Спарта: суспільний устрій, організація влади

Постійним суперником Афін у боротьбі за політичне домінування в регіоні виступала Спарта. її суспільний лад характеризується як аристократична республіка. В VI ст. до н. є. дорійські племена підкорили собі Мессенію (боротьба тривала кілька сторіч - з VIII ст. до н. є. по VI ст. до н. е.), її землі стали спільною власністю переможців, а населення перетворене на державних рабів-ілотів. Для того, щоб утвердити і зберегти своє панування над корінними мешканцями Мессенії, дорійці були змушені об'єднатися з 12-ма ахейськими общинами. З того часу спільну спартанську общину очолювали 2 царі - дорійський і ахейський. Невелика група повноправних громадян-спартіатів експлуатувала величезну кількість поневолених ілотів. Це, звісно, вимагало створення сильної воєнної організації.

Захоплену землю спартіати розділили на спадкові ділянки (клери), які оброблялися ілотами. Спартіат не міг продати, закласти чи здати в оренду свій клер. Ілоти, що обробляли цю землю, сплачували податок (половину отриманого врожаю), який йшов на утримання спартіата. Обов'язком останнього була військова справа, а весь вільний час зайнятий полюванням, гімнастикою, хороводами. Чисельність спартіатів разом з сім'ями не перевищувала 10 відсотків від загальної кількості населення.

Основи такого ладу у Спарті заклав ще легендарний законодавець Лікург (IX-VIII ст. до н. е.). Саме йому приписується поділ території Лаконіки (первісного ядра майбутньої держави, площею усього в 300 кв. км) на 39 тис. ділянок-клерів, введення залізних грошей (для запобігання хабарництву, навіть незначні суми доводилося перевозити волами), розробка законів проти розкоші (дах мав зводитися лише сокирою, двері - пилкою, без оздоб і прикрас).

Виховання дітей з 7 до 20 років стало справою держави, з 20 до 60 громадянин вважався військовозобов'язаним.

Не пізніше 30 років він мав вступати у шлюб, придане було заборонене. Молоді спартіати мусили здобувати собі харчування набігами на господарства ілотів, двічі на рік ілотам оголошувалася «війна», під час якої озброєні підлітки убивали цих беззбройних напіврабів. Спарта, схоже, єдина держава, де убивство, пограбування, крадіжки вважалися похвальною справою, якщо об'єктом злочину було життя і майно підкореного населення.

Немалу увагу в Спарті приділяли й вихованню жінок, які займали в суспільстві дуже своєрідне становище. Молоді спартанки до заміжжя вчилися грамоти, ведення домашнього господарства, займалися тими ж фізичними вправами, що й юнаки: гімнастикою, бігом, боротьбою, киданням диска та списа й ін. Виховання жінок розглядалось як важлива державна справа, бо на їх обов'язку лежало народження здорових дітей, майбутніх захисників батьківщини. Вийшовши заміж, спартанка цілком віддавалася сімейним обов'язкам. Формою шлюбу була моногамна сім'я, хоч зберігалося чимало пережитків групового шлюбу. Бездітні шлюби розривалися або чоловік міг брати ще одну жінку. З іншого боку, кілька братів могли мати спільну жінку; мужчина, якому сподобалася жінка його друга, за згодою останнього міг ділити її з ним. Не вважалося ганебним запропонувати свою жінку гостеві, подорожньому, від якого, до того ж, можна було сподіватися гарного потомства. Але таємне порушення подружньої вірності жорстоко каралось, аж до смертної кари включно. Жінки користувались у Спарті більшою повагою, самостійністю й авторитетом, ніж в інших грецьких державах.

Спартіатам заборонялося займатися ремеслом, торгівлею, фінансово-кредитними операціями. «Довірити» цю діяльність ілотам вони не могли, але й обходитись без зброї, посуду, одягу тощо було неможливо. В згаданих сферах були зайняті т. зв. періеки (тобто ті, що живуть навколо Спарти) - особисто вільні люди без політичних прав. Періеків також використовували у війську як легкоозброєних воїнів. Вони ж платили державі данину і були проміжною ланкою між 200 тис. ілотів та 8 тисячами (далі - навіть 700) спартіатів. Цим співвідношенням пояснювався допуск періеків до військової справи і дещо легші умови життя.

На чолі вільної общини, як уже згадувалося, стояли два царі - дорійський та ахейський. У військовий час це були воєначальники, у мирний - вищі жерці. Влада царів була спадковою, їм належали великі ділянки родючої землі та визначена частка військової здобичі. Для обмеження царської влади щорічно усіма повноправними спартіатами обиралася колегія ефорів (спостерігачів) з 5 чол. Ефори стежили за розподілом військової здобичі, вводили податки. З середини VI ст. до н. є. мали найширші повноваження в управлінні, нагляді та судочинстві. Вони ж скликали Раду старійшин (герусію) та народні збори, вели переговори з іноземними послами. Старший ефор - епонім давав своє ім'я назві року. Звіт ефори складали лише перед своїми наступниками.

