Закони царя Хамураппі

Археологи виявили чимало документів, що ставляться до царювання Хаммурапи. Найвідоміший серед них — звід законів, висічений клинописом на чорній базальтовій стелі. Цей пам'ятник був знайдений у Сузах, столиці Елама, у січні 1902 року французькими археологами, і в тому ж році древні закони переклали на французьку мову. Як показують фрагменти, виявлені в Сузах, існувало принаймні три таких стели. Їх доставили в Сузи як трофеї, добутих під час набігу еламитов на Вавилон

У верхній частині лицьової сторони стели було зображення Хаммурапі, схиленого в молитовній позі перед богом сонця й справедливості Шамашем, що вручає йому закони. Вся інша частина стели по обидва боки заповнена клинописним текстом

Хаммурапі не був першим законодавцем. Уже протягом сторіч люди регулювали своє життя певними нормами. Однак Кодекс Хаммурапи через його просторість став для нас найважливішим джерелом відомостей про древнє право. В основі цієї системи законів лежала конкретна правова практика. Деякі параграфи законів настільки докладно описують якісь побутові випадки, що роблять враження коротких розповідей

Ці закони були записані в 1750-х роках до нашої ери. По тим часам вони були справедливі стосовно більшої частини вільного населення країни, хоча б тому, що були логічні, послідовні й значно менш суворі, чим багато пізніших законів. При розумному й діяльному правителі, яким був Хаммурапі, народ, обгороджений, зокрема, від сваволі лихварів, міг жити відносно благополучно.

Текст законів складається із трьох частин: великого введення, самих законів і висновку

У введенні Хаммурапи врочисто заявляє, що боги призвали «мене, Хаммурапі, славного, богобоязливого государя, для того, щоб дати сіяти справедливості в країні, щоб погубити беззаконних і злих, щоб сильному не пригноблювати слабкого, щоб я, як Шамаш, сходив над чорноголовими й опромінював країну, — призвали Ану й Енлиль для благоденства людей» (пров. И. М. Дьяконова). Далі цар перераховує діяння, зроблені їм на благо всій державі й окремим його містам

Усього в Кодексі Хаммурапи налічувалося 282 параграфа, згрупованих по певних об'єктах законодавства, але 35 з них були вискоблені, мабуть, за наказом еламского пануючи-переможця, що, треба думати, збирався залишити нащадкам розповідь про свій тріумф. Відсутні статті законів частково відновлені по інших виявлених фрагментах Кодексу

У цей звід законів включені норми, що охоплюють чи ледве не всі аспекти життя вавилонського суспільства того часу (цивільне, карне й адміністративне право). Вони, зокрема, присвячені охороні власності пануючи, храмів, общинників і царських людей; статусу майна, отриманого від царя за службу; операціям з нерухомістю й пов'язаним з ними правопорушенням; торговельним і комерційним операціям; сімейному праву; навмисному й ненавмисному тілесному ушкодженням; операціям з рухомим майном, зокрема, з його найманням. Залишається, щоправда, відкритим питання, чи дійсно судді керувалися даними законами при винесенні вироків? Імовірно, строгі покарання за багато хто, у тому числі дрібні, злочину насправді не застосовувалися й служили лише для лякання

Домінував у Кодексі Хаммурапи принцип відплати («око за око, зуб за зуб»). Тілесні ушкодження сприймалися як втрата майна особливого роду, а тому обвинувачуваний теж повинен був втратитися такого ж майна, що, на наш погляд, доходило часом до абсурду («Якщо він [будівельник] убив сина хазяїна, [те] повинні вбити сина цього будівельника»). Втім, цей принцип застосовувався все-таки залежно від того, яке суспільне становище займали обвинувачуваний і обвинувач

Відмінною рисою законів Хаммурапи є часте застосування страти. Вона покладалася майже за чотири десятки різних злочинів, у тому числі за крадіжку майна, що належить палацу або храму, і за крадіжку, зроблену під час пожежі, а також за неправдиве обвинувачення в тяжкому злочині, порушення жінкою подружньої вірності, навмисне вбивство, кровозмішення. За дані злочини могли утопити, спалити, посадити на кіл, волочити по землі до смерті. Часто зустрічалися покарання по наступному принципі: за нечестиві речі відрізали язик, за нечестиві дії — руку й т.д. За багато злочинів накладав грошовий штраф. В окремих випадках злочинець піддавався вигнанню із громади, а отже, з рідного будинку; він втрачав при цьому своє майно й втрачав захисту богів

Судовий процес був усним, протоколи розгляду не велися, судові рішення й вироки виносилися також усно. Основними доказами були показання свідків, але іноді прибігали й до «суду богів»: наприклад, людини кидали в ріку, і якщо він тонув, то цим показував немилість до нього бога ріки, а виходить, і свою винність. Обвинувачуваний, що виплив на берег, уважався виправданим

Особливе значення мали закони, що обмежують сваволю кредиторів-лихварів. Їхня діяльність була справжнім бичем для країни. Лихварями ставали жерці, великі царські чиновники й головним чином царські торговельні агенти. Закони Хаммураппі встановлювали граничний відсоток при дачі в позику зерна або срібла. Із хліба закон дозволяв брати максимум 33,3%, зі срібла — 20%. Позикодавцеві заборонялося самовільно перевищувати відсоток, установлений законом

При лихварських угодах людин, що бере борг, зобов'язаний був забезпечити його особистим майном і дати заручника зі членів родини. Такі заручники беруться під захист закону, що накладає на кредитора відповідальність за їхнє здоров'я й життя. Якщо в будинку кредитора від жорстокого обігу вмирає син боржника, то кредитор відповідає життям свого сина, і т.п. Члени родини — дружина, син, дочка — можуть пробути в борговому рабстві не довше 3 років. На четвертий рік їх варто відпустити на волю

Вавилонська родина, за законами Хаммурапи, виступала як патріархальна родина, всі члени якої подвластни батькові й до складу якої входила деяка кількість рабів. Висновок шлюбу неодмінно супроводжувалося складанням письмового договору. Без договору немає шлюбу. «Якщо людина взяла дружину й не уклав з нею договору, [те] ця жінка — не дружина».

