Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ДОДАТКИ

Нотатки

Додаток 1

З "Повісті минулих літ"

Прикликання варягів. Княжіння Аскольда і Діра в Києві

(IX ст.)

Вихідців з країн Скандинавії на Русі називали варягами. Аскольд (?—882) — київський князь, засновник першої східнослов'янської держави. Дір (?—882) — київський князь, який у "Повісті минулих літ" згадується як співправитель Аскольда в Києві. Нині вірогіднішою вважають версію, що Дір княжив у Києві після Аскольда і саме Діра вбив Олег, який прийшов з руської півночі до Києва 882 р.

Вигнали [чудь, словени, кривичі і весь] варягів за море, і не дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були особиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: "Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву".

Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів — русь, як ото одні звуться свеями, а другі — норманами, англами, інші — готами, — отак і ці. Сказали русь, чудь, словени, кривичі і весь: "Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами".

І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат] Рюрик, а другий, Синеус, — на Білім озері, а третій, Трувор, — в [городі] Ізборську. І од тих варягів дістала свою назву Руська земля.

А по двох літах помер Синеус і брат його Трувор, і взяв Рюрик волость усю один. І, прийшовши до [озера] Ільменя, поставив він город над Волховом, і назвали його Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам своїм волості, [звелівши їм] городи ставити: тому — Полоцьк, тому — Ростов, другому — Білоозеро. А варяги по тих городах є приходні. Перші насельники в Новгороді —словени, а в Полоцьку — кривичі, в Ростові — меря, у Білоозері — весь, в Муромі — мурома. І тими всіма володів Рюрик.

І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи "Чий се город?". А вони [тамтешні жителі] сказали: "Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город цей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хазарам". Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді.

Літопис руський. — С. 12.

Додаток 2

З "Повісті минулих літ" Розселення слов'ян і заснування Києва (друга половина V ст. — перша третина VI ст.)

Йдеться про подорож Андрія Первозванного на Русь, розселення слов 'янських племен та їх роль у заснуванні Києва.

Коли ж поляни жили особно і володіли родами свої ми — бо й до сих братів існували поляни й жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожен родом своїм, — то було [між них] три брати: одному ім'я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.

Інші ж, не знаючи, ніби Кий був перевізником, бо тоді біля Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: "На перевіз на Київ". Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо (щоправда, до якого, можливо, до Юстініана І, візантійського імператора, що зійшов на трон 527 р. — Авт.), а тільки те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря, — котрого я не знаю, [як не знаю] і при котрім він цесарі приходив [туди].

А коли він вертався, [то] прийшов по Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів [тут] сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скон-чав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут скончалися.

А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян. А в деревлян [було княжіння] своє, а дреговичі [мали] своє, а словени — своє в Новгороді, а другі [сиділи] на [ріці] Полоті, котрі й [називаються] полочанами. Од сих же [полочан на схід (?) є] і кривичі, що сидять у верхів'ї Волги, і в верхів'ї Двіни, і в верхів'ї Дніпра; їхній же й город є — Смоленськ, бо туди сидять кривичі. Також сіверяни [сидять на схід (?)] од них. На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері — меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А по Оці-ріці, де впадає вона у Волгу, [сидить] окремий народ — мурома. І черемиси окремий народ, і мордва окремий народ. Бо се тільки слов'янський народ на Русі: поляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани — бо сидять вони по [ріці] Бугу, — а потім же волиняни. А се — інші народи, які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимигола, корсь, нарова, ліб.

Коли ж слов'янський народ, як ото ми сказали, жив на Дунаї, то прийшли од [землі] скіфів, себто від хозар, так звані болгари і сіли по Дунаєві, були насильники слов'ян.

Літопис руський. —• С. З—7.

Додаток 3

Княжіння Олега в Києві (IX — початок X ст.)

У документі йдеться про Київського князя Олега (?—прибл, 912), який правив десь у 882—912 рр. Вважають, що він прийшов разом із Рюриком зі Скандинавії. За Новгородським літописом (на відміну від "Повісті минулих літ") був не київським князем, а воєводою Ігоря.

Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, віддавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий.

У рік 6390 [882].

