Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського та пізній схоластиці.

Схоластика і містика. Проблема універсалій у Середньовічній філософії.

Схоластика (від грец. - школа)- тип середньовічної філософії, цілком підпорядкованої релігії. Це філософське вчення, котре було відірване від життя, від реальних проблем, мало єдину мету - обґрунтування і захист теології, релігійного світогляду. Тому основними проблемами, на які звертали увагу схоласти, були: примат віри над розумом, віри над знанням, наукою; теоцентризм; бог як абсолютна сила й абсолютна влада: бог як буття, істина і благо тощо. Філософською основою схоластичних вчень були ідеї античної філософії, особливо Платона й Аристотеля про вічність "ідей" про бога як рушійну силу, "форму усіх форм" і т. ін.

Схоластика набуває свого розвитку (ХІ - ХІІ ст. - рання схоластика, ХІІ - ХІІІ ст. - зріла схоластика, ХІІІ - ХІV ст. - пізня схоластика).

Важливе місце у середньовічній філософії займала боротьба номіналістів і реалістівз приводу природи загальних понять (універсалій).

Реалізм (Ансельм Кентерберійський, Іоанн Скот Еріугена), відповідно із вченням Платона, вважали, що реально існують лише загальні поняття, які є вічними. Вони існують до речей, до природи; нібито поняття "будинок взагалі", "людина взагалі" і т. д. існують до появи конкретного будинку, людини тощо. Ансельм Кентерберійський формулює "онтологічне доведення" буття Бога: Бог існує, оскільки існує поняття найвищої досконалості

Номіналізм (Іоанн Росцелін, П'єр Абеляр, Вільям Оккам) стверджували, що реально існують лише окремі речі, котрі передують поняттям про них. Поняття є лише іменами, назвами речей (лат. nomina - назва, ім'я). Поняття утворюються у процесі пізнання окремих речей і окремо від них не існують.

За цією, здавалось би, абстрактною суперечкою таїлася суттєва філософська проблема, а саме - що чому передує: об'єктивно існуючі речі поняттям про них чи, навпаки, поняття, котрі є продуктами мислення, передують самим речам; наше пізнання йде від речі до поняття чи від поняття до речі. Слід відзначити, що тут, у зародку, вже містилися елементи емпіризму і раціоналізму, матеріалізму та ідеалізму, котрі отримали свій розвиток пізніше.

Концептуалізмзагальні поняття існують як думки бога про цей світ.

 

Найбільш відомим представником середньовічної схоластики був італійський філософ і богослов Тома Аквінський(1225 - 1274 рр.). Заперечуючи дуалізм віри та розуму і стверджуючи їх єдність, гармонійне узгодження, дає класичне для теології визначення ряду схоластичних проблем: всупереч вченню авероїстів про подвійну форму істини, стверджує, що суперечність між двома положеннями завжди означає, що одне з них хибне. А через те, що в божественному одкровенні не може бути нічого хибного, то з існування суперечності випливає, що помиляється розум, а не віра, філософія, а не богослов′я.

Філософія і релігія, згідно з вченням Фоми, мають ряд загальних положень. Положення ці відкриваються як розумом, так і вірою. В тих випадках коли є можливість вибору, ліпше розуміти, ніж просто вірити. На цьому грунтується існування істин розуму ("природного богослов′я"). "Природне богослов′я" - найвищий рівень розвитку філософії. Однак слід завжди пам′ятати, стверджує Фома, що безпосереднє пізнання надприродного неможливе, бо наші можливості обмежені чуттєвістю і розумом, який на неї спирається (тобто природними можливостями). Саме тому він вважає неправомірним "онтологічний аргумент" Ансельма Кентерберійського.

Основна ідея − це підпорядкування філософії релігії, знання − -вірі, істини − Божественному Одкровенню. Він відомий у церковному середовищі як теоретик богослов'я, котрий обґрунтував п'ять способів доведення буття Бога.

1. "Все, що рухається, має причиною свого руху щось інше" - необхідність віри в першодвигун, або в Бога.

2. "Продуктивна причина" - Бог.

3. Неможливо допустити випадковий характер світу - абсолютно необхідна причина, якою може бути надприродне - Бог.

4. Існування в світі різних ступенів тих або інших якостей обумовлює існування абсолютного мірила, щодо якого ці різні ступені набувають визначеності як одне - Бог.

5. Причиновість це обов′язково цілеспрямованість. Має бути той , хто цілеспрямовує існування світу.

Людина, на думку Фоми, має раціональну природу: "Розум є наймогутніша природа людини". Призначення людини - розуміти і діяти з розумінням. Людині природним чином властиво осягати мету, до якої тяжіє будь-яка річ, природний порядок речей, завершенням якого є вище благо - Бог.

Про свободу людини. В земному вимірі розум знає добро й зло у речах і діях, що нижче Бога, а тому наша воля вільна хотіти чи не хотіти щось із земних цінностей. Це і є суть вільної розумної волі: розум - причина свободи. Людина вільна в тому смислі, що, йдучі до мети, вона веде себе сама. Людина грішить саме тому, що вільна - вільна віддалятися від мети й забувати універсальні закони, які відкриваються розумом і Одкровенням божества.

Про добро і зло. Для Фоми витоки фізичного і морального зла - можливість кінцевого буття, в межах якого нам знайомі мутації й смерть, свобода раціональних істот, які не визнають своєї спорідненості з Богом. Зло - в непідкореності Богу, втраті зв′язку й пам′яті про фундаментальну залежність від нього. Корінь зла в псуванні духу й свободи.

