Партійні чистки

Своєрідним прологом «великого терору» була чергова «чистка» партії, яка розпочалася у 1933 р. В УСРР того року вона відбувалася у Київській, Донецькій, Одеській, Вінницькій областях, а наступного 1934 р. – у Харківській, Дніпропетровській, Чернігівській і в Молдавській АСРР. Прийом у партію тимчасово припинили. За даними, які П. Постишев навів на листопадовому пленумі ЦК КП(б)У у 1933 р., із 120 тис. членів і кандидатів у члени партії, що пройшли «чистку», станом на 15 жовтня було «вичищено» 27 тис. 500 «класово ворожих елементів».

У Донецькій, Київській, Вінницькій та Одеській областях «чистку» пройшли 267 тис. 907 осіб, виключено з партії 51 тис. 713, або 19%. З партії виключали за: «пасивне перебування в партії», «порушення партійної і державної дисципліни», «прояв ворожих класових настроїв». Всього в КП(б)У за 2,5 роки було притягнуто до відповідальності 104 тис. 458 осіб, з них виключено з партії 39 тис. 17 осіб. Внаслідок партійних чисток у складі КП(б)У залишилося 8,2 % тих, хто вступив у партію до 1920 року.

Тримаючи в напрузі «авангард» суспільства за допомогою «чисток», Сталін та його оточення в середині 1934 р. вдалися до чергового маневру з метою поліпшити образ каральних структур. Постановою політбюро ЦК ВКП(б) від 10 липня 1934 р. на базі ОДПУ були організовані Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС) СРСР та НКВС союзних республік. Очолив союзний НКВС Г. Ягода.

Прокладання залізниці на Соловках. Кінець 1920 рр.

«Хартія терору»

1 грудня 1934 р. після вбивства у Ленінграді С. Кірова за пропозицією Сталіна була прийнята постанова ЦВК СРСР «Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів». Згідно з цієїю постановою термін розслідування зменшувався до 10-ти днів, розгляд справ у суді проводився без участі адвоката і прокурора, оскарження вироку та клопотання про помилування не дозволялося, а вирок виконувався негайно після винесення. 9 грудня 1934 р. згадані вище положення були адаптовані у кримінально-процесуальний кодекс УСРР. Ця постанова стала справжньою «Хартією терору».

У 1935 р. прокурором СРСР було призначено А. Вишинського, який скасував прокурорський нагляд за законністю у діяльності органів державної безпеки у справах про державні злочини. Особлива нарада, а також інші позасудові органи («двійки», «трійки») стали знаряддям масових репресій.

Режим сповна скористався загибеллю С. Кірова. Повною мірою це відчувалося в Україні. Найпершими жертвами стали представники інтелігенції – Г. Піддубний, В. Поліщук, В. Підмогильний, О. Влизько, Д. Фальківський, М. Куліш.

Одним з найперших наочних виявів «класової ненависті і непримиренності» стало викриття так званого Об’єднання українських націоналістів – організації, яка начебто мала на меті повалення радянської влади шляхом здійснення терористичних актів, шкідництва та диверсій. 13-15 грудня 1934 р. виїзна сесія колегії Верховного Суду СРСР у Києві розглянула справи 37 осіб, які начебто прибули з території Польщі та Румунії для здійснення терористичних актів. Викриття і суд над учасниками цієї групи «терористів», як і над учасниками ленінградської і московської груп «терористів-білогвардійців», викритих з підозрілою «синхронністю», повинні були підтверджувати версію про наявність великомасштабного антирадянського підпілля. За цією справою було засуджено до розстрілу багатьох українських письменників та інтелектуалів.

У 1934 р. у сфабрикованій справі «Польської військової організації» було притягнуто до відповідальності 114 осіб. За версією радянського слідства, «ПОВ» здійснювало шпигунську, диверсійно-повстанську та шкідницьку роботу, готувала інтервенцію польських військ з метою відторгнення України від СРСР та включення її у «склад буржуазної федерації під протекторатом Польщі».

Продовженням лінії терору в середовищі українських інтелектуалів стало викриття органами НКВС УСРР у 1935 р. «підпільної контрреволюційної боротьбистської організації». 25 березня 1935 р. було заарештовано і засуджено до розстрілу, який потім замінили на 10 років каторги, письменника Євгена Плужника. У 1936 р. він помер на Соловках. У лютому 1936 р. було засуджено групу українських «неокласиків» Миколу Зерова, Павла Филиповича, Ананія Лебедя, Бориса Пилипенка й Марка Вороного. Разом з ними засудили педагога Леоніда Митькевича.

В'язні завантажують баржу. Ухта, 1932 р.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Чистки у Червоній армії	\|	Конституція 1937

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.