• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПРИКЛАДНЕ ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

У структурі прикладного ПЗ можна виділити: прикладні програми загального, так і спеціального призначення.

Прикладне ПЗ загального призначення – це комплекс програм, який одержав широке використання серед різних категорій користувачів. Найбільш відомими серед них є: текстові редактори, графічні системи, електронні таблиці, системи управління базами даних та ін.

Прикладні програми спеціального призначення використовують у специфічній діяльності користувачів. Функції специфічних систем залежать від їх призначення. Наприклад, для систем навчального призначення це можуть бути інструментальні засоби для розробки комп’ютерних уроків (гіпермедійні та гіпертекстові системи, авторські та інші системи), імітаційне моделюючі програми навчального призначення, програми для розробки та підтримки шкільного розкладу, педагогічні програмні засоби різного призначення та ін. До складу прикладних програм спеціального призначення можна також віднести пакети прикладних програм (ППП), які широко використовуються, наприклад, для статистичної обробки даних, бухгалтерського обліку, розрахунку будівельних конструкцій та ін. Наявність у комп’ютері різноманітних ППП дозволяє розв’язувати значну частину простих прикладних задач, майже без програмування. В цьому випадку завдання на розв’язування тієї чи іншої задачі записується у вигляді директиви спеціальною проблемно-орієнтованою мовою та повідомляється комп’ютеру.

Основні групи прикладних програм наведенні в таблиці 1.

Таблиця 1.

Крім перерахованих груп у складі прикладного ПЗ слід виділити інтегровані системи. Ці системи об’єднують у собі можливості текстових редакторів, графічних систем, електронних таблиць та систем управління базами даних. Головна перевага інтегрованих систем перед окремими системами прикладного ПЗ загального призначення полягає у тому, що вони створюють єдині правила роботи для користувача, тобто вони мають єдиний інтерфейс як при роботі з текстом, так і при роботі з електронними таблицями та ін. Найвідоміші серед них: Місrosoft Works, Місrosoft Office, Lotus SmartSuite, Perfect Office.

ІНСТРУМЕНТАЛЬНЕ ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ (СИСТЕМИ ПРОГРАМУВАННЯ)

Інструментальна система (система програмування) — це комплекс програмних засобів, призначених для створення нових програм. Така система обов’язково містить мову програмування (наприклад, C++, Delphi, Visual Basic, Fortran, Ada), а також середовище для розробки додатків. Це середовище, інакше кажучи, інтерфейс, підтримує необхідні типові інструменти програмування.

Мови програмування є особливими програмами, призначеними для створення інших програм. В комп’ютерному уявленні програма представляє набір двійкових кодів операцій і номерів елементів пам’яті (адрес), в яких зберігаються аргументи операцій. Програма, написана таким чином, називається низькорівневою – вона максимально наближена до рівня апаратного забезпечення.

Після машинного коду (коду мікропроцесора або мікрокоду), найбільш наближена до рівня «комп’ютерного заліза» мова Асемблера – машинно–залежна мова – в ньому коди операцій замінені умовними словами, але він дозволяє програмі безпосередньо управляти апаратними пристроями. Мова асемблера простіше, ніж мікрокод, але, проте, мови асемблера вимагають від програміста глибоких знань апаратури і особливостей її програмування. Мовою Ассамблера користуються, як правило, системні програмісти.

Мова асемблера є мовою більш високого рівня. Чим більше мова наближена до людської, тим далі вона віддалена від машинної – тим вище її рівень.

З появою мов високого рівня, програмісти дістали можливість не відволікатися на вельми тонкі питання організації виконання процесу, а уділяти рішенню конкретної проблеми більше часу. Грамотно складена програма на мові високого рівня нагадує план рішення задачі, складений на звичайній розмовній мові.

Програмування на мовах високого рівня, простіше, ніж на мовах низького рівня. Воно не вимагає глибоких знань будови комп’ютера і тому цілком доступне людям, що не є фахівцями в обчислювальній техніці. Проте, програми, написані на мовах низького рівня, як правило, відрізняються більш високою швидкістю роботи, меншим об’ємом і більш повним використанням ресурсів обчислювальної техніки.

В даний час існує близько двох тисяч мов програмування. Це викликано тим, що різні мови створюються для різних цілей. Є мови для початківців і для професіоналів. Різноманітністю сфер реалізації і підходів до реалізації програм пояснюється така значна кількість мов програмування.

