Пам’ять.

Пам'ять — це здатність нервової системи зберігати у закодованому вигляді інформацію, яка за певних умов може бути розкодована, відтворена. Пам'ять і умовний рефлекс — взаємопов'язані явища. Адже умовний рефлекс і є навчанням, нерозривно пов'язаним з пам'яттю. З цього приводу існує дві точки зору: згідно з першою, пам'ять і умовний рефлекс ототожнюються, тобто припускається, що ніякої пам'яті без умовного зв'язку не існує. Друга точка зору полягає в тому, що пам'ять — це загальне явище, на базі якого формується умовний рефлекс. Мозок зберігає не пам’ять, а сліди інформації, які пізніше використовуються для створення неграми: сліди зберігаються , а пам’ять – створюється.

Енграмма – слід пам’яті, сформований у результаті навчання.

Види і форми пам'яті. За тривалістю збереження інформації розрізняють короткочасну (секунди — хвилини) і довготривалу (години — роки) пам'ять. Короткочасна пам’ять потребує фосфорилювання білків, що вже є в клітині, а тривала – заснована на експресії генів і синтезі нових білків. У процесі сприйняття або організації цілеспрямованого акту, як короткочасна, так і довготривала пам′ять можуть перейти в активний стан, так звану робочу пам′ять. Робоча, або оперативна пам′ять – це актуалізована система слідових процесів, що активно використовуються під час організації і виконанні різних видів діяльності та цілеспрямованої поведінки.

Крім того, виділяють сенсорну = чутливу, первинну, вторинну і третинну пам'ять.

Сенсорна пам'ять є одним із перших етапів сприймання інформації і триває 0,1 — 0,5 с. Наприклад, якщо махнути рукою перед очима, можна побачити слабкий слід, що залишається після того, як руку опущено. Не досягає свідомості, але зберігається у вигляді фізичних параметрів подразника. Слід події, яка щойно відбулася, є безпосереднім свідченням сенсорної пам'яті. Сенсорні сліди відіграють важливу роль у житті людини під час читання, сприймання чужої і своєї мови. Інформація іде у мовні центри, де відбувається її перекодування у мовну інформацію = первинну. Припускається, що за час реверберації імпульсів по замкненим нейронним контурам, які тривають від декілька секунд до декілька хвилин, відбувається перехід імпульсного ходу в структурні зміни у синоптичному апараті і в тілі нейрона.

Первинна пам’ять – це тимчасове збереження інформації, за тривалістю (від однієї до десятків секунд)вона є короткочасною пам’яттю. Її обсяг без спеціального тренування становить звичайно магічно магічне число 7, тобто людина може одразу після сприйняття відтворити 7 ± 2 одиниць (біт) інформації. Інформація зберігається у порядку її надходження: стара інформація активно витісняється новою. Для тривалішого збереження інформації необхідне її кількаразове повторення.

Вторинна пам'ять є однією з форм довготривалої пам'яті (від десятків хвилин до місяців і років). Вона реалізується за допомогою утворення зв'язків між окремими елементами, тобто шляхом формування асоціацій {асоціативна пам'ять). Така пам'ять найбільш властива людині.

Третинна пам'ять забезпечує тривале зберігання інформації першочергової ваги — персональних даних, навичок читання й писання, професійних павичок. Вважають, що третинна пам'ять практично не стирається, є довічною.

За характером запам'ятовування виділяють образну, емоційну, умовнорефлекторну пам'ять, що властиво більшості хребетних тварин і людині.

Під образною пам'яттю розуміють закарбування у нервовій системі образу біологічно важливого, привабливого або неприємного подразника. Вона є природженою властивістю нервової системи, що лежить в основі процесу навчання.

Емоційна пам'ять — це здатність організму відтворювати пережитий раніше емоційний стан разом з елементами ситуації, що його викликала, і суб'єктивним ставленням до неї. Для цієї пам'яті характерні швидкість формування, міцність і ми-мовільність відтворення.

Умовнорефлекторна пам'ять — це комплекс сформованих у процесі життя і закріплених умовних рефлексів, що зумовлюють поведінкові реакції. У хребетних ця пам'ять є основною формою збереження інформації.

