• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Влада як суспільне відношення і як системоутворюючий чинник.

Тема 3. Політична діяльність і влада. Політична система суспільства

Лекція 3.

Questions and topics for discussion

1. What is the difference between method and approach?

2. Give reasons to confirm that Methods is an independent science.

3. What methods of scientific research are most widely used in Methodology?

4. What sciences is Methods related to? Give examples.

План:

1. Влада як соціальне явище і як системоутворюючий чинник

2. Ознаки, структура, суть, зміст, форма та функції політичної влади

3. Основні принципи реалізації політичної влади. Система розподілу влад у суспільстві. Аксіоми влади

4. Легітимність та легальність влади. Типологія легітимності влади

Є багато визначень. Деякі з них.

Влада – це вплив сприченений на інших.

Влада – це відношення людини до себе самої, до інших людей, відношення між групами людей, суспільними класами, прошарками, державами, державою та громадянами тощо.

Влада – це контроль індивіда над свідомістю та поведінкою інших людей.

Влада – це здатність та можливість здійснювати свою волю, спричинювати визначальний вплив на діяльність інших людей за допомогою певних засобів – авторитету, права, насильства.

Влада – це відображення природної здатності людини до агресії, інститут верховенства або накопичення благ. Це форма саморегуляції особливого типу індивідів.

Влада – це відображення ефективної потреби будь-якого цілого до самореалізації та організації.

Влада – це прояв людських сил. Це відображення діалектичної взаємодії потенціалів суб’єкта влади та її об’єкта.

За базове і напростіше можна взяти визначення влади як вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації) на поведінку інших у бажаному для себе напрямі. Уже з такого визначення видно, що влада є відношенням. Основною особливістю такого відношення є переважний, визначальний вплив однієї сторони на іншу. Тому, сторону з переважним впливом називають суб’єктом, а сторону, яка цього впливу зазнає – об’єктом владного відношення, однак не треба абсолютизувати об’єкт як такий, що зазнає тільки впливу і не бере вольової участі в цьому відношенні, оскільки підкорюються тільки з власної волі. Отже влада є властитвістю не тільки суб’єкта, але й об’єкта. Вона виступає як відношення між ними і не існує як без суб’єкта, так і без об’єкта.

Наука справедливо доводить, що будь-яка система життя вимагає для нормального власного функціонування певних домінант. У такій системі завжди виникає потреба організації та самоорганізації. Стосовно людського суспільства це також має силу. Саме влада і виникає як відображення об’єктивної потреби будь-якої людської спільноти до самоорганізації.

Суспільна вона тому, що виникає там, де є людські стосунки і зникає там, де їх немає. Більше того, влада є необхідним регулятором життєдіяльності суспільства, його розвитку та єдності.

Влада є суто суспільним відношенням, у якому задіяні наділені свідомістю і волею люди. Переважний вплив одних людей на інших є вольовим відношенням між ними, за якого одні люди можуть нав’язувати свою волю іншим. Як вольове відношення влада існує у реальній та потенціальній формах. Потенціальною є влада, що не виявила себе. Вона не менш істотна, ніж реалізована.

Багатозначність влади проявляється й у іншому аспекті: влада може виступати як соціальна, тобто бути присутньою у відносинах між великими соціальними групами, і як міжособистісна(у стосунках між друзями, сім’єю). Соціальна влада проявляється в політичній (її підвидами є державна, суспільна або громадська) і неполітичній(економічна, духовно-інформаційна) формах. Політична влада взаємопов’язана з іншими видами соціальної влади, при чому що всі вони можуть бути використані в політичних цілях. Інші види влади виділяються залежно від методів здійснення та сфери поширення.

Економічна влада – об’єктивно зумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїй волі поведінку інших учасників процесу виробництва. Засобами такого підпорядкування можуть бути як безпосереднє володіння власністю, так і контроль над нею, а також кошти, цінні папери, договірні зобов’язання тощо.

Духовно інформаційна влада – це організація духовного виробництва в усіх його формах і здійснення інформаційного та іншого впливу. Ця влада реалізується за допомогою засобів духовно-інформаційного впливу на людей. Такими засобами можуть бути мораль, релігія, ідеологія, мистецтво, наукові знання, соціальні норми, інформація про поточні події суспільного життя тощо. Досить великою владою володіє церква. Незаперечною є влада моральних авторитетів, а ще більшою кримінальних авторитетів, яка ґрунтується на нормах за якими живе злочинний світ.

