Винайдення радіо О. С. Поповим.

З історії винайдення радіо.

Радіозв'язок — це колективне винайдення. Початок поклав англійський фізик М. Фарадей, який 1831 року відкрив явище електромагнітної індукції. Взявши за основу уявлення Фарадея і розвиваючи їх, англійський учений Дж. Максвелл 1865 року дійшов висновку: металевий провідник, по якому тече струм, повинен випромінювати в простір електромагнітні хвилі, які поширюються ч, швидкістю світла. Перший, кому в 1887 році вдалося «створити» й детектувати електромагнітні хвилі, був німецький учений Г. Герц. Однак детектор Герца мав дуже маленьку чутливість. Цей недолік компенсував французький фізик Е. Бранлі в 1890 році. Він установив, що електричний опір металевих порошків різко знижується під впливом, електромагнітних хвиль. Таким чином, був винайдений «когерер» — чутливий детектор хвиль.

7 травня 1895 року на засіданні Російського фізико-хімічного товариства в Петербурзі О. С. Попов продемонстрував дію першого у світі радіоприймача. 24 травня 1895 року було передано першу у світі телеграму (на відстань 250 м). На маневрах Чорноморського флоту в 1899 році вчений установив радіозв'язок на відстані понад 20 км. На початку 1900 року радіозв'язок був успішно використаний під час рятувальних операцій у Фінській затоці. За участю О. С. Попова почалося впровадження радіозв'язку на флоті та в армії.

У 1901 році італійському інженерові Г. Марконі вдалося встановити радіозв'язок через Атлантичний океан. Його діяльність відіграла значну роль у розвитку радіо як засобу зв'язку й була відзначена 1909 року Нобелівською премією.

Важливим етапом у розвитку радіозв'язку стало створення в 1913 році лампового генератора незатухаючих електромагнітних коливань.

У наступні роки зусиллями багатьох видатних вчених та інженерів різних країн радіотехніка перетворилася на надзвичайно широку й різноманітну галузь техніки.

У Росії одним із перших узявся за вивчення електромагнітних хвиль викладач офіцерських курсів у Кронштадті Олександр Степанович Попов. Почавши з відтворення дослідів Герца, вчений згодом використав більш надійний і чутливий спосіб реєстрації електромагнітних хвиль.

Далі на уроці доцільно розібрати будову й принцип дії радіоприймача Попова. Про життя та діяльність винахідника, його наукові праці можна заслухати короткі повідомлення учнів, підготовлені за завданням учителя.

Властивості електромагнітних хвиль вперше були експериментально вивчені Г.Герцом. Результати цих дослідів дуже зацікавили фізиків усього світу, які почали їх повторювати, шукати шляхи вдосконалення випромінювача і приймача електромагнітних хвиль. Виникають думки про можливість використання цих хвиль для зв'язку і навіть для передавання енергії без проводів.

У 1894 р. російському вченому О.С.Попову вдалося створити такий приймач, основні принципові особливості будови якого збереглися і в сучасній радіоприймальній апаратурі.

Схема створеного О. С. Поповим приймача показана на малюнку 1. У ньому електромагнітні хвилі сприймав (реєстрував) спеціальний прилад — когерер. Дія когерера ґрунтується на властивості металевого порошку злипатися

мал.1

під дією високочастотних електромагнітних коливань. Когерер мав вигляд скляної трубки з металевими ошурками, в обидва кінці якої вставлені електроди так, що вони торкаються ошурок. У звичайних умовах електричний опір між окремими ошурками порівняно великий, тому і весь когерер має великий опір. Когерер вмикається в коло батареї Б через обмотку електромагніта Е₁. Падаюча електромагнітна хвиля, створюючи в когерері змінний струм високої частоти, викликає про літання між ошурками дрібненьких іскорок, які зварюють ошурки між собою. При цьому опір когерера різко зменшується і він замикає коло батареї Б, яка живить струмом електромагніт Е₁. Цей електромагніт притягує стальну пластинку П₁ і замикає коло другого електромагніта Е₂. Останній притягує до себе стальну пластинку П₂, і з'єднаний з нею молоточок М ударяє по дзвінку Д. Притягнувшись до Е₂, пластинка П₂ розмикає контакт і відмикає Е₂ від батареї. Тоді пружина повертає пластину П₂ у вихідне положення, і молоточок М ударяє через гумовий амортизатор по когереру. Когерер струшується і контакти між ошурками руйнуються. Внаслідок цього опір когерера знову стає дуже великим, коло батареї розмикається, і приймач знову готовий до роботи. Згодом у сучасних радіоприймачах когерер замінили електронні лампи і напівпровідникові транзистори, але принцип реле залишився той самий.

Італійський вчений Г. Марконі у 1896 р. подав заявку, а в 1897 р. дістав патент (в Англії) на застосування електромагнітних хвиль для бездротового зв'язку (О. С. Попов свого винаходу не патентував). Схема приймача Марконі була такою ж, як і схема приймача Попова.

Г. Марконі проведена велика робота з удосконалення приладів для радіозв'язку. Зокрема, в 1902 р. він здійснив радіозв'язок через Атлантичний океан. Його діяльність відіграла значну роль в розвитку радіотехніки, зокрема в поширенні радіо як засобу зв'язку, і була відзначена в 1909 р. Нобелівською премією.

Важливим етапом у розвитку радіозв'язку стало створення в 1913 р. лампового генератора незатухаючих електромагнітних коливань. У наступні роки зусиллями багатьох видатних вчених і інженерів радіотехніка перетворилася в надзвичайно широку і різноманітну галузь техніки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПЕРЕДАЧА ІНФОРМАЦІЇ ЗА ДОПОМОГОЮ ЕЛЕКТРОМАГНІТНИХ ХВИЛЬ	\|	Принцип радіозв'язку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.024 сек.