Жінка майже не мала можливості вибрати чоловіка за власним бажанням. Майбутнього чоловіка їй вибирав батько. Звичайно шлюбні договори полягали родителями нареченого й нареченої. Батько нареченого або він сам вносив батькові нареченої шлюбний дарунок і викупна плата

За жінкою зберігалося право розпоряджатися майном, особисто їй приналежної, тобто майном, що вона одержала з батьківського будинку у вигляді приданого, що складає з її особистих речей, домашнього начиння, іноді також з рабів. Після її смерті воно переходило ксиновьям.

Жені було винятково важко домогтися розлучення. Для цього їй випливало довести, що чоловік погано звертається з нею. Якщо ж її обвинувачення не будуть визнані доказовими, то за помилковий наклеп її могли кинути у воду або вбити або інакше. Чоловік міг прогнати дружину, не пояснюючи причин, або навіть перетворити її в рабиню. Якщо для чоловіка порушення подружньої вірності не спричиняло ніякого покарання, дружину за таку ж провину кидали у воду. Чоловікові дозволялося поряд з головною дружиною мати в будинку кілька побічних дружин — звичайно рабинь, які, щоправда, у правовому відношенні стояли нижче головної дружини

Удруге вийти заміж за законами Хаммурапи також було досить важко для вавилонської жінки. Якщо чоловік умирав або попадав у полон, дружині дозволялося вийти заміж тільки у випадку, якщо родина залишалася без усяких засобів ксуществованию.

Всі члени родини підкорялися главі. Малюки перебували в нерівному положенні. Спадкоємцями вважалися тільки сини. Старший син одержував головну частину спадщини, за ним часто залишався й будинок його батьків. Між іншими синами майно ділилося нарівно. Дочки мали право лише на придане

Чималий інтерес представляє заключна частина законів. Тут Хаммурапи називає себе «зробленим царем», якому великі боги дали могутню зброю, мудрість і міць, що допомогло йому звільнити країну від ворогів, «викорінити міжусобиці, поліпшити положення країни, оселити людей у надійних місцях і позбавити їх від страху».

Тому закони ці, говорить він, «на майбутні часи, назавжди: цар, що буде в країні, нехай зберігає справедливі слова, які я начертав на своїй стелі; нехай не змінить закони країни, які я встановив, рішення країни, які я вирішив; нехай не відкине моїх указів».

Дійсно, закони Хаммурапи протягом багатьох століть робили винятково великий вплив на правові погляди народів Древнього Сходу. «Така значна й довговічна цивілізація, як месопотамская, повинна була поширювати свій вплив на навколишні території; заслоном могли бути тільки непереборні географічні перешкоди, — підкреслював Д. Л. Оппенхейм. — Вплив Месопотамії з різним ступенем інтенсивності поширювалося, найімовірніше, по торговельних шляхах на Іранське плоскогір'я й навіть за його межі, в Афганістан і на узбережжя Каспійське й Егейського морів, тобто значно далі, ніж свідчать документи».

Спадкоємці Хаммурапи не були державними діячами такого масштабу, як цей великий цар, і під час їхнього правління в різних частинах країни виникали небезпечні безладдя. Піднесення окремих князів привело до ослаблення влади Вавилона. Сфера впливу вавилонських царів безперестану зменшувалася. Безладдя й війни розхитували їхню владу. Наступив застій в області технологій. Історики говорять про окостеніння месопотамской цивілізації

Держава, заснована Хаммурапи, проіснувало більше двохсот років, але в 1594 році до нашої ери Вавилон був захоплений хетським царем Мурсили I. Велика держава остаточно розвалилася. Місто було спалено, його багатства розграбовані

Подальша доля Вавилонського царства була традиційної для Месопотамії: пастушачі племена касситов, вторгшиеся зі Сходу, з гірських хребтів Загроса, після сторіччя розпачливого опору захопили в 1518 році до нашої ери царську владу у Вавилонии й правили там майже 400 літ

«Обставини їхнього приходу до влади, — писав А. Л. Оппенхейм, — схований в імлі «Темного періоду». Коли тьма розсіюється, на Близькому Сході знову виникає як політична сила Вавилония — цього разу вже під владою касситов. Внесок, внесений цим далеким елементом у цивілізацію Месопотамії, має бути ще вивчити».

Тепер у Передній Азії домінували хети, ассирийци й навіть єгиптяни. На тлі цих великих держав Вавилония могла грати лише досить скромну роль, хоча офіційно продовжувала вважатися рівної їм

Період правління касситских царів прийнято називати Средневавилонским. Поступово кассити запозичили мову, релігію, звичаї, традиції й культуру вавилонян і повністю асимілювалися з ними. Напису касситских царів нагадують своєю лаконічністю традиційний стиль епохи, що предшествовали династії Хаммурапи. Їхнє правління завершилося в середині XII століття до нашої ери. Вавилонию підкорив собі Елам, і місце касситского пануючи зайняв еламский ставленик. Кассити назавжди зникли з історії Месопотамії. Під час нападів еламитов Вавилон також постраждав, багато цінностей були повезені в Елам. У числі їх виявилася й стела із законами Хаммурапи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ХІМІЧНОЇ КІНЕТИКИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.