Мова як націєтворчий чинник.

Модерністська альтернатива

Головне – це, по-перше, переконання в тому, що остання розпочалася саме в модерну добу, причому «нижня» хронологічна межа націогенези досить чітко окреслюється кінцем XVIII – початком XIX ст.; по-друге, увага передусім до «суб’єктивних» чинників становлення української нації.

У процесі переходу від народу до національності (набуття національної свідомості чи національної ідентичності) культурна самобутність стає важливою передумовою формування соціальних, економічних і політичних потреб людей.

На думку Б. Кравченка, вирішальним періодом у формуванні національної свідомості українців, і відповідно – у становленні української нації, було XX ст. Дослідник пов’язує зміни в національній свідомості українців із зрушеннями в соціально-економічній сфері, передусім – із трансформацією українського суспільства з аграрно-традиційного в модерно-індустріальне.

Процес становлення української нації розглядається і Романом Шпорлюком, директором Українськогонаукового інституту Гарвардського університету, у контексті світової історії: поширення націоналізму, нерівномірний розвиток різних країн, виникнення конкуренції між «передовими» і «відсталими» націями. Логіка його міркувань така: Україна була «окраїною» Росії і Польщі. Останні, у свою чергу, були також своєрідними «окраїнами» передового «Заходу». У модерну епоху, коли націоналізм перетворюється на засіб глобальної модернізації відсталих народів, починається трансформація російського і польського суспільств у національні, відбувається становлення модерних російської і польської націй. В конкретно-історичних умовах XIX ст. українці опинилися в ситуації, коли доводилося вибирати: або перетворитися з «окраїнного» суспільства на частину цих модерних націй, або самим трансформуватися в таку модерну націю.

Оскільки українці мали певну історичну, культурну і навіть державницьку традицію, а також нечисленну, проте досить високоосвічену еліту з традиціями локального патріотизму, почалося творення «України» – уявленої спільноти, але не як чиєїсь «окраїни», а як окремої соціально-культурної і в перспективі – політичної спільноти. Українці прагнули увійти в модерний світ не через посередництво інших націй, а самостійно, вони не хотіли залишатися «периферією».

Нація створюється з метою консолідації суспільства для розбудови власної держави та повноцінного функціонування державного організму. За політичним словником, держава– це духовний стан людей, характер їх уявлень про самих себе, свої права, можливості та обов’язки. Держава буває такою, якою є самі люди. Водночас держава – важлива й універсальна політична умова та засіб оптимізації, організації, функціонування і вдосконалення суспільства й держави, вільного розвитку особистості.

Як будь-яке суспільство удосконалюється, розвивається через засоби мови, так і держава починається з мови і ґрунтується на ній. Можливість мови проникати у внутрішній соціальний світ є передумовою створення міцного державного організму. Професор В. Куць: «Мова – явище водночас індивідуальне й соціальне: вона обслуговує і кожну окрему людину, і суспільство в цілому, причому обидві її функції взаємопов’язані і невіддільні одна від одно».

Отже, мова може розглядатися як явище, що сприяє об’єднанню цілого ряду спільнот у більш велику і створює оптимальні умови функціонування держави. Реалізація мовного потенціалу відбувається через її функціональну парадигму. Саме функції надають мові розвитку і руху.

Перелік функцій мови, запропонований російським психологом О. Леонтьєвим, має таку парадигму: комунікативна, мислетворча, функція оволодіння суспільно-історичним досвідом людства, національно-культурна, знаряддя пізнання. Деякі дослідники, типологізуючи функції мови в суспільстві, зупиняються на деяких з них:

- уніфікуюча та диференціююча;

- престижна – усвідомлення значущості мови, гордості за неї. Має два аспекти: соціальний та індивідуальний. Соціальний характерний для невеликих національних і мовних спільнот, які досягли стандартизації мови з запізненням і тому відчувають потребу довести собі й іншим, що їх мова не менш розвинена, ніж інші мови. Індивідуальний аспект престижної мовної функції і відповідне їй ставлення до мови полягають у тому, що представник мовного колективу не тільки сам свідомо прагне до культивованого варіанта національної мови, але й уміє оцінити його використання іншими;

- партиципальна– здатність мови забезпечувати участь у світовому культурному, науковому, виробничому, торговельному, політичному процесах, тобто інтелектуальній діяльності в широкому розумінні;

- «обрамлення» – загальноприйнята норма, яку приймають і усвідомлюють усі носії мови (наприклад, норма літературної мови).

З часом межі функціональних можливостей мови розширюються й набувають нового контекстуального значення. Так, В. Куць, досліджуючи функції політичної мови як засобу здійснення спадкоємних зв’язків між минулими, теперішніми і майбутніми поколіннями народу, вважає, що саме завдяки цим властивостям мова може виконувати й виконує такі важливі ідентифікаційні та державні функції:

- регулятивну – за допомогою мови регулюються стосунки між людьми в суспільстві, узгоджуються їх інтереси, видаються закони, нормативні акти, здійснюється однозначне їх тлумачення, тобто суспільство неухильно цивілізується;

- суспільно-виховну – через мову утверджуються певні моральні цінності в суспільстві, виробляються поняття про позитивні й негативні якості, добро і зло, формується громадська думка, суспільство поступово стає більш одухотвореним, людянішим;

- акумулятивну –мова дає змогу нагромаджувати й узагальнювати життєвий досвід, набутий народом як у даний час на всій його території, так і протягом усього попереднього історичного існування, і таким чином створює умови для його поступового духовного й матеріального розвитку;

- вирівнювальну – завдяки мові певна інформація, певні знання стають набутком широкого кола людей, унаслідок чого дедалі зростає культурний та інтелектуальний рівень усього суспільства, його творчі можливості.

Читайте також:

Влада як суспільне відношення і як системоутворюючий чинник.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Об’єктивні» ознаки.	\|	Релігійні уявлення перших людей

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.