Клієнт соціальної роботи та його соціальне виключення

У професійній соціальній роботі клієнтами прийнято називати окремих осіб, групи людей, їхніх родичів, сім’ї, громади, які є адресатами соціальної роботи. Вони не можуть самостійно подолати свої проблеми, вийти з життєвої кризи, функціонувати самостійно, тому потребують сторонньої допомоги. Термін «клієнт» належить до суперечливих дефініцій у соціальній роботі. В медицині особу, якій надають допомогу, називають «пацієнтом», в юриспруденції – «потерпілим», «позивачем». Ці терміни описують лише одну, пасивну сторону в позиції особи, що потребує професійного сприяння. Проте у випадках, коли вона володіє особистісною суб’єктністю, тобто тією мірою, наскільки дозволяють її інтелектуальні, фізичні, психічні й моральні ресурси, особа повинна сама брати участь у розв’язанні власної проблеми, взаємодіяти з соціальним працівником, бути не пасивним реципієнтом допомоги, а активним агентом трансформації власних життєвих обставин. У зв’язку з цим утвердилася думка про те, що особу, якій надає допомогу соціальний працівник, варто називати клієнтом (хоча паралельно в Україні вживають терміни «підопічний», «користувач»).

Потенційними клієнтами соціальної роботи вважають представників вразливих або пригнічених верств чи груп населення. Вразливими вважають індивідів або групи, які зазнають або мають більшу ймовірність зазнати негативних впливів соціальних, економічних, екологічних чинників або захворіти. Синонімом цього поняття є «групи ризику». Звичайно, у кожному суспільстві можуть бути виділені різні вразливі категорії громадян. Люди, з яким мають справу соціальні працівники, різні за віком (від немовлят до престарілих) і включають представників різних рас, релігій, етнічних та соціоекономічних груп. На Заході потенційними клієнтами соціальної роботи можуть бути:

- бездомні люди;

- родини, в яких існують проблеми дитячої занедбаності, сексуальних, фізичних зловживань відносно дитини або одного з партнерів;

- подружні пари, що мають серйозні сімейні конфлікти;

- родини, в яких дитина виховується лише одним з батьків і в яких серйозні конфлікти спричинені насильством з боку батька, а також втечею, делінквентною поведінкою, труднощами у навчанні дитини;

- ВІЛ-інфіковані люди та їхні родини;

- люди, що мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні обмеження, недостатність навичок та інші фактори;

- люди, які перебувають в ув’язнені чи колишні ув’язнені, життя яких було поламано через покарання внаслідок порушення закону;

- незаміжні вагітні дівчата-підлітки чи такі, що вже виховують дитину;

- гомосексуали та лесбіянки, що мають особисті або сімейні проблеми;

- люди, що мають соматичні чи психічні захворювання або інвалідність;

- термінально хворі;

- люди, залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини;

- мігранти і меншини, що мають недостатні ресурси та можливості, або ті, хто стали жертвами расизму, сексизму чи інших форм дискримінації;

- люди із затримками розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;

- люди похилого віку, що не можуть адекватно функціонувати;

- мігранти та біженці, що мають недостатні необхідні ресурси;

- діти, які залишилися без піклування батьків, і ті, що зазнають насилля;

- діти, що мають проблеми, пов’язані з навчанням у школі, їхні родини;

- люди, що знаходяться у стресовому стані, пов’язаному з травматичними подіями (смерть близької людини, природні чи техногенні катастрофи, вихід на пенсію тощо), а також діти, що залишили родину.

Поширеними в західних країнах є спеціалізовані соціальні служби, спрямовані на розв’язання проблем таких категорій клієнтів:

- діти та сім’ї;

- люди похилого віку;

- хворі люди;

- люди з функціональними обмеженнями;

- залежні від психо-активних речовин;

- люди з ВІЛ/СНІДом;

- іммігранти.

Очевидно, що не всі наведені групи віднесені до потенційних клієнтів соціальної роботи в Україні. Не завжди ми можемо констатувати, що в нашій країні надаються необхідні послуги всім цим категоріям клієнтів [1].

Закон України «Про соціальні послуги» визначає, що соціальна допомога може надаватися людям, котрі потрапили у складні життєві обставини, тобто практично кожна людина може стати клієнтом соціальних служб, коли виникає ситуація чи обставини, які неможливо «об’єктивно подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв’язку зі старістю або станом здоров’я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім’ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо)» [2]. Ці ситуації, пред’являють людям вимоги, які перевищують їхній звичний адаптивний потенціал, вони приховують у собі виклик, або загрозу життєдіяльності людини, а інколи викликають непоправні втрати. Кожна з них також обмежує активність індивіда, висуває вимоги, що потребують додаткових моральних і матеріальних ресурсів.

Отже, підвищення соціального функціонування, яке прийнято вважати призначенням соціальної роботи, передбачає орієнтацію на базові потреби людини, які мають бути задоволені, щоб людина почувалася повноправним і активним членом суспільства. Досить часто клієнти соціальної роботи не в змозі задовольнити свої потреби, через що вони повністю або частково позбавлені можливості брати активну участь у житті суспільства, громади, де вони живуть, не здатні підтримувати соціальні зв’язки та вести спосіб життя, який є поширеним та прийнятним у відповідному суспільстві, членами якого вони є. Такий стан у сучасній соціальній роботі називають соціальним виключенням.

Якщо взяти для прикладу таку групу клієнтів, як психічнохворі, то вона потерпає від соціального виключення в усіх сферах. Проблеми психічного здоров’я часто можуть зашкодити доступу до соціальних служб та соціальних мереж – а відтак потенційно ведуть до соціальної ізоляції [6]. Люди з психічними розладами мають набагато менше можливостей близьких довірливих стосунків порівняно з іншими та більшу вірогідність самотнього життя, ніж ті, хто цих проблем не має. Доходи серед дорослих з серйозними проблемами психічного здоров’я значно менші порівняно з доходами дорослих, що не мають таких проблем. Зайнятість серед людей з проблемами психічного здоров’я є невисокою. Прояви соціального виключення – обмежений доступ до товарів щоденного користування, обмежена участь у громадській активності та різних видах відпочинку, усе, що входить до поняття соціо-економічного збитку, впливають на розвиток самих проблем психічного здоров’я, ускладнюючи їх.

Соціальні працівники мусять враховувати факт існування в суспільстві різних груп, що мають неоднаковий рівень доступу до суспільних ресурсів, а тому є соціально-виключеними. Наприклад, працюючи з такою групою клієнтів, як біженці, соціальні працівники повинні ставити такі завдання, що дозволяють подолати їхнє соціальне виключення, а саме:

- психологічна підтримка для корекції травмуючого досвіду клієнтів;

- мотивація і зміцнення можливостей для самодопомоги клієнтів;

- допомога у вивченні клієнтами мови країни проживання та в здобутті ними професійної освіти;

- налагодження стосунків з оточенням і самовизначення клієнтів;

- започаткування або участь у створені відповідних організацій для роботи з біженцями та їхніми сім’ями;

- активізація груп підтримки в громаді, роз’яснювальна робота, спрямована на подолання ворожості до представників цієї групи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Практичні, посередницькі та адміністративні ролі соціальних працівників	\|	Дискримінація та імпаурмент клієнтів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.