Але найбільшу духовно-інформаційну владу в сучасному суспільстві мають засоби масової інформації – преса, радіомовлення, телебачення, Інтернет. Вони є головним чинником формування громадської думки і називаються ще „четвертою владою”, котра за силою впливу на суспільство прирівнюється до законодавчої, виконавчої та судової влад.

Кратологія.

Політична влада є одним з центральних понять у політології.

Політична влада як один з найважливіших проявів влади характеризується реальною здатністю класу, групи, індивіда, які відображають їх інтереси, проводити свою волю за допомогою політики і правових норм.

Специфіка політичної влади пов’язана зі здатністю індивідів, груп і їх організацій реалізувати свої інтереси і волю за допомогою засобів політико-державного управління і контролю. Політична влада поділяється на державну і суспільну (громадську), носіями якої є партії, суспільні рухи, ЗМІ.

До інших проявів специфіки політичної влади можна віднести такі:

1. на відміну від міжособистісної, політична влада присутня у відносинах між великими соціальними групами, державами, співтовариствами, суспільними організаціями;

2. політична влада передбачає необхідність проведення організаціних процедур для вираження спільних інтересів у політичній сфері, інституційну оформленість (вираження політичного інтересу через партію, державу та інші інститути);

3. поєднання відкритих і тіньових центрів влади, що діють приховано, поза сферою суспільного контролю;

4. ієрархічність відносин влади;

5. можливість делегування (передачі) частини владних повноважень від одного суб’єкта іншому, який бере на себе відповідальність за їх виконання;

6. ідеологічність.

Політична і державна влада:

Поняттям політична влада позначають можливість і здатність усіх суб’єктів політичного життя здійснювати вплив на процес прийняття політичних рішень, їх реалізацію, на політичну поведінку індивідів, соціальних груп і об’єднань. Державна влада є лише однією з форм політичної влади – це спеціально організована система державних органів, організацій та установ, створена для управління усіма сферами суспільного життя, вона характеризується монопольним правом на прийняття законів і застосування примусу.

Поняття „політична влада” ширше від поняття „державна влада”. По-перше, політична влада виникла раніше від державної, ще в додержавну добу. По-друге, не кожна політична влада є владою державною (наприклад, влада партій, рухів, громадських організацій), хоча будь-яка державна влада – завжди політична. По-третє, державна влада специфічна: тільки вона володіє монополією на примус, правом видавати НПА тощо. Проте, окрім примусу вона послуговується іншими засобами впливу: переконанням, ідеологічними, економічними чинниками тощо.

Концептуальні підходидо проблеми політичної влади.

У політологічній літературі виділяють чимало концепцій трактування політичної влади, найголовнішими з поміж яких є:

Біхевіористський(від анг. – поведінка) – влада як певний тип поведінки, заснований на можливості зміни поведінки інших людей.

Інструменталістський –влада як можливість використання певних засобів, зокрема насильства.

Телеологічний – влада як досягнення певних цілей і одержання результатів.

Структуралістський –влада як особливі відносини між тим, хто управляє, і тим, хто підпорядковується.

Конфліктологічний – влада як можливість прийняття рішень, які регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях.

Реляціоністський – влада як між особові стосунки, які дають змогу одному індивідові змінювати поведінку іншого.

2. Ознаки, структура, суть, зміст, форма та функції політичної влади

Ознаки політичної влади:

1. легальність влади означає її законність, юридичну правомірність. Легальна влада діє на основі чітко фіксованих нормативно-правових актів.

2. легітимність влади – це добровільне визнання її справедливою, прогресивною більшою частиною населення.

3. верховенство влади – це обов’язковість виконання владних рішень (економічних, політичних, правових та ін.) усіма членами суспільства.

4. вплив влади – це здатність суб’єкта політики здійснювати вплив у певному напрямку на поведінку індивідів, груп, організацій, об’єднань з метою сформувати чи змінити думку людей з певного питання, врегулювати політичну поведінку соціальних суб’єктів.

5. всезагальність (публічність) – означає, що політична влада діє на основі права від імені усього суспільства.

6. моноцентричність влади означає існування загальнодержавного центру (системи владних органів) прийняття рішень.

7. ефективність і результативність полягає у тому, що саме в конкретних соціальних результатах реалізуються усі задуми, платформи, програми влади, з’ясовується її здатність ефективно управляти усіма сферами суспільного життя.

