Мислення, увага, пам’ять. Свідомість і підсвідомість, їх значення.

ВИСНОВОК

до шостого питання:

Таким чином, І.П. Павлов, вивчаючи особливості утворення і перебігу умовних рефлексів у тварин, звернув увагу на те, що швидкість їх утворення, міцність, гальмування залежить від індивідуальних властивостей їх нервової системи. Це дало йому змогу виділити типи ВНД.

Тип ВНД – це сукупність властивостей нервових процесів, що обумовлені спадковими особливостями організму і набутими в процесі індивідуального життя..

Сон

Сон – фізіологічний стан, що характеризується втратою активних психічних зв'язків суб'єкта з навколишнім світом. Сон є життєво необхідним для вищих тварин і людини. Тривалий час вважали, що сон являє собою відпочинок, необхідний для відновлення енергії клітин мозку після активного неспання. Однак виявилося, що активність мозку під час сну часто вища, ніж під час неспання. Було встановлено, що активність нейронів ряду структур мозку під час сну істотно зростає, тобто сон – це активний фізіологічний процес. Рефлекторні реакції під час сну знижені. Спляча людина не реагує на багато зовнішніх дій, якщо вони не мають надмірної сили. Сон характеризується фазовими змінами ВНД, які особливо виразно проявляються при переході від неспання до сну (вирівнююча, парадоксальна, ультрапарадоксальна і наркотична фази). В наркотичній фазу тварини перестають відповідати умовно-рефлекторної реакцією на будь-які умовні подразники. Сон супроводжується низкою характерних змін вегетативних показників і біоелектричною активностю мозку.

Для стану неспання характерною є низькоамплітудна високочастотна ЕЕГ активність (бета-ритм). При закриванні очей ця активність змінюється альфа-ритмом, відбувається засинання людини. У цей період пробудження відбувається досить легко. Через деякий час починають виникати "веретена". Приблизно через 30 хв. стадія "веретен" змінюється стадією високоамплітудних повільних тета-хвиль. Пробудження в цю стадію утруднене, вона супроводжується низкою змін вегетативних показників: зменшується частота серцевих скорочень, знижується кров'яний тиск, температура тіла та ін.. Стадія тета-хвиль змінюється стадією високоамплітудних надповільних дельта-хвиль. Дельта-сон – це період глибокого сну. Частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, температура тіла в цю фазу досягають мінімальних значень. Повільно-хвильова стадія сну триває 1-1,5 години і змінюється появою на ЕЕГ низькоамплітудної високочастотної активності, характерної для стану неспання (бета-ритм), яка отримала назву парадоксального, або швидко-хвильового, сну. Таким чином, весь період сну поділяється на два стани, які змінюють один одного 6-7 разів протягом ночі: повільно-хвильовий (ортодоксальний) сон і швидко-хвильовий (парадоксальний) сон. Якщо розбудити людину в фазу парадоксального сну, то він повідомляє про сновидіння. Людина, прокинувшись у фазу повільного сну, зазвичай не пам'ятає сновидінь. Якщо людини під час сну вибірково позбавляти тільки парадоксальної фази сну, наприклад, будити його, як тільки він переходить в цю фазу, то це призводить до суттєвих порушень психічної діяльності. Види сну: природний фізіологічний сон, гіпнотичний, патологічний сон.

Пам'ять

Пам'ять – одна з основних властивостей ЦНС, що виражається в здатності на короткий або тривалий час зберігати інформацію про події зовнішнього світу і реакції організму. Пам'ять складається з трьох взаємопов'язаних етапів: запам'ятовування, зберігання, відтворення інформації. Розрізняють такі види пам'яті: наслідувану (генетичну) і неуспадковану (індивідуальну), образну (яка відтворює образ об'єкта), емоційну (коли ситуація викликає емоції, які характерні для подій, що відбувались раніше), словесно-логічну (властиву тільки людині). За часом збереження інформації розрізняють: безпосередній відбиток сенсорної інформації (сенсорна пам'ять), короткочасну і довготривалу пам'ять. Безпосередній відбиток сенсорної інформації забезпечує утримання слідів в сенсорній пам'яті не більше 500 мс. Сенсорна пам'ять не залежить від волі людини і не може свідомо контролюватися, але залежить від функціонального стану організму. Час збереження образу зовнішнього світу неоднаковий для різних органів чуття (довгостроково зберігається зорові образи). Короткочасна пам'ять забезпечує утримання обмеженої частини інформації, що надійшла, дозволяє відтворювати яку-небудь її частину і тим самим деякий час використовувати певну кількість інформації. Довготривала пам'ять дозволяє зберігати інформацію необмежений час і має практично необмежений обсяг, зберігає величезну кількість інформації без спотворення. Інформація при необхідності може легко відтворюватися. Відтворення полягає у витяганні інформації з пам'яті, яке може бути довільним і мимовільним. Довільне відтворення, що полягає у відтворенні з довготривалої пам'яті раніше придбаної інформації, має вибірковий характер і являє собою активний процес, що вимагає включення уваги, а іноді значних розумових зусиль. Короткочасна пам'ять – оперативна пам'ять, що забезпечує виконання поточних поведінкових і розумових операцій. В основі короткочасної пам'яті лежить повторна багаторазова циркуляція імпульсних розрядів по круговим замкнутим ланцюгам нервових клітин. Кільцеві структури можуть бути утворені і в межах одного і того ж нейрона шляхом зворотних сигналів, утворених кінцевими (або бічними, латеральними) розгалуженнями аксонного відростка на дендритах цього ж нейрона. У результаті багаторазового проходження імпульсів по цим кільцевим структурам в останніх поступово утворюються стійкі зміни, що закладають основу подальшого формування довгострокової пам'яті. У цих кільцевих структурах можуть брати участь не тільки збуджуючі, але й гальмівні нейрони. Тривалість короткочасної пам'яті становить секунди, хвилини після безпосередньої дії відповідного повідомлення, явища, предмета. Ревербераційна гіпотеза природи короткочасної пам'яті допускає наявність замкнених кіл циркуляції імпульсного збудження як усередині кори великого мозку, так і між корою і підкірковими утвореннями (зокрема, таламокортікальні нервові кола), що містять як сенсорні, так і гностичні (навчальні, пізнавальні) нервові клітини. Внутрішньокоркові і таламокортікальні ревербераційні круги як структурна основа нейрофізіологічного механізму короткострокової пам'яті утворені корковими пірамідними клітинами V-VI шарів переважно лобових і тім'яних областей кори великого мозку. Участь структур гіпокампу і лімбічної системи мозку в короткостроковій пам'яті пов'язана з реалізацією цими нервовими утвореннями функції розрізнення новизни сигналів і зчитування аферентної інформації, що надходить, на вході бодьорого мозку (О.С. Виноградова).