Чуттєво-образна пам'ять оперує переважно уявленнями, а логічно-смислова — поняттями. Чуттєво-образну пам'ять поділяють на зорову, слухову, смакову, нюхову, рухову (моторну), дотикову (тактильну). Зорова і слухова пам'ять лежить в основі теоретичного навчання, а рухова є основою формування рухових навичок.

Специфічною властивістю людини є можливість керувати своєю пам'яттю та її формування на мовній основі. Тому довільне запам'ятовування людиною будь-якої інформації є складним активним процесом, причому людина запам'ятовує насамперед загальні положення, зміст інформації, а потім її деталі. Всі подразнення, що надходять у кору великого мозку через першу і ІІ сигнальні системи, кодуються у мовну форму, на основі чого, за допомогою мислення формується ідея, яка передається у довгострокову пам’ять для зберігання. Саме переведення інформації з форми окремих слів у форму абстрактної думки є умовою і абстрактного мислення і величезної місткості пам’яті при відносно невеликій кількості запасу слів людини (4-6 тис слів, у Пушкіна – 20 тис).

Крім довільного існує мимовільне запам'ятовування, яке здійснюється на неусвідомленому рівні й часто пов'язане з емоційними переживаннями.

Пам'ять досягає найбільшого розвитку у віці 20 — 25 років і зберігається на цьому рівні приблизно до 50 років. Після цього здатність до запам'ятовування і відтворення інформації поступово зменшується. Професійна пам'ять зберігається на високому рівні й у похилому віці.

Важливою особливістю пам'яті є забування, тобто неможливість відтворення необхідної інформації в потрібний момент. З усієї поглинутої інформації (50 біт/с) довгострокова пам’ять вміщає не більше 1%, тому у чутливих системах мозку від рецепторів до місця остаточного зберігання інформації стара інформація витісняється новою = забувається інформація, що має невелике значення.

Основною перешкодою під час відтворення пам'ятного сліду є сама структура пам'яті, в якій закладено величезну кількість інформації. Для успішного відтворення потрібного матеріалу недостатньо, щоб ця інформація зберігалася. Потрібна подія чи факт мають бути зафіксовані оригінальними, неповторними, щоб відрізнятися від усіх подібних подій чи фактів, тобто потрібна індивідуалізація пам'ятного сліду.

Механізми пам'яті. Більшість дослідників вважають, що в основі короткочасної пам’яті лежать процеси циркуляції (реверберації) нервових імпульсів замкненими колами нейронів. Під час такої циркуляції поступово відбувається перехід інформації з короткочасної до тривалої форми зберігання — довготривалої пам'яті, яка пов'язана з формуванням "нейронних ансамблів" — специфічних комплексів нейронів, що забезпечують зберігання і відтворення конкретної інформації. Проте яким чином це відбувається, чи є такий ансамбль постійно або тимчасово діючим утвором мозку, не з'ясовано.

В основі довготривалої пам'яті лежать складні структурно-хімічні перетворення на системному і клітинному рівнях головного мозку. Фіксація пам'ятного сліду пов'язана зі стійкими змінами синаптичної провідності в межах конкретного нейрон-ного ансамблю. У формуванні таких змін певну роль відводять нєйроглії.

У передачі інформації з первинної пам'яті до вторинної особлива роль належить морському конику і прилеглим структурам. Так, у разі двобічного ураження цих структур у людини розвивається антероградна амнезія — втрата здатності запам'ятовувати нову інформацію.

Ніяких "молекул пам'яті", роль яких надавали різним макромолекулярним сполукам (РНК, ДНК, білок), не існує. Відомо лише, що велике значення в механізмах пам'яті відіграють різні медіаторні системи організму, специфічні білки і нейропептиди, значення яких полягає насамперед у підвищенні неспецифічної активізації мозку. Початком уявлень про специфічних носіїв пам′яті стали дослідження Х.Хідна, що показав, що утворення слідів пам′яті супроводжується змінами структур РНК з подальшим утворенням нових білків. У подальшому було показано, що РНК беруть участь у передачі специфічного коду, а в якості сховища інформації виступає ДНК.

Дослідження молекулярних механізмів пам′ять розглядаються як перспективний напрямок. Проте в основі довгочасної пам′яті лежать не тільки перетворення на рівні окремих клітин, а й на системному рівні. Ці перетворення забезпечуються медіаторними системами мозку, що об′єднують різні структури, які приймають участь в операціях зберігання та відтворення слідових процесів в розподілену динамічну систему пам′яті.

