Необхідність цілеспрямованого втручання держави в економіку

Необхідність державного регулювання економіки. Економічні функції сучасної держави.

ПЛАН

1. Необхідність державного регулювання економіки. Економічні функції сучасної держави.

2. Сутність державного регулювання, його основні форми і методи.

3. Регулювання економіки і межі регулювання.

ЛІТЕРАТУРА:

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічних знань. – К.: «Вища школа».- 1999. – С. 412 – 426.
Мочерний С. В. Економічна теорія.- К.: «Академія».- 1999. – С. 378 – 402.
Ніколенко Ю. В. Політекономія. – К.: «ЦУЛ». – 2003. – С. 245 – 257.
Панчишин С. Економіка. – К.: «Либідь». – 2004. – С. 279 – 296.

Сучасна ринкова економіка неможлива без ефективного механізму її взаємодії з державою, органами законодавчої і виконавчої влади. Більш того, такий механізм став одним із суттєвих ознак високорозвинутого демократичного суспільства. Своє практичне втілення ця взаємодія знаходить у різних формах і напрямах.

Про необхідність діяльності держави в економіці говорить весь світовий досвід. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання було зумовлене її власними виникненням і необхідністю.

На свою користь держава вилучала певну частину суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників державної влади, армії, поліції, судів та ін. Таке вилучення і перерозподіл доходів (як частки суспільного продукту) вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних інтересів і визначало обов’язки всіх членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси держави визначали її обмежену діяльність в економіці.

Тепер немає держави, яка б не втручалась в економіку — різниця лише у ступіні такого втручання, його формах і методах. Держава може втручатися в економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектору, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або опосередковано (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм здатність орієнтувати діяльність господарських суб’єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики).

Теоретичні аспекти розвитку економіки до середини XX ст. базувались на працях англійських класиків політекономії. Їх ідеї були насичені детермінізмом, абсолютною залежністю господарських процесів від дії економічних законів. Класична теорія, в цілому, практично не залишила розробок щодо цілеспрямованого і систематичного впливу держави на економічний розвиток суспільства.

Поряд з цим у ринковій економіці багатьох країн, заснованій на приватних, вільно конкуруючих капіталах, почали все частіше виявлятися негативні процеси: економічні кризи, падіння промислового виробництва, масове безробіття та ін. Ставало все більш очевидним, що природний, стихійний розвиток товарно-грошових відносин у нових умовах сам по собі не може справитися з різкими загостреннями суспільного відтворення, а як результат — неможливість забезпечення відносної економічної рівноваги та стабільності, а також соціальної захищеності населення. Процес розвитку суспільства об’єктивно вимагав виваженого втручання в економіку держави з метою регулювання діяльності господарських суб’єктів.

Активне втручання держави в суспільне відтворення викликане перш за все необхідністю підтримання умов саморегулювання економіки, забезпечення ефективності функціонування ринку. Держава захищає ринок від монополізації, від знищення конкуренції, тому що при послабленні конкуренції ефективність суб’єктів господарювання знижується.

По-друге, необхідність державного втручання зумовлена й тим, що певна економічна діяльність є невигідною для суб’єктів господарювання. Тому держава здійснює будівництво шляхів, електростанцій, комунальне обслуговування будинків, санітарний контроль тощо.

Втручання держави викликано необхідністю певного перерозподілу доходів, підвищенням доступу населення до деяких товарів і послуг. Механізм перерозподілу доходів передбачає виплату з державного бюджету і позабюджетних фондів пенсій, стипендій, дотацій, різних допомог.

Таким чином, в економічній науці XX ст. утвердились дві основних позиції щодо проблеми економічного розвитку суспільства. За першою вважається, що ринкова економіка — це система, яка здатна до автоматичного саморегулювання. Друга точка зору базується на тому, що цілеспрямоване втручання держави в економікунеобхідне для обмеження стихійності економічних процесів і забезпечення найбільш повної зайнятості всіх ресурсів.

Дослідження підтверджують, що існує пряма залежність між економічною діяльністю держави і рівнем розвитку ринку: чим вищий цей рівень, тим сильніше і багатосторонніше впливає держава на ринкові механізми і регулятори. Держава перетворюється в єдиний і головний координуючий, регулюючий центр господарсько-фінансової системи, активно впливає на параметри та індикатори її функціонування і підтримує бажаний режим економічного розвитку. Подолання суперечностей між державою і ринком можливо на базі ефективної взаємодії і поєднання директивних, індикативних і безпосередньо ринкових стимуляторів економічних процесів.

Активізація діяльності держави щодо розвитку економіки повинна не протиставлятися процесам ринкового саморегулювання, а поєднуватись з ними, тому що саморегулювання є лише формою регулювання економіки, але не самовизначеною, не замкнутою, можливості якої не вичерпані. Потреба в регулюванні економічних процесів об’єктивно властива виробництву, яке історично стає суспільним. Уже в простому товарному виробництві кооперація праці переростає масштаби індивідуальної трудової діяльності окремої людини і його дрібної приватної власності, внаслідок чого ринок навіть у нерозвинутій формі стає тим механізмом, який забезпечує й узгоджує економічні пропорції та зв’язки між конкретними видами праці. Дія закону вартості шляхом випадкових коливань ринкових цін виконує роль стихійного регулятора. «Невидима рука» ринку постає в реальному прагненні маси конкуруючих учасників ринку до своїх доходів, зростання свого капіталу.