Вирушив Олег [у похід], узявши своїх воїнів — варягів, чудь, словен, мерю, весь, кривичів. І прийшов він до Смоленська з кривичами, і взяв город Смоленськ, і посадив у ньому мужа свого. Звідти рушив він униз [по Дніпру] і, прийшовши, узяв [город] Любеч і посадив мужа свого.

І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов [на берег Дніпра], несучи Ігоря малого. А підступивши під Угорське [і].сховавши воїв своїх, він послав [посла] до Аскольда й Діра сказати, що, мовляв: "Ми — купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас".

Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші [вої] з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: "Ви оба не є ні князі, ні роду княжого. Я єсмь роду княжого. — І [тут] винесли Ігоря. — А се — син Рюриків".

І вбили вони Аскольда й Діра...

І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: "Хай буде се мати городам руським". І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися руссю.

Літопис руський. — С. 13.

Додаток 4

Похід Ігоря на древлян і вбивство його (перша половина X ст.)

Ігор (7—944) — київський князь (за одними джерелами — з 912, за іншими — з 922 р.). Документ оповідає про збирання Ігорем нічим не нормованої данини, що посилювало соціальне напруження в державі й врешті-решт призвело до вбивства його древлянами.

У рік 6453 [945]. Сказала дружина Ігореві: "Отроки Свенельдові вирядилися оружжям і одежею, а ми — голі. Піди-но, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми".

І послухав їх Ігор, пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ].

Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: "Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще". І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна.

Коли ж почули древляни, що він знову іде, порадилися древляни з князем своїм Малом і сказали: "Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб'ють його. Так і сей: якщо не вб'ємо його, то він усіх нас погубить".

І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: "Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину". І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши на супроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростень-города в Деревлянах і до сьогодні.

Літопис руський. — С. ЗО.

Додаток 5

Лаврентіївського літопису

Умови договору про дружбу, торгівлю й взаємну допомогу Київської Русі з Візантією

(X ст.)

Року [945] прислали Роман, і Костянтин, і Степанпослів до Ігоря відновити попередній мир. Ігор послав своїх мужів до Романа. Привели руських послів і звеліли говорити і писати промови обох сторін на грамоті [пергаменті]...

І великий князь наш Ігор, і князі, і бояри його, і всі руські послали нас до великих царів грецьких, утвердити дружбу із самими царями, і з усім боярством, і з усіма людьми грецькими на весь час. І якщо хто з руських замислить зруйнувати цю дружбу, то хрещені з них хай приймуть за те помсту від бога вседержателя і осудження на погибель вічну, а не хрещені хай не приймуть допомоги від бога і від Перуна, хай не захистяться вони щитами своїми, хай будуть посічені мечами своїми і [вбиті] стрілами своїми і іншою зброєю своєю, і хай будуть вони рабами навіки в майбутньому житті. Великий князь руський і бояри його хай посилають у Грецію до великих царів грецьких скільки хочуть кораблів з послами і купцями, як установлено для них. [Раніше] посли носили печаті золоті, а гості срібні, тепер же князь ваш узнав, що [треба] посилати грамоти до нашого царства...

І нехай входить у місто через одні ворота з царським чиновником, без зброї, 50 мужів, і торгують, як їм треба, і знову виходять; і чиновник царства нашого хай охороняє їх, і якщо хто від Русі або від греків вчинить неправильно, то він виправляє [їх неправду]. Коли Русь входить у місто, то [хай не завдає зла і] не має права купити шовкові тканини більше як по 50 золотих; той же, хто купить шовкові тканини, хай показує їх царському чиновникові, і той привісить до тканин печать і віддасть їх тим, хто купив. Коли ж Русь іде назад, то нехай бере їжу на дорогу скільки потрібно...

В разі ж наше царство захоче мати від вас [допомогу] у війні проти ворогів наших, то ми напишемо вашому, і він пошле до нас [допомогу] скільки ми захочемо, і з цього побачать інші країни, яку дружбу мають Греки з Руссю. Ми ж договір цей написали на двох грамотах, одна грамота залишається у царства нашого, на ній написаний хрест і наші імена, а на другій грамоті [імена] послів наших і купців ваших.

Летопись по Лаврентиевскому списку. — СПб., 1897. — С. 45—48, 51.

Додаток 6

З "Повісті минулих літ"

Діяльність київської княгині Ольги (946-947 рр.)

