Чистки у Червоній армії

Ще до початку «великого терору» об’єктом уваги чекістів стали військові. У 1929 р. у Червоній армії розпочалася велика «чистка» командного складу. Працівники особливих органів у владі викрили низку контрреволюційних організацій та угрупувань серед молодшого, середнього і навіть старшого командного складу. Лише за 1929–1930 рр. з РСЧА було звільнено 16 тис. 695 військовослужбовців, ліквідовано 594 контрреволюційні організації та угрупування, заарештовано 2 тис. 603 особи. У лютому 1930 р. було заарештовано 105 червоноармійців у гарнізонах Українського військового округу за погані висловлювання на адресу режиму у приватному листуванні, ліквідовано 19 антирадянських угрупувань.

У 1930–1931 рр. було проведено арешти серед військових у Москві, Ленінграді, Києві та Харкові, більшість з яких були колишніми офіцерами царської армії. Ця чекістська операція увійшла в історію під назвою «Весна», оскільки змовники нібито очікували навесні 1931 р. на інтервенцію Антанти. Тільки у Харкові та Москві було арештовано 3 тис. 496 осіб, окрім того 700 було засуджено в Ленінграді. Серед арештів командирів УВО найгучнішим був арешт 18 березня 1931 р. командира 44-ї стрілецької дивізії Я. Штромбаха (чеха за національністю), якого було засуджено на смерть.

Боротьба зі «скрипніківщиною»

У 1933 р. радянські органи державної безпеки сповістили про викриття «Української військової організації» («УВО»), яка, за твердженням голови ДПУ УСРР В. Балицького, «очолювала повстанську, шпигунську і диверсійну роботу, а також саботаж у сільському господарстві». Серед арештованих у справі опинилися працівники системи освіти, представники творчої та наукової інтелігенції, які були прихильниками «українізації».

Сфабрикована справа дискредитувала колишнього народного комісара освіти М. Скрипника, ініціатора проведення політики «українізації». Його звинувачували в тому, що за період його перебування на цій посаді Наркомосвіти був «засмічений шкідницькими, контрреволюційними і націоналістичними елементами». 7 липня 1933 р. на засіданні політбюро ЦК КП(б)У відбувалось обговорення варіанту документу М. Скрипника, в якому він повинен був «викрити» власні помилки. Однак останній зрозумів, що його загнали у глухий кут, а тому, коли почалося обговорення, пішов із зали засідання у свій робочий кабінет і там застрелився. Об’єктом атаки під час проведення кампанії боротьби зі «скрипниківщиною» став, насамперед, Наркомат освіти та вся системи культури, освіти й науки Радянської України. Політична кампанія проти «скрипниківщини» завершилася прийняттям 18–22 листопада 1933 р. постанови ЦК КП(б)У про офіційне згортання «українізації». «В даний момент головна небезпека – місцевий український націоналізм, що поєднується з імперіалістичними інтервентами», – зазначалось у постанові.

В'язні Соловецьких таборів на роботі у порту. Кінець 1920 рр.

Лише протягом 1933 р. в обласних управліннях народної освіти за політичними мотивами замінено 100% керівництва, у районних – 90%. Всі вони були піддані різним формам репресій. 4 тис. вчителів були звільнені зі шкіл України як «класово-ворожі елементи». Натомість розширювалася мережа російських шкіл і класів. З 29 директорів педагогічних вузів звільнили 18, роботу втратили також 210 викладачів.

У 1933 р. було прийнято новий «український правопис», що стало підставою для пошуків націоналістів серед співробітників Інституту наукової мови при ВУАН. Значно постраждала і сама академія, особливо Всеукраїнська асоціація марксо-ленінських інститутів (ВУАМЛІН), яку певний час очолював М. Скрипник. «Контрреволюціонерами» та «шпигунами» були оголошені багато працівників ВУАМЛІН. Тотальна «чистка» охопила Наркомат юстиції, видавництво «Української радянської енциклопедії», багато музеїв України, Київське історичне містечко (Лавра), бібліотеки республіки, Геодезичне управління, Державні курси українізації ім. К. Маркса, Інститут української культури ім. Д. Багалія, Інститут ім. Т. Шевченка, Інститут радянського права у Харкові.

Не обійшли увагою і «театральний фронт». До постановки заборонили 200 «націоналістичних творів» і 20 «націоналістичних» перекладів світової класики. У грудні 1933 р. арештовано керівника театру «Березіль» Леся Курбаса, який у листопаді 1937 р. був розстріляний на Соловках.

1933 рік ознаменувався першими арештами серед письменників. Ці арешти значно посилилися після самогубства М. Хвильового (травень 1933 року). Протягом найближчого часу погром українських письменників досягнув особливого розмаху. За неповними даними, у період з грудня 1932 р. по травень 1937 р. було репресовано 71-го українського письменника. Загалом у "сталінський період" було піддано репресіям близько 500 письменників, які жили і працювали в Україні.

Кампанія проти «скрипниківщини» вилилася у широкомасштабний погром інтелектуальних сил в Україні. Було майже вщент знищено наслідки обмеженої і контрольованої самою більшовицькою владою політики «українізації».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Справи СВУ та УНЦ	\|	Партійні чистки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.127 сек.