Дискримінація та імпаурмент клієнтів

Для того, щоб відчути, що означає бути клієнтом, достатньо згадати свій досвід у ролі пацієнта медичних установ, клієнта або відвідувача служб соціального захисту тощо. Рідко цей досвід можна вважати позитивним. Бути клієнтом – невеликий привілей. Очевидно, ви згадали про почуття залежності, розгубленості, безпорадності, приниження, провини, гніву, образи, відчуття, що ви «ніщо» або «ніхто». Часто клієнти соціальної роботи зазнають дискримінації,тобто упередженого, негативного ставлення, яке ґрунтується на певних характеристиках, як-от: раса, стать, релігія, етнічність. Таке ставлення спирається на стереотипи – відносно стійкі уявлення про соціальне явище, соціальний статус або об’єкт (конкретного індивіда або групи), що базується на поверхневих характеристиках або надмірному узагальненні характеристик, які спостерігаються у деяких членів групи. Дискримінація часто проявляється у навішуванні ярликів, певної назви людині або її проблемі на основі характеристик або моделей поведінки. Наприклад, упереджене ставлення до людей похилого віку (ейджизм) на практиці призводить до дискримінації за віком [9].

Дискримінації за віком можуть зазнавати й діти. Наприклад, за даними опитування дітей 9-17 років, яке проводилося в Україні Центром «Соціальний моніторинг» за сприяння ЮНІСЕФ, лише 1% дітей соціально-незахищених категорій вважає, що права дітей в Україні не порушують. Отже, діти почувають себе безправними в світі дорослих, у них обмежені можливості висловлювати та відстоювати свою думку.Якщо ж водночас, дитина належить до національної меншини або є темношкірою, то їй інколи доводиться бачити чимало прикладів дискримінації за етнічною ознакою.

Стереотипи й упереджене ставлення виявляються, зокрема, в мові. Одна з очевидних мовних проблем – це використання особових займенників (приміром, соціальний працівник – це переважно «він» у фаховій літературі, хоча левову частку працівників соціальної сфери становлять жінки). Втім, проблеми використання мови значно глибші й делікатніші, ніж вживання особових займенників. У більшості індивідуальних служб спостерігається чітка картина: жінки становлять основну частину користувачів служби, доглядальників, практичних працівників, тоді як серед вищого керівництва переважають чоловіки [11]. Це є приклад дискримінації за статтю (сексизм).

Дискримінація призводить до нерівності влади, неоднакового доступу до суспільних ресурсів і послуг. Дискримінація часто пов’язана з місцем людини в структурі суспільства, з особистісною ідентифікацією, наприклад, за статтю, соціальним станом, віком, функціональними обмеженнями, належністю до тієї чи іншої національної меншини тощо. Така ситуація є результатом матеріального та ідеологічного пригноблення.

Клієнти соціальної роботи інколи піддаються стигматизації. Стигма – це сильний соціальний ярлик, який радикально змінює концепцію індивіда і його соціальну ідентичність. Стигму розглядають як процес дискредитації індивіда через приписування йому соціально-негативних рис чи характеристик, які сприймаються в даному середовищі як принизливі, спричиняють пов’язані з цим негативні суб’єктивні переживання.

Соціальна робота має бути орієнтована на зняття «стигми», або тавра суспільного відторгнення клієнтів (наприклад, розумово-відсталих, людей з функціональними обмеженнями, які живуть з ВІЛ тощо) як «дефектних» або «меншовартісних». Ставлення до таких людей має спиратися на визнання в них передусім особистості та прийняття їх такими, якими вони є, повагу до їхньої честі та гідності.

Філософія соціальної роботи містить ідею розподілу влади з клієнтом, збільшення можливостей, повноважень, влади клієнта. Це відповідає основним цінностям соціальної роботи – повага до клієнта, участь або залученню його до прийняття рішень у ситуаціях власного та суспільного життя, самовизначення. Збільшення можливостей клієнта автоматично означає підвищення його відповідальності, зменшення його залежності.

Принцип надання влади у сучасній соціальній роботі визначається терміном «імпаурмент» (наснаження, активізація).Імпаурмент як термін виник у соціальній роботі у 80-х р. ХХ ст., коли почали обговорювати суперечності між залежністю та незалежністю, автономією та захистом людини, правами громадян та владою уряду. Саме тоді було сформульовано, що призначення соціальної роботи полягає у тому, щоб допомогти людям допомогти собі. Обґрунтування необхідності допомогти людям допомогти собі має триєдину сутність: етичну, політичну, психологічну. Етичні причини необхідності застосування імпаурменту спираються на віру у надзвичайну цінність кожної людини, що, власне, походить з християнства. Демократичні переконання забезпечують політичне обґрунтування того, що влада має бути поділена між громадянами. Психологічне обґрунтування полягає в тому, що люди тим швидше змінюються, діють, дотримуються певного плану, чим більшу роль вони відіграють у прийнятті рішення.

Імпаурмент є важливим для тих груп, які вважаються пригніченими у суспільстві: жінки, представники національних меншин, люди похилого віку тощо. Успішно діють групи самодопомоги, які складаються з представників вразливих категорій населення або їхніх родичів. Практика імпаурменту є поширеною в роботі з групами, але може використовуватися на рівні суб’єкта, на колективному рівні – через організаційний розвиток і створення союзів; на структурному, інституційному рівнях – через втручання в політику і правову реформу [17].

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Клієнт соціальної роботи та його соціальне виключення	\|	Необхідність цілеспрямованого втручання держави в економіку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.