Класифікація темпераментів.

ІНДИВІДУАЛЬНІ [ТИПОЛОГІЧНІ) ОСОБЛИВОСТІ ЛЮДИНИ

При аналізі індивідуальних особливостей людини, які проявляються в її соціальній поведінці, звичайно користуються такими термінами, як «темперамент», «характер» та «особистість».

Темперамент(у пер. з грецьк.— пропорція), або тип нервової системи, характеризує природжені властивості і особливості психічної діяльності індивіда (генотип). У структурі темпераменту можна виділити три головних компоненти — загальну активність індивіда, його рухові прояви й емоційність. Характер— індивідуальний склад психічного життя, форма його поведінки, «норов» людини, який проявляється в її манерах, звичках, емоційній сфері. Характер є основою поведінки людини. Формується він під впливом конкретного соціального середовища, умов виховання. Особистість може бути визначена як окремо взята конкретна людина. Особистість включає в себе і темперамент, і характер, і інтелект людини, а також соціально значущі риси, які характеризують індивіда як члена того чи того суспільства або спільності людей. Особистість інтегрує різні психічні процеси і формується (як і характер) під впливом конкретного соціального середовища. Поняття «характер» і «темперамент» часто ототожнюються, хоча характер є не стільки вираженням біологічних, природних властивостей нервової системи, скільки наслідком впливу на людину навколишнього середовища, насамперед суспільних, соціальних умов.

Ще Гіппократом була створена класифікація темпераментів, у основу якої було покладено сукупність постійних ознак у поведінці людини, його життєву активність, ініціативу й здатність до більш-менш енергійної діяльності. Великий вчений вважав, що надлишкове виділення крові зумовлює темперамент сангвінічний, надмірна продукція жовтої жовчі — холеричний, чорної жовчі — меланхолічний, слизу — флегматичний. Це уявлення про механізм виникнення темпераментів у світлі сучасних знань є наївними, але вчення про темпераменти і їх систематизація не втратили свого значення й досі.

Вивчаючи закономірності діяльності великого мозку, І. П. Павлов переконався у можливості оцінювати індивідуальні особливості його функцій на підставі вчення про типи нервової системи. В основу своєї класифікації типів нервової системи, або темпераментів, І.П. Павлов поклав такі головні принципи: силу, врівноваженість і рухомість нервових процесів (збудження і гальмування) у корі великого мозку.

Під силою збуджувального процесу розуміють здатність переносити досить сильні дії без вмикання позамежного гальмування. Сила гальмівного процесу характеризується швидкістю і міцністю внутрішнього (диференціювальне, запізніле тощо) гальмування. Сила нервових процесів у одного й того ж індивіда не є постійною, вона залежить від віку, харчування, ендокринних впливів, тренування нервової системи тощо.
Ступінь урівноваження процесів збудження та гальмування. Якщо вони врівноважують один одного і навіть при сильному нервовому напруженні цей баланс нервових процесів зберігається, то такий тип нервової системи називається врівноваженим. Якщо ж один із процесів домінує (частіше переважає процес збудження над процесом гальмування), то такий тип називається неврівноваженим.
Рухливість нервових процесів- здатність швидко або повільно, легко або важко збуджуватись чи гальмуватись.

Таким чином, оцінюючи такі вказані вище фізіологічні властивості нервової системи, І. П. Павлов виділів чотири основні типи нервової системи вищих тварин і людини:

1) сильний, урівноважений, рухомий («жвавий»);

2) сильний, урівноважений, інертний («спокійний», «солідний»);

3) сильний, неурівноважений з переважанням процесів збудження над процесами гальмування і з рухомою нервовою системою (нестримний);

4) слабкий (вирізняється слабкістю як збудливого, так і гальмівного процесів і схильністю до розвитку позамежного гальмування).