Народні збори (апела)формувалися з одружених громадян віком від 30 років. Виступати на зборах, пропонувати закони чи кандидатів на посади дозволялося лише посадовим особам. Збори висловлювали своє рішення зазвичай криком. Судді сиділи в ізольованому приміщенні і прислухалися до того, як кричать обидві сторони (згідні і незгідні), визначаючи переможця. У сумнівних випадках практикувався поділ голосуючих на дві частини шляхом розходження у різні сторони. Однак власті своїми постановами могли оголосити рішення зборів недійсними, а самі збори розпустити.

Рада старійшин складашся з 28 членів-геронтів, які обиралися народними зборами з представників найбільш знатних родин, не молодших за 60 років. Герусія провадила усі поточні справи держави та була її вищою судовою інстанцією. До герусії також входили і обидва царі, і лише цей орган мав право зміщення царів. Оскільки геронти обиралися довічно, а питання, що виносилися на розгляд народних зборів, готувалися винятково герусією, можна говорити про виняткову роль цього органу. Загалом геронти ні перед ким не були відповідальні.

Суперництво Спарти і Афін стало причиною Пелопоннеської війни. Остання тривала 27 років і призвела до кризи грецького суспільства. В 431 р. до н. є. спартанські війська вдерлися в Аттіку і спустошили її. У 430 р. до н. є. Перікл уперше за 15 років не був обраний стратегом, а наступного року помер від чуми

Керівництво Афінською державою перейшло до Клеона, і у 425 р. до н. е. спартанська армія, що вважалася непереможною, уперше зазнала поразки. В 422 р. під м. Амфіополь відбулася вирішальна битва, у якій обидва полководці - Брасід і Клеон загинули. Був укладений т. зв. Нікіїв мир між Афінами і Спартою терміном на 50 років. Однак уже в 413 р. до н. е. Спарта відкрито порушила умови миру і захопила м. Декелею за 20 км від Афін. 20 тис. афінських рабів перебігли на бік Спарти. У 411р. до н. е. в Афінах відбувся державний переворот, внаслідок якого влада перейшла до рук олігархів-землевласників, а демократичну конституцію було скасовано.

Повстання афінського флоту скинуло цю олігархічну диктатуру. В 405 р. спартанці розбили афінський флот в Геллеспонті, а в 404 р. змушені були капітулювати Афіни. За умовами капітуляції Спарта отримала увесь афінський флот, були ліквідовані усі міські укріплення. На недовгий час в Афінах утвердилася т. зв. «тиранія тридцяти», але уже наступного 403 р. до н. є. демократія відновилася.

Перемога над Афінами дорого обійшлася Спарті. В 400 р. до н. є. закон ефора Епітадея дозволив відчуження землі. На той час більшість спартіатів загинула в битвах, їх кількість скоротилася з 8 тис. до 1 тис. 2/5 земельного фонду опинилося в руках жінок-спадкоємців.

У наступній війні з Фівами в 371 р. до н. є. непереможні спартанці були розбиті полководцем Епамінондом в битві при Левктрах. Заволодіти Спартою переможцям тоді не вдалося, але ця війна виснажила її сили. Знову підносяться Афіни, населення яких досягло 200 тис. чол.

У 338 р. до н. є. Греція була захоплена Македонією. Спарта зуміла ще деякий час зберігати самостійність. З 146 р. до н. є. вона потрапила під владу Риму.

Суспільство, яке майже півтисячоліття проіснувало в Спарті, було в певному розумінні унікальним. Зневага до будь-якої діяльності, крім військової справи, знищення батьками своїх фізично немічних дітей (за вироком герусії), убивства ілотів у щорічних криптіях, виховання підростаючого покоління в постійній атмосфері грабежів і крадіжок,- з одного боку. Разом з тим не можна не зазначити інший бік медалі -високий бойовий дух цього народу. Коли перський розвідник перед битвою у Фермопільській ущелині підкрався до їх табору, він не повірив своїм очам. Спартанці розчісували один одному гребенями волосся. Однак знаючі люди пояснили цареві Ксерксу, що ці 300 чол. готуються до неминучої смерті. І справді, усі вони до одного полягли, але ніхто не покинув поля бою. Спартанські матері проводжали своїх дітей у бій словами: «З щитом або на щиті». Боягуз-утікач, щоб легше бігти від озброєного ворога, завжди кидав важкий щит. На щиті ж приносили з почестями убитого бійця, який виконав свій обов'язок. Хрестоматійною стала історія про спартанського підлітка, який украв лисицю і сховав її за пазуху. Разом з іншими він стояв на плацу, не сміючи покривитися від болю, поки лисиця вигризала його живіт.

Суперництво - військове - «суворої» Спарти і «розніжених» Афін завершилося, як відомо, перемогою Спарти. Однак, що стосується галузі культури, то тут відставання від Афін було вражаючим. За півтисячі років у Спарті не було жодного визначного філософа, художника, скульптора і лише один поет, та й той творець військових гімнів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виникнення Афінської держави	\|	Виникнення і розвиток товарної біржі. Функції, права та обов'язки товарної біржі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.