• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Салічна правда”, “Капітулярій про вілли” – твори раннього середньовіччя.

Зміна головних підходів в економічній думці середньовіччя.

У V ст. н. е. під тиском германських племен пала рабовласницька Західна Римська імперія і на її території утворились варварські королівства, які мали просту організацію.

Необхідно зазначити, що робіт, спеціально присвячених економічним питанням і написаних у період раннього середньовіччя (V – XI ст.), нема. Це пояснюється декількома причинами:

1) низький рівень розвитку германських держав;

2) головною формою ідеології стало християнство, яке мало настільки сильний вплив на суспільне життя, що всі економічні думки висловлювалися в релігійно-етичній формі;

3) відчувався регрес в області наукової думки. Крім того економічні питання не відокремлювалися в самостійний об’єкт дослідження.

Змінилися головні підходи в економічній думці середньовіччя:

- Якщо у Стародавньому Римі заохочувалося прагнення до багатства, то в період раннього середньовіччя панувала точка зору, що прагнення багатства порочно, тому що заважає пошуку царства божого і є доказом відсутності істинної віри;

- Якщо античні автори вважали нерівність людей природною і вічною, то митці середньовіччя виходили з постулату, що всі люди рівні перед “божою благодаттю”;

- В античному світі панувало зневажливе ставлення до праці, тоді як у середньовіччі праця повинна була стати головним джерелом існування згідно з біблейським принципом: “У поті обличчя їж хліб свій”.

Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами. При цьому форми землеволо­діння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою», одним з най­давніших зведень звичаєвого права та пам'яткою не лише право­вої, а й економічної думки середньовіччя.

У «Салічній правді» знайшли відображення майнові відноси­ни та захист прав власності через систему штрафів за різні злочи­ни, зокрема за крадіжку худоби. У ній також розглядаються питання майнової нерівності, розкладу громади, формування землеволодіння, зокрема такої його форми як алод. За «Салічною правдою» основною масою франкського населення є вільні общинники, а основною формою землеволодіння також є общинна (або громад­ська). Особиста ж власність поширюється на будинок, садибу, город, проте не на ріллю, яка залишається громадською, але в особистому користуванні. Вже з другої половини VI ст. у Франк­ській державі алод фіксується як особиста земельна власність: його можна купити, продати, закласти, подарувати, успадкувати. Одночасно вся суспільно-економічна структура спиралася на особисті домогосподарства, що забезпечувало активну участь общинників у громадському житті.

Водночас алод міг бути і великим земельним пожалуванням, яке отримували за службу від королів франків, але це вже було велике землеволодіння, яке займало території, що дорівнюють деяким сучасним державам Європи. Так, католицькі церковні установи, найчастіше монастирі, пе­редавали землю на умовах прекарію, тобто зобов'язання за кори­стування землею виконувати певні повинності. Прекарії могли бути кількох видів, як-от: прекарій пожалуваний, коли селянин, що втратив свій алод, звертається до землевласника (світського чи духовного) з проханням надати йому у користування земель­ний наділ; прекарій повернений, коли селянин, який втрапив у злид­ні, віддає свій алод великому землевласникові та отримує його назад у вигляді вже умовного користувача та прекарій з винагородою, коли прекаріст не лише отримував назад свій наділ, а й додаткові землі у користування.

Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефі­цій, адже надання землі у повну власність (у вигляді алоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. Бенефіції, тобто передача землі в умовну не спадкову власність, що перед­бачала несення певної служби, найчастіше військової. З часом (ІХ—X ст.) виникає спадкова форма умовного феодального зем­леволодіння — феод (або лен), що також передбачала несен­ня служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Протя­гом цього часу панівною формою стає теза «немає землі без сень­йора».

Отже, відповідно й селянин ставав утримувачем землі, отри­мував від феодала земельний наділ (вже згадуваний прекарій), де розміщувалися селянська садиба, рілля та інші господарські угід­дя, з яких він і отримував необхідний для утримання власної ро­дини продукт. За це користування (утримання) він ніс певні по­винності на користь земельного власника. Основною формою таких повинностей була феодальна рента, яка виступала у трьох основних формах: відробіткова (панщина), найбільш архаїчна та найменш ефективна форма, що базується па перерозподілі ЖИВОЇ праці й передбачає високий ступінь особистої залежності селя­нина від власника землі; продуктова, що ґрунтується па перерозподілі натурального продукту; грошова— найпрогресивніша фор­ма, що передбачає відносно слабку особисту залежність, базова­нуна перерозподілі доходу.

Особиста залежність безпосередніх виробників оформлювалася законодавчо. У капітуляріях (указах) Карла Ве­ликого (768 - 814 рр.) прямо вказувалося, що кожна вільна лю­дина повинна шукати для себе покровителів і заступників. Над­звичайно важливим документом цієї епохи, пам'яткою економічної думки є «Капітулярш про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих маєтків, що перебували у віданні королівського двору та служили для за­доволення потреб королівського дому, і містить докладні вказів­ки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свід­чить про натуральний характер господарства королівських маєтків. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське. Таке господарство не виключало пев­них відносин обміну, але це були лише одиничні, незначні обмінні операції, що не поширювалися за межі дрібних місцевих ринків. Такі ринки збиралися по селах, у них брали участь самі безпосередні виробники, селяни та сільські ремісники. На них рід­ко коли відбувалися справді ринкові операції купівлі-продажу, переважно мав місце обмін продукту па продукт або оплата про­дукту певним місцевим еквівалентом, адже загальний грошовий еквівалент був відсутнім.

Читайте також:

1. Біблійні теми та історія раннього християнства у драмах Лесі Українки
2. Виберіть серед держав ту, що утворилася у 1449р. і зазначте, яку політику щодо укр. земель проводили її правителі у ХУ ст., коли ця держава припинила своє існування.
3. Вибрані твори
4. Вигідне господарсько-географічне розташування Харкова перетворило його у XVIIІ ст. на один з найпотужніших економічних центрів Російської імперії.
5. Виникнення права інтелектуальної власності на твори науки, літератури, мистецтва та об’єкти суміжних прав
6. Витікання рідини через отвори та насадки
7. Виховання і навчання дітей раннього віку: основні поняття
8. Врубель і літературно-драматичні твори
9. Врубель і літературно-драматичні твори
10. Драматичні твори.
11. Економічна думка Середньовіччя.
12. Економічна думка середньовіччя. Учення про “справедливу ціну” Фоми Аквінського.

Переглядів: 2375