Цілі влади:

1. забезпечення життєздатності та цілісності суспільства;

2. створення гарантій внутрішнього життя суспільства.

Структура влади – це ті компоненти, без яких вона не відбувається. Таким є її суб’єкт, об’єкт, підпорядкування об’єкта, джерела і ресурси влади.

Суб’єкт.Ним є джерело активної предметно-практичної діяльності, спрямованої на об’єкт. Існує думка, що поняття „суб’єкт влади” і „носій влади” не тотожні. Суб’єкт влади – це соціальні групи, насамперед панівні класи, політичні еліти, окремі лідери; носій влади– державні та інші політичні організації, органи і установи, утворені для реалізації інтересів політично домінуючих соціальних груп. Крім того суб’єктів поділяють на:

1. первинні – ними за республіканського, демократичного правління є народ – носій суверенітету та єдине джерело влади в державі. Він здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Поняття народ неоднорідне: основним суб’єктом є великі групи населення, об’єднані спільністю корінних інтересів і цілей; неосновними – невеликі етнічні групи, релігійні громади, тощо.

2. вторинні – малі групи, представницькі колективи, партії, асоційовані групи, групи партикулярних (приватних, неофіційних) інтересів тощо. Суверенним суб’єктом політичної влади є громадянин держави, наділений конституційними правами та обов’язками. Суттєву роль відіграють політичні лідери.

Об’єкт політичної влади.

Це явища і процеси політичної сфери, на які спрямована дія суб’єктів політики. До розуміння об’єкта влади треба підходити діалектично, оскільки певні суб’єкти і об’єкти влади можуть мінятись місцями залежно від обставин і ролі. Скажімо, класи, соціальні групи, етнічні спільноти, окремі громадяни, громадсько-політичні організації є суб’єктами або носіями політичної влади, водночас вони і стосунки між ними є об’єктами владного впливу. До суб’єктів політичної влади відносять також усі сфери суспільного життя – економічну, духовну, соціальну, науково-технічну тощо, суспільство загалом.

Підпорядкування об’єкта –здатність об’єкта до підпорядкування залежить від двох основних факторів: засобів (ресурсів), якими володіє суб’єкт, і від мотивації підпорядкування об’єкта, яка може бути викликана: страхом за свою безпеку, страхом залишитись без певних благ; звичкою виконувати накази; апатією; переконанням у необхідності підпорядкування; зацікавленістю, щоб бути у підлеглості; відчуттям обов’язку; авторитетом суб’єкта влади.

Влада побудована на інтересі і переконанні, є найбільш стабільною, тому що передбачає добровільне виконання розпоряджень, що робить лишнім застосування негативних санкцій. Однією з найбільш прийнятних для влади мотивацій підпорядкування є авторитет суб’єкта влади. І навпаки, влада, заснована на страху і примусі, породжує бажання об’єкта „піти” з поля влади.

Ресурси влади.

Ресурси влади являють собою те, що може бути використане для впливу на інших, що підвищує потенціал і силу впливу суб’єкта влади. Існують відкриті і приховані типи впливу.

У першому випадку використовуються такі ресурси, як:

· силовий примус – втрата будь-яких благ, тілесні покарання (історія людства знає безліч прикладів цього – тортури, концтабори, смертна кара, обмеження свободи, штрафи, відлучення від церкви, звільнення з роботи тощо);

· закон, традиція, звичай;

· стимулювання – створення стимулів, якими виступають матеріальні та інші блага, що ними об’єкт влади нагороджується в обмін на поведінку, що вимагається. Ресурс винагороди широко використовують батьки, викладачі, керівники організацій, політики.

Прихований вплив передбачає використання методів переконання, тобто раціональних аргументів, або навіювання. Залежно від того, які ресурси використовуються, говорять про три способи володарювання: панування, вплив і стимулювання.

Існують і інші класифікації ресурсів, наприклад за методами здійснення та сферою поширення:

1. Економічні ресурси. Наявність розвиненої матеріальної бази суспільства, упорядкованість грошової системи, вигідне географічне положення, багато корисних копалин, розвинена технологічна основа виробництва, кваліфікована робоча сила, широкі зовнішньоекономічні зв’язки та ін.

2. Політичні ресурси. Наявність розвинених політичних партій, відпрацьований державний механізм, підготовлений апарат управління, політичні традиції і звичаї, наявність політичних лідерів, розвинена політична теорія, політична культура мас і політичних структур.