І пішла Ольга по Деревлянській землі із сином своїм і з дружиною своєю, встановлюючи устави і уроки. І [донині] є становища її і ловища її.

І прийшла вона в город свій Київ із сином своїм Святославом. І, пробувши один рік,

У рік 6455 [947], пішла Ольга до Новгорода. І встановила вона по [ріці] Мсті погости і данину, і по [ріці] Лузі погости, і данину, і оброки. І ловища її по всій землі, і знаки [її], і місця, і погости, і сани її стоять у Пскові й до сьогодні. І по Дніпру [є] перевісища [її], і по Десні, і єсть село ЇЇ Ольжичі й до сьогодні.

Установивши порядок, повернулася вона до сина свого в Київ і перебувала [тут] із ним у любові.

Літопис руський. — С. 35.

Устави і уроки різні, встановлені княжою владою данини, податі й повинності.

Погост — адміністративно-господарський осередок, де княжі люди здійснювали князівські розпорядження, чинили суд та ін.

Оброк (пізніше — чинш) — різновид феодальних поборів у натуральній формі (продуктами); згодом оброк стягували грішми.

Знаки — тавра княжої і боярської власності на землю, ловища та ін., зроблені на деревах, стовпах, каменях тощо.

Додаток 7

Похід війська князя Київської Русі Святослава на Візантію

(X ст.)

Документ оповідає про один із походів київського князя Святослава Ігоровича (964—972), метою яких було подальше зміцнення Давньоруської держави.

Коли князь Святослав виріс і змужнів, він почав збирати воїнів багатьох і хоробрих; ходячи легко, як барс, проводив він багато воєн. У поході не возив із собою обозів, ні казанів, не варив м'яса, а тонко нарізавши конину, або звірину, або яловичину, пік її на жару і їв; він не мав шатра, а [спав], підстеливши чапрак, а сідло в головах; такими були і всі його воїни. Він посилав послів по країнах, говорячи: "Хочу йти на вас..."

Року 971. Прийшов Святослав у Переяславець. І послав до греків послів, говорячи: "Хочу йти на вас, узяти ваше місто, як і це". І сказали греки: "Ми не можемо протистояти вам, але візьми данину з нас на себе і на дружину свою, і скажіть нам, скільки вас, щоб ми дали по числу на голови". Так говорили греки, обманюючи Русь, бо греки лукаві і по цей день. І сказав їм Святослав: "Нас 20 тисяч" і прибавив 10 тисяч, бо Русі було тільки 10 тисяч. І виставили греки 100 тисяч проти Святослава, і не дали данини. І пішов Святослав на греків, а ті вийшли проти Русі... І Русь приготувалася до бою, і була велика битва, і переміг Святослав, і побігли греки, і пішов Святослав до Царграда, воюючи і розоряючи міста, які стоять пусткою і по сьогоднішній день. І скликав цар своїх бояр у палац і сказав їм: "Що нам робити, раз ми не можемо протистояти йому?" І сказали йому бояри: "Пошли до нього дари: випробуємо його, чи не любить він золото або шовкові тканини?.." І сказали посланці: "Як прийшли ми до нього і піднесли дари, то він і не глянув на них, а звелів сховати". І сказав один: "Випробуй його ще, пошли йому зброю". Греки послухались його і послали меч та іншу зброю, і принесли до нього. Він же, прийнявши, почав хвалити і любуватись і дякував цареві. І прийшли до царя, і розповіли йому все, що було, і сказали бояри: "Лютий повинен бути цей чоловік: майно зневажає, а зброю бере, дамо йому данину". І послав цар, говорячи так: "Не ходи до Царграда, а візьми з нас данину скільки хочеш", — бо він трохи не дійшов до Царграда. І дали йому данину, він же брав і за вбитих, говорячи, що "рід його візьме". Узяв же і дарів багато і повернувся в Переяславець...

Летопись по Лаврентиевскому списку. — С. 63, 68, 69, 70.

Додаток 8

Хрещення Русі.

У рік 6496 [988]. А за божим приреченням в цей час розболівся Володимир очима. І не бачив він нічого, і тужив вельми, і не догадувався, що зробити. І послала до нього цесариця [посла], кажучи, "Якщо ти хочеш болісті сеї позбутися, то відразу охрестись. Якщо ж ні — то не позбудешся сього". І, це почувши, Володимир сказав: "Якщо буде се правда — воістину велик Бог християнський". І повелів він охрестити себе.

