Основні принципи охорони здоров’я в зарубіжних країнах.

Законодавство інших держав в сфері надання медичних послуг. Міжнародний досвід та можливість втілення його позитивних результатів в Україні.

Європейський вибір України зумовлює необхідність ретельного дослідження основних принципів охорони здоров’я в зарубіжних країнах, розвитку систем обов'язкового медичного страхування в країнах Європейського союзу. На сьогодні з повною очевидністю постала необхідність реформування системі охорони здоров’я України. Існуюча система викликає справедливі нарікання як з боку медичного персоналу, так і з боку населення, що обслуговується в державних лікувально-профілактичних закладах. Адже якість медичних послуг залишається низькою, в державних закладах відсутні можливості вільного вибору лікаря, витрати на медичне обслуговування неконтрольовано зростають, при чому незабезпечені верстви населення фактично позбавлені права на якісну медичну допомогу.

За домінуючим джерелом фінансування в країнах Європи можна виділити три моделі національних систем охорони здоров'я:

—бісмарківська модель (О. Бісмарк) — соціальне страхування;

—бевериджська модель (У. Беверидж) — податки;

—модель Семашка (Н. Семашко) — державний бюджет.

Тому співвідношення грошових потоків, що рухаються по цих чотирьох каналах, істотно розрізняється у різних країнах. Наприклад у Німеччині, охорона здоров'я населення якої ґрунтується на обов'язковому страхуванні, це співвідношення складається у такий спосіб: через ціни медицина одержує близько 5 %, премії по добровільному страхуванню - 10 %, страхові внески по обов'язковому страхуванню - 75 %, податки - 10 % усіх фінансових ресурсів. В обов'язковому медичному страхуванні використовуються два методи. У Німеччині і Нідерландах діє принцип надання: послуг. Це означає, що пацієнт обслуговується безкоштовно, як в країнах із державною системою охорони здоров'я. У Бельгії, Франції і Люксембурзі практикується інший принцип - відшкодування витрат. Там застрахований пацієнт повинен спочатку сам оплатити медичні послуги. А потім вони будуть компенсовані цілком або частково згідно з тарифами, установленими лікарняними касами з урахуванням визначеної власної участі.

Згідно з даними Світової організації охорони здоров’я в середньому країни світу витрачають 8% свого ВВП на медичні заходи, у тому числі 4,8% – за рахунок державних коштів. У країнах з високим рівнем доходів (більше 9361 дол. США на рік) державні видатки на охорону здоров’я в середньому складають 6% до ВВП. У країнах Західної Європи ці значення коливаються від 5,1% ВВП у Данії до 8,1% - у Німеччині. На 2004 рік, видатки Зведеного бюджету України на охорону здоров’я в реальному вираженні склали 31% від рівня 1992 р. Частка вказаних видатків у ВВП склала 2,8%. І це як ми бачимо, у порівнянні з відповідними міжнародними даними – це доволі низький показник.

В багатьох нині благополучних країнах під час реформування медичної галузі ламали чимало дров. У Росії, наприклад, закон про страхову медицину прийнято ще 10 років тому, і нині, як свідчать тамтешні колеги та їхні пацієнти, система функціонує цілком успішно. В Естонії за реформування медицини взялись одразу після отримання статусу незалежної держави. І тепер – система охорони здоров’я Естонії працює, мов швейцарський годинник.

Детальне вивчення досвіду реформування системи охорони здоров'я зарубіжних країн, зокрема впровадження медичного страхування (це стосується насамперед механізму діяльності лікарняної каси). Свій позитив має впровадження медико-санітарної допомоги за принципом сімейної медицини. На сьогодні саме сімейний лікар відіграє, так би мовити, чи не першу скрипку в тамтешній системі охорони здоров'я.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Законодавство України про охорону здоров'я: сучасний стан і перспективи розвитку.	\|	Охорона здоров’я України і світлі вимог європейського Союзу, конституційних реформ.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.