Просторова юрисдикція закону про кримінальну відповідальність — це поширення його дії на відповідну територію країни.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі.

Кримінальний закон діє у відповідній системі просторово-часових координат і поширює свою силу на відповідну сукупність злочинних діянь залежно від їх вчинення відповідними категоріями осіб.

Дія нормативно-правового акта у просторі може бути територіальною і екстериторіальною.

Екстериторіальність держав — порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави.

У теорії кримінального права це визначається як принципи чинності кримінального закону в просторі, часі, національний принцип та універсальний принцип.

Згідно із законодавством, він сформульований так: «Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом» (ч. 1 ст. 6 КК).

Поняття «територія України» не має єдиного визначення в кримінальному законодавстві. Для її розуміння слід звертатись до норм конституційного та міжнародного права. Вихідні положення цього поняття містяться в Законі України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р. (статті 1-6).

До території України належать:

1. суша в межах державного кордону України;

2. водна територія в межах державного кордону (водні басейни - внутрішні моря, річки, озера, інші водоймища; територіальні води - прибережні морські води на відстані 12 морських миль, які вираховуються від точки найбільшого відпливу, прикордонні судоходні ріки до лінії фарватеру або тельгаву);

3. повітряний простір над сухопутною та водною територією України (6 тис. км);

4. надра в межах кордонів України;

5. континентальний шельф (поверхня та надра дна моря і підводних районів, що примикають до узбережжя та островів України, але перебувають поза зоною територіального моря до глибини 200 метрів або за її межами до місця, де глибина покриваючих вод дозволяє здійснювати розробку корисних копалин цих районів);

6. військові кораблі, які приписані до портів України, під прапором ВМС України в будь-якій точці акваторії світового океану;

7. невійськові морські судна під прапором України, які перебувають в територіальних водах України та в нейтральних водах;

8. військові повітряні судна з розпізнавальними знаками ВПС України в будь-якій точці сухопутної, водної поверхні земної кулі або польоту;

9. невійськові повітряні судна з розпізнавальними знаками України, які перебувають на території України або у відкритому повітряному просторі;

10. територія дипломатичних представництв України за кордоном, а також територія офіціальних резиденцій державних делегацій України в країнах перебування.

Виділяють також об'єкти, які не є територією України, але на які поширюються юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України. Це:

а) континентальний шельф — поверхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до узбережжя чи до островів України і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина покриваючих вод дозволяє розробку природних багатств цих районів. Поверхня і надра морського дна впадин, що розташовані в суцільному масиві континентального шельфу України, незалежно від глибини, є частиною континентального шельфу України. Важливо при цьому відмітити, що дія закону про кримінальну відповідальність у просторі стосується тільки випадківучинення злочинів, пов'язаних з розвідкою континентального шельфу, розробкою його мінеральних і живих ресурсів, провадженням бурових робіт, спорудженням, експлуатацією і використанням штучних островів, установок і споруд, здійсненням морських наукових досліджень, захистом і збереженням морської сфери; прокладкою і експлуатацією підводних кабелів і трубопроводів.

Разом з тим юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України не поширюються на води, що покривають континентальний шельф, і повітряний простір над ним, режим яких регулюється міжнародним правом;

б) підводні телеграфні кабелі і трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря;

в) наукова станція, розташована в Антарктиді. Таку станцію Україна має на острові Галиндес цього материка;

г) запущені в космос об'єкти, що належать Україні та включені відповідно до Конвенції «Про реєстраціюоб'єктів, що запускаються в космічний простір» 1975 р. у реєстр космічних об'єктів України. Такі об'єкти підпадають під юрисдикцію і сферу дії кримінального законодавства України.

Відповідно до положень чч. 2 та 3 ст. 6 КК злочин вважається вчиненим на території України, коли:

- він початий, продовжений, закінчений або припинений на території України;

- він початий за межами України, а дії, що утворюють його об'єктивну сторону, здійснені на території України;

- дії, що характеризують об'єктивну сторону злочину, вчинені за межами України, а суспільно небезпечний наслідок настав на території України.

- коли виконавець злочину або хоча б один з його співучасників діяв на території України.