І тоді єпископ корсуньський з попами цесарициними, огласивши його, охрестили Володимира. І коли возложив [єпископ] руку на нього — він зразу прозрів. Як побачив Володимир це раптове зцілення, він прославив Бога, сказавши: "Тепер узнав я Бога істинного". А коли побачила це дружина його — многі охрестилися.

Охрестився ж він у церкві святої Софії. І єсть церква та в городі Корсуні, стоїть вона на [високому] місці посеред города, де ото чинять торг корсуняни; палата Володи-мирова стоїть окрай церкви і до сьогодні, а цесарицина палата — за олтарем...

Коли ж охрестили Володимира в Корсуні, [то] передали йому віру християнську, кажучи так: "Хай не спокусять тебе деякі з єретиків. А ти віруй, так говорячи: "Вірую во єдиного Бога отця вседержителя, творця неба і землі", — і до кінця цей символ віри.

Літопис руський. — С. 63—64.

Хрещення Русі (988 р.)

І коли [Володимир] прибув, повелів він поскидати кумирів... Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з гори по Боричевому [узвозі] на ручай...

І коли ото волокли його по ручаю до Дніпра, оплакували його невірні люди, бо іще не прийняли вони хрещення. І, приволікши його, вкинули його в Дніпро. ...

Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: "Якщо не з'явиться хто завтра — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб — то мені той противником буде". І це почувши, люди йшли, радіючи, і говорили: "Якби се недобре було, князь і бояри сього б не прийняли". А назавтра вийшов Володимир із священиками цесариними й корсуньськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду і стояли — ті до шиї, а другі до грудей. Діти [не відходили] од берега, а інші немовлят держали. Дорослі ж бродили [у воді], а священики, стоячи, молитви творили.

І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається. ...

Люди ж, охрестившись, ішли кожен у доми свої. А Володимир, рад бувши, що пізнав він бога сам і люди його, глянувши на небо, сказав: "Боже великий, що створив небо і землю! Поглянь на новії люди свої! Дай же їм, господи, узнати тебе, істинного бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. [А] мені поможи, господи, проти врага-диявола, щоб, надіючись на тебе і на твою силу, одолів я підступи його".

І це сказавши, повелів він робити церкви і ставити [їх] на місцях, де стояли кумири. І поставив він церкву святого Василія [Великого] на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші, і де жертви приносили князь і люди. І почав він ставити по городах церкви, і священиків [настановляти], і людей на хрещення приводити по всіх городах і селах. І, пославши [мужів своїх], став він у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне.

Літопис руський. — С. 66.

Додаток 9

Будівництво і книгописання за часів Ярослава Мудрого (початок XI ст.)

Цей уривок дає уяву про культурну і просвітницьку діяльність князя Ярослава Мудрого.

У рік 6545 [1037]. Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості божої, митрополію, а потім церкву на Золотих Воротах, кам'яну, Благовіщення святої богородиці. Сей же примудрий великий князь Ярослав задля того спорудив [церкву] Благовіщення на воротах, [щоб] давати завше радість городу сьому святим благовіщенням господнім і молитвою святої богородиці та архангела Гавриїла. Після цього [він звів] монастир святого Георгія [Побідоносця] і [монастир] святої Орини .

І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з'являтися. І любив Ярослав церковні устави, і попів любив він велико, а понад усе любив чорноризців.

І до книг він мав нахил, читаючи [їх] часто вдень і вночі. І зібрав він письців многих, і перекладали вони з гречизни на слов'янську мову і письмо [святеє], і списали багато книг. І придбав він [книги], що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь — так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм'якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє.

Літопис руський. — С. 89.

Додаток 10

З "Руської правди"

(ХІ-ХІІ ст.)

"Руська правда" — збірник норм давньоруського права XI—XII ст. Відомо понад 100 списків "Руської правди", перший з яких знайшов російський історик В. Татіщев у 1738 р. Всі списки прийнято поділяти на три основні редакції: коротку, розширену та скорочену. Найдавнішу "Руську правду" Ярослав Мудрий дав новгородцям 1016 р. Згодом її було дороблено й під назвою "Суд Ярославль Володимирич" упроваджено 1036—1037 рр. "Правду Ярославичів" було прийнято на з'їзді Ізяслава, Святослава і Всеволода Ярославичів у Вишгороді. Розширене видання вийшло наприкінці XI — на початку XIII ст.