Концепції станів пам’яті. Пам’ять існує в активній (готовій до реалізації у даний момент часу) і пасивній (латентній = не готовій до безпосереднього відтворення) формах. Деяка частина пам’яті є активною і доступною для відтворення, а інша її частина знаходиться у латентному стані. Активна енграма існує на рівні електричних процесів.

Розподіл пам’яті по структурам мозку. Памя′ть забезпечується функціонуванням багаторівневої системи мозкових структур. До неї входять сенсорні кіркові зони, деформується кірковий слід сенсорної інформації, асоціативні області, де синтезуються матеріал для образної та словесно-логічної пам′яті. Подразнення гіпокампу, мигдалини, серединного центру, призводить до переривання довготривалої пам’яті; подразнення ретикулярної формації – короткочасної; хвостатого ядра – як тривалої так і короткочасної пам’яті. К Лешли прийшов до висновку про те, що памяті не має ні де , протек вона всюди у всіх ділянках мозку. Можна уявити, що слід памяті розподілений по різним нейронам, що знаходяться у різних структурах, і його не можливо повністю виявити. Отже, слід пам’яті не має строгої локалізації, а зчитується з нейронів різних структур мозку в залежності від обставин. Цей принцип розподілення неграми є основою організації пам’яті.

У процесі переходу інформації з короткочасної пам′яті у довготривале зберігання приймає участь гіпокамп. При його ураженнях втрачається пам′ять про поточні події, довготривала пам′ять зберігається (синдром Корсакова). У формуванні емоційної пам′яті ведуча роль належить мигдалині, яка забезпечує швидке і міцне зберігання емоційнозначущих подій навіть після їх одноразової появи. Гіпокамп і мигдалина тісно пов′язані з скроневою корою, яка розглядається як „сховище” довготривалої пам′яті.

У доборі інформації для зберігання і в актуалізації слідів (перехід їх у робочу пам′ять) необхідних для організації цілеспрямованої поведінки, ведуча роль належить лобним відділам кори, що мають двобічні зв′язки зі структурами лімбічної і ретикулярної системи. Лобним відділам належить провідна роль в утворенні оптимального рівня активації слідових процесів для фіксації слідів та їх відтворювання.

Консолідація – процес, який розвивається у часі, протягом якого відбувається фіксація у памяті = морфологічні зміни, що приводять до модифікацій синапсів після навчання і поступове настання стабільності у синапсах. В останні часи вважають консолідацію процесом, завдяки якому пам’ять стає незалежною від гіпокампу. Гіппокамп може бути містом збереження короткочасної пам’яті, тому що синапси гіпокампу можуть швидко змінюватися і мають одну з найшвидших форм слідоутворення. Синапси кори змінюються повільніше. Факти і процеси, які потрібно запам’ятати надовго об’єднуються через процес консолідації в уже існуючу конгломерацію неокортексі.

В залежності від зберігаємої інформації пам’ять поділяють на недекларативну (імпліцитну), що зберігає несвідомі здібності до навчання, які проявляються у навичках і вміннях та декларативну (еспліцидна), що зберігає факти. Недекларативна включає процедурну (знання того, як треба діяти = автоматизовані навички = їзда на велосипеді), що включає систему знань (знання про світ, граматику, шкільні знання) і праймінг (інформація, яка полегшує сприйняття слідуючої інформації, полегшує сприйняття, первинна обробка). Декларативна виражена свідомими спогадами чи впізнанням попередніх подій. Підтримується гіпокампом. Включає епізодичну пам’ять (складається з окремих епізодів, поєднаних місцем чи часом події) і семантичну (реєструє, зберігає і робить доступними для відновлення знання, накопичені людством = хранилище засвоєних нами текстів і повідомлень = так Ейфелева вежа знаходиться в Парижі ).

Коли ми згадуємо що – небудь, то активується область мозку, що вміщує пам’ять про цю подію. При згадуванні з епізодичної пам’яті важливу роль виконують фронтальні області кори, збільшується ток крові (залучується більша маса мозкової тканини), при чому у правій півкулі сильніше за ліву. Активність мозку збільшувалася у передніх кортикальних областях при згадуванні епізодів з особистого життя, при згадуванні історичних подій – задніх.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нейрофізіологічних основ психічної діяльності людини.	\|	Кримінальна відповідальність та звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.259 сек.