• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПОЯВА ЛЮДИНИ СУЧАСНОГО ТИПУ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

ПЕРІОД ПІЗНЬОГО ПАЛЕОЛІТУ.

ОВОЄННЯ ЛЮДЬМИ ТЕРЕНІВ УКРАЇНИ

Освоєння людьми теренів України тривало і в наступні епохи. Приблизно 150 тис. років тому, за доби середнього палеоліту, або, як її ще називають, мустьєрської доби, наприкінці другого зледеніння на території сучасної України з'являються люди нового фізичного типу — палеоантропи (давні люди), або неандертальці. Вони були невисокими на зріст (150—160 см), помітно сутулі, з масивною головою, великою нижньою щелепою і скошеним чолом, мали пряму ходу і сильно розвинені м'язи. Об'єм головного мозку неандертальця відповідає об'єму мозку сучасної людини, досягаючи 1600 см³.

Про досить високий інтелект неандертальця свідчить спосіб його життя. Значно вдосконалюється виробництво крем'яних і кам'яних знарядь, мисливської зброї, з'являються крем'яні вістря на списи, ножі, шкребла. Неандертальці жили у довготривалих таборах, розташованих на берегах великих рік, будують перші житла і користуються вогнем. Тоді ж зароджується мова, виникає родовий лад, з'являється рахунок та перші ознаки мистецтва, людина виготовляє перший одяг зі шкір. Населення в мустьєрську добу значно зросло, неандертальці розселилися майже по всій території України. Відомо вже понад 200 поселень неандертальців: у Наддніпрянщині і Подесенні, в Наддністрянщині, Прикарпатті та Закарпатті, на Західному Поділлі та Донеччині. У Криму в скельних сховищах знайдені найдавніші в Україні поховання людей. Поховання здійснювались за досить складним ритуалом: померлого неандертальці ховали у скорченому положенні (лежачи на боці) у спеціально викопаній ямі. Це свідчить про існування вже на той час початків релігійних уявлень і вірувань, про здатність неандертальської людини до осмислення явищ життя та смерті.

Всередині жител і поблизу них археологи виявили багато крем'яних і кам'яних знарядь, а також предметів, що свідчать про появу тут найдавнішого мистецтва: кістки, різьблені геометричним орнаментом, зображенням тварин і людей, а також розмальовані чорною та червоною фарбами.

Цей період охоплює понад 25 тис. років (тривав від 40 до 11 тис. років

тому). Він збігається в часі з настанням останнього, четвертого зледеніння,

але сам льодовик не досягнув України, зупинившись на її північних межах.

Підсоння тоді було континентально-холодним, Україну вкривали лісотундра і степ, пересічені долинами великих рік — Дністра та Дніпра. Приблизно 40 тис. років тому в Україні з'являється «homo-sapiens» (людина розумна), інакша її назва — неоантроп або кроманьйонець. Це вже були люди сучасного фізичного типу, які інтенсивно розселились майже по всій Європі. В межах України відомо близько 800 пізньопалеолітичних пам'яток.

Очевидно, Північна і Середня Наддністрянщина, Західне Поділля та південна частина Волині і Закарпаття були особливо сприятливими для життя, археологи тут виявили багато поселень і стоянок первісних людей. Кроманьйонці жили також по берегах Дніпра, Десни, у східній частині України, а також у Криму. Локальні скупчення поселень свідчать про те, що люди в пізньому палеоліті вже об'єднувались у племена.

Характерною ознакою цих поселень є тривале існування жител. Пізньопалеолітичні житла поділялись на зимові та літні. Зимові житла споруджувались, як і в раніші часи, з великих кісток та ікол мамонтів, оленячих рогів і дерев'яних жердин і накривалися шкірами. Рештки таких жител археологи дослідили поблизу сіл Молодово та Вороновиця на Дністрі, Мізин на Десні, Межиріч на Канівщині. Вчені підрахували, що в кожному пізньопалеолітичному селищі жило від 25 до 70 осіб. Середній вік життя людини того часу становив приблизно 20—23 роки.