1. Коли вб'є чоловік чоловіка, то мститься брат за брата, якщо сини одного батька, чи батька син, якщо племінник, чи сестри син; а якщо не буде мститися — то 40 гривен за голову; якщо буде русин, чи гридин, чи купець, чи ябетник, чи мечник, якщо ізгой чи слов'янин, то 40 гривен поклади за нього.

2. Якщо буде кров чи синці в ураженого, то не потрібен і свідок людині тій; якщо не буде знаку якогось —потрібен свідок, не буде знаків — й справі кінець; якщоне може мститися, то взяти за образу 3 гривні, а лікарюнагорода.

3. Якщо хтось когось ударить батогом, чи жердиною, чи рукою, чи чашею, чи рогом, чи обухом, то 12 гривен; якщо його не спіймали, то помоталися йому, на тому й кінець.

4. Якщо поранить мечем, не виймаючи його, чи рукояттю, то 12 гривен.

5. Якщо поранить руку, і відпаде рука, чи всохне, 40 гривен. Якщо нога буде ціла чи почне кульгати, тоді то друзі примирять.

6. Якщо палець вріже якийсь, то 3 гривні за образу.

7. А коли вуса — 12 гривен, бороду — 12 гривен.

8. Якщо ж хто вийме меча, але не вдарить, то той гривню покладе.

9. Якщо ж поранить чоловік чоловіка чи від себе, чи до себе — 3 гривні та два свідки; якщо буде варяг чи колбяга — то під присягу.

Якщо челядин сховається чи у варяга, чи у колбяга і його впродовж трьох днів не знайдуть, і на третій день не зізнається, — то 3 гривні за образу.
Якщо хто поїде на чужому коні, не позичивши його, — виклади 3 гривні.
Якщо хто візьме чужого коня, чи зброю, чи одяг, а знайдеться у своєму миру (общині), то взяти хазяїнові своє, а 3 гривні — за образу.

13. Якщо знайшов крадія, не кажи йому: моє; нехай піде на звід, де річ взяв, якщо не піде, то знайди поручника впродовж п'яти днів.

14. Якщо хто челядина спіймати хоче, упізнавши своє, то до одного вести, у кого той купував, а той ведедо іншого, і так, коли дійде до третього, — кажи йому: віддай ти мені свого челядина, а ти свої гроші шукай зі свідками.

15. Якщо холоп ударив вільного чоловіка і біжить до хоромів, а пан почне ховати його, то холопа спіймати, а пан мусить сплатити за нього 12 гривень, а коли зустріне той муж холопа — може вбити його.

16. А якщо зламає чи спис, чи щит, чи сокиру і захоче сховати у себе, то взяти гроші у нього; а якщо зламав і почне повертати, то грішми мусить заплатити, скільки це коштуватиме.

17. Якщо уб'ють огнищанина за образу, то вбивці мусять сплатити 80 гривен, а людям не потрібно; і за збирача княжих податків — 80 гривен.

18. [Приблизно за змістом. — Авт.] Якщо убивають огнищанина — то община, люди відповідальні за вбивство, здійснене на їхній території.

19. Якщо убивають огнищанина біля кліті, чи біля коня, вола, корови, який це захищає, — то крадія вбивають на місці як собаку.

А за княжого тивуна 80 гривен. А за конюха старого біля стада 80 гривен, як постановив Ізяслав про свого конюха, якого вбили Дорогобуджівці.
А за сільського старосту княжого і хлібороба 12 гривен. А за радовичів княжих 5 гривен.
А за смерда і холопа 5 гривен.
Якщо сина годувальниці, чи годувальницю, 12.
А за княжого коня, якщо той з плямою, — 3 гривні; а за смердового — 2 гривні.
За кобилу 60 різань, а за вола гривню, а за корову 40 різань, а за третяка (дворічний бичок, жеребець) 15 кун, а за лонщину (худоба на другому році) півгривні, а за теля 5 різань, за яря (ягня) — ногата, за барана —ногата.
А якщо забере (уведе) чужого холопа чи раба, платити йому за образу 12 гривен .
Якщо ж стане чоловік закривавленим чи із синцями, то не шукати йому свідків.
Якщо один крадій краде чи коня, чи вола, чи кліть, то гривню і тридцять різань сплатити йому; якщо ж крадіїв буде 18, то по гривні і по 30 різань сплатити... чоловіку.
31. Якщо смерда мордують без княжого повеління, то за образу 3 гривні.