Про душу й можливість до пізнання. Фома визначає людину як мікрокосм, як цілісність. Оформлюючим початком цієї цілісності є душа. Душа містить всю природу людини - від найнижчих до найвищих її проявів. Чим сильніше в людині душа, чим більше душа домінує над матерією, тілесним початком, тим більше в людині здібність до пізнання. Ті чи інші типи чуттєвого чи розумового пізнання не існують у чистому вигляді. На кожне враження відкликається ніби вся людина. При цьому пізнання завжди збагачує того, хто пізнає.

Філософське підгрунття богослов′я Фоми Аквінського це вчення Арістотеля. У вченні про буття ("метафізиці") він стверджує, що будь-яке буття - і існуюче в дійсності, і тільки можливе - може бути лише буттям одиничних, окремих речей. Фома називає таке буття субстанцією. Основні поняття вчення Фоми - поняття дійсності та можливості. При цьому "матерія" - це "можливість" прийняти форму, а форма є дійсність щодо матерії, що вже прийняла форму. Завдяки цьому поділу, запозиченому в Арістотеля, Фомі вдається дати класичне для схоластики вирішення проблеми універсалій (завершити суперечку між номіналізмом та реалізмом). Бог творить не універсалії чи індивідуальні речі, а матерію та форми. З форм-образів можуть бути створені як універсалії, так і індивідуальні об′єкти в результаті поєднання форми і матерії. Отже, немає значення, чи універсалії, чи індивідуальний предмет вважаємо ми першим, бо вони витікають з форм-образів, які творить лише Бог.

Згідно з Фомою матерія не може існувати окремо від форми, проте форма може існувати окремо від матерії у вигляді образів. Це означає, що ніщо матеріальне не може існувати незалежно від вищої форми чи Бога, а також що Бог - істота чисто духовна. Тільки для тілесних речей природного світу необхідне поєднання форми з матерією.

Вчення Фоми Аквінського дістало назву томізм. У формі неотомізму і досі є офіційною католицькою доктриною.

Тома Аквінський, як і філософи-схоласти в цілому, геоцентричну систему Птоломея, згідно з якою нерухомим центром Всесвіту є Земля, а всі інші планети - Сонце, місяць, зірки - обертаються навколо неї, прирівнювали до релігійного догмату, який приймався без доведення.

 

Нові тенденції у схоластичній філософії Середньовіччя, відмінні від вчення Т.Аквінського, були представлені у творчості Роджера Бекона(близько 1214 - 1294 рр.) таДунса Скота(1265 - 1308 рр.).

По-перше, вони піддали сумніву схоластичні методи з'ясування проблеми універсалій, пропонуючи взамін їх пустоті і формалізму дослідні методи, котрі "доходять до пізнання причин явищ".

По-друге, на противагу правовірним схоластам і Т. Аквінському, вони звертали увагу на проблеми природознавства.

По-третє, вони прагнули розірвати зв'язок між філософією і теологією, до певної міри вивільнити філософію від гніту церкви.

Пізня схоластика:

Вільям Оккам(1300-1349 рр.) стверджував, що загальні поняття (універсалії) не можуть існувати окремо від речей. Універсали, як ідеальні зразки речей, є лише "витвором" розуму. Реально існують лише окремі речі. Що ж до універсалій, то вони існують "лише у словах".

Схоласти вважали універсалії вічними і незчисленними. Виходило навіть так, що цих універсалій було більше, ніж самих речей. Оккам оголосив справжню війну правовірним схоластам з приводу цього. Він намагався зменшити їх кількість, "зрізати" їх численні прояви ("форми", "сутності", "якості" і т.д.). Його критика універсалій отримала у філософії назву "бритва Оккама".

Оккам був переконаний, що вічними є не універсалії, а матеріальні речі, матеріальна субстанція, яка немає ні початку, ні кінця і є істинно реальною і самодостатньою.

Оккам не визнавав авторитету церкви, рішуче виступав проти домінування папської влади над світською; ставив під сумнів вчення Томи Аквінського, згідно з яким філософії відводилася роль служниці релігії; вимагав звільнення філософії від релігії. Філософ вважав, що буття Бога, релігійні догмати, не можуть бути доведені, як у томізмі, з допомогою розуму, вони можуть бути сприйняті лише на віру. Невипадково, що за таке вільнодумство Оккам був відлучений від церкви з оголошенням довічного прокляття.

 


Читайте також:

  1. Антропологічна спрямованість філософії Г.С.Сковороди.
  2. АПОЛОГІЯ «НАДЛЮДИНИ» У ФІЛОСОФІЇ Ф. НІЦШЕ
  3. Взаємовідношення біологічного, соціального і духовного в людині.
  4. Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського та пізній схоластиці.
  5. Взаємовідношення ініціатора і реципієнта трансферу технологій
  6. Взаємозв’язок філософії з науками
  7. Видатні представники емпіричного напрямку у філософії Нового часу
  8. Виникнення середньовічної парадигми західноєвропейської філософії
  9. Вчення про світ. Буття людини у філософії і медицині.
  10. Г. Сковорода – родоначальник української класичної філософії
  11. Джерела до історії старої філософії.




Переглядів: 2069

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Особливості, етапи, представники східної та західної патристики. | Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.