Кроманьйонці вміли виготовляти знаряддя, які вражають розмаїттям форм і майстерністю обробки. Удосконалились технічні прийоми роботи з кременем. Кроманьйонець уперше в історії почав широко використовувати кістку для виготовлення знарядь праці, зброї та прикрас.

Надзвичайну історичну вагу мають знахідки, можливо, найдавніших в Європі примітивних серпів і мотик з пізньопалеолітичних стійбищ Наддністрянщини, що може змінити дотеперішні уявлення про час і місце зародження первісного землеробства. Але ця версія дискусійна.

Особливим явищем в історії людства є пізньопалеолітичне мистецтво. Всесвітньовідомими є печерні розписи в Іспанії та Франції, різьблені кістяні фігурки жінок. Найцікавішими є, як їх називають, «жезли начальників» із вирізьбленими зображеннями людей і тварин, знайдені на поселенні Молодово над Дністром, кістяні браслети та антропоморфні (людиноподібні) фігурки, прикрашені різьбленими складними геометричними орнаментами, виявлені на Мізинській стоянці на Десні. На цій же стоянці, а також в селі Межиріч на Канівщині виявлено кістки і черепи мамонтів, розмальовані червоною охрою.

Унікальними є знахідки, що свідчать про існуванння у пізньопалеолітичного населення території України музичного мистецтва. На стоянках Дністра знайдено своєрідні кістяні флейти, а на Мізинській стоянці відкрито особливе культове житло для здійснення обрядових музичних дій, а всередині житла — набір ударних музичних інструментів із кісток мамонта.

Племена, які жили на теренах України, зналися не лише між собою, а й з племенами Центральної та Західної Європи, обмінюючись знаряддями, прикрасами, сировиною.

Новокам’яна (неоліт)

У VI тис. до н.е. в житті стародавнього населення України відбулисявеличезні зміни. Природні умови нагадували сучасні, але було тепліше івипадало більше опадів. Люди переходили до осілого громадського життя,

будували постійні житла, гуртуючи їх у селища, померлих ховали неподалік

осель. Поряд з традиційними мисливством і рибальством існували скотарство

та землеробство. Лісостеп південного заходу та півдня України був місцем

найдавнішого приручення та розведення великої рогатої худоби і коней, а

кози і вівці потрапили сюди з Передньої Азії.

Вважають, що орне землеробство зародилось теж у передньоазійському регіоні в VII—VI тис. до н.е., зідти проникло в Південну та Центральну Європу, а на початку V тис. до н.е. з'явилося на теренах України. Цим же шляхом поширюються і найдавніші культи та вірування землеробів, деякі основні форми посуду та його орнаментація, а пізніше і металургія. Проте не слід відкидати і можливості паралельного самостійного виникнення землеробства в Україні. Землю готували під засів за допомогою загострених палиць і мотик, сіяли просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес. Збіжжя жали крем'яними серпами, а зерно розтирали на муку на кам'яних зернотерках. 1 хоч первісні стада і поля були ще невеликі, людина вже була в змозі створювати запаси харчів, щоб не залежати від наслідків полювання, могла вести більш розмірений і сталий спосіб життя.

Житла людей доби неоліту були досить різноманітні: великі наземні споруди, напівземлянки та землянки. Найбільшим досягненням людини неоліту стало вміння виробляти посуд. Глиняний посуд — кераміка (від грец. «керамос» — глина) спочатку був нетривкий і грубостінний, з загостреним або округлим дном, тому що його встромляли в грунт біля вогнища або ставили поміж камінням. Пізніше з'являється посуд із плескатим дном, що може свідчити про наявність житла з долівкою та столу у побуті. Посуд ліпили вільноруч, без допомоги гончарного круга і випалювали його на вогні. Часто на мокрій глині залишалися відбитки пальців стародавніх гончарів, і вчені визначили, що ті відбитки належать в основному жіночим рукам. Поверхня посуду вкривалася різноманітними візерунками.