Перетворення короткострокової пам'яті в довгострокову (консолідація пам'яті) в загальному вигляді обумовлено настанням стійких змін синаптичної провідності як результат повторного збудження нервових клітин (навчаються популяції, ансамблі нейронів по Хеббу). Перехід короткочасної пам'яті в довгострокову (консолідація пам'яті) обумовлений хімічними і структурними змінами у відповідних нервових утвореннях. За даними сучасної нейрофізіології та нейрохімії, в основі довготривалої (довгострокової) пам'яті лежать складні хімічні процеси синтезу білкових молекул у клітинах головного мозку. В основі консолідації пам'яті багато факторів, що призводять до полегшення передачі імпульсів по синаптическим структурам (посилене функціонування певних синапсів, підвищення їх провідності для адекватних імпульсних потоків).Однією з поширених хімічних теорій пам'яті є гіпотеза Хідена про білкову природу пам'яті. На думку автора, інформація, що лежить в основі довготривалої пам'яті, кодується, записується в структурі полінуклеотидного ланцюга молекули. Різна структура імпульсних потенціалів, в яких закодована певна сенсорна інформація в аферентних нервових провідниках, призводить до різної перебудові молекули РНК, до специфічних для кожного сигналу переміщенням нуклеотидів в їх ланцюги. Таким чином відбувається фіксація кожного сигналу у вигляді специфічного відбитка в структурі молекули РНК. Виходячи з гіпотези Хідена, можна припустити, що гліальні клітини, що приймають участь у трофічному забезпеченні функцій нейрона, включаються в метаболічний цикл кодування надходять сигналів шляхом зміни нуклеотидного складу синтезують РНК. Весь набір ймовірних перестановок і комбінацій нуклеотидних елементів забезпечує можливість фіксувати в структурі молекули РНК величезний обсяг інформації: теоретично розрахований обсяг цієї інформації становить 10 – 1020 біт, що значно перекриває реальний обсяг людської пам'яті. Процес фіксації інформації в нервовій клітині знаходить відображення у синтезі білка, в молекулу якого вводиться відповідний слідовий відбиток змін в молекулі РНК. При цьому молекула білка стає чутливою до специфічного візерунку імпульсного потоку, тим самим вона як би дізнається той аферентних сигнал, який закодований у цьому імпульсному патерні. У результаті відбувається звільнення медіатора у відповідному синапсі, що приводить до передачі інформації з однієї нервової клітини на іншу в системі нейронів, відповідальних за фіксацію, збереження і відтворення інформації.

Свідомість

Свідомість – це суб'єктивний світ людини від найпростішого елементарного відчуття до абстрактного мислення. Свідомість є продуктом тривалого історичного розвитку, що виник в результаті трудової діяльності людини. Свідомість допомагає людині пізнати властивості, якість предметів, явищ, зрозуміти їх внутрішні закономірності, відокремити істотне від несуттєвого. Завдяки свідомості людина може цілеспрямовано організувати свою працю, для неї відкриваються широкі можливості спілкування з навколишнім середовищем. Свідомість – умовно-рефлекторний процес. Інтуїція – є підсвідома реакція. На рівні підсвідомості відбувається умовно-рефлекторна діяльність внутрішніх органів. У підсвідомих реакціях організму бере участь невелика група нервових клітин підкіркових структур і кори. Свідомість є найвищим регулятором поведінки людей.

Поведінка

Поведінка – функція вищої нервової діяльності, без неї неможлива адаптація організму до мінливих умов зовнішнього середовища. Акт поведінки складається з наступних стадій:

аферентного синтезу, де вирішується питання «Що робити? Як і коли?»;

прийняття рішення;

акцептора результату дії;

формування поведінки;

сама поведінка;

оцінка результату.

Формування акцептора результату дії дозволяє прогнозувати наслідки поведінки і виправити помилку поведінки. У регуляції поведінки беруть участь передні відділи кори півкуль мозку, гіпоталамус, лімбічна система, ретикулярна формація.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характеристика.	\|	Перша медична допомога.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.