Звичайно мови програмування високого рівня апаратно–незалежні – проблему перекладу початкового тексту в машинно–залежний код вирішує спеціальна програма – компілятор або транслятор.

Транслятори (компілятори) здійснюють перетворення програм з мов високого рівня на машинну мову. Крім того, транслятори звичайно здійснюють синтаксичний аналіз програми, яка транслюється. Вони можуть також підлагоджувати та оптимізувати програми, які одержують, видавати документацію на програму та виконувати ряд інших сервісних функцій.

Це здійснюється в п’ять етапів :

Результат цих дій можна бачити, переводячи, наприклад:

PRIMER.PAS PRIMER.EXE (на Паскалі).

Інтерпретатор – читає кожний рядок початкової програми окремо, формує для кожної з них машинний код і послідовно виконує їх. По своїй природі інтерпретатори працюють значно повільніше за компілятори, оскільки вони не мають змоги оптимізації програми в цілому. Інтерпретуюча і компілююча програми можуть мати компромісне рішення – частковий компілятор або транслятор.

Перші мови програмування високого рівня розроблялися для програмування складних і громіздких обчислень. З розвитком і розповсюдженням комп’ютерів, розширився круг вирішуваних з їх допомогою задач і з’явилися задачі, пов’язані з обробкою нечислової інформації. Намітився двоякий процес: спеціалізація і універсалізація мов програмування. Це привело до створення спеціалізованих мов, таких як, наприклад:

·- FORTRAN – FORmula TRANslation (перекладач формул);

·- LISP – LISt Processing (обробка списків);

·- Prolog – Programming for LOGic (логічне програмування);

·- ALGOL – ALGOrithmic Language (алгоритмічна мова);

·- COBOL – Common Business Oriented Language (спільна мова, орієнтована на ділові задачі);

·- BASIC – Beginers All–Purpose Symbolic Code (універсальна символічна мова для початківців) – мова для початківців.

Ці мови орієнтовані на певні області використання і дозволяють ефективно вирішувати лише деякі задачі. В той же час, з’явилися і набули широке поширення універсальні мови програмування, такі як Pascal і С.

В основі роботи комп’ютера лежить поняття алгоритму – наперед заданої послідовності чітко певних інструкцій, строге виконання якої приводить до рішення задачі за кінцеве число кроків. Більшість програм, створюваних для комп’ютера і, відповідно, мов програмування, заснована на цьому понятті. Такі мови носять загальну назву – процедурні мови. Програма на процедурній мові є записом алгоритму рішення певної задачі. До процедурних мов програмування відносяться мови С, Pascal, Delphi , Basic і багато інших.

Основними поняттями процедурної мови програмування, що використовуються для управління виконанням програми, є проходження, розгалуження і цикл. Після виконання чергової інструкції береться наступна по порядку інструкція, або здійснюється перехід до наступної інструкції залежно від деякої заданої умови, або повторюється окрема інструкція або їх група.

Разом з процедурними мовами, існують і непроцедурні мови програмування, в яких реалізовані підходи, відмінні від процедурного. Програма, написана на процедурній мові, описує «як» вирішувати задачу, тобто точно вказує дії, які повинні бути виконані для отримання результату. Програма, написана на непроцедурній мові, говорить «що» потрібно зробити. Механізми, що лежать в основі непроцедурних мов, підтримують «прихований» від програміста вибір і виконання всіх необхідних для цього дій відповідно до мети програми і засобів, що є в розпорядженні (даними).

Основними поняттями непроцедурних (декларативних) мов програмування є підстановка, розгалуження і рекурсія. Підстановка конкретного значення у вираз дозволяє зробити наступний крок в обчисленнях. Рекурсія забезпечує виконання повторних обчислень – виклик процедури самої собою. До непроцедурних мов програмування відносяться Lisp, Prolog і інші.

Читайте також:

1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
2. II.1 Програмне забезпечення
3. III. Етапи розробки програмного забезпечення
4. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
5. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
6. Аналіз програмного забезпечення з управління проектами.
7. Апаратне забезпечення USB
8. Апаратне забезпечення мереж
9. Аудит формування і використання власного капіталу та забезпечення зобов'язань.
10. Біохімічний контроль за розвитком систем енергозабезпечення
11. Будинків іспоруді забезпечення нормальних умов їх будівництва й експлуатації
12. В залежності від мети та характеру угоди, які лежать в основі випуску векселів, а також їх забезпечення розрізняють комерційні, фінансові та фіктивні векселя.

Переглядів: 2264