На півночі і північному сході України в неолітичну добу жили мисливсько-рибальські племена, на південному заході — землеробсько-скотарські. Це були два світи, що різнилися між собою походженням, побутом, звичаями та віруваннями. Культура північно-східних пізньокроманьйонських племен булла набагато примітивнішою порівняно з культурою племен Наддністрянщини, Закарпаття та Надбужжя.

У людей неолітичної доби ускладнюється світогляд, з'являються нові

культи та вірування, пов'язані з виникненням землеробства. Зокрема, існував

дуже цікавий культ черепів. Унікальною пам'яткою давньої культури є Кам'яна Могила — пагорб з кам'яних брил у степу поблизу міста Мелітополя.

2. Трипільська культура

Була поширена на величезній території: від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор'я, проіснувала протягом двох тисячоліть (IV—III тис. до н.е.) і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Утворилася трипільська культура на основі давніших автохтонних культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи.

В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу — пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Населення на всій території трипільської культури становило щонайменше 1 млн чол.

На Уманщині, в середній течії Південного Бугу, а також в межиріччі Дністра й Пруту виявлено величезні поселення площею до 400 га, які налічували понад 2000 жител, розташованих концентричними колами. Тут вже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували двоповерховими. Це були на той час найбільші в Європі, а можливо, й у світі перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тис. людей.

Основним заняттям трипільців було землеробство. Вони вже вирощували на своїх полях і городах всі основні культури: пшеницю, ячмінь, просо, бобові. Трипільці, які жили в межиріччі Дністра і Пруту, займались також садівництвом (їм відомі були яблука, груші, абрикоси) та виноградарством. Землю обробляли кістяними і роговими мотиками — досить ефективними знаряддями, рідше застосовували рало.

Трипільці вирощували велику рогату худобу, свиней, овець та кіз, мали коней. В Дністрі ловили рибу, зокрема сомів довжиною до двох метрів: У лісах збирали ягоди, горіхи, мед, дикі фрукти.

Трипільці майстрували й використовували різноманітні знаряддя з кременю (ножі, серпи, сокири, вістря стріл і списів), каменю (сокири, булави), кістки й рогу (мотики, проколки, шила, голки). Домашніми промислами або общинними ремеслами було чинбарство, кушнірство, прядіння і ткацтво.

У трипільських племен дуже високого технічного та художнього рівня досягло керамічне виробництво. Виготовлення посуду було вже справою фахівців, а керамічне виробництво — спеціалізованою галуззю общинного ремесла.

Серед сотень різноманітних жіночих скульптурок особливою є виявлена на Черкащині фігурка жінки-матері, яка нахилила голову над грудною дитиною на руках. Ця трипільська Мадонна є найкращим зображенням материнства з європейського правіку. Крім домашніх вівтарів, трипільці мали окремі храми, що споруджувались у центрі поселень на майдані й були родоплемінними культовими центрами.

Більшість померлих трипільці ховали за обрядом тілопокладення (інгумації) на невеликих ґрунтових могильниках неподалік поселень. Поховання (скорчені та випростані) супроводжуються великою кількістю кераміки. Менш поширеною була кремація — спалення тіла і захоронення решток у глиняних урнах. На півдні, у пониззі Дністра пізньотрипільські племена "усатівської" групи споруджували кургани зі складними кам'яними конструкціями.

Археологи та антропологи встановили, що носії трипільської культури належали до середземноморської раси, поширеної у Південно-Східній Європі. Це були невисокі, вузьколиці люди з гарно профільованими тонкими рисами обличчя.

Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, а гігантські протоміста — їх столицями. В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була невелика сім'я.

Наші далекі предки вже в IV тис. до н.е. володіли культурою, яка мало в чому поступалася раннім цивілізаціям V—IV тис. до н.е. на Стародавньому Сході.

