приватних інтересів і державно-публічних інтересів. Видається, що одним з найбільш складних питань політичного життя будь-якої держави є узгодження публічних і приватних інтересів. Концепт визнання пріоритету публічно-владної діяльності за державою не тільки свідоцтво публічного характеру здійснюваної ним діяльності, включеності його в публічну сферу, але і покладання на державу зобов'язання з пошуку оптимального балансу співвідношення інтересів особистості, суспільства, держави і закріплення результатів такої діяльності у вигляді основних принципових засад публічно-владної діяльності. Наприклад, видатний німецький учений Отто Майер будував свою теорію державного права на ідеї суб'єктивно-публічних прав громадян, які протистоять державної влади 2. Юридичний аспект цієї проблеми виражений в протиріччі державного суверенітету та суверенітету особистості 3. C позиції існуючих поглядів, державні інтереси фактично ототожнюються з інтересами всього суспільства, з якимсь «загальним благом» , концепцією «Загального блага» дійсно часто підмінялася концепція державного інтересу, а державні потреби і блага ототожнювалися з благами суспільства в цілому. Розмірковуючи про проблему забезпечення пріоритету прав особистості по відношенню до публічних інтересів і її вирішенні в умовах формування правової держави П.В. Анохін справедливо зазначає, що, говорячи про специфіку співвідношення природної і позитивної складових інституту прав людини стосовно до правової культури, слід мати на увазі, щонайменше, три основних аспекти: - Абсолютизація принципу пріоритету прав людини по відношенню до загально соціальних інтересів створює загрозу формування та розповсюдження в суспільстві позиції крайнього індивідуалізму і егоїзму, що, в кінцевому рахунку, може негативно відбитися на життєдіяльності суспільства і держави; - В ряді випадків втручання держави в приватні інтереси продиктовано об'єктивною необхідністю. Наприклад, таке втручання може бути виправданим у тому випадку, якщо воно здійснюється для забезпечення інтересів державної (національної) безпеки, а фактично - з метою забезпечення безпеки всього політично організованого суспільства (правоохоронна діяльність, в умовах надзвичайних ситуацій, оборона від зовнішньої агресії і т.д.); Н.С. Бондар, характеризуючи окремі види суперечностей між інтересами особистості і держави, пропонує наступні специфічні способи правового впливу на них: по-перше, в умовах плюралістичної демократії стає можливим і необхідним максимальне використання позитивного регулювання незбіжних інтересів і протиріч між владою і свободою, створення правових умов для досягнення оптимального поєднання, гармонізації взаємовідносин сторін конфліктної ситуації, яка має об'єктивні передумови для свого існування. Яскравий приклад в цьому плані - позитивне, багаторівневе полі структурне регулювання соціальних протиріч між державою та громадянським суспільством, що знаходить своє відображення, перш за все в системі інститутів конституційного ладу - по-друге, встановлення норм, що орієнтують на поступове подолання відмінностей між сторонами соціального протиріччя, в тому числі в підході до рішення конкретної конфліктної ситуації (тут можуть бути як заохочувальні або зобов'язуючі норми, так і інститути колізійного права, судового контролю і т.д.). - По-третє, заборонне вплив на соціальні протиріччя і конфлікти, які виявляються у вигляді не тільки антигромадських дій, злочинів, тероризму і т.п., але і, наприклад, захоплення влади або присвоєння владних повноважень, монополізації або недобросовісної конкуренції . Кожен з цих методів має знайти своє втілення у конкретних правових нормах та інститутах різних галузей права, які мають у кінцевому рахунку конституційне обгрунтування. Конституція є не тільки основою державно-владної діяльності по вирішенню соціальних конфліктів і суперечностей між індивідуальним і колективним, конституційні інститути мають досить певне аксіологічне значення в якості основи дозволу правотворчих і правозастосовних протиріч у відповідних сферах соціальної дійсності. Будучи нормативним правовим актом вищого порядку. Конституція є вираженням ціннісно-нормативної системи суспільства, яка, отримуючи своє конституційне оформлення, надає на суспільство зворотне вплив за допомогою засновуваній Основним Законом інституційної системи. Одночасно Конституція покликана визначати і засоби досягнення балансу між інтересами влади і свободою особистості і на цій основі – дозволу соціальних суперечностей. Канадський професор С. Брукс вважає, що «публічна політика найкращим чином розкривається через вивчення того, що насправді роблять уряди і які наслідки цих дій »4. На думку американського політолога Т. Дая, публічна політика - це «все те, що уряду вважають для себе необхідним робити чи не робити »5. В наведених висловлюваннях звертає на себе увагу ототожнення публічної політики з державною. Однак такий підхід не притаманний російській науці. Якщо в першому наближенні фахівці говорять про співвідношення приватного і публічного інтересу, то при детальному аналізі критеріїв виявлення таких інтересів уже з'являється протиставлення інтересу публічного і державного. Публічне цікавиться тим в чому суспільство, його соціальні групи бачать певну цінність, яка задовольняє матеріальні, духовні, естетичні, інші потреби і підлягає внаслідок цього захисту у встановленому законом порядку 6. За думку Ю.А. Тихомирова, визначає публічний інтерес як «офіційно визнаний державою і забезпечений правом інтерес соціальної спільності, задоволення якого служить пріоритетною умовою і гарантією її існування та розвитку »7. При цьому Ю.А. Тихомиров вважає, що публічний інтерес відрізняється від державного інтересу і наявність державного інтересу визнає лише в міжнародному публічному і міжнародне приватне право, коли мова йде про реалізацію національного суверенітету, національного інтересу 8. Умовами забезпечення публічних інтересів Ю.А. Тихомиров називає: 1)непорушність основ конституційного ладу; 2) охорону державних кордонів, оборону країни, громадську безпеку; 3) стійкість влади та її інститутів; 4)легальне розмежування повноважень органів усіх рівнів; 5) політичну самостійність і активність громадян; 6) пріоритет державних (національних) інтересів в тих чи інших сферах економіки, культури1 - тобто традиційну сферу публічно-владної діяльності держави.
Читайте також:
|
||||||||
|