Зауважимо, що юрисдикція України щодо визначення злочинності та караності діянь, вчинених на її території, може зазнавати обмежень або, навпаки, може розширюватися на підставі укладених і ратифікованих Україною міжнародно-правових актів. Приміром, відповідно до Мінської конвенції країн СНД від 22.01.1993 «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» (статті 2 та 72), дозволяється здійснювати за дорученням сторони учасниці цієї Конвенції кримінальне переслідування осіб, які вчинили злочини в цих країнах на підставі норм чинного кримінального законодавства України.

Передача кримінального провадження допустима і в протилежному напрямку - від України іншим країнам-учасницям конвенції, що відповідним чином обмежує чинність територіального принципу дії кримінального закону.

Обмеження юрисдикції України можуть мати місце і в частині виконання вироку.

На території України відповідно до Закону України від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» діють і норми міжнародних правових актів (договорів), учасниками яких є Україна. Як визначає ч. 1 ст. 9 Конституції України, такі норми є складовою частиною національного законодавства України, тобто є імплементованими у національне законодавство.

Чинність законодавства про кримінальну відповідальність за національним та універсальним принципами полягає у поширенні дії кримінального закону на відповідне коло осіб.

Регулювання цих питань має тривалу історію. Не спиняючись на ній детально, зауважимо, що ще в «Уложении о наказаниях» Російської імперії 1845 р. і наступних кримінально-правових актах вони були достатньо глибоко врегульовані. Детально розглядались вони і в науковій літературі з кримінального права.

Національний принцип (принцип громадянства) закріплений у статтях 6 та 7 ч. 1 КК України встановлює межі відповідальності громадян України та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, за злочини, які вчинені ними на території України та за кордонами України, а іноземців - за злочини, вчинені ними на території України. Такими межами є визнання скоєного діяння злочинним кримінальним законом України та законом іноземної держави, на території якої воно вчинене, або визнання діяння злочинним лише національним кримінальним законом України.

Стаття 7 ч. 2 КК, згідно з ст. 61 ч. 1 Конституції України, забороняє подвійну відповідальність за одне й те саме діяння і встановлює, що «якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті (громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають на території України), за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини».

Винятком з цього правила є іноземці, які вчинили злочини на території України, однак відповідно до національного та міжнародного права користуються правом дипломатичного імунітету. Стаття 6 ч. 4 КК визначає, що «питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом».

Ці особи визначені в «Положенні про дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав в Україні», яке затверджено Указом Президента України 10.06.1993 р. Однак їх набагато більше, адже дипломатичним імунітетом у міжнародному праві користуються більше категорій осіб, ніж вказано у названому Положенні.

Універсальний принцип (космополітичний), закріплений ст. 8 КК, визначає відповідальність іноземців та осіб без громадянства, що постійно не проживають на території України, за злочини, які вчинені за межами України. Відповідно до цієї норми «Іноземці або особи без громадянства, що не проживають на території України, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України». Така відповідальність може настати лише у випадках, коли злочинні дії скеровані проти інтересів України або підпадають під ознаки злочинів, боротьбу з якими веде світове співтовариство. У такому випадку слід визначити:

• чи діяння визнане злочинним міжнародним договором;

• чи Україна є учасником цього договору.

Реальний принцип.Цей принцип також закріплений в ст. 8 КК. Він полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, якщо цей злочин є особливо тяжким та був спрямований проти прав і свобод громадян України або інтересів України, наприклад, за ст. 115 у разі вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 за вчинення поза межами України терористичного акту групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту. Реальний принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність яких полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують кримінальні закони, якщо ці діяння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу безпеку держави. Застосування реального принципу можливе за умови, якщо іноземці чи особи без громадянства, які в Україні не проживають, не були засуджені в іноземній державі і притягаються до кримінальної відповідальності на території України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Час вчинення злочину – це час вчинення особою передбаченого законом про кримінальну відповідальність дії чи бездіяльності, незалежно від часу настання злочинних наслідків.	\|	Чинність закону про кримінальну відповідальність за колом осіб.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.