Антропологічна спрямованість філософії Г.С.Сковороди.

Просвітницьку справу, яку несли у світ діячі Києво-Могилянської академії, продовжував її талановитий вихованець, самобутній філософ Григорій Савович Сковорода (1722 — 1794), який замість земних благ свідомо обирає життя мандрівного філософа-проповідника.

В його філософії особливого статусу набувають символи, де мікрокосмом виступає сама людина, макрокосмом є Всесвіт, а з’єднувальним символом виступає світ Біблії. В найбільш закінченому вигляді концепція «трьох світів» викладена в діалозі «Потоп зміїний».Макрокосм — це природний світ відчутних, видимих речей і явищ. Але насправді він є «тінню» справжньої невидимої «натури» — Бога. Він єдиний, і єдність ця складається з видимої і невидимої натури, які нерозривні і в той же вас «незілляні», тому Що Бог не є самою природою. Мікрокосм (малий світ, людина) теж складається з видимої і невидимої натури. В людині, як і в усьому існуючому, є тілесне і духовне, тлінне і вічне, але істинним у ній є невидиме, а тілесне є лише «тінню» цього невидимого. Справжня, дійсна людина народжується тоді, коли вона осягає невидимість, коли стає не тільки тілесною, а й духовною людиною, коли вона пов'язана із своїм сутнім, «внутрішнім», єством якого є Бог. По своїй істоті, по своєму «серцю» людина тотожна Богу, і, пізнаючи своє єство, людина пізнає Бога. Служіння Богу, любов до нього є одночасно служінням і любов'ю до самої себе. Оскільки невидиме (Бог) існує всюди, а мікрокосм (людина) знаходиться в гармонійній взаємодії з макрокосмом і відтворює в собі його особливості, то, за Сковородою, людина є центром, в якому сходяться всі проблеми життя, діяльності, пізнання. Вся різноманітність матеріального світу. Самопізнання (Богопізнання) для Сковороди — ключ до розкриття всіх таємниць, серце – основа всього, ключ до розв’язання таємниць, а без серця людина перетворюється на «опудало».

В його філософствуванні значне місце посіла концепція «двох натур». Сковорода стверджує, що весь світ, все існуюче має дві натури: зовнішню, видиму, і внутрішню, невидиму. Сковорода продовжує думку про нерозривну єдність, цілісність цих двох натур, однак підкреслюючи, що невидима натура (Бог) має первинність по відношенню до видимої (матеріальної) натури. Бог — у всьому матеріальному, у нашій плоті, у кожному із нас, він вічний. Отже, світ у світі — це вічність у тлінні, життя у смерті, бадьорість уві сні, світло в пітьмі, у неправді істина, у плачі радість, у відчаї надія. Стверджуючи первинність внутрішнього, невидимого, божественного, духовного світу, Сковорода водночас наголошував на безконечності, вічності зовнішнього, видимого, матеріального світу

На думку Сковороди, Бог тотожний природі, усьому буттю, але світ сам по собі є безмежно далеким від Бога, який є «джерелом», «сонцем» світу. Одним із центральних мотивів його філософствування є те, що найбільш важливим, глибоким у людини є її емоційно-вольове начало — «серце». Із серця випливає все: і думка, і стремління, і почуття. Вся моральність людини повинна теж бути звернена на «серце». Звідси і вимога: «пізнай себе», «поглянь у себе» , а від цього залежать пошуки та вірний вибір «сродної праці», праці за покликанням, є дійсним вираженням людини, її життєдіяльності і самоутвердження. У цьому плані реалізується принцип «пізнай себе» має своїм змістом пізнання своїх природних здібностей, нахилів до певного виду діяльності, свого покликання. Така праця є бажаною і виконується з насолодою. І, навпаки, коли людина займається працею, до якої «не лежить серце», не бажає творчого пошуку в праці або займається тим, до чого її примусили, тоді вона зазнає лиха і бід. «Несродна» праця — головне джерело великого нещастя. Головне — пізнати в собі «справжню людину», а звідси: самопізнання і є універсальним способом перебудови самої людини і світу.

Підкреслюючи, що благополуччя людей і суспільства основане на праці, бо саме вона є «машиною» суспільного життя, «началом» і «вінцем» радості Розглядає філософ і проблему рівності, висовуючи свою ідею «нерівної рівності». Він визначає тільки одну неминучу нерівність — нерівність здібності і покликання в одному і тому ж виді діяльності. Ця нерівність не є соціальною, вона здебільшого має природне походження.

Є у Сковороди і певні думки, уявлення про ідеальний суспільний устрій, про який він мріяв. Це його ідея «духовної республіки» з ідеальними відносинами між людьми, з дійсно людським способом життя, з пануванням любові, рівності, справедливості, добра і багатьох інших моральних якостей, які складають щастя людини, суспільства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Романтичне спрямування філософських та суспільно-політичних поглядів українських письменників, Кирило-Мефодіївське товариство	\|	Романтичне спрямування філософських та суспільно-політичних поглядів українських письменників, Кирило-Мефодіївське товариство

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.