Коротка Руська Правда (за Академічним списком половини

XV ст.)

Додаток 11

З літопису Ібн ал-Асіра

Похід полководців Чінгісхана — Джебе й Субутая в Європу (1223 р.)

Алі Ібн ал-Асір (друга половина XII—І чверть XIII ст.) жив у Моссулі; виконував урядові доручення до Багдадського уряду, багато працював над історією й магометанською теологією. Після себе залишив літопис. Наведений уривок подає дані про похід полководців Чінгісхана — Джебе і Субутая — в Європу й про битву з їх військом руських князів і половців на р. Калці.

Захопивши країну кіпчаків, татари в 620 (1223) р. пішли походом проти руських. Останні з'єдналися, щоб дати бій, з кіпчаками, яких багато виселилось в їхню країну. Вони разом виступили назустріч татарам, щоб наздогнати їх, поки ті не вступили на руську територію. При їх наближенні татари відступали і були переслідувані ворогом, який думав, що вони не насміляться битися з ним. Він завзято переслідував їх по п'ятах, а татари продовжували відступати протягом дванадцяти днів, поки раптом несподівано не напали на руських і кіпчаків, які були далекі від думки про можливість нападу. Це був один із найзавзятіших боїв: він тривав кілька днів, але татари, нарешті, стали переможцями; кіпчаки і руські зазнали цілковитої поразки; під час безладної втечі, вони здебільшого були порубані; всі їхні обози попали в руки татар. Ті, які встигли врятуватись, а таких було небагато і їм довелось пройти довгий шлях, — дісталися до Русі у самому нещасному вигляді. Татари по їхніх слідах вдерлися туди, вбиваючи, палячи й руйнуючи все, що було на їхньому шляху. Поважні купці і багаті жителі країни виселились із найціннішим майном і переплили море, щоб урятуватись у магометанських країнах.

Спустошивши Русь, татари залишили її і пішли на Булгарію в кінці 620 (кінець 1223) року. Булгарське військо вийшло назустріч; вони заманили його в засідку; коли воно проходило те місце, де ховалися татарські загони, ті, яких воно переслідувало, повернулись до нього лицем, і булгари були оточені і більшість їх була перебита; тільки небагато врятувалось; кажуть, що таких було коло чотирьох тисяч. Татари рушили через Сакассін, щоб повернутися до свого володаря Чінгісхана.

Історія України в документах і матеріалах. — Т. 1.— С. 157—158.

Завдання для самопідготовки та самоконтролю

1. Які зміни в господарському житті східних слов'ян зумовили утвердження майнової та соціальної нерівності в їхньому суспільстві?

2. Проаналізуйте причини виникнення державності у східних слов'ян.

3. Яка, на Вашу думку, роль варягів у формуванні держави східнослов'янських племен?

4. Чому саме землі полян стали основою, а Київ — столицею держави Рюриковичів?

5. Змалюйте історичний портрет князя Святослава. Виділіть притаманні йому людські риси та якості полководця і державного діяча.

6. Розкрийте основні тенденції політичного життя русичів у період правління перших Рюриковичів (від Олега до Святослава).

7. Обґрунтуйте (або заперечте) тезу: у ІХ-ХІ ст. Русь вела успішну боротьбу проти намагань сусідніх держав підкорити її собі.

8. Чи вичерпує причини прийняття християнства Руссю твердження: язичництво на відміну від християнства не могло забезпечити панування князя над підданими? Обгрунтуйте свою точку зору.

9. Автор "Повісті минулих літ" переповів легенду про вибір віри князем Володимиром. Чи Русь тоді, на Вашу думку, справді стояла перед проблемою вибору віри, чи прийняття християнства у X ст. було зумовлене історичними обставинами?

10. Чому опір хрещенню чинили в основному люди незнатні — смерди, ремісники та жителі окраїн Київської Русі?