Якою ж є роль трипільської протоцивілізації в походженні української нації? Очевидно, що прямими предками українського народу трипільські племена не були — багато племен і народів протягом чотирьох тисячоліть прилучилося до нашого етногенезу. Але основи українського родоводу були закладені вже в той час.

Знаходячись на кордоні землеробського світу і кочового Степу, трипільська культура зникла внаслідок інвазій агресивних племен, котрі прийшли з північного заходу та сходу.

3. Кіммерійці як продовжувачі трипільської культури

Найдавнішим народом на території України, ім'я якого нам відоме за писемними джерелами, є кіммерійці.

Панування кочових племен кіммерійців у Степу тривало в кінці II тис. до н.е. — VII ст. до н.е. Вчені вважають, що, найімовірніше вони належали до іранської мовної групи.

Велику роль у житті кіммерійців відігравали війни. Близько середини VIII ст. до н. е. вони взяли участь у знищенні Фрігійського царства, що знаходилось у центрі сучасної Анатолії, а в середині VII ст. до н. е. вони оволоділи столицею Лідійського царства Сарди, яке існувало в ті часи у західній частині Малої Азії. Кіммерійці також воювали з Урарту й Ассирією. Походи в далекі країни Передньої та Малої Азії відкривали кочовикам широкі можливості для здобуття продуктів землеробства і ремесла.

Панівне становище серед кіммерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. У ближньому бою кіммерійці застосовували мечі, повністю виготовлені із заліза або споряджені бронзовими руків'ями.

В кіммерійський період землеробські племена Лісостепу досягли значного рівня господарського та культурного розвитку. За місцезнаходженням одного з їхніх городищ, яке знаходиться в Чорному Лісі (Кіро­воградська область) створена цими племенами культура дістала назву чорноліської.

Матеріальна культура, господарство і побут кіммерійців відомі головним чином за похованнями, яких нараховується близько сотні. Ведучи кочовий спосіб життя, кіммерійці не залишили довготривалих поселень. Над своїми похованнями вони часто ставили кам'яні стелі.

Кіммерійці виробляли як просте крицеве залізо, так і високо вуглецеву сталь, а ковалі добре володіли основними прийомами своєї професії. У широкому вжитку були бронзові, рідше золоті та скляні прикраси, глиняний і металевий посуд.

Мистецтво кіммерійців мало ужитковий характер. Гарними орнаментами (комбінуванням спіралей, ромбів, квадратів) вони прикрашали руків'я кинджалів, деталі вуздечок, посуд. Виробляли й скульптури-статуї, що зображували воїнів.

У своєму суспільному розвитку кіммерійці переживали процес виділення військової знаті - вождів, яких Геродот називав царями. Вони часто скликали зібрання воїнів, ради старійшин, союзні племінні ради. Однак утворити повноцінну державу їм так і не вдалося.

У другій половині VII ст. до н. е. могутня хвиля численних скіфських племен витіснила кіммерійців із Причорномор'я. Частина з них оселилася в Південному Причорномор'ї, частина мігрувала на Близький Схід. Історики вважають, що певна частина кіммерійців залишилася в Криму під назвою таврів. Деякі кіммерійські племена, очевидно були асимільовані скіфами.

Запитання для перевірки засвоєння знань:

1. Які хронологічні меже палеоліту?

2. Які хронологічні межі неоліту?

3. Чим унікальна трипільська культура?

4. На якій території зосереджувалася трипільська культура?

5. Як кіммерійці сприйняли культуру попередніх племен?

Домашнє завдання: вивчити лекцію і виконати самостійну роботу №7 «Особливості розвитку західноєвропейської та української національної культур кінця ХІХ – початку ХХ ст.» і самостійну роботу №8 «Література постмодернізму. Кінематограф постмодернізму».

Читайте також:

1. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
2. III. По території охоплення
3. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
4. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
5. А. Це наявність в однієї людини кількох ліній клітин з різним набором хромосом.
6. А/. Верховна Рада України.
7. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
8. Аграрні закони України
9. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
10. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
11. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
12. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України

Переглядів: 1337