3. Соціальні ресурси. Наявність соціально-структурованого суспільства, посадової упорядкованості, утвердження престижної професії, соціального забезпечення, медичного обслуговування та ін.

4. Суб’єктні ресурси. Політична свідомість, компетентність, наявність політичної волі, вміння приймати рішення і брати на себе відповідальність за вчинені дії, далекоглядність, рішучість.

5. Силові ресурси. Армія, міліція, служба безпеки, прокуратура, місця позбавлення волі та ін.

6. Інформаційні ресурси. Володіння світовою, регіональною та місцевою інформацією, розвиток електронних технологій, засобів масової інформації та ін.

7. Демографічні ресурси. Фізично і розумово здорове населення, відсутність різкої вікової дисгармонії, усталеність демографічних відносин та ін.

8. Культурні ресурси. Наявність освіченого населення, швидкі темпи поширення знань, доступність освіти і культури для широких мас, наявність сучасних політичних знань і можливість їх освоєння та ін..

9. Правові ресурси. Наявність правових цінностей, розвинена система права і правова наука, розвинені механізми правотворчості, правозахисту і правозастосування, висока правова культура населення та ін.

Провідна роль всіх ресурсів політичної влади належить економіці. Саме функціонування політичної влади, вирішення кожного виду економічних і соціальних проблем вимагає великих економічних і соціальних ресурсів. Тому у центрі уваги керівників держав знаходяться економічна і соціальна політика.

Рівень економічного розвитку країни і роль політичної влади в його підвищенні є головним критерієм в оцінці заслуг цієї влади. Можна без перебільшення стверджувати, що сила влади, її міцність і легітимність знаходяться у прямо пропорційній залежності від рівня досягнутої стабільності суспільства.

Сутність влади полягає у відповіді на питання: кому вона служить?

Зміст влади – у чиїх руках перебуває?

Форма влади – як вона організована, яким є апарат, які методи здійснення.

Якщо говорити про форми влади, то слід виділити такі форми:

1. панування – примусове насильство, наказ. Хоча влада не може бути зведена до примусу, вона включає в себе директивний момент – нав’язування своєї волі у формі наказу, що супроводжується загрозою покарання. Він присутній у владі як узагальнюючий символ (можливість застосувати пряме насильство) і як реальна влада щодо тих, хто порушив закон.

2. вплив. Він за змістом ширший від влади. Говорити про владу можна в тому випадку, якщо цей вплив не носить випадкового характеру, а спостерігається постійно. Влада як вплив здійснюється або у формі переконання (вплив на раціональний рівень свідомості), або навіювання (вплив на несвідоме), що передбачає використання особливих способів маніпулювання. Існують різні технології впливу і переконання, апробовані владою протягом багатьох століть: особливі методи ораторського мистецтва, різні гасла, символіка, монументальні споруди.

3. авторитет розглядається як форма і джерело влади. Авторитет – це керівництво, що добровільно визнає за суб’єктом влади з боку підвладних право на владу внаслідок його моральних якостей або ділової компетенції.

Основними функціями політичної влади є: інтегративна, регулятивна, мотиваційна, стабілізаційна.

Інтегративнафункція влади спрямована на консолідацію всіх соціально-політичних сил, інтеграцію прогресивних політичних, ідеологічних, інтелектуальних ресурсів суспільства з метою реалізації суспільно значущих, історично визначених цілей.

Регулятивна функція влади забезпечує створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства, підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів.

Функція мотивації означає, що влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущі, так і інші мотиви відповідно до політичних інтересів суб’єктів владарювання, їхніх політико-організаційних структур.

Читайте також:

1. Аналіз співвідношення активів із джерелами їх фінансування
2. Антонімічні відношення
3. Безрозмірною характеристикою гідротрансформатора називається залежність коефіцієнтів пропорційності моментів насосного і турбінного коліс від його передаточного відношення.
4. Бінарне відношення порядку.
5. Варіанти співвідношення потреб і виробництва
6. Взаємовідношення біологічного, соціального і духовного в людині.
7. Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського та пізній схоластиці.
8. Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського та пізній схоластиці.
9. Взаємовідношення ініціатора і реципієнта трансферу технологій
10. Взаємозалежність і співвідношення громадянського суспільства і правової держави.
11. Взаємозалежність і співвідношення громадянського суспільства і правової держави.
12. Види інноваційних стратегій та їх співвідношення

Переглядів: 1118