11. Чи можна стверджувати, що Русь, прийнявши в X ст. християнство, увійшла в лоно європейської цивілізації, стала "своєю" серед європейських держав?

12. Змалюйте історичний портрет Володимира Великого. Охарактеризуйте його як людину та державного діяча.

13. М.Грушевський вважав, що "часи Володимира були кульмінаційною точкою процесу будови, завершення, так би мовити, механічної еволюції процесу творення давньої Руської Київської держави". Чи згідні Ви з його думкою? Обґрунтуйте власну точку зору.

14. "Правління Ярослава значною мірою було продовженням Володимирового: і у зовнішній, і у внутрішній політиці він поглиблював те, що зробив Володимир", — зазначила Н. Полонська-Василенко. А як Ви вважаєте? Аргументуйте свою позицію.

15. Змалюйте історичний портрет Ярослава Мудрого. Охарактеризуйте його людські риси і якості державного діяча.

16. Порівняйте внутрішню та зовнішню політику князів Олега і Святослава та Володимира і Ярослава. Чим зумовлені виявлені Вами якісні відмінності?

17. Чи згідні Ви з твердженням, що за часів Ярослава Мудрого Київська держава була найбільшою державою в Європі? Аргументуйте свою точку зору.

18. Деякі історики підкреслюють торговельну спрямованість економіки Київської Русі, інші доводять, що її основу становило землеробство. Яку з цих позицій Ви поділяєте? Аргументуйте свою точку зору.

19. Проаналізуйте розвиток ремесел і торгівлі в Київській Русі у IX—XIII ст., які найсуттєвіші зміни (якісні зрушення) відбулися у цих сферах господарського життя.

20. Опишіть становище основних верств давньоруського суспільства: князів, бояр, селян-смердів, міщан, залежних людей. Яку роль відіграли вони в політичному житті?

21. Розкрийте основні тенденції політичного розвитку Київської Русі в другій половині XI—першій половині XII ст. Яка із них стала домінуючою і чому?

22. Проаналізуйте державницьку діяльність Володимира Мономаха. Чи продовжував він політику своїх попередників — князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого?

23. Змалюйте історичний портрет князя Володимира Мономаха. Оцініть його людські якості та здібності полководця і державного діяча.

24. Порівняйте форму державного устрою Київської Русі часів Володимира і Ярослава (перша половина XI ст.) та часів Мономаховичів і Ольговичів (XII ст.).

25. Автори навчального посібника для 7-8 класів "Історія України з найдавніших часів до кінця XVIII ст." (К., 1993) Г. Сергієнко та В. Смолій вважають політичний розпад Київської Русі "історично зумовленим прогресивним процесом світового суспільного розвитку народів середньовіччя". Яка Ваша думка? Аргументуйте її.

26. Які причини та наслідки поразки руських князів у боротьбі з монголо-татарськими завойовниками?

27. Чи згідні Ви з думкою, що в культурі Русі тісно переплелися впливи Заходу і Сходу, синтез яких став одним із визначальних чинників її самобутності? Аргументуйте свій висновок.

28. Які характерні риси світогляду русича XI—XIII ст.? На яких моральних засадах грунтувалося давньоруське суспільство?

29. Порівняйте язичництво і християнство. У чому виявився розвиток уявлення людей про природний і надприродний світи (фізичне і метафізичне)?

30. Охарактеризуйте роль Церкви і духовних осіб у давньоруському суспільстві. Чому більшість руських митців були церковними діячами?

31. Чому, на Вашу думку, зацікавлення давньоруських читачів значно ширші в сфері гуманітарних наук, пізнання Божого слова, ніж у сфері наук природничих і в математиці? Які наслідки це мало для української культури?

32. Які ідеї та моральні цінності утверджувалися в художній культурі Русі X—XIII ст.?

33. Яка роль літописів для давньоруського суспільства? Чому у їх створенні були зацікавлені передусім руські князі та їхнє найближче оточення?

34. Які основні теми та проблематика усної народної творчості Руської землі у X—XIII ст.?

35. Назвіть характерні риси візантійського стилю, що прийшов у руське мистецтво з прийняттям християнства. Яких особливостей набув він у давньоруському суспільстві?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Культура Київської Русі	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.