Ринок у його досить розвинутій формі постає як зчеплення самостійних конкуруючих і персоніфікованих інтересів, як система їх взаємного притягання і відштовхування, як явище історичне, а не природне.

Зі зміною економічного типу і системи суспільного виробництва змінюється тип регулюючого механізму ринку. Сучасна економіка — це свого роду економіка систем, а не індивідів. Таким чином, ринковий механізм і ринкова конкуренція — це конкуренція систем, яка перейшла із стану стихійного регулювання в стан жорсткої самоорганізації і взаємоорганізації.

«Природна гармонія» ринку була похідною від характеру конкуруючих суб’єктів і виявилась найбільш ефективною в ринку, сформованому масою приблизно рівноцінних і рівновеликих індивідуальних капіталів. З розвитком суспільного поділу праці, спеціалізацією виробництва і концентрацією капіталу вона трансформується у внутрішні якості сукупного суспільного капіталу.

Останні півстоліття чітко продемонстрували як переваги, так і обмеження діяльності держави в суспільному розвитку. Держава сприяла досягненню значних успіхів у сфері освіти, охорони здоров’я, зменшенню соціального та економічного зубожіння. Економічна діяльність сучасної держави багата і різноманітна, але особливої актуальності надають такі обставини:

розвал адміністративно-командної системи в країнах колишнього Радянського Союзу і Східної Європи;

фінансова криза в більшості промислово розвинутих країнах;

забезпечення економічного розвитку в країнах Східної Азії, названого «економічним чудом»;

катастрофи в деяких державах і небувале збільшення кількості надзвичайних ситуацій у різних частинах світу.

Держава перебуває в центрі економічного і соціального розвитку не тільки як безпосереднє джерело зростання, а й як партнер і каталізатор, помічник і регулювальник. Діяльність держави не може бути однаковою в усіх країнах. Те, що впроваджується в Кореї чи Новій Зеландії, не підходить для Голландії чи Бразилії. Навіть країни з однаковим рівнем розвитку і доходу мають свої особливості і неповторність, що надає своєрідності діяльності держави.

Протягом останнього століття економічна діяльність держави значно розширилась, особливо в промислово розвинутих країнах. У період до другої світової війни це було викликано, поряд з іншими факторами, необхідністю подолання економічних і соціальних наслідків великої депресії. У повоєнний період довіра до урядів у багатьох країнах виросла, але від них стали вимагати більшого. Це привело до розширення і модифікації діяльності держави в промислово розвинутих країнах. У більшості країн, що розвиваються, діяльність держави була спрямована на реалізацію тактики суспільного розвитку. Як результат, розміри і сфери діяльності держави у всьому світі неймовірно розширились. Державні витрати досягли майже половини валового внутрішнього продукту (ВВП) у промислово розвинутих країнах і майже однієї чверті — у країнах, що розвиваються. Зростання діяльності держави відбулося не тільки кількісно, але й якісно. Увага держави перемістилась з розміру і обсягу втручання на ефективність і ступінь задоволення потреб населення.

Пошуки ефективного рецепту щодо діяльності держави тривають, але неможливо відпрацювати і застосувати універсальні рішення, тому що відмінності між державами дуже великі: різні соціальні, національні, технологічні та інші особливості, а також рівень розвитку, на якому перебувають країни.

Економічна діяльність державиреалізується в сукупності конкретних видів діяльності, тобто функцій. Функції класифікують за певними ознаками, видами і цілями діяльності, за джерелами фінансування, за характером заходів (економічні, адміністративні, стимулюючі, обмежені, національні тощо), за обсягом і розподілом діяльності (уся економіка чи певна сфера, довгострокові і короткострокові) і т. ін.

Найбільш розповсюдженою є класифікація за сферою дії: внутрішні і зовнішні функції. Внутрішні функції — це напрями діяльності держави щодо суспільства в економічній, політичній, ідеологічній, соціальній та інших сферах. Зовнішні функції — це напрями діяльності щодо інших держав у сфері забезпечення економічних інтересів даної держави і суспільства.

Базовою характеристикою для класифікації функцій є вид діяльності. У кожному конкретному виді діяльності певним чином присутні і поєднуються характеристики різних видів діяльності.

Складність завдань, що постають перед державою, визначають і множинність функцій, через які реалізується діяльність держави. Скласти певний перелік функцій держави неможливо. Водночас є основні функції держави, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток економіки.

Трансформаційні процеси переходу від централізовано-планової до соціально орієнтованої ринкової моделі функціонування і розвитку національної економіки об’єктивно вимагають адекватних цілеспрямованих дій з боку держави, яка в перехідних умовах виконує крім загальних функцій цілий ряд специфічних.

До специфічних функцій перехідного періоду можна віднести такі:

розробка і здійснення стратегії соціально-економічного розвитку країни;

структурно-технологічні, інституціональні та інші перетворення, визначення місця і ролі країни в системі геоекономічних відносин;

цілеспрямоване формування державного сектору економіки;

розподіл і перерозподіл певної частини валового внутрішнього продукту (ВВП);

національне регулювання економічних і соціальних процесів;

проведення гнучкої зовнішньоекономічної політики;

створення загальної законодавчої і правової бази для суб’єктів ринкової економіки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Дискримінація та імпаурмент клієнтів	\|	Економічні функції держави у розвинутих країнах.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.264 сек.