Класифікація темпераментів, запропонована Гіппократом, найближча до класифікації І. П. Павлова. При оцінці варіантів сильного типу треба враховувати, що сильний урівноважений тип з рухомою нервовою системою відповідає сангвінічному темпераменту, сильний урівноважений тип з інертною нервовою системою — флегматичному, сильний неврівноважений, нестримний тип — холеричному, слабкий тип — меланхолічному темпераменту.

Сангвінік вирізняється жвавістю, енергійністю, працездатністю, життєрадісністю, швидкою зміною станів, на зовнішні впливи реагує хоч і швидко, але неглибоко, добре пристосовується до життєвих умов (стереотипів). Холерик ще рухливіший від сангвініка, дуже енергійний (не знає міри!), але його життєва енергія швидко вичерпується і почата справа рідко доводиться до кінця. Він легко переходить від стану сильного збудження до млявості, часто вступає в конфлікти з людьми. Флегматики працездатні, повільні, холоднокровні. У них настільки слабка активність, що іноді межує з байдужістю. Для меланхоліка характерні загальна слабкість життєдіяльності, невпевненість у собі, нерішучість, відсутність ініціативи й активності, постійне незадоволення. Працездатність залежить від конкретних умов.

Характеризуючи форму поведінки людини, індивідуальний склад його духовного життя, ми часто говоримо про характер людини: сильний, слабкий, твердий, м'який, тяжкий, наполегливий тощо. Характер проявляється в діяльності людини (активний, цілеспрямований, нерішучий та ін.).

При формуванні типів нервової системи виняткового значення набувають взаємодія між першою і другою сигнальними системами та рівновага між ними. Цей принцип був покладений І. П. Павловим в основу класифікації спеціальних типів людини. Було виділено три основних типи — художній, мислячий і середній. Людина, що належить до художнього типу, добре сприймає навколишню дійсність (барви, звуки, запахи тощо, тобто конкретні сигнали). Такі люди охоплюють дійсність у цілому, повністю. Людина мислячого типу, навпаки, кожне явище аналізує, розбирає до найменших деталей, створює абстрактні уявлення про явища й події, які відбуваються. У людини, яка належить до художнього типу, особливо яскраве виявлена діяльність першої сигнальної системи (хоча у неї домінує вплив другої сигнальної системи). Для людини, яка належить до мислячого типу, характерні чітко виражені впливи другої сигнальної системи. У середнього типу певною мірою діють обидві сигнальні системи. Спеціально людські типи можна розглядати як наслідок індивідуальних варіацій функціональної асиметрії великого мозку. Художньому типові відповідає відносне домінування правої (немовної, конкретнообразної) півкулі, а мислячому — лівої.

У міру подальших досліджень типології людини ставало все очевиднішим, що перелік властивостей нервової системи, комбінація яких характеризує ту чи ту індивідуальність, слід істотно розширити. За допомогою спеціально розроблених психологічних тестів Г. Айзенк виділив три основні параметри: 1) екстра- та інтроверсивність; 2) емоційна стійкість і невротизм; 3) психотизм, протилежним полюсом якого є стійке дотримування соціальних норм. Екстраверт характеризується як відкритий, балакучий, соціальний, активний суб'єкт, а інтроверт — як замкнутий, пасивний, мовчазний. Невроїдний суб'єкт тривожний, схильний до гніву, емоційно нестійкий, йому протистоїть емоційно стійка особистість. Високопсихоїдний тип — егоцентричний, холодний, байдужий до всіх і агресивний суб'єкт. Ступінь екстра- та інтроверсивності визначається головним чином за допомогою спеціально розроблених анкет.

Вважають, що в основі екстраверсії лежать індивідуальні особливості взаємодії активізуючої ретикулярної формації, передніх відділів нової кори, У інтроверта більш розвинена септогіпокампальна, гальмівна система. Ступінь невротизму залежить від індивідуальних особливостей взаємодії лімбічних структур і нової кори.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
МИСЛЕННЯ	\|	Структурно-функціональна організація автономної